"Там так смердить!": Піхотинець "Мураха" – про 125 днів на позиціях у Вовчанську

"У ворога є інформативний аркуш, де вони кажуть, що вони зробили за рік. У цьому інформативному аркуші цифра фігурує, як 14 тисяч, що у них загиблі. За рік. І саме в Вовчанську", - говорить начальник штабу 34-го окремого мотопіхотного батальйону "Вовкодави" 57 Окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка з позивним "Хоттабич".

У це важко повірити, поки не бачиш стрім аеророзвідки батальйону з центральної частини Вовчанська, де просто в ці хвилини тривають бої. Попри страшну спеку російський військовий у зимовій фуфайці, імовірно, він перебував на позиціях не один місяць, повільно, серед білого дня, переступаючи тіла інших окупантів, намагається наблизитися до руїн Вовчанського агрегатного заводу, який контролюють Сили оборони України, і гине від удару українського FPV-дрона.

"Штурмують завод. Кожен день намагаються, кожну ніч. Зараз тенденція пішла така, що вони почали використовувати антидронові плащі. І кожну ніч один або два намагаються проникнути на цей агрегатний завод. Це для них якийсь фетіш, я б сказав. Сенс цього – добігти, помахати прапором, що все, агрегатний завод знову за нами. Але, як бачите...", - коментує "Хоттабич" чергову абсолютно алогічну спробу росіян дійти до завалів плит і будівельних матеріалів – місця, що раніше називалося Вовчанський агрегатний завод.

Важка і небезпечна ротація передових піхотних позицій призводить до того, що перебування в руїнах Вовчанська по 2-4 місяці – швидше норма, аніж виняток. Досвідчені військові говорять, що настільки тривале перебування на позиціях призводить до втрати відчуття страху перед загибеллю.

125 днів "Мурахи у Вовчанську

"Там так смердить! Тільки припекло сонце, почало воняти трупами. Фу! Як згадую, у мене ще досі цей запах у носі", - в огиді аж здригається 23-річний боєць 34 батальйону "Вовкодави" 57 бригади Богдан з позивним "Мураха", який безперервно перебував на позиціях у центрі Вовчанська з 11 січня по 16 травня 2025 року, разом – 125 діб.

"Мураха" прийшов із 17-денної відпустки, яку отримав одразу після ротації. Ми зустрічаємося неподалік Вовчанська, у знищеній росіянами будівлі. Військовий виглядає відпочилим, бадьорим і в доброму гуморі. Ще юний хлопець часто усміхається і подекуди соромиться. Здається, єдині питання, які можуть вивести його з рівноваги – це ті, що пов’язані з мамою і сестрою. Батька в "Мурахи" немає.

Військовий завзято підтверджує результативну статистику знищення росіян у Вовчанську. За його словами, абсолютно біля кожної української позиції лежать ліквідовані окупанти, яких через постійні бої неможливо евакуювати в жодну зі сторін. "Біля мене на позиції десь штук із 5, як мінімум, у парку – з десяток, якщо не більше. Банк і поліцію найбільше любили штурмувати, то там найбільше, там за 20-30 є", - говорить піхотинець про тіла окупантів, які на шаленій спеці розкладаються і створюють невимовний сморід.

Це ті російські штурмовики, які, найімовірніше, загинули вже у стрілецьких боях на підступах до позицій Сил оборони України. Ще більше тіл руських, що загинули від ударів дронів, мінометів та артилерії, розкидано на підходах до міста та в самому місті.

"Розумієте, росіяни - хворі люди. Вони хочуть забрати саме центр Вовчанська, і будуть потім у себе всім показувати, доказувати, що ми взяли Вовчанськ. Картинка треба народу, народ треба чимось годувати", - зауважує "Хоттабич".

Правила "Мурахи"

Тільки чітка дисципліна під час тривалого бойового виходу дозволяє вберегти життя, переконаний молодий, але вже досвідчений боєць. "Мураха" каже, що мав три правила: слухати командира й побратимів у рацію, бути завжди на зв’язку та не спати, коли ти на чергуванні. Нехтування останнім правилом, зокрема, коштувало життя побратимові "Мурахи".

"Ми з ним разом пішли на строкову з одного військкомату. Прийшов у Вовчанськ – і через три дні його зарізали. Їх називають "алабай", цих людей, це спецура. Наших було троє на позиції. Він заснув десь на радєйці, ворог прийшов і зарізав уночі, з дрона нічого не бачили", - з сумом говорить про загиблого побратима військовий.

Ще одним основним правилом "Мурахи" був чи щоденний зв'язок із мамою. "Навіть на позиції день через два голосові повідомлення передавав. Із цим усе добре. Дуже сильно переживає, як звичайно мама. Я думаю, в усіх людей так. Мама – це мама", - хоч і посміхається, але з тремором у голосі вимовляє солдат.

Військовий зазначає, що стрілкові бої у Вовчанську точаться навіть на відстані 15 метрів. У кількох місцях позиції української та окупаційної російської армії розділяються тільки звичайною дорогою. "Перестрілок було дуже багато. Через парк бігли. Вони завжди пробували бігти на завод (Вовчанський агрегатний завод – ред.), - згадує "Мураха". – Дуже страшно було, коли тобі кажуть по радіостанції, що хтось біжать до тебе – і прилітає міномет або танк. Дуже страшно. Але нічого, вискакуємо та працюємо. Нам командир казав: вам не обов’язково в голову влучити, по ногах стріляйте, головне, щоб він зупинився, а там дрони все зроблять. Дуже добре працюють наші дрони. Раз була ситуація, бігло шестеро через цей парк, і всіх шістьох поклали, ніхто не повернувся і ніхто не забіг нікуди. Вони теж бігли на завод".

Нічний бій із цими шістьма окупантами корегував дрон із тепловізійною камерою. Таким чином, за допомогою підказок із повітря "Мураха" ліквідував кількох росіян. Загальної кількості, каже боєць, ніхто там не рахує.

Підтримка і критичні моменти

Боєць каже, що для нього критичним терміном перебування на позиціях стало два місяці, саме тоді найсильніше відчувалася психологічна втома та апатія. Найбільше його засмучували втрати серед побратимів і ті товариші по службі, які після двох тижнів перебування у Вовчанську просилися на ротацію й тим самим унеможливлювали заміну тих, хто був на позиціях місяцями. "Психологічно дуже важко. Дуже. Просто слухаючи по радіо, що хтось "триста", "двісті", оце дуже багато… А найбільше, коли ти збираєшся на вихід, приїхали люди, а дехто "мені ніжка болить, я назад вертаюся". Оце було найгірше для мене чути. Опускаються руки через тих людей, як говорять: "Я не хочу йти нікуди". Там пацани сидять по 120 днів реально, а він каже: ніжка болить, голова болить, нудить. І повертається назад. А ми сидимо і питаємо: "А ми коли вже на вихід, коли ми вже відпочинемо". Це найважче було чути", - говорить солдат.

"Мураху" на позиціях підтримував товариш із однієї роти, розмови з іншими побратимами про родини та не пов’язані з війною речі, а також мама із сестрою. "Найбільше мене підтримувала сім'я. Мої мама із сестрою, дуже дякую і люблю їх. Дуже підтримували мене. І я думав: у мене є сім'я, і через це я маю повернутися", - говорить він.

Час від часу тішили аеророзвідники, які скидали на позиції "посилки", навіть "Кіндер сюрпризи". Один із бійців замовляв шаурму. "Мураха" думає, що могли би скинути навіть шашлики, якби хтось попросив, однак не просили.

Найважчою для солдата була остання ніч перед ротацією, оскільки внаслідок прицільного обстрілу була знищена позиція і "Мураха" з побратимом могли загинути. "Прилетів до мене на позицію ПТУР. Я вже хрестився. Ми чудом вижили, склало будівлю геть. Воно шипить так противно, я це ніколи не забуду. Прилітало по всіх позиціях. Прилетів один – не влучив, другий, чую, летить. Прилітає, а в мене все в очах, як удень. Вилажу наверх, у нас другого виходу не було з норки. Бог уберіг, не склало сильно", - згадує піхотинець.

На диво ненависті до росіян "Мураха" не відчуває. "Вони такі самі люди, як і ми. Але якщо я бачу, що він по мені стріляє, то, ясна річ, я по ньому буду стріляти. Говорив із полоненими, що брали. Начебто нормальні хлопці. До полонених ми дуже добре ставимося, бо кажу ж, що вони люди такі самі, як і ми", - говорить він.

"Мураха" запевняє, що на позиціях ні про які матеріальні речі не думається. Головні думки стосуються того, як вижити і як вийти з позицій цілим. "Про що мріяв? Побачити свою сім'ю. Як мрія. Дуже хотів побачити. Дуже. Навіть не побачити, почути. Елементарно", - зізнається хлопець.

Він стверджує, що на бойовій позиції людина стає іншою, більш оптимістичною та люблячою життя. "Дуже багато поміняло. Усвідомлюєш, яке дороге твоє життя. Що друзі так само дорогі тобі. Дуже багато переусвідомлюєш. Більше любиш своє життя. Побачивши таке, я думаю, в мене вже це не пройде", - запевняє Богдан.

Перша річ, яку зробив після виходу з позиції, подзвонив до мами і сестри. "Сприйняли у плачу, слава Богу, що ти вийшов. Питає, чи не трьохсотий. Ці сльози дуже важко. Мама казала, це сльози радості", - говорить "Мураха".

"Про що мрію? Звільнитися з армії (сміється). Мрію, щоб закінчилися вже ця клята війна. Щоб усі жили мирно вже. Про це мрію".

Читайте також: Чим можна збивати "Шахеди", якщо не дістає кулемет і зенітка