Гомін Дикого поля: Чому імперська легенда про заселення Харківщини – фальсифікація

Нещодавно в Telegram-каналі було розміщене відео про Зміївські кручі – один із наймальовничіших куточків Слобожанщини, всього сходу України. Користувач назвав місто Зміїв, із захопленням розповів про своєрідну красу цієї місцевості, розташованої за 40 км від Харкова, та запросив охочих відвідати цей край.

У короткій оповіді автор відео вказує на Сіверський Дінець – велику річку півдня Східноєвропейської рівнини, найбільшу притоку Дону. Бачимо круті пагорби на правому березі цієї ріки, її звивисте русло. З цих круч, куди не кинь оком, відкривається вид на величезні простори лісостепової України, що простягаються в безкінечну далину до самого небокраю.

У мирний час, говорить оповідач, сюди навідувалося багато людей. Паломники "влаштовували кемпінги, різні розважальні заходи, фестивалі". На пагорби Сіверського Дінця, який з давніх-давен несе свої води уздовж високих круч, до війни спеціально приїжджали і самі слобожанці – нащадки прадавніх мешканців краю, і гості, і туристи, аби зустріти тут мальовничі світанки, помилуватися миттєвостями місцевої природи.

"Археологи довели, - підсумовує оповідач, - що це місце має багату історію, і було заселене більш ніж 400 років тому". Сьогодні він дуже радить всім відвідати цей край, аби по-новому осягнути його красу.

Все це правильно. Окрім одного. Не 400 років тому була заселена ця місцевість. Це – неправда.

Зміївщина є частиною так званого Дикого Поля, величезного краю, який віками населяли люди. На цих просторах упродовж тисячоліть змагалися за родючі землі, ліси і багаті степи та господарювали на них різні прадавні племена і народи. Серед них – і пращури українців. Тут зароджувалися та входили у протистояння цілі світи, виникали й відходили у вічність великі цивілізації.

Відповідальні археологи, історики, географи швидше за все щодо "400 років заселення" навіть у дискусію не будуть вступати. Але зараз – інші часи. На ці землі прийшла дика орда, новий агресор, який вбиває та руйнує все живе. Це – путінська Росія. Цього ніхто не чекав, і хто б міг подумати, даруйте, у 21-му – "цивілізованому" сторіччі, що таке взагалі може бути.

"Дике Поле"

Зміїв, Харків, Слобожанщину, Лівобережну Україну та степи і землі центральної, південної та південно-західної України сучасні історики називають частиною величезної території під умовною назвою Дике Поле. У найширшому розумінні Дике Поле – це назва всього, як сьогодні хтось скаже, глобального простору – Великого євразійського степу.

На географічних картах, які відображають античні часи чи періоди європейського середньовіччя, бачимо, зокрема, такі назви, як Велика Скіфія, Велика Тартарія, Дешт-і-Кипчак. Десь серед цих просторів прочитується територія сучасної України, на цих землях завжди жили пращури українців.

Деякі історики вважають, що сам термін "Дике Поле" виник у 15-му сторіччі, коли українські козаки розпочали активно освоювати ці землі, але він також використовувався для позначення всієї степової території Великого євразійського степу. Дике Поле було ареною боротьби між кочовими та осілим населенням, до яких відносять і давніх слов’ян. Воно стало колискою українського козацтва, яке сформувалося у процесі взаємодії з місцевим населенням та боротьби з кочівниками.

Пізніше землі Дикого Поля були об’єктом колонізації з боку різних держав, серед них – Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Московія-Російська імперія. На цих землях виникали нові поселення, міста та слободи, які згодом стали важливими центрами української культури та економіки.

"Нічия" земля

Зробимо застереження, що вживання терміну "Дике Поле" несе й певні ризики, оскільки сусіди українців у власних корисливих інтересах навмисне вживали його у вузькому – суто утилітарному значенні. А дехто вживає й сьогодні.

Дослідники пишуть, що концепція "Дикого поля" за свого часу була запропонована польськими правителями для роздачі не їхніх земель за Дніпром у XVI столітті та мала на меті надати право на панування над цими здавна заселеними українцями землями – як "нічийними".

Проводячи колонізаторську політику, російський цар Петро I, зайшовши у не свою землю, зокрема, заборонив в Україні книгодрукування українською мовою та наказав вилучити українські тексти з церковних книг. Також він заборонив ввезення з-за кордону книг українською мовою, видання оригінальних творів та перекладів українською, а також театральні вистави та концерти з українськими піснями.

Знищенням Запорізької Січі 1775 року Катерина ІІ дала старт ще більш широкій колонізації українських територій з абсолютним нехтуванням прав корінного населення, яке ставали власністю уповноважених осіб, разом з територією.

У процесі так званого освоєння "нічийних земель" Катерина II здійснила низку кроків, спрямованих на ліквідацію української державності та автономії. Зокрема, вона ліквідувала інститут гетьманства, перетворила Гетьманщину на Малоросійську губернію, знищила Запорізьку Січ, запровадила кріпацтво на українських землях, а також продовжила політику русифікації. Так що "No man's land" – це не про Україну.

Слобожанщина

Деякі дослідники чомусь намагаються назвати точну дату початку історії Слобожанщини. Скажімо, 1638 рік, коли після поразки одного з численних повстань, зокрема, під проводом отамана українського козацтва Якова Остряниці, у ці краї, мовляв, почали переселятися козаки-втікачі.

Але це не так, це неправильний підхід, заперечує історик Олег Корнієнко. У середині – другій половині XVII століття, дійсно, далі на схід від Дніпра почалися переселення з Правобережної та Лівобережної України козаків, селян, міщан.

Насправді, вважає сумський краєзнавець, історія Слобідської України має тяглість ще від доби Київської Русі. Але ці далекі часи в історії краю залишаються малодослідженими.

Чомусь звикли говорити, зауважує науковець, що Дике поле лежить на Південь до Причорномор’я, але воно було й на Схід. Величезні території майже аж до Волги за свого часу були заселені українцями.

Сіверський Дінець

Річка Сіверський Дінець бере початок на Бєлгородщині і, перетнувши у своїй середній течії три регіони України, знову повертається до теперішньої Росії, де впадає у річку Дон на території Ростовської області. Це найбільша водна артерія Східної України, яка живить прісною водою три області – Харківську, Донецьку та Луганську. Загальна довжина Сіверського Дінця 1053 км, у межах України – 723 км. На українській території в її басейні налічується 158 водосховищ. Всього у басейні Сіверського Дінця нараховують понад три тисячі річок.

На берегах сильної ріки зосереджені різні ландшафти, які вражають своїми контрастами та різноманіттям. Тут є крейдяні відслонення, піщані арени і ліси, степові балки, населені байбаками і, врешті, незвичний ландшафт Донецького кряжу із пагорбами зі скелями та глибокими байраками.

Свою назву річка отримала через те, що текла із Сіверського князівства. Давньогрецький історик Геродот свого часу згадував про пагорби Сіверського Дінця. Він писав про поселення роксолан та жінок-амазонок, що жили на берегах цієї річки. В усі часи тут вирувало життя.

Зміїв

Місто Зміїв вважають одним з найдавніших поселень на Харківщині. Воно знаходиться за 40 км від Харкова – столиці Слобожанщини, і розташоване на правому березі Сіверського Дінця при впадінні у нього річки Мож. За офіційно версією, місто засноване 1640 року. Проте поселення тут були й значно раніше, найдавніше з яких датується ще першим тисячоліттям до н.е.

З точки зору деяких краєзнавців, Зміїв заснований ще у скіфську епоху, або в добу Київської Русі – тут історики вказують на причетність до цього князя Ігоря Новгород-Сіверського, який ще на початку XII століття заснував Змієве городище. Врешті, міста ще називали за назвою річок, на яких були розташовані. Значить, це дуже далекі часи.

У міжнародній практиці не існує жорстко встановленого підходу щодо встановлення дати заснування населеного пункту. Зазвичай, ця дата визначається на підставі історичних документів, археологічних знахідок, усних переказів, або комбінації цих факторів.

Якщо піти цим шляхом, то для дати заснування Змієва можна б було окремо взяти й усні перекази чи легенди, і документи історії, і археологічні знахідки (кераміка, артефакти). На території Зміївського району виявлено сотні археологічних пам’яток, у тому числі 7 – європейського значення. Загалом експозиція міського музею налічує понад 10 тисяч експонатів. У ній представлені, зокрема, знаряддя праці кам’яної епохи, реманент, зброя та кольчуга доби Київської русі.

Деякі дослідники вказують на легенди та билини про киянина Микиту Кожум’яку, який після перемоги над Змієм Гориничем повертає викрадену князівну та звільняє свій народ від страху і тероризування. Для захисту рідної землі богатир, запрігши Змія, прокладає борозну від Києва до самого моря. Цю борозну поблизу Змієва видно й тепер. Люди називають її Валом. Ось ці самі Змієві Вали – стародавні оборонні споруди – як говорять краєзнавці, і дали назву місту.

В офіційній довідці Зміївської райради також бачимо підтвердження, що історія міста сягає вглиб раннього середньовіччя. Документ відсилає до літописів, які свідчать, що "князь Ігор Новгород-Сіверський вів боротьбу з половцями в 1180 – 1185 рр., знаходив підтримку в городищах, які знаходились у басейні Сіверського Дінця (у т.ч. і Зміївське городище)".

Ми вказали на кілька варіантів, які дають підстави говорити про можливі дати заснування Змієва. Але зауважимо, що метою нашої статті не є спроба запропонувати ще щось нове. Питання в іншому: чому, коли, ким і для чого було затверджено саме 1640 рік.

Судячи з усього, автор рекламного відео в Телеграмі, маючи на увазі офіційно визначену дату заснування (1640 р.), і висловив позицію невідомих нам "археологів", які буцімто "довели, що це місце було заселене більш ніж 400 років тому".

"1640". "Дєржать і нє пущать"

Чому датою заснування міста Зміїв був затверджений 1640 рік? Відповідь зрозуміла: бо так записано в московських канцелярських книгах.

Традиційно говорять про те, що 1640 року татари напали на поселення українців, зруйнували вартове укріплення, але загін козаків Кіндрата Сулими розгромив ворога та відновив фортецю. Тому цей рік і вважається роком заснування Змієва.

Тут доречно нагадати, що згодом, 1653 року, російський Земський собор ухвалив рішення "взяти Україну під государеву руку". А далі – уважно дивимося на офіційну російську історіографію. Ми не випадково трохи раніше згадали про Петра I (правив Московією з 1682 по 1725 рік) та Катерину II (1762-1796).

Діяння цих самодержців, як і всіх варварів-завойовників, прості та очевидні – напасти, захопити, знищити, зруйнувати, вбити.

Якщо говорити про Україною, то Росія застосовувала всі можливі форми експансії – територіальну, економічну, політичну, культурну. Але поряд з усякою "мирною" експансією завжди була присутня насильницька, як у випадку з військовою агресією.

З приходом російського чобота поставали військові фортеці. Хоча життя брало своє – міста, що далі розвивалися, з військово-оборонних центрів переростали в осередки ремесла, підприємництва і торгівлі.

Поступово виникло явище "перезаснування" міст: Біліхович став Херсоном, Вітовці отримали назву Миколаїв, Гаджибей Катерина II назвала Одесою.

"Відрижки" цього імперського експансіоністського процесу торкнулися й доби СРСР. Маріуполь став Ждановим, Бахмут перейменували в Артьомовськ. Луганськ – у Ворошиловград, село Зимна Вода – у Холодноводковку… Після утворення СРСР на мапі України замість історичних з’явилися сотні й тисячі таких назв, як Ленінське, Жовтневе, Дзержинськ, Жданов, Первомайськ, Ульянівка. Не кажучи вже про вулиці та проспекти.

Наш Зміїв, може хто вже й не пригадує, 1976 року під тиском Кремля місцеві комуністи перейменували у Готвальд. Сьогодні Україна системно бореться з цим згубним явищем російського великодержавного шовінізму, триває процес деколонізації, декомунізації, десовєтізації.

2014 – 2022 – 2025

Ще задовго до розв’язання великої війни проти України президент Росії Владімір Путін розпочав ідеологічну пропагандистську компанію, яка не має нічого спільного з реальністю.

Одним з постулатів російського диктатора з початку його правління є те, що України як держави не існує. Що це штучне утворення. В уяві Путіна не існує і української нації, а є якась незрозуміла "гілка" росіян. Коротко "історичні розвідки" довічного правителя Росії можна сформулювати так:

"Українці й росіяни – один народ". "Україна утворена більшовиками". "Державність України виникла лише завдяки Леніну", до того "жодної України не існувало" – це "історична помилка".

Керуючи Росією третій десяток років, диктатор Путін іноді уособлює та порівнює себе зі своїм улюбленцем – імператором Петром I, якого в народі ще називали Петром Скаженим.

Звинувачений у викраденні українських дітей президент РФ, щодо якого Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт, воєнний злочинець забуває лише сказати, що історія відносин Росії та України включає багато конфліктів та воєн.

Загалом, як підрахували дослідники, за останні 350 років Росія була ініціатором щонайменше 24 військових конфліктів з Україною, починаючи з часів Козацької доби.

Сьогодні українці зіткнулися з новою хвилею російської агресії, яка почалася з окупації Криму та війни на Сході України у 2014 році, а потім переросла у повномасштабне вторгнення у 2022 році.

Сьогодні агресор на окупованих українських землях під приводом захисту російськомовного населення відновлює заскорузлі комуністичні порядки, знищує українські пам’ятники та ставить монументи Сталіну, закриває українські школи, забороняє мову, переслідує проукраїнські налаштованих людей, спалює бібліотеки, руйнує театри, церкви, знищує національну ідентичність.

Вершиною путінських маніакальних "проповідей" стали його останні заяви. Про те, що Росія закінчується там, де закінчується російська мова. А також ще більш відверта у своєму цинізмі – "Куди ступає нога російського солдата – то все наше".

Чобіт російського солдата не може символізувати початок історії

Брехливі та потворні тези Путіна, розігнані його пропагандистською машиною, на жаль, знаходять свій поживний ґрунт. На них навіть реагує президент США Дональд Трамп, говорячи про "велич" та "непереможність" Росії. Це дуже легко спростовується кожним, хто хоча б трохи обізнаний з історією України. Але Путін настирливо для підтвердження своїх "концепцій" постійно, наче Гітлер "План Барбаросса", демонструє якісь мапи, навіть везе їх Трампу на Аляску.

Все це російське імперське віроломство наочно ілюструється версією "заселення" Слобідської України, "заснування"/перейменування міста Змієва. Тому дуже небезпечно під час нової російської навали навіть у позитивному контексті рекламного відеоролика повідомляти, що цей стародавній край був заселений лише 400 років тому. Ворог може скористатися кожним нашим необережно сказаним словом чи неточним формулюванням.

Нам усім варто усвідомити, що вкопаний росіянами десь на українській землі смугастий пограничний стовп з двоголовим орлом, збудована ними нова фортеця, споруджені "оборонні лінії" чи військова база – іншими словами, "чобіт російського солдата" – не можуть претендувати ні на початок історії, ні на початок існування чого б там не було, тим більше – на давній українській землі.

Радіємо, що розуміння цих простих речей притаманне новим поколінням українців. Сподіваємося, що вони дадуть належну відповідь Путіну та вже ніколи у майбутньому не дозволять чужому чоботу топтати свою землю.

Читайте також: Навіщо Путіну Герої-українці