Могили для "врятованих": Як Ярова на Донбасі готується ховати 25 загиблих пенсіонерів

"Дрон за півгодини до цього літав. Його чули багато хто. Він тут покрутився, коли люди були, і хвилин за 20 воно прилетіло", - каже 48-річний Діма. Після вибуху він тягав поранених у будівлю фельдшерсько-акушерського пункту, що за 100 метрів. Там лишилася єдина на всю Ярову медсестра.

"Швидка" одразу після обстрілу відмовлялася їхати до населеного пункту, цю інформацію підтверджують одразу кілька місцевих мешканців.

"Поки що стан шоковий. Ще кілька днів буде шок. Зараз ховатимуть тих, хто загинув", – флегматично на тлі звуку прольоту мінометної міни каже Діма.

Побачивши напруженість журналістів, чоловік намагається розрядити обстановку і за десятибальною шкалою оцінює небезпеку: "Поки що тільки на п'ятірочку. У Шандриголово що, краща ситуація? Там саме зона бойових дій. Це село кілька разів переходить із рук до рук. Там конкретні вуличні бої. Я думаю, що вуличні бої значно гірші, ніж тут".

За кілька кілометрів на північ від центру Ярової йде бій, видно місця прильотів, стовпи диму в кількох локаціях. "Це бій Шандриголово – Новоселівка. Новоселівка – це виїжджаєш із Ярової, залізничний переїзд та через ліс одразу Новоселівка", - каже Діма. За картами Гугл від місця, де ми стоїмо, до села, де триває бій, – 3,1 км.

Приблизно в такій ситуації останні кілька тижнів живе Ярова на Донеччині, фронт наблизився до населеного пункту. Тут щодня літають ворожі дрони – і розвідники, і ударні. Уздовж головної вулиці Ярової лежить і оптоволокно. Тільки за пару годин у селищі нам тричі доводиться ховатися від дронів. Один раз – у кущах та соснах на місцевому цвинтарі.

Ярова готується до масового похорону

Одразу після обстрілу 9 вересня, коли загинули 25 людей та 19 було поранено, із села виїхала величезна кількість місцевих мешканців. Скільки у Яровій зараз людей, не знає взагалі ніхто, навіть староста села Дмитро Дремлюженко. Він навідріз відмовляється говорити з журналістами, чоловік займається організацією похорону 25 односельців, яких знав особисто. За будь-яку ціну треба знайти гробокопателів, у Яровій з комунальників, здатних копати могили, залишився аж один, він не впорається з 25 могилами. Доводиться запрошувати евакуйованих до Слов'янська лиманських комунальників.

Атмосфера в Яровій справді пригнічує. На вулиці немає нікого, окрім бригади енергетиків, які після обстрілу ремонтують лінії електропередач, кількох приїжджих гробокопателів, старости та божевільного місцевого жителя, який ходить порожніми вітряними вулицями і на все горло кричить: "Лев Дуров не винен! Винен Грицько! Лев Дуров не винен! Ви ж не чіпатимете цигана? Правда?".

Виглядає це все жахливо кінематографічно і знайомо: ніби селище за хвилину перед кінцем і тут залишилися або божевільні, або ті, хто має.

Ліна відтирає кров

"Я говорю, я не встигаю уколи набирати. Машина мама та інші мені набирали уколи. Я потім: Господи, це кровоспинне чи що? Загалом учора було таке", - нервово сміється єдина на всю Ярову медсестра Ліна. "Еліна", - потім для нас, приїжджих, уточнює жінка. Дивно, всі, навіть у поважному віці люди, тут називаються скороченими іменами і без по-батькові – Лєна, Свєта, Діма, Сашко.

Ліна з самого ранку відмиває залитий кров'ю фельдшерсько-акушерський пункт у центрі Ярової. Сюди після обстрілу самостійно повзли поранені люди похилого віку, щоб отримати хоча б якусь допомогу. Кров видно всюди: на підлозі, біля входу, на пляшках із водою.

"Тут у мене ще була жінка, у неї дерево стирчало в шиї. Я й не стала туди лізти, думаю, зараз витягну, а вона кров'ю зійде. У неї біля артерії було. Я побоялася все одно", - каже Ліна, додаючи, що на ранок поранена пенсіонерка залишалася ще живою.

Вона скаржиться, що відразу після обстрілу в Ярову відмовлялися їхати "швидкі" (варто зазначити, що після удару по центру селища, через приблизно 20 хвилин росіяни обстріляли околиці Ярової, там почалася пожежа. За посадовими інструкціями, ані медики, ані рятувальники не мають права їхати до зони ведення вогню).

"Я медик, я не знаю, як мені їхати звідси? Якщо я всіх кину, хто їм допомагатиме? А раптом знову якась ситуація... Голова наш поїхав і привіз військових лікарів. Якби не він... "Швидкі" сюди не їдуть, ніхто не їде. Виходить, хто міг доповзти, повзли сюди, кров'ю стікали. Хтось там безногий і безрукий лежав. Хтось просто мертвий. Це було вчора "свєтопредставлєніє". А швидкі кажуть: ми не їдемо. МНС кажуть: ми не їдемо. Поки голова не сів на свою машину і погнав на свій страх і ризик вести когось…", - згадує медсестра перші години після обстрілу.

До медпункту приїжджає місцевий житель, представляється Сашком. Він – працівник комунального підприємства "Зеленбуд", чоловік у день обстрілу поливав клумбу поряд. З його руки витягли уламок, там гноїться. Обличчя також посічене осколками. "У мене був шок, я нічого не розумів взагалі. Тіпало мене", - каже Сашко, ледве стримуючи сльози. "Зламало дух, звичайно", - стримано і тихо додає він.

Продавчиня єдиного магазину, що залишився в селі, Олена забороняє себе фотографувати. Вона з напарницею збирає частину товарів – зменшуватимуть торгову площу. Жінка припускає, що росіяни могли моніторити місцеві групи, адже повідомлення про видачу пенсій було лише у цих месенджерах. "Ми всі шоковані. Це що, хтось моніторить в рашці наші групи? Приліт цей цікавий дуже: без свисту, було тихо і спокійно, просто довбануло - і все, - згадує приблизно 60-річна Олена, магазин якої через дорогу від місця удару. - Не можна збирати в такий час юрби! Я скільки разів говорила, не збирайтеся натовпом!".

Коли в сусідньому селі активізується бій та збільшується кількість вибухів, Олена заганяє пса Черниша до магазину.

Дрон і цвинтар

До цвинтаря їдемо від центру кілька хвилин. Він у сосновому лісі, скрізь пісок, отже, копатимуть досить швидко. Могили для ярівських пенсіонерів копають лиманські комунальники. Місцевих молодих чоловіків ми так і не бачили.

На цвинтарі плаче Ольга – дружина загиблого пенсіонера. "Він пішов отримувати пенсію. Я поряд живу, в центрі. Чую – приліт. Я побігла туди, він ще живий був. Він на руках у мене помер. Йому в голову уламок влучив. Я знайшла його. "Швидку" викликала, думала, врятую його. Але коли приїхали, він уже все. Там стільки загиблих було, поранених. Це жах. Мені треба викопати яму. Я вже замовила труну та хрест. Тепер, щоб викопати яму, щоб його поховати тут. Голова теж не може, скільки людей – більше 20 осіб", - плаче вона.

Копачі могил небагатослівні. Більшість – водії з Лиману, частина з них взагалі вперше у житті копають могили. "Могила – це взагалі складно. А ще й у такий момент. І це не для людини, яка хворіла. Це таку кількість копати. Це дуже тяжко. Дуже. Це непросто", – каже 38-річний Павло.

Робота триває недовго. Викопавши в піску яму по коліна, всі мчать у кущі і під сосни на цвинтарі. Буквально за 10 метрів від нас зависає дрон на оптоволокні. Робить пару кіл навколо пухнастої сосни, під якою ховається п'ятеро людей, і летить у ліс. З іншого боку цвинтаря, не дивлячись на дрон, другу могилу продовжує копати ще одна трійка гробокопателів.

"Одноразові", - жартує над ними загорілий до чорного лиманський комунальник-роботяга, який у другій половині життя був змушений покинути свій будинок і копати могилу для жителів Донбасу, яких вже "врятував" Путін.

Читайте також: Пастка для Зеленського