Невідома історія улюбленого місця: Харківський зоопарк

Любов до цього місця передається у спадок, від покоління до покоління. Наші батьки водили нас до зоопарку, потім ми приводимо туди своїх дітей. А харків'яни старшого покоління бачать у сучасних локаціях нового зоопарку старі знайомі з дитинства місця.

Без допомоги жителів міста зоопарку не було б

Історія створення зоопарку починається з 90-х років ХІХ століття, коли у місті на "землі, що належить Харківському університету", вирішили створити "акварій", тобто акваріум. Першими спонсорами нашого зоопарку виступили найкращі городяни того часу, професори університету, харківський губернатор, купці та промисловці. Сума внеску для них була 1000 рублів. Прості городяни теж могли взяти участь, але за менш значні внески у вигляді п'яти рублів, внаслідок чого отримували право довічного безкоштовного відвідування. І "Харківський зоосад" розпочав свою історію.

Надалі харків'яни не раз рятували свій зоопарк

У січні 2000 року сталася трагедія – помер старожил зоопарку, слон Ассам.

Асам, який народився в Індії та з чотирьох років виступав у Мюнхенському цирку, потрапив до Харкова у шістнадцятирічному віці. За легендою, Ассам відмовився виконувати якісь трюки та травмував дресирувальника, за що і був відданий до зоопарку. Але працівники зоопарку, які працювали пізніше зі слоном, стверджували, що Ассам був доброзичливим і вирізнявся тонкою душевною організацією, не виносив криків та насильства. І що в цирку слон відповів агресією на жорстоке поводження дресирувальника.

Асам до останніх днів уміло жонглював, міг робити стійку, танцювати та грати у м'яч. А ще казали, що Асам міг передбачати неприємності. Якось відвідувач зоопарку зайшов у вольєр до бегемоту, тоді слон голосно засурмив і кинув каналізаційний люк у бік бегемотника, привертаючи увагу співробітників. Після смерті Ассама в Харкові було оголошено акцію "Купимо місту слона". І хоч грошей харків'яни зібрали зовсім небагато, часи були не найбільш сприятливими, але моральну підтримку надавали чималу. У численних інтерв'ю, взятих у городян для радіо та телебачення, неодноразово згадувалося, що не одне покоління харків'ян виросло з дитячими враженнями, коли батьки, бабусі та дідусі водили до зоопарку "дивитися слона". Висловлювалася думка – негідно такому місту, як Харків, не мати у зоопарку слона.

Так, за підтримки місцевого депутата Олександра Фельдмана, спільними зусиллями міської влади та низки організацій було проведено повну реконструкцію "будинку слонів", завдяки якій приміщення було впорядковано і в Харкові з'явилася слониха Тенді, а через два роки і слон Аун.

Взимку 2014 року Харківський зоопарк фактично втратив фінансування. Протягом кількох місяців Державна казначейська служба не давала дозволу на фінансування поточних витрат, у тому числі, на придбання кормів. Тварини почали голодувати. У березні директор зоопарку Олексій Григор'єв звернувся по допомогу до харків'ян. Адже кожен куплений вхідний квиток міг урятувати від голодної смерті тварин.

За лічені години інформація про проблеми зоопарку поширилася серед городян. Харків'яни активно відвідували зоологічний парк, вносили пожертвування та приносили продукти харчування для тварин. Картопля, буряк, морква, кукурудза, банани, персики, різні крупи, олія. Лише за добу вдалося зібрати близько шести тонн продуктів і тим самим врятувати звірів.

На заклик відгукнулося понад 80 тисяч небайдужих харків'ян, які за кілька днів відвідали зоопарк, і таким чином на харчування тварин, продавши квитки, вдалося зібрати 940 тис. грн! У вигляді пожертвувань було зібрано ще близько 200 тис. грн. Харків'яни захоплювалися вчинком другокласника Єгора Лукашина, який віддав свої накопичені на смартфон гроші голодуючим тваринам. Тож харків'яни знову врятували свій зоопарк.

Окупація Харкова 1941-1943 років. Найважчий час для зоопарку

Осінь 1941 року. Мішки із зерном та картоплею, заховані в ями, неподалік ботанічного саду. Корм для тварин, хоч і в мінімальній кількості, є. Але його потрібно викопати та донести до вольєрів, а серед співробітників – практично одні жінки. Так розпочався один із найжахливіших періодів в історії Харківського зоопарку. Для країни виявилося важливішим евакуювати заводи та наукові установи, ніж тварин. Залишених кормів катастрофічно не вистачало, зоопитомник у Дергачах опинився у віданні Дергачівського районного бургомістра. Тварини голодували, але більше страждали від холоду. Адже приміщення практично не опалювалися. Але саме з цим складним періодом пов'язана одна із найзнаменитіших легенд Харківського зоопарку.

У мавпніку, як і у всьому зоопарку, було дуже холодно. Співробітниці намагалися топити невелику буржуйку, але це мало допомагало. Тому мавпи тісно притискалися один до одного, тим самим зігріваючи себе. Одного ранку три макаки резусу Гектор, Дейзі та Розі прорвали сітку і втекли до парку Шевченка. Їхні пошуки були безрезультатними. Беглянки опинилися в порожній будівлі Держпрому і ховалися в шафі однієї з кімнат, де невдовзі мавпочок виявили навколишні жителі. Вони крадькома годували втікачок. Якось мавп помітив німець-поліцейський і вистрілив. Дейзі, поранена в живіт, зникла в під'їзді і побігла до друзів Гектора та Розі. Потім мавпочки залізли до житлового будинку, провели час холодів на горищі, а навесні знову перебралися до Держпрому.

Після визволення Харкова від нацистів служителі зоопарку вирушили їх ловити. Озброїлися сачками, ціпками, рогатинами. Вдалося зловити лише Гектора. Він гнівно і тужливо кричав. Вночі на його поклик прийшли вірні подружки Розі та Дейзі. Ласкам і "смаколиками" вдалося заманити їх у клітку. Так мавпи знову опинилися в зоопарку і стали одними з небагатьох тварин, які пережили війну. А в зоопарку на згадку про цих легендарних мавп поставили пам'ятник.

Ще одна легенда тієї війни – жираф, що втік. Жираф втік із зоопарку після руйнування вольєру та ховався у під'їзді напівзруйнованого будинку недалеко від зоопарку. Анна Семенівна Д. зберегла спогади про розповіді свого діда, якому 1941 року було вісім років.

"Ми жили у п'ятиповерховому будинку на початку вулиці Чичибабіна. Декілька будинків навколо були частково зруйновані. В один із під'їздів через дірку в стіні якось уночі забрів справжній жираф із зоопарку. Спершу ми всі ходили дивитися на нього. Потім випрошували вдома їжу, кому що дадуть, хто картоплю, хто шматок хліба, і ходили його годувати. Щоб погодувати жирафа, треба було піднятися на другий поверх сходового майданчика. У жирафа постійно юрмилися діти, приходили навіть здалеку".

Кінець у цієї легенди сумний. Через три-чотири дні жирафа застрелили німецькі солдати. Начебто їм захотілося скуштувати його м'ясо. Чи правдива ця легенда, сказати складно.

Через тиждень після звільнення Харкова в 1943 році наш зоопарк вже запрацював і приймав відвідувачів. А колекція тварин дуже поповнилася за рахунок трофеїв – тварин із німецьких зоопарків. І одним із перших із Німеччини привезли саме жирафа.

Зоопарк за містом

У 1960-1970-х роках зоопарк хотіли перевести в приміську зону і значно збільшити його територію. Найбільш прийнятною виявилася лісиста зона площею 140 гектарів, обмежена селищами Велика Данилівка, селищем імені Жуковського та окружною дорогою. Тут мали побудувати новий зоопарк, етнографічний музей та медичне містечко. З центру міста до зоопарку мали намір пустити особливі маршрути автобусів. Але вартість проекту становила неймовірних 70 млн радянських рублів! Такої суми не "потягла" навіть планова радянська економіка. І наш зоопарк залишився на колишньому місці, у Саду імені Тараса Шевченка. Дуже схоже на наш нинішній проект "Фельдман Екопарк". З тією різницею, що до середини 1970-х років щорічна відвідуваність зоопарку перевищила мільйон людей, досягнувши свого максимуму в 1,2 мільйона відвідувачів до середини 80-х!

Трагедії та нещасні випадки

Звичайно, робота з тваринами сповнена небезпек. Для відвідувачів тварини – лише милі живі персонажі, які виставлені на огляд публіки. Для служителів зоопарку безпосереднє спілкування з тваринами часом смертельно небезпечне, це щоденна робота. Але, як правило, далі невеликих травм справа не заходить. Найсерйозніший інцидент за участю працівника зоопарку та тварини стався у 2015 році. Слониха Тенді невдало приклалася до провідного наукового співробітника Олега Грищенка. Внаслідок цього людина отримала відкритий перелом руки, яку в лікарні ампутували до ліктя. Співробітники ветеринарної служби зоопарку пояснювали, що все сталося випадково.

У самому зоопарку інцидент розглядався як нещасний випадок. Кажуть, Грищенко просто йшов повз Тенді та дружньо поплескав її.

- Все сталося дуже швидко. Це була чиста випадковість.Рука потрапила між елементами огорожі, а слон притис, і все…

- Таке буває, - говорили у зоопарку. - Слон великий, а людина маленька.

Гірше, коли самі відвідувачі нехтують заходами безпеки та забувають, що у зоопарку утримуються небезпечні тварини. Так у 1981 році нетверезий відвідувач переліз через невисоку огорожу бегемотника і був негайно атакований твариною. Чоловік загинув.

А 30 липня 2001 року 18-річна дівчина вирішила викупатися в озері, де її ледь не роздер бегемот. Тритонна самка гіпопотама на прізвисько "Маша" відразу ж напала на "чужинця", і лише працівникам зоопарку, що підбігли на крики, вдалося відібрати "жертву" у бегемотихи.

Потерпілу було госпіталізовано до міської лікарні швидкої допомоги, де їй було зроблено операцію на кульшовому суглобі.

Курйоз

Житло у нагірних районах "тихого центру", яке безпосередньо прилягало до колишньої вулиці Спуск Пасіонарії та вулиці Чичибабіна, за радянських часів вважалося престижним. А на початку 90-х "нові українці", які швидко розбагатіли, активно скуповували квартири в цих будинках. Але харківські нувориші не зважали на один нюанс – близькість зоопарку. У ті часи вольєри з парнокопитними, зокрема, з дикими ішаками та дикими конями куланами, розташовувалися на околиці зоопарку вздовж вулиці Спуск Пасіонарії. А у цих тварин є одна неприємна особливість: під час шлюбного періоду вони дуже голосно і дуже "немелодійно" кричать, майже цілодобово. Від їхніх "любовних серенад" не рятували навіть якісні новомодні металопластикові вікна. А шлюбний період у ослів, за сприятливих умов, триває з весни до осені, з березня до вересня…

Підсумок. Харків'яни за свою любов та відданість однозначно заслужили цей новий чудовий зоопарк та безкоштовний вхід!

Читайте також: Знакові місця кримінальної історії Харкова: Будиночок, де народжувалися "наперсточники"