"Я не хочу мати нічого спільного з росіянами": Розповідь батька 11-річної Анастасії Гриценко, яку убила ракета

В Україні внаслідок нападу терористичної держави росія загинуло вже майже 400 дітей – ціла школа у середньостатистичному обласному центрі. Трагічний лік дитячих смертей збільшився днями в Чугуєві Харківської області, де просто в центр житлового приватного будинку влучила російська ракета із ЗРК С-300.

19 вересня біля моргу в центрі Харкова ми зустріли 45-річного батька загиблої Анастасії Андрія Гриценка. Чоловік убитий горем, 11-річна дівчинка була його єдиною дитиною.

Андрій Гриценко / Фото: Думка

"Їй було 11 років. Вона народилася 9 травня 2011 року. Я її взяв на руки, коли забирав із пологового, і я на руках її ніс додому. Ми не брали ані машини, нічого. У мене було найбільше щастя, я хотів, щоб у мене була дівчинка. Від пологового до мого будинку було 2 кілометри. Я її ніс, я її нікому не віддавав. Я приніс її додому і тільки потім поклав на її ліжко. Це був найбільший промінчик світла у моєму житті", - говорить чоловік.

Новонароджена Анастасія Гриценко / Фото: архів Андрія Гриценка

Андрій хоче, щоб дитяча смерть не залишилася статистикою, а Анастасія "отримала ім'я та обличчя".

Чоловіку емоційно важко згадувати той день, оскільки саме в момент російського ракетного обстрілу міста Чугуєва він розмовляв із донькою. Андрій точно знає час вибуху, адже саме в 12:09 суботи, 17 вересня, назавжди обірвався зв'язок із донькою.

Фото: архів Андрія Гриценка

"Почався обстріл. Я подзвонив доньці і сказав: "Настусю, біжи ховайся". Вона каже: "Так, татусю, добре". І я чую, що в телефоні ніяких немає шумів, а секунди ще йдуть, таймер рахує. Я почав передзвонювати, зв’язку з телефоном немає. Подзвонив сусідам. Там працює друг Сергій, кажу, будь-що біжи до мене, сховай доньку. А він мені через 3 хвилини передзвонює і каже: "Викликай "швидку", біжи сюди, будинку в тебе більше немає". Я дружині повідомив, вона покинула все і приїхала туди. Вона тримала її на руках до приїзду "швидкої". І Настя її заспокоювала, говорила: "Мамусю, все буде добре. Я жива. Я жива. Все буде добре. Я тебе дуже сильно люблю". Ірина її обійняла і поцілувала", - голос Андрія дрижить, він ледве стримується.

Анастасія Гриценко / Фото: архів Андрія Гриценка

Батько не знає, як повідомити дружині, що Настю доведеться ховати в зачиненій труні. У морзі сказали, що відновити обличчя дитини після вибуху – неможливо.

"Найбільше горе в житті кожної людини – це смерть її дітей. Це неможливо! Я не хочу пам’ятати такою, як вона була тоді, її викинуло з будинку на 10 метрів. Вона була всередині будинку, але після вибуху не лишилося нічого. Її зсередини будинку викинуло через 2 стіни. Вона була вся поламана, у неї ока не було, у неї пальців на руці й на ногах не було. Це неможливо! І ми ховати будемо 11-річну дівчинку в зачиненій труні. В зачиненій труні", - ледве чути повторює він.

Дитина померла від сильної внутрішньої кровотечі внаслідок втрати крові просто на операційному столі в харківській лікарні.

Дитяче фотографія Анастасії Гриценко / Фото: архів Андрія Гриценка

Очевидно, що чоловік перші дні після смерті доньки тримається на "треба" – на необхідності виконувати формальності, збирати документи та готуватися до церемонії. Як жити далі, він не знає. Однак, думає Андрій, він із дружиною, яка другий день не відходить від фотографії Насті і постійно плаче, мають жити заради неї.

"Я хочу, щоб якомога більше людей дізналися про це, щоб кожна смерть, дитяча чи не дитяча, будь-яка смерть щоб не була безликою цифрою, щоб за кожною смертю стояла саме доля людини, її обличчя, щоб усі бачили, як це відбувається, чому це відбувається, щоб пояснили комусь, щоб щось зробили, аби це припинилося. Вона не повинна була помирати, вона мала жити. Ця дитина була для того, щоб жити, щоб радіти життю. А тепер немає радості ані в нашій родині, ані в неї. Її в принципі просто немає, - говорить Андрій.

Анастасія Гриценко / Фото: архів Андрія Гриценка

Батько каже, що дитина вчилася у 6 класі і дуже любила тварин: "Як будь-яка дитина в цьому віці, це 6 клас, їй більше хотілося гратися, чим навчатися. Вона була добра, вона тварин сильно любила. У нас у Харкові є і кішка, і собака, маленьке цуценя, шиншила, рибки. Вона все це дуже любила. Вона любила світло, вона, як будь-яка дівчинка, була налаштована на життя, а не на все інше. Вона дуже любила цілуватися, маму любила, обіймала. Коли вночі лягали спати, вона встане, підійде: "Папа, я хочу тебе обійняти і поцілувати. Спокійної ночі!".

Як у багатьох мешканців Харківської області, в Андрія Гриценка є родичі на росії, він сам себе називає руським. Там живе його рідний батько і сестра з двома племінницями. Чоловік говорить, що його ставлення до країни-терориста змінилося кардинально від початку війни.

Будинок Андрія Гриценка в Чугуєві після удару ракети / Фото: Думка

"У мене мама і папа руські, я сам за національністю руський. Я просто громадянин України, який народжений на території України. Я завжди думав, що росія – це добре, що росія – це сила, це хороша держава. Це зовсім все не так. Я пишаюся тим, що громадянин України. Ми з дружиною в родині намагаємося говорити українською мовою, щоб російська поступово пішла з нашого побуту. Я нічого не хочу мати спільного з цією нацією. Просто нічого. У мене рідний батько, сестра і з братом у росії. Я з сестрою спілкуюся, у неї є дві дівчинки, вони живуть у Бєлгороді, а з батьком я припинив спілкування. Ми спілкувалися тижня зо два, коли почалася війна. Він все мені казав: "Потерпіть, 2-3 дні і все закінчиться, ми будемо їздити в гості, все буде росія". А потім він подзвонив і попросив, щоб я свою маму, його першу дружину, показав. А мама йому в лоб задала питання: "Чому ти там сидиш і чому ти ще цього путіна не вбив?" І з телефону полилася купа образ. Ми спілкування припинили. Сестра знає, що в нас горе. Вона дуже співчуває, вона плаче", - говорить Андрій.

Шкільний зошит Анастасії Гриценко / Фото: Думка

Станом на ранок 18 вересня, за офіційною інформацією Офісу Генерального прокурора України, внаслідок російської військової агресії 390 українських дітей загинули та понад 757 отримали поранення різного ступеню тяжкості. Страшна статистика збільшується чи не щотижня. Кількість загиблих дітей у Маріуполі, Лисичанську та Сєверодонецьку досі не відома.

Читайте також: Вона казала: "Мамочка, все в порядку". Як росіяни ракетою вбили дитину в Харківській області