На колір і смак товариш не всяк: чи є окрошка показником (не)патріотизму

Іноді це чублення має виразний сезонний характер: наприкінці року починається війна між прихильниками Різдва 25 грудня і 7 січня. Чорноротості й лютості святих і праведних дискутантів позаздрив би найлютіший і найгавкучіший дворовий пес. Потім надходить весна – і в атаку йде лава ненависників 8 Березня, безжально знищуючи тих, хто осмілиться подарувати чи прийняти в цей день квіточку, шоколадку і цьом у щічку.

Раніше хоч цікаво було, бо атаку очолювали активістки FEMEN, теліпаючи чи трясучи, кого чим Бог наділив, оголеними аргументами. Зараз уже не те… А битва між новонаверненими прихильниками 8 травня і традиційними шанувальниками 9 травня (автор не про московитське "побєдобєсіє", це невиліковна клініка) за кривавістю не поступається Берлінській операції. А ще є локальні бої місцевого значення незалежно від сезону, наприклад, боєзіткнення між "харківцями" і "харків’янами".

Як тільки автор якоїсь публікації назве мешканців нашого міста давнім, але цілком нормативним словом харківці, увага читачів відразу зміщується з суті матеріалу на це слово: "Ми не харківці – ми харків’яни / харьковчане!" Нерідко "харків’яни" об’єднуються з "харьковчанами" проти "харківців", хоча про нормативність слова харківці багато писалось і говорилось. Зокрема, про це писала доцент кафедри української мови ХНУ імені В. Н. Каразіна Катерина Дюкар у матеріалі ""Харківці", "харків'яни", "харківчани": як правильно називати жителів Харкова".

А ще є й кулінарні українсько-українські міжусобиці. Коли настає Масниця, починається війна між тими, хто завершує зимові свята варениками (щирими патріотами, як вони себе вважають), і тими, хто пече млинці (московитськими посіпаками, на думку любителів вареників). Однак особливо вражає автора ворожнеча між окрошколюбами і окрошконенависниками. Як тільки настає справжнє тепло, у мережі неодмінно з’являються матеріали про окрошку: чи то її рецепти, чи опитування про ставлення людей до неї – і починається бій.

Навіть щі, які найчастіше асоціюються з Московщиною і які, за московитськими нормами застільного етикету, слід "лаптєм хлєбать", не викликають такого негативу, як цей бідолашний холодний літній суп. Добре, якщо це просто дуель на ополониках господинь, які доводять, що їхній рецепт найкращий і найправильніший. Дехто просто більш-менш спокійно говорить, що не любить окрошки (зберігаємо авторську лексику, орфографію і пунктуацію): "Чомусь мені не подобається ця страва". "Не розумію таких страв. ЗОВСІМ!". Зрештою, у всіх різні кулінарні вподобання.

З автором служив хлопець, який на дух не терпів гречаної каші, тоді як для всіх нас, перегодованих вівсом, пшоном і перловкою, гречка була за щастя. Інший не їв варених яєць, які давали у вихідні й святкові дні. Як кажуть, на колір і смак товариш не всяк. Але, мабуть, жодна страва так не демонізується, як окрошка: "Бурделя". "ЖАХ! Як таке можна їсти!?". "Ніколи не любила. Не їла. Нагадує мені якесь ригами, простіть! Ну правда, це ж треба, перемішати все на світі і ще їсти з сметаною, квасом, мін. водою, кефиром, ще з чимсь. Багато, ще та, що свиням!". "Помиї в повному слові розуміння". "Ні, не люблю, якісь ригачки". "На Вінничині це вважають свинячою їжею і не готують".

У чому ж річ? Адже в кухнях багатьох народів є схожі літні страви: таратор у болгар (близький родич окрошки), помідорний суп гаспачо в іспанців, холодний литовський борщ, він же український і польський холодник. Одна з причин такої неприязні до окрошки, очевидно, зумовлена тим, що назва страви є виразно російською.

Етимологічний словник української мови прямо вказує на російськомовне походження слова окрошка, виводячи його значення з дієслова крошить, оскільки складники страви справді кришать перед заливанням рідиною. І для багатьох наших співгромадян демонстративна нелюбов до окрошки стала можливістю показати свій патріотизм: "А ще, це їли мої родичі з Росії, аж запихались, я дивувалась. А тепер розумію, росіяни, не вміють готувати, жруть що попало, набадяжать собі в корито і жруть". "Рашистское пойло". "Не здивуюсь, якщо це блю…(до) придумали в росії. Як тільки кишківник витримує цю мішанину…". "Фі, літні щі (от і щам дісталося! – Ю.К.), як ви це хрючиво взагалі їсте?". "Ні, окрошку в нас удома не готували. Та я її й не їла б. Мені навіть назва ця ніколи не подобалася, помиї нагадує))) Насправді, я навіть рецепта не знаю, ніколи не цікавилася".

Автор поцікавився, чи є рецепти окрошки в довідниках з української кухні. У книзі "Українські страви" (Київ, 1963) немає. Є лише рецепти холодних борщів. Очевидно, автори не вважали окрошку українською стравою. Шість рецептів окрошки вміщено в книзі "Раціональне харчування в сім’ї" (Київ, 1988). Як не дивно, є рецепт окрошки закарпатської у книзі "Закарпатські народні страви" (Ужгород, 1991), хоча, мабуть, ця страва найменше асоціюється з Закарпаттям. То, може, вона не така вже й російська? В одній з радіопередач говорилось, що цей холодний суп має давню історію, ніяк не пов’язану з Росією. Припускають, що страва, подібна до окрошки, могла бути відомою ще з часів Русі. Хоча сучасний Словник української мови в 20 томах у словниковій статті про слово окрошка наводить як приклад уживання слова цитату, де говориться про окрошку саме як складник російської кухні: "ОКРО́ШКА, и, ж.

Перша страва з квасу і дрібно порізаних овочів та м'яса, яку подають холодною.

Російська кухня характерна великим асортиментом заправних супів.., першими стравами на квасі (окрошка, холодник, юшка з буряків і т. ін.) (з наук.-попул. літ.)".

Але проблема не тільки і не стільки в походженні страви чи в її смакових властивостях. Зрештою, вживаємо ж ми пельмені, які традиційно асоціюються з російською кухнею, хоча росіяни запозичили їх в інших народів. Головним подразником нелюбові до окрошки і каталізатором прояву патріотизму на цьому ґрунті є, як говорилось вище, її виразно московитська назва, хоча й нормативна, зафіксована у словниках. Чи є якісь варіанти її заміни? "Чим заправляти та як перейменувати? Окрошка в Києві" – так називається один з медійних матеріалів.

Російсько-український словник перекладає слово окрошка як окрошка чи холодник. Варіант холодник пропонують й інші джерела. Але з цим можна посперечатись, бо здебільшого холодником називають буряковий холодний суп чи холодний буряковий борщ. Ще пропонують називати цю страву квасом, оскільки саме на квасі її часто готують.

Деякі жартівники пропонують варіант окрихітка, обігруючи російське крошка як лагідно-фамільярне звертання до дівчини. Але, може, не треба влаштовувати проблем на порожньому місці і не шукати зради там, де її немає? Хай (не)любов до окрошки спричиняється лише гастрономічними вподобаннями і не буде проявом (не)патріотизму, бо демонстрація патріотизму через неприязнь до страви чи її назви дуже нагадує московитський "квасний патріотизм". А щодо назви, то є ж у нашій мові, подобається це чи ні, й інші москворотини, як дехто пропонує називати російськомовні запозичення. От і всезнайко ШІ пише, що "нелюбов до окрошки не є патріотизмом, як і любов до неї не є ознакою антипатріотизму. … Патріотизм вимірюється зовсім іншими речами". Свого часу автора вчили в університеті, а потім і він учив студентів, що текст не починають і не закінчують цитатою. Але зараз свідомо порушимо це правило, бо тут нічого ні додати, ні відняти. Усім смачного!

Читайте також: "Дивлюсь в книгу – бачу…": як зрозуміли ініціативу мовного омбудсмена в Харкові