Мешканець села на Харківщині, розповів, як пережив полон та топив у колодязі російські міни

У селі Цупівка Дергачівської громади у лютому 2022 року проживала тисяча людей, сьогодні залишилося близько десяти.

Про окупацію населеного пункту та її наслідки розповіли у пресслужбі Нацгвардії, передає "Думка"

Спогадами про пережите з нацгвардійцям поділився місцевий мешканець Сергій.

Чоловік побував у полоні окупантів та розповів, що цивільних арештовували переважно за "наводкою".

"У туалет ходили під конвоєм, справляти потребу в пляшечку біля себе, потім виносиш. Усі лежали на дерев’яних піддонах, накидали ганчірок і там спали. Військовополонених, до шістдесяти років, змушували вантажити боєкомплекти, прибирати територію та виконувати інші господарські роботи, бувало їх будили й серед ночі. Окрім військовополонених, були також цивільні. Цивільних привозили в основному, якщо хтось на когось поскаржився. Натягували мішок або сумку на голову, заводили руки за спину, обкручували кілька разів, щоб не втік і знімали тільки потім, коли заводили до приміщення", — розповідає про жахи полону Сергій.

Він каже, що час проведений у підвалі здався йому вічністю, але катувань він уник.

"Була ситуація, коли один хлопець молодий, який служив в українській армії зв’язківцем, незадовго до війни йому дали місяць відпустки, і він приїхав сюди додому. Коли почалася окупація, його затримали та взяли в полон. До Гоптівки приїжджали в їдальню, привозили продукти, конвоїри не впильнували, тож йому вдалося передати рідним записку, у записці він вказав, що в полоні не тільки військові, а й цивільні. За цю записочку нас усіх уночі підняли, в окупантів же психологія Радянського Союзу, як у фільмі "9 рота". Я сплю, мене вдарили по голові, ліхтар у вічі, сказали вставати, виносити всі речі, робити присідання", - згадує мешканець Цупівки.

За словами чоловіка, тим, кому пощастило вийти з полону, росіяни наказували мовчати, лякаючи "наслідками". Разом з тим, без зброї та під постійним тиском місцеве населення продовжувало чинити опір окупантам.

Сергій розповідає, що це було нелегко, адже російські загарбники встановили параноїдальний режим тотального стеження за тими, хто не встиг виїхати. До того ж завжди могли донести обдурені російською пропагандою "землячки". Він зазначає, що і сам топив російські міни в колодязі.

"Був обстріл, горів сусідній будинок, я вийшов на вулицю. У них стояла машина "УАЗ" і "Нива", на якій їздив фсбшник, він одразу підбіг до машини, вилаявся, сів і поїхав. А ті, хто зазвичай їздив на УАЗі, ховалися у двоповерховому будинку. Я підійшов подивитися – в авто була пробита проводка, завести його було неможливо. Вони з машини вивантажили три ящики, у двох ящиках були міни протитанкові ТМ-62М – круглі великі, в іншому ящику — міни ОЗМ-72. Машина стояла поряд з моїм будинком, думав якщо вибухнуть ці міни, то тут все рознесе. Коли завершився обстріл, вже вигоріло все, а вони — дивлюся не з’являються — я пішов до машини, заглянув у неї, відкрив ящики та міни потихеньку до колодязя повідносив, шість штук кинув у воду – міни й детонатори, які вкручуються. Ті, які менші міни, але теж важкі ОЗМ-72, теж кинув у болото, а ящик із запалами сховав. Наскільки це допомогло, я не знаю. Потім нашим хлопцям показав", — поділився чоловік.

У Нацгвардії зазначили, що подібних історій опору чимало. Хтось ризикуючи життям крав та ховав російські боєприпаси, хтось вимінював їх на алкоголь, інші псували техніку загарбників.

Так, після деокупації Харківщини було знайдено декілька імпровізованих схронів, зокрема, у так званій "сірій зоні". В одному з них були знайдені десятки ящиків з мінами 120 мм.

Читайте також: Харківські піротехніки показали дивовижну знахідку з-під завалів підстанції