Знакові місця кримінальної історії Харкова: Будиночок, де народжувалися наперсточники

Події, описані нижче, не мають жодного відношення до діяльності універмагу "Будинок торгівлі".

"Будиночок". Саме так, зменшувально-пестливо називали харківські шахраї територію безпосередньо біля універмагу "Будинок торгівлі", автовокзалу, а також прилеглі місця. Це місце для кримінального літопису міста є унікальним. Харків у неспокійні 90-ті – це насамперед засилля та повна безкарність вуличних шахраїв, "наперсточників". І саме тут, "під Доміком", народився та помер найпоширеніший вид кримінального промислу – незаконний ігровий бізнес, "лохоторон", "наперстки".

1988 рік. Початок. З'являється перший "лохотрон". То була афера, яку називали "барабан". Вигадав цю геніальну схему Фіма "Молдаван". А "дах" забезпечував харківський авторитет Сашко "Бугай". Схема була "офіційно-кооперативною", тобто були всі необхідні документи. У графі "вид діяльності" було зазначено поширення лотерей.

На столі було встановлено досить великий барабан із кульками, з номерами від "1" до "36". Майже як у популярній тоді телелотереї. Тільки сам барабан був непрозорий.

Розповсюджувач пропонував придбати один із дванадцяти жетонів з трьома довільними номерами за один карбованець. Щоб покласти туди кульку, всередині в захопленні вже була кулька, яка виграє наступного разу. Після організатор мав жетони так, щоб виграшний жетон був у пачці в певному місці. гроші.

1989-1990 р. З'являються перші бригади "наперсточників". Саме "під Доміком" у ті часи вперше засвітилися такі впливові у майбутньому харківські авторитети, як "Шуня", "Алтух" та "Фікса". Спочатку це погано організовані групи з непостійним складом, як правило, з колишніх карних злочинців та різною кількістю учасників. Працювали вони на хапак, без постійного даху. Тобто просто в будь-якому місці, що сподобалося, організовувалася "гра", при досягненні певної суми, "підйому", або при появі міліції "бригада" розбігалася. Пізніше збиралися в обумовленому місці, ділили порівну гроші і розходилися наступного разу. Не дивлячись на такий спосіб роботи, одна бригада під Будиночком могла підняти до п'яти тисяч рублів всього за пару годин.

1991 рік. З'являються постійні "бригади наперсточників". На той момент це різні угруповання, які "працюють" в одному місці, "під Доміком", разом вирішують питання з міліцією, але поки що діють за принципом "кожний сам за себе". З'являються нові, молоді лідери - "Брек", "Косой", "Вельма". І тоді з'являється майбутня легенда цього місця "Маха".

1992 рік. "Наперстки під Доміком" перетворюються на прибуткове та суворо організоване підприємство зі своїм постійним штатом, виробничим планом, із внутрішньою ієрархією, розпорядком роботи, і, головне, із "генеральним директором".

У лідери виходить "Маха". Загалом за рік Саша "Маха" підминає під себе всі розрізнені групи, які працюють "під Домиком". Настає "золота ера" наперсточників у Харкові. Відтепер групи, які тепер називають "верстатами", мають чіткий склад – чотири особи. Троє "верхових", тобто підставні, які грають та роблять ставки. І один "нижній", той, хто безпосередньо "крутить наперстки". "Верстат" отримує рівно 50% від усіх програних грошей. З цих грошей 20% отримує "нижній", оскільки більше ризикує, і по 10% одержують "верхові". Це правило є непорушним і не обговорюється, як Трудовий кодекс. "Робота" починається рівно о 8:00 і закінчується о 15:00. Будь-якого дня тижня, за винятком понеділка (вихідний на ринку) і майже в будь-яку погоду. Винятки були у разі великих державних свят чи візитів високопосадовців до Харкова. Іноді міліцейська влада за наказом зверху влаштовувала так звані рейди. Але про ці рейди "під Домиком" знали заздалегідь і благополучно чекали у безпечному місці.

За аналогією з виробничим планом був навіть "план підйому" - мінімальна сума доходу.

"Верстати" - це були спрацьовані колективи, де у кожного своя роль та спеціалізація. Кожен "верстат" суворо, аж до метра, мав своє "місце" під входом в універмаг. Що ближче до головного входу в магазин, то місце вигідніше. З 1991 до 1995 року вздовж універмагу стояло п'ять, іноді шість "верстатів". Більше просто не містилося!

Тепер ділянку вздовж фасаду універмагу називають "Алея чудес". Тут не було міліції і не було радянської влади, тут був господар "Маха". Місцеві міліціонери-співробітники підрайону з ринку та місцевого райвідділу воліли не доходити до цього місця. Залітних міліціонерів із інших районів просто не пускали, іноді навіть застосовую фізичну силу. Потерпілим скаржитися не було кому. Були випадки, коли тому, хто програв у "наперстки" в районному відділенні, прямо говорили:

-Не треба було грати! Ти ж хотів виграти?

Безперечно, "Маха" організував ідеальний бізнес завдяки корупції та співпраці з органами. "Масі" сприяли усі вищі керівники міліції в місті на той час, звичайно, не безоплатно. Звичайно, між своїми були розмови про те, що Маха був "мусорським". За очі навіть жартували про його звання у міліції – майор чи підполковник.

Таке "підприємство" мало й відповідну інфраструктуру. На території автовокзалу були свої кафе та забігайлівки для "працівників". У "своїх" кав'ярнях "збивались", тобто рахували гроші, грілися взимку, "відпочивали" після роботи та перечікували міліцейські рейди. "Директора" та "бригадири" віддавали перевагу кафе "У Наташі" навпроти будівлі автовокзалу. Пересічні "співробітники" воліли місця простіше. Кафе "Експрес" та "Шашличну". Також займали під свої "справи" частину набережної, а на службовій стоянці автостанції паркували свої авто "боси".

У цьому кутовому приміщенні було кафе "У Наташі"

З 1995 року телебачення почало старанно "викривати наперсточників". Правдивою та точною інформацією про всі тонкощі та технології цієї схеми журналісти не володіли, але головну тезу "наперстки — це обман" до широких мас донесли. Цікавий факт: безпосередньо після передач "як обманюють у наперстках" по телевізору кількість гравців під "Будиночок" різко збільшувалася! Багато хто думав, що тепер вони мають якусь інформацію, яка дозволяє обіграти шахраїв.

Крутити наперстки стало невигідно. Але ж це не привід ліквідувати таке підприємство! Під "Будиночок" стали "крутити рулетку". Ця схема була трохи складнішою і вимагала більшої кількості учасників, але була такою самою аферою. І приносила не менший прибуток. Весь склад наперсточників перейшов на рулетку, тільки збільшивши штат.

З 1997-1998 року "Маху" почали витісняти від універмагу у бік автостанції та скверу навпроти Благовіщенського собору.

Саме на автостанції, поряд із "Домом торгівлі", офіційно закінчилася кримінальна історія "Будиночок" та епоха незаконних азартних ігор у місті Харкові.

Влітку 2001 року "прийняли", тобто затримали групу "рулеточників" у повному складі. Взагалі представників цієї професії не здивувати і не злякати "прийомами". Зазвичай такі "заходи" закінчувалися мирним виходом за кілька годин, максимум – штрафом, а в гіршому випадку – декількома добами адміністративного арешту. Але цього разу все було серйозно. Арешт, утримання у СІЗО, свідчення потерпілих, відео та аудіо матеріали, і навіть слідчий "з особливо важливих справ". І ось сталася небачена раніше для Харкова подія - суд та засудження п'яти осіб. І нехай лише двоє отримали реальні терміни (рік і три), решта отримали терміни умовно, сам факт такого розвитку подій вразив "кримінальну ігрову спільноту" міста та назавжди закрив тему "лохотрону".

У місті після певних кіл ходили чутки, що все це було затіяно для того, щоб прибрати "Маху" з верхівки кримінальної ієрархії.

Читайте також: Убивство на "Барабашово": Перші жертви нелегального ринку валют у Харкові