Що приховує історія Бабаїв на Харківщині

Бабаї – одне з найстаріших селищ поблизу Харкова. Його історія починається у далекому 17-му столітті, за цей час тут встигло багато чого змінитися.

"Думка" вирішила пригадати, з чого починалися Бабаї, як розвивалося селище і що від його старої історії можна побачити сьогодні.

Звідки взялися Бабаї

Офіційною датою заснування Бабаїв вважають 1647 рік. Довгий час називали іншу дату – 1643-й, але пізніше дослідники встановили, що у документі була зроблена друкарська помилка.

У середині 17-го століття землі біля річки Уди почали заселяти чугуївські "боярські діти" – так тоді називали служилих людей так званої Московської держави. Серед них був Федір Климентійович Бабай. Вважається, що саме його прізвище і дало назву поселенню, тож ніякого зв'язку з відомим з дитинства казковим страшним дядьком Бабаєм тут немає.

Отже, спочатку поселення "заполонили" росіяни. Але згодом їх відправили "за кораблем" ще до того, як це стало мейнстрімом. Так, землі перейшли до українського козацького полковника Григорія Донця та його нащадків. Відтоді село поступово стало українським за населенням.

Приблизно у 1650 році в селі збудували дерев'яну церкву Архангела Михаїла. Через це якийсь час село мало назву Архангельське. У 1650-х роках воно увійшло до складу Харківського полку.

Під час гайдамацького руху 1750–1770-х років місцеві жителі підтримували козацько-селянські загони, які діяли в околицях села.

Філософ Григорій Сковорода у Бабаях

У 18-му столітті настоятелем місцевої церкви був Яків Правицький, який познайомився зі Сковородою ще під час навчання. Тому мандрівний філософ неодноразово навідувався у Бабаї до свого знайомого. У 1770-х роках він жив у Правицького та працював над своїми "Байками Харківськими".

У листі до свого приятеля Панаса Панкова Сковорода писав, що до приїзду в Бабаї вже мав 15 байок, а тут збільшив їх кількість приблизно вдвічі. Тут же він працював над іншими філософськими творами, зокрема "Діалогом, або Розмовою про давній світ" та "Розмовою п'яти подорожніх про істинне щастя в житті".

Із Сковородою пов'язують також джерело в Бабаївському лісі, яке називають Сковородинівською криницею. За місцевою легендою, філософ викопав її особисто і частенько бував біля неї.

Наразі будинок у центрі Бабаїв навпроти Будинку культури називають "садибою Сковороди". Але філософ, звичайно, не був власником цього маєтку. Та й навіть немає стовідсоткового документального підтвердження, що Сковорода жив саме в тій частині будинку, яка збереглася до наших днів. Точно відомо лише те, що він гостював у садибі Правицького, яка перейшла до роду Щербиніних.

Маєток Щербиніних

Історія цієї садиби пов'язана з дворянським родом Щербиніних. Петро Андрійович Щербинін був військовим, який пізніше перейшов на цивільну службу та став одним із великих землевласників краю.

За однією з версій, землю він отримав як придане після шлюбу з представницею роду Донців-Захаржевських. До Бабаїв Петро Щербинін перебрався у 1746 році.

Перший дерев'яний будинок і сад, за даними краєзнавців, могли з'явитися тут у 1760-х роках. Дослідники також припускають, що частиною садиби міг бути колишній будинок священника Якова Правицького, до якого пізніше добудували нові приміщення.

У 1780-х роках територію маєтку перетворили на парк із алеями, ставками та доріжками, які вели до лісу. Приблизно у цей же період Щербинін збудував кам'яну Архангело-Михайлівську церкву, а господарську частину маєтку добряче розширили. У садибі навіть була оранжерея, де вирощували, уявіть собі, ананаси. Поруч діяло підприємство з виробництва спирту, для якого викопали ставок.

У 1820-х роках за "апгрейд" маєтку взявся онук Петра Щербиніна, статський радник Олександр Андрійович Щербинін. Тоді з'явилися новий кам'яний садибний будинок, господарські споруди, стайні, сараї та льох.

До речі, якщо ви колись читали "Війну та мир" Льва Толстого або раптом чомусь надумаєте таке зробити, то майте на увазі, що цей самий Олександр Щербинін консультував Толстого як безпосередній учасник наполеонівської війни 1812 року. Він воював під Бородіно, Лейпцигом та брав участь у взятті Парижа. І саме його ім'я потрапило на сторінки цього велетенського роману, який, на щастя, ніхто з українських школярів тепер читати не зобов’язаний. Але ж факт – є факт.

Щербиніни залишалися власниками маєтку протягом кількох поколінь. Вони зберігали великий родинний архів – документи, листування та папери, пов'язані не лише з їхнім родом, а й із Донцями-Захаржевськими та Крапоткіними. Наприкінці 19-го століття частина цього архіву вже перебувала у власності родини Флотта, яка згодом володіла маєтком.

На початку 20-го століття тут ще зберігалася велика колекція картин, портретів і предметів старовини. Дослідник старих дворянських садиб Георгій Лукомський згадував портрети роботи Василя Тропініна, копії робіт відомих європейських майстрів, меблі 18-го століття та інші цікаві речі. Але сталася революція і частину речей з садиби вивезли, частина зникла, а сама садиба почала занепадати. Приватні землі та майно Щербиніних були націоналізовані. За часів "радянщини" у будинку працювала адміністрація колгоспу "Червоний партизан", а пізніше в частину будівлі заселили місцевих мешканців.

Сьогодні від колишньої садиби залишився напівзруйнований одноповерховий будинок. Частина його досі житлова, інша стоїть порожня та руйнується. Поряд збереглися окремі господарські споруди 18-19 століть, наприклад стайні та сарай. Також є старий льох, який міг бути пов'язаний із церковним господарством.

Будинок наразі має статус пам'ятки, але це не дуже йому допомагає. Ще у 2020-х роках активісти розповідали, що дах споруди перестав виконувати свою функцію і кожна зима може стати для пам'ятки останньою. Обласна влада свого часу навіть виділяла гроші на проєктні роботи, але до повноцінної реставрації справа так і не дійшла.

У 2005 році з однієї зі старих печей садиби зняли керамічну плитку й перевезли її до Харківського музею керамічної плитки та сантехніки.

Кам'яна церква, яку розібрали на цеглу

Перша дерев'яна церква Архангела Михаїла з'явилася тут у 1650 році. Саме через неї село якийсь час називали Архангельським. У 1782 році на її місці збудували нову кам'яну Архангело-Михайлівську церкву. Гроші на її будівництво дав Петро Щербинін, а проєкт пов'язують із харківським губернським архітектором Петром Ярославським.

Церква була великою та дуже гарною спорудою для тодішнього села. Вона мала напівкруглу колонаду, пілястри, арки та декоративну огорожу з башточками. Всередині церкви був розкішний іконостас, виконаний у стилі Людовика XVI. Дослідники звертали увагу на схожість бабаївської церкви з лютеранською церквою Святої Анни у так званому Пітері. Саме тут служив Яків Правицький – той самий священик, із яким товаришував Сковорода.

А потім прийшли "совєти" і як воно водилося у більшовиків у 1930-х роках, храм розібрали на цеглу, яку потім використали для інших будівель. Сьогодні на місці старої церкви стоїть Будинок культури, в якому працював краєзнавчий музей.

У 2004 році в Бабаях почали будувати новий храм Архангела Михаїла. Богослужіння тут почали проводити у 2009 році. Для проєкту використовували старі описи та зображення знищеної церкви.

Бабаї у 20-му столітті

До початку Другої світової війни Бабаї були вже великим населеним пунктом. У 1940 році тут налічувалося 713 дворів. У селищі були сільрада, озеро та винний завод.

У 1938 році Бабаї отримали статус селища міського типу.

Під час Другої світової війни селище опинилося під німецькою окупацією, яка тривала з кінця жовтня 1941 року до кінця серпня 1943-го, із коротким періодом після визволення в лютому-березні 1943 року. У тутешніх лісах діяв партизанський загін Олександра Камишана. Майже 700 мешканців Бабаїв воювали на фронті. Понад 200 з них загинули.

Після війни Бабаї почали відбудовувати. У 1960-х роках тут працювали школа, бібліотеки, клуби, радгосп, авторемонтний завод та цех взуттєвої фабрики. У 1966 році в селищі жили близько 7700 людей.

Пізніше кількість людей в Бабаях стала трохи меншою. Так, у 1989 році налічувалося приблизно 7200 людей, а у 2013-му – близько 6 930.

Бабаї зараз

Сьогодні Бабаї – це вже не окреме село десь далеко від Харкова. Селище є частиною харківської приміської зони і входить до Височанської громади. Садиба Щербиніних досі стоїть у центрі Бабаїв напівзруйнована, з аварійними приміщеннями та старими господарськими будівлями. Але якщо у мирний час ремонтом та відновленням займатися не стали, то під час війні годі на це й сподіватися.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Бабаї не стали винятком і також опинилися під російськими обстрілами. По селищу гатили і ракетами, і різними типами безпілотників. На жаль, не обійшлося без жертв і руйнувань.

Гірка іронія долі в тому, що Бабаї, які нібито назвали на честь служилої людини Московської держави, тепер змушені виживати під обстрілами московії, яка століттями намагалася контролювати українські землі.

До речі, у травні 2022 року частина місцевих жителів запропонувала змінити назву Бабаїв або повернути селищу історичну назву – Архангельське. Але поки що Бабаї залишаються Бабаями. Та чи надовго це – час покаже.

Новини Харкова сьогодні: Післявоєнний Харків: як перемогли молодіжну злочинність після Другої світової