Позивний "Тор" із 57-ї ОМПБ: Окупанти використовують бронетехніку на Харківщині як таксі в одну сторону

Бійці 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка уже 8 місяців тримають позиції в місті Вовчанськ та в цілому на Харківському напрямку. За цей час разом із суміжними бригадами бійці 57-ї знешкодили тисячі російських загарбників та сотні одиниць техніки.

У інтерв'ю виданню "Думка" на позиціях безпосередньо в місті Вовчанськ на Харківщині сапер відділення аеророзвідки 34-го батальйону 57-ї бригади з позивним "Тор" розповів, яку тактику використовують росіяни, завдяки чому їм вдалося у травні 2024 року прорвати кордон, яке значення для окупантів має місто Вовчанськ та чи скоюють росіяни воєнні злочини на території регіону.

Росіяни почали другий наступ на Вовчанськ у травні 2024 року. Ви в цей час на цьому напрямку служили?

- Так. Так вийшло, що ми якраз заїхали на цей напрямок і зустріли їхній наступ вже на позиціях у Вовчанську.

За рахунок чого їм вдалося прорватися?

- У першу чергу накопичили сили, бо без живої сили ніякий наступ не зможе відбуватися. Потім КАБи, було дуже багато КАБів, FPV-дрони і масовані штурми. Так у них і вийшло зайти в місто.

Як би ви описали цю тактику?

- Чесно кажучи, ніякої тактики в них немає. Тактика просто лоб у лоб – і все. Так же само, як і на інших напрямках, так само вони і тут штурмували. Спочатку артпідготовка, а потім вже йде піхота.

Як у Вовчанську під час наступу росіян поводили себе цивільні? Чи бачили випадки якихось воєнних злочинів росіян проти цивільного населення?

- Так, один наглядний злочин їхній – це інвалід на візку, він їхав до переправи і так він на візку ще досі там і стоїть, точніше сидить. Його вбили перед переправою і, на жаль, через те, що немає можливості його забрати звідти, він там ще досі й сидить. Прямо перед переправою. Тобто він абсолютно не загрожував ніяк росіянам, він просто намагався покинути, так сказати, зону бойових дій. Як він загинув? Осколками його посікло. Так він і помер.

Чи мали час і можливість евакуюватися цивільні?

- Я вважаю, так, був час для того, щоб евакуюватися звідси. Ті, хто хотіли, вони евакуювалися навіть у той момент, коли маленька частина Вовчанська вже була під росіянами. Дід виходив з мішком речей, пройшов через російські позиції, вийшов на наші позиції, і там ми йому вже допомогли вийти з Вовчанська.

Чи це можна вважати якимось винятком із правил, що він пройшов усі позиції і залишився живим?

- Чесно кажучи, так, це було дуже велике здивування, як він зміг перейти і через російські позиції, і вийти на наші позиції. Якщо ми замічаємо противника, по ньому летить одразу все. Так само і противник, коли помічає нашого піхотинця, так само відпрацьовує і дронами, і скидами, і мінометами. А діду, так, дуже сильно повезло. Його ніхто не затрьохсотив, не захвохсотив. Вийшов ще до наших позицій і, зрозуміло, хлопці там вже допомогли йому покинути місто.

Цивільні у Вовчанську, січень 2025 року

Зараз у Вовчанську цивільні ще залишаються?

- Так, залишаються. І достатньо багато цивільних.

Декілька десятків?

- Мені здається, навіть більше. Може, до 50 чоловік залишаються. Це в основному старики, люди похилого віку. Тобто дід, баба, це такі люди і залишаються. Тим, кому немає куди виїжджати.

Чи заважають українським військовим обороняти місто присутні у Вовчанську цивільні?

- Чесно кажучи, напевно більше ні, чим заважають. Тобто вони не заважають нашій роботі. Нашим пересуванням теж вони ніяк не мішають. Просто вони є. Шкода, звісно, дивитися, як вони переживають ці всі моменти. Обстріли і тому подобне. Теж багато цивільних померло через обстріли.

Чим вони харчуються, де беруть їжу?

- Деякі літом спокійно собі садили огороди, копали картоплю, тобто вирощували їжу самі на огородах. Або волонтерська допомога.

Іще ви згадували, здається, про якихось підлітків, які сказали, що у них канікули, якось ви їх побачили? Могли б згадати?

- Так, був момент, йшли ми працювати, пройшли ми метрів 300-400 по Вовчанську, і в бесідці сиділи два підлітки. Ми потім їх вже зустріли, поспілкувалися з ними, одному було 15 років, другому 18-19 років. Я поцікавився, що вони роблять. Вони були місцеві, тобто вони жили в цьому місті, були в них канікули, вони приїхали відпочити, так сказати. Ну, звісно, не найкраще місце для відпочинку, для літніх канікул, але все ж.

Ви їм порекомендували звідси забратися як можна швидше?

- Так, звісно, порекомендував, але, напевно, до наших рекомендацій вони не сильно прислухались. Потім після цієї розмови, я їх ще спостерігав. Може, пару тижнів, я їх точно бачив.

Як би ви описали те, що зараз відбувається в місті?

- Тактика в них одна і та ж сама. Це знищити місто в нуль, щоб не було, де нашим військовим ховатись, де тримати оборону. Чи потрібно їм саме це місто? Напевно, ні. Їм просто потрібна територія, тобто галочка, що вони пройшли цю територію, тобто, що вони її зайняли, і просто рухатися далі. А так, як місто, воно не представляє для них ніякої цінності взагалі.

Чи залишились у Вовчанську більш-менш вцілілі будівлі?

- Мені здається ні, не залишилось. Навіть та хата, яка візуально начебто ціла, але вона все одно прошита осколками, побиті вікна, тобто розбитий дах. А так вцілілих будівель немає.

Чому важливо втримати Вовчанськ? Чи окупація Вовчанська змінить ситуацію на фронті кардинально?

- Щоб кардинально, мені здається, ситуацію не погіршить, але просто кожен раз, здаючи місто за містом, вони так дійдуть і до наших будівель, до наших домівок. Так що я вважаю, що для нас стратегічно важливо. Для них це може просто одне з міст, яке вони планують захопити, стерти з лиця землі.

Якщо брати у відсотковому співвідношенні, яку кількість Вовчанська контролює ворог?

- Процентів 40, напевно.

Чому росіяни починали наступ з цього напрямку? Оскільки навіть пройшовши Вовчанськ, окупанти впираються у Печенізьке водосховище. Нелогічно звідси наступати на Харків.

- Мені здається, вони хотіли підготувати плацдарм для подальшого наступу на Харків. Можливо, якби в них вийшло нормально продавити зі сторони Вовчанська до Харкова, там би вони, можливо, і полізли на Сумах. І там вже вийшли би клішні. Як звичайно вони роблять, це беруть в кільце, і вже там знищують.

Наскільки багато зараз у Вовчанську росіян, якщо ви можете судити?

- Ну, мені здається, їх дуже багато прямо, як і мертвих, так і живих. Ну, надіємося, це ненадовго.

Чи використовують вони під час своїх штурмів техніку і як часто вони штурмують позиції Сил оборони у місті Вовчанськ?

- Літом, наприклад, і до середини осені вони дуже часто використовували техніку. Тобто вони заїжджали на мотолигах, десант спішувався і потім цю техніку ми знищували. Можна сказати, що для них це було як таксі в одну сторону. Зараз вони вже не так сильно використовують техніку, як було це раніше, допустимо, місяця два-три назад.

Яка у росіян техніка? Це старі радянські зразки чи, можливо, ви зустрічали щось нове з 2000-х років?

- В основному це старі зразки. Це МТЛБ, обшиті "мангалами" різними, гумовими килимками, щоб зупинити FPV-дрон або щоб на себе прийняло удар FPV-дрона. А так в основному стара техніка.

Чи зустрічали ви у росіян FPV-дрони на оптоволокні?

- Поки ще, слава Богу, не зустрічали.

А дрони з наведенням за координатами?

- Чесно кажучи, я не можу вам дати на це відповідь, тому що я не знаю просто, коли FPV летить на тебе чи на якусь певну ціль, ти не помічаєш, чи там сидить пілот або вже введені координати, по яких він летить. Тобто я цього не знаю. Може, й були такі дрони.

Що потрібно для того, аби вивити росіян від Вовчанська до кордону? Тут по кілометражу це близько п'яти кілометрів.

- Авіація. Без авіації ніякий контрнаступ не може бути ефективним. Це по-перше. По-друге, зброя і резерви.

Особовий склад, люди?

- Особовий склад, звісно, особовий склад.

Яка зброя на цей час є найбільш необхідною для вашого підрозділу? Для вашої бригади навіть, я б так сказав.

- Далекобійна зброя. Літаки теж. FPV-дрони. Чим більше, тим краще. Важкі дрони, так, у нас є це все, але достатньої кількості не буває, тобто чим більше, тим краще.

Чи могли би розповісти про вашу роботу зараз у Вовчанську?

- Наш екіпаж працює скидами, а також дистанційним мінуванням. Це дуже хороша штука, тому що можна замінувати в тих місцях, до яких не дійде ні сапер, ні піхотинець, ні диверсійна група. Це дуже хороша штука. Мінуємо ми за допомогою таких мін. Називаємо ми цю міну К2. Вона дуже похожа на ПОМ-2, але кидаємо дистанційно.

Чи креативність української армії може бути однією з складових, яка допоможе перемогти ворога, що переважає в селі?

- Так, звісно. Тільки на креативі, можна сказати, наша армія і тримається. А креативних людей у нас достатньо.

Читайте також: Бої за Вовчанськ: "Великі кліщі" для Харкова чи провалений прорив на Куп'янськ