"Для будь-якого солдата кожен наступний день, місяць, а тим більше рік буде більш складним, бо він просто за@бався", - говорить 23-річний сапер із відділення аеророзвідки 57 ОМПБ з позивним "Тор". Він переконаний, що, попри всі чутки та розмови, активна фаза війни буде тривати ще щонайменше 1 рік.

Командир цього відділення 57-ї бригади теж 23-річний боєць із позивним "Адам" (наголос на першому складі), який заводив нас на позиції у самому місті Вовчанськ, вважає, що людям потрібно бути готовими до російсько-української війни тривалістю 15 років.

Вовчанськ. Дорога

Вовчанськ – це відрядження, про яке завчасно не говориш мамі та дружині. І не говориш про успішність виїзду, допоки не повертаєшся у точку відправлення. Адже тут зараз – те, що будь-яка свідомість не сприйматиме як реальність. Просто тому, що такого не було навіть у найлютіших бойовиках 90-х. Ви не можете у своїй реальності побачити стертий у пил п'ятиповерховий мікрорайон, ви не можете у своїй реальності побачити, як в людину влучає FPV, ви не можете навіть уявити, через що проходить українська піхота на позиціях на лінії фронту.

Саме тому до загроз тут ставляться дуже відповідально, й біжать від точки висадки до укриття так, як, можливо, не бігали ніколи до того. Журналісти – не виняток. Цього разу пощастило: після крутого заносу, здавалося, "приїхали", але транспорт, на щастя, не перекинувся, й усі, хто був всередині, висипалися (саме висипалися, слово "вийшли" в цьому випадку дуже недоречне) у всі відчинені двері, схопили речі, продукти, каністри й чимдуж понеслися в підвал, незважаючи на 40-кілограмове обтяження. Жодної наземної споруди, де можна укритися, у Вовчанську не існує фізично.

Повторний наступ окупантів тут триває рівно 8 місяців, з 10 травня 2024 року. Увесь цей час Вовчанськ піддається масованим ударам керованими авіабомбами, реактивною артилерією, важкими вогнеметними системами типу "Сонцепьок" і навіть найпотужнішою з існуючої російської неядерної зброї вакуумною бомбою ОДАБ, після якої фактично не залишилося нічого від вовчанського мікрорайону багатоповерхівок.

Так само виглядає дорога звідти. Тільки перед забігом всі завмирають, слухаючи, чи не наближається ворожий FPV.

Харківський наступ

У вогкому, ледь освітленому підвалі, де я не можу стати на повний зріст, вітаючись, усі бажають міцного здоров'я. І, повірте, COVID, грип чи новий китайський вірус тут мало кого лякає. Саме в таких місцях йдеться, мені здається, про інше. Про поранення, особливо важкі.

Повторне вторгнення з півночі росіяни почали 10 травня 2024 року. Здогадки щодо справжньої мети росіян розходяться. Президент Володимир Зеленський говорив, що ворог мав намір напасти на місто Харків. Військове керівництво вважало, що сил і засобів у росіян було достатньо для того, щоб підійти до обласного центру на гарматний постріл, аби фактично зруйнувати життя міста-мільйонника. Експерти говорили про розтягування сил захисників України тощо.

Позивний "Адам" / Фото тут і нижче: "Думка"

Тут, у підвалі, підтверджують мої здогадки, що наступ на Вовчанськ, найімовірніше, не пов'язаний із наступом на Харків, адже навіть у разі проходження Вовчанська, в західному напрямку російський окупаційний контингент впирався би у величезну перепону – Печенізьке водосховище. Бійці припускають, що, найімовірніше, поряд із розтягуванням українських сил, ворог мав намір іти з півночі в напрямку Куп'янська. Але якщо це таки був наступ на Харків, то він мав виглядати як "великі кліщі", й тоді варто було би очікувати стрімкого наступу на Суми.

Намір нашкодити Харкову розшукуваний Міжнародним кримінальним судом владімір путін, мабуть, хотів реалізувати через наступ на Липці. Утім, і там, і там ворога вдалося зупинити зусиллями Сил оборони України. Фронт зараз тут – майже стабільний. Певних локальних успіхів росіяни досягають лише величезною кількістю жертв у "м'ясних штурмах". На щастя, на цей час ані корейців, ані сирійців у Вовчанську не бачили.

"Вони спочатку КАБами почали дуже сильно сипати по Вовчанську. Це було після Авдіївки, коли вони КАБами проламали нашу оборону. І от вони на цьому нахрапом вирішили і Вовчанськ взяти. Але так як у нас хлопці я б не сказав, що вони зі сталі, я не знаю, з чого наші пацани, але вони вистояли, витримали це все", - говорить "Тор", який на Вовчанському напрямку з початку наступу.

Позивний "Тор"

Боєць переконаний, що для росіян Вовчанськ не становить геть ніякої цінності, у противному разі вони би його не перетворювали на будівельне сміття.

"Тактика в них одна і та ж сама. Це знищити місто в нуль, щоб не було, де нашим військовим ховатись, де тримати оборону. Чи потрібно їм саме це місто? Напевно, ні. Їм просто потрібна територія, тобто галочка, що вони пройшли цю територію, тобто, що вони її зайняли, і просто рухатися далі. А так, як місто, воно не становить для них ніякої цінності взагалі", - говорить "Тор".

У будь-якому разі наміри окупантів під час Харківського наступу були провалені завдяки двом чинникам: надзвичайній стійкості та звитязі українських воїнів і завдяки Курській наступальній операції, що зірвала атаку на Суми та, можливо, утворення "великих кліщів" навколо Харкова.

Місто, що може перетворитися на картографічну помилку

Як виглядає Вовчанськ у реальності, можна побачити на багатьох відео. Центральна частина – зруйнована в пил. Не існує більше району багатоповерхівок, магазину "АТБ", суду, агрегатного заводу, церкви, усіх адміністративних і житлових будівель. Це тільки розвали каміння та цегли. Відстань між позиціями ЗСУ та окупантів може становити кілька метрів. Іноді ворог та захисники України перебувають навіть в одній будівлі, але на різних поверхах. Або в сусідніх підвалах.

Жодної повністю цілої будівлі у Вовчанську не існує. На околицях ще є рештки приватного сектору, де залишаються цивільні. Військові припускають, що зараз у Вовчанську є до 50 місцевих, які виживають із того, що влітку виростили на городі.

"Тор" розповідає про випадки героїчного спротиву місцевих мешканців окупації. Так, за його словами, він спостерігав із дрона ситуацію, коли в селі Тихе, що біля Вовчанська, місцева жінка викидала зі своєї хати на дорогу речі російських окупантів, які намагалися заселитися в її дім. У свою чергу "Адам" пригадує, коли з окупованої північної частини Вовчанська на українську сторону, попри шалені обстріли та небезпеку, вийшов самотужки та пішки чоловік похилого віку з білим мішком. Причому йому пощастило абсолютно неушкодженим пройти позиції росіян та українських військ, що, з огляду на щільність боїв, є чудом. А влітку до Вовчанська "на канікули" безстрашно до свого дому приїжджали двоє підлітків у віці 15-18 років.

Щонайменше двох місцевих жінок, які розмовляли на вулиці, бачили й ми у камеру дрона. Бійці кажуть, що в основному в місті залишилися люди похилого віку й ті, кому немає, куди їхати. Однак немає впевненості, що серед них немає так званих "ждунів".

Під землею

Підвал і нори – це єдині місця у Вовчанську, де зараз триває життя. Поки позиції не починають "розбирати" – усе можна стерпіти, переконаний "Тор". У підвалі в основному жартують, навколо і так багато сумного. "Якщо здоровій людині розповісти, що тут коїться, я думаю, що не всі би це вивезли. Зараз ми говоримо, сміємося, що когось убито. А для когось це – "взагалі як"? Звикаєш до всього. Приїжджаєш додому, а вже не те. Навіть дім є дім, але вже не те", - зізнається "Адам".

Бійці 57 бригади весь час живуть під землею у напівтемряві, перед екранами моніторів. Насправді не зрозуміло, чи на вулиці день, чи ніч. На поверхню аеророзвідники піднімаються лише для того, щоб зарядити дрон або поміняти батарею. Доба за добою проходить у пошуках ворога, його знищенні та обміні інформацією. Кота, який жив із ними, убило уламками ворожого дрону.

Нелогічно, але хлопці, які пройшли найжорсткіші бої в Бахмуті та Вовчанську, таки бояться Третьої світової війни. "Для рідних наших поміняється все. Воно і так прилітає в будь-яке місто, люди страждають. Але це почнеться ще більше і масштабніше. І так шкода людей, а тут твої рідні, близькі. Ти і так тут сидиш за них, щоб вони жили спокійно. А Третя світова – це серйозно", - говорить командир "Адам".

Але одразу віджартовується: "Ми попадали і під КАБи, і під фосфор. Під ядерку, ще не попадали, тому не можу поділитися враженнями".

Насправді ядерна зброя – це останній козир у рукаві путіна. В Україні окупанти використали вже все найпотужніше: крилаті та балістичні ракети, систему "Орешник", навіть вакуумну бомбу ОДАБ.

У Вовчанську окупанти втратили вже тисячі людей, не досягнувши якого-небудь зрозумілого результату. У росіян немає "больового порогу", переконані аеророзвідники 57 бригади. На цивільних росіян надіятися також марно. "Мені здається, вони безхребетні. Не дійде до них абсолютно. Тому що це істоти, яким потрібен цар. Вони звикли жити все життя нагнутими, рабами", - говорить "Тор". Він не довіряє росіянам, навіть які емігрували та виступають проти режиму путіна. На переконання бійця, єдині патріоти росії – це ті, хто воює у складі РДК.

Ніч у підвалі видається відносно тихою, іноді зі стелі крапає вода. Увесь час була заметіль та погана видимість, у яку літати на БПЛА неможливо. У підвалі бояться відлиги і дощів, адже одразу за цим в укриттях починаються "тропічні дощі" зі стелі. Ніч проходить непомітно, спати вдається не всім, не вистачає місця, на поверхні стати неможливо через холод. Ми то, звичайно, спробували, але прокинутися довелося від судоми через переохолодження. А відігрівання тривало години чотири. За роботою день пройшов ще швидше. Відобідати змогли навіть смачнішим, ніж у батьківському домі, супом, що зварив боєць-кухар. Але про це також не варто говорити мамі та дружині.

Церква у центрі Вовчанська, підвали якої зараз займають росіяни

Прощаючись, фотографуємося напівзігнутими у підвалі, бажаємо один одному здоров'я, і знову мова не кашель чи пронос, але й про них, звичайно, теж, слухаємо дрони й несемося чимдуж до точки евакуації. Вилітаємо на дорогу, водій робить "поліцейський розворот", як у голлівудських фільмах. Уже під вечір ми – перший транспорт, що виїжджає цією дорогою. Їздити тут не прийнято.

"Це наша земля. Ми тут виросли, ми тут живемо. Це наше. Тобто ми повинні втримати і ми втримаємо. І все буде нормально. Тож втримаємо. Все ми втримаємо", - командир "Адам".