Вижити та допомогти іншим. Історія Салтівського м'ясокомбінату

Про те, як з моменту російського вторгнення в Україну комбінат годував жителів міста, пережив попадання снаряда в один із цехів, зазнав мільйонних збитків, перевіз обладнання, вистояв і не тільки не зупинив виробництво, а продовжує шукати можливості для розвитку, сплачувати податки й навіть знаходить кошти на благодійність, – в інтерв'ю виданню "Думка" розповіла директор СМК Ольга Махотка.

"Рятували людей від голоду"

24 лютого Ольгу розбудив дзвінок із виробництва. Район Салтівки, де розташовувався завод, почали обстрілювати одним із перших. Навколо лунали вибухи. У людей почалася паніка. Перед Ольгою одночасно постало кілька завдань: організувати бомбосховища, заспокоїти співробітників, закінчити виробничий процес.

– Мене набрав власник (Денис Парамонов – ред.), проговорили пріоритети. По суті щодня були з ним на зв'язку. Вони в Києві стикалися з такими ж питаннями (йдеться про завод у складі SMK Group у Білій Церкві – ред.), – розповідає Ольга Махотка. – Я одразу поїхала на підприємство – треба було убезпечити працівників. Я намагалася зробити так, щоб наступна зміна прийшла на роботу. На той момент вже почалися проблеми з транспортом та паливом. Дістатися було просто неможливо. А мені потрібно було доставити співробітників, щоб організувати виробничий процес та допомогти людям, які постраждали.

Директор СМК Ольга Махотка

Для завершення виробничого технологічного циклу необхідно було привезти на завод хоча б 20 співробітників нової зміни. Ользі вдалося знайти для них машини.

– За цикл цех виготовляє 20 тонн продукції. Вони буквально могли врятувати й рятували людей від голоду. Мені постійно про це твердив Денис Юсупович (власник SMK Group Денис Парамонов – ред.). Адже в цей час у місті була паніка, товарів у магазинах мережі не вистачало, все розкуповувалося, – розповідає Ольга.

Харків бомбардували. На підприємстві провели опитування, з'ясували, хто з працівників комбінату хоче виїхати в безпечніші міста, хто - залишитися на місці. Для того, щоб допомогти співробітникам та їхнім сім'ям вибратися з міста, на СМК розробили цілий план: опитали тих, у кого транспорт був на ходу, було паливо і хто збирався евакуюватися, уточнили, яка кількість вільних місць є в машині. Шукали й окремо транспорт під людей, формували колони. Доводилося знаходити шляхи та вивозити сім'ї навіть із ліній розмежувань.

– Люди рятувалися від війни. Наш колектив із початку військових дій скоротився на 680 співробітників, – розповідає Ольга. – Денис Юсупович (Денис Парамонов – власник SMK Group – ред.) переживав за кожного, допомагали всім, чим могли. Наприклад, бухгалтер наша жила на ХТЗ, там дуже бомбардували. Ми вивозили її звідти. Це було важко, але ми це зробили.

Деякі співробітники комбінату пішли служити до ЗСУ. Керівництво СМК зіткнулося з тим, що їхні літні родичі залишалися у Харкові без нагляду. Власник вникав у ситуацію кожного, доручав забезпечувати всім необхідним.

– Дзвонить співробітник, якого мобілізували, просить допомогти літнім батькам. Вони на 7 поверсі, немає світла, нічого немає. Потрібно доставити продукти харчування, забезпечити елементарним. Усі робили... – згадує Ольга.

Зібравши адреси працівників, які готові були виходити на зміни, на підприємстві опрацювали логістику їхньої доставки на роботу та розвезення по будинках.

Щодня на підприємстві доводилося вирішувати короткострокові, точкові завдання: пропадали світло, вода...

– Я щоранку прокидалася і спілкувалася з власником та начальником служби безпеки. Моніторили ситуацію і, якщо бачили, що підприємству не загрожує безпосередня небезпека, якщо немає вибухів, якщо є комунікації, ми працювали, – розповідає Ольга.

"Відновили виробництво хліба"

Через бойові дії дуже складно було доставити продукцію до магазинів.

- Дуже багато до нас зверталися за продовольчою допомогою. Магазини не працювали, люди панікували, що нічого не можуть купити.

Де могли, ми відкривали свої магазини, звідти реалізовували. Доходило до того, що наймали машину, відчиняли двері та починали роздавати та продавати прямо там. Якісь вироби (те, що не може зберігатися довго чи за певних умов – ред.) прямо через ворота комбінату віддавали. Вишикувалася черга з мешканців прилеглих районів, – згадує Ольга.

Згодом відновили виробництво хліба – необхідно було забезпечувати людей харчуванням. Сировини для виготовлення продукції СМК вистачало, складнощі були з її зберіганням.

– Виникали проблеми, коли вимикалася електрика та, відповідно, холодильники. Сировину треба було або переробити, довести до готового продукту, або доставити кудись, де її можна зберегти. Це була велика проблема – врятувати готові продукти та сировину, – згадує Ольга. – Організовували точково: треба доопрацювати сировину – вивели потрібну кількість людей. Електрику вимкнули – одягли ліхтарики та доопрацювали. Інакше виходило б, що люди не можуть купити продукти, а у нас на складах просто пропадають.

Бомбосховище для людей та тварин

У бомбосховищі, організованому в підвальних приміщеннях підприємства, деякі працівники жили й самі, і з родичами. Один співробітник перевіз до нас свою дружину на останніх місяцях вагітності. Знаходилося місце і для домашніх тварин. За словами Ольги, найскладніше було діставати корм тваринам. Адже годували не тільки своїх, а й покинутих.

– Загалом близько 30 людей разом із тваринами у нас жили, – розповідає Ольга. – Були ті, хто не знав, де приткнутися, бо розбомбили житло, чи просто не міг повернутися до свого дому, бо окупували територію – у нас дуже багато людей працює з районів області.

Переїзд до Богодухова

Через якийсь час на один із виробничих майданчиків Салтівського м'ясокомбінату потрапила ракета. Там були розташовані склади та цех обвалювання. Збитки становили понад 20 мільйонів гривень. Через активні бойові дії організувати постійне производство на підприємстві в Харкові було вже неможливо. Засновник SMK Group Денис Парамонов вирішив перевезти вціліле обладнання на Богодухівський м'ясокомбінат (разом із Київським м'ясокомбінатом входить до трійки підприємств SMK Group – ред.), перевести туди на роботу людей. Війна не закінчилася, а отже, на плечах заводу залишається соціальна відповідальність за співробітників, їхні сім'ї та тих, кого вони взяли під патронат.

Склади та цех СМК після обстрілу

– Усі ми боялися прильотів. Існував величезний ризик для співробітників. Нам потрібно було організувати виробничий процес у якомусь іншому місці. Організували повне виробництво у Богодухові. Наразі намагаємося вийти на обсяги двох виробничих майданчиків. Виробниче обладнання дуже дороге та дуже велике, важке. Його в "Газельку" не завантажиш. Потрібно знайти спеціальний транспортний засіб, крани. Це складний процес. Але й із цим впоралися, – каже Ольга. – Поки що на довоєнні обсяги виробництва ми ще не повернулися. Вони не вищі 21-го року. Але для Богодухівського майданчика це рекорд.

Працівникам харківського СМК теж перебралися до Богодухова. Деяким довелося винайняти житло. Після поєднання двох виробничих майданчиків тут працює 1380 осіб, у тому числі переселенці.

– Денис Юсупович попросив допомагати тим, хто змушений був залишити свої будинки, особливо тим, хто з дітьми, хто лишився без роботи. Ми останнім часом взяли на роботу 24 таких людей.

Соціальна місія

Попри те, що підприємство вже не приносило звичайного прибутку, керівництво знаходило можливість для благодійності: не лише продавало продукцію, а передавало волонтерам.

– У нас є Ірина Бархова. Вони й волонтерам давали продукцію, і міськраді відвантажували, й дітям, й інвалідам. Денис Юсупович дав команду – надавати допомогу всім, хто потребує, допомагати продуктами харчування, усім, що потрібно, що в наших силах. Була, наприклад, організація інвалідів: керівник їх виїхав, а люди лишилися. Їм не було кому допомогти. Наші співробітники відвозили їм продукти харчування, щоб вони могли якось прогодуватись, протриматися, – згадує Ольга. – У мене кожні десять хвилин хтось просто приходив на прохідну: "Допоможіть, будь ласка, ми така організація". І благодійники, і волонтери, і ветеранські організації. Ми і до війни через благодійний фонд Дениса Парамонова у великих обсягах людям допомагали, а з 24 лютого 22-го стали ще більше. Усім допомагали, допомагаємо і продовжуватимемо це робити. Вважайте, що це наша соціальна місія.