Харківський фанат "Дембель": Футбольним клубом "Металіст" керує Євген Красніков

Через повномасштабну війну Харків кілька років живе без великого футболу. "Металіст" проводить домашні матчі в Ужгороді, а легендарний стадіон залишається без уболівальників.

В ексклюзивному інтерв’ю "Думці" представник фанатського руху, колишній адміністратор ФК "Металіст" Владислав Варюхін на прізвисько "Дембель" розповів, хто сьогодні утримує "Металіст", чому дитяча футбольна академія стала головною надією клубу, коли команда може повернутися до УПЛ, чому харківські фанати не перестали жити футболом, які зарплати зараз у "Металісті" та багато іншого.

"Металіст" для Харкова – це як "Буфет", як Сумська, як Дзеркальний струмінь. Тобто це невід'ємна частина для міста. І так сталося, що зараз через безпекову ситуацію у Харкові немає футбольних матчів, люди не ходять на стадіон і немає цієї футбольної атмосфери. Є таке відчуття, що футбол наче зник з Харкова. Розкажи, де зараз грає "Металіст".

– На сьогоднішній день "Металіст" Харків, на жаль, грає не в Харкові. Домашні матчі проводить на стадіоні "Авангард" у місті Ужгород. Граємо у Першій лізі, намагаємося чіплятися за турнірні становища, як можна вище залазити, але не завжди так виходить. Тому поки "Металіст" з нами у серці, у Харкові, але фактично грає у місті Ужгород.

Як так сталося, що один з топових клубів українських, який грав у Прем'єр-лізі, зараз перейшов грати у Першу лігу і там також показує достатньо посередні результати.

– На жаль, це дуже болюча тема для усіх харківських вболівальників. У 2016 році, на жаль, зусиллями Сергія Курченка, експрезидента харківського "Металіста", людина, яка зовсім не розбирається у футболі, прийшла, наробила боргів і зрештою залишила команду. І, на жаль, команда припинила своє існування.

Згодом пройшов час і зусиллями Євгена Олексійовича Краснікова все ж таки змогли відновити команду, так скажемо. І на сьогоднішній день "Металіст" представляють молоді хлопці, намагаються повернутися на найвищий рівень. І я скажу, що це буде, обов'язково буде, бо у команді молоді хлопці з характером, тому просто чекаємо. Зараз ми вдячні, що є команда, яка просто існує.

Трансферний бан, який FIFA та КДК УАФ наклали на "Металіст", не дозволяє клубу залучати нових легіонерів, тому топові гравці в "Металісті" з'являться тоді, коли сама академія клубу їх виховає. Як зараз із цим справи? Чи багато дітей долучаються до "Металіста"?

– Так, дивіться, за моєю інформацією, зараз в "Академії Металіста" перебуває більше ніж 500 дітей. Усі розуміють, що цифра була б значно більшою, але Харків зараз переживає такі часи. І зрозуміти можна батьків, що вивозять дітей у безпечніше місце. Це нормальна справа, але все одно подивіться, зараз Євро було, у півфіналі грали представники "Металіста".

Це Кирило Дігтярь, це Ігор Шерстюк. В основному складі хлопці виходять, а ще нещодавно також бігали в академію в нас. Дуже класно, коли на рік академія випускає два-три випускники до першої команди. Ось і цього сезону також хлопці нові, молоді приєдналися. Це Жданков, Колотай, Гебел. В академії дуже цінують їх. І це майбутнє клуба.

Також, що хочеться сказати, Шерстюк – людина молода, характерна – півфінал Євро. Класний рівень для 17-річного хлопця. Це він виступає на рівні U-19. І ще Ілля Грищенко, також хлопець молодий з академії, отримав дебютний виклик до молодіжної збірної U-18.

Тобто академія працює. Якщо б не війна, це було б глобально. Дякую, що підтримують цей рівень і хлопці дають результат. В цілому зараз завдяки цим хлопцям "Металіст" існує і бореться. Хай не за найвищі місця, але бореться.

Ти назвав декілька прізвищ: Дігтяр, Шерстюк… тобто в "Академії Металіста" вже зараз є потенційно сильні гравці для майбутнього українського футболу. Ти можеш назвати три прізвища, які мають потенціал стати майбутніми зірками українського футболу і не тільки українського, до яких варто придивитися футбольним скаутам.

– Дивіться, вже хлопці переходили до основної команди, ці всі молоді. Три я не зможу назвати, бо реально я був у цій команді, я бачив потенціал цих хлопців. Кайдалов, Вернато, Шерстюк, Дігтяр і Грищенко.

Я впевнений, що через вже декілька років ці прізвища будуть на рівні збірних, як це зробив Геннадій Сінчук – перлина нашого футболу. Людина, також пройшла академію, основну команду "Металіста", перейшов у "Монреаль", пограв вже проти Мессі і вже виклик отримав в національну збірну і дебютував дуже впевнено. Так що академія працює, "Металіст" працює і я впевнений, що будемо працювати в цьому напрямку.

Давай тоді поговоримо про основний склад команди. Хто зараз грає в "Металісті", хто ці люди? Як ти їх можеш схарактеризувати?

– Я можу дуже довго про них розповідати, взагалі, міг би про кожного особисто, бо дуже ціную цих хлопців. В "Металісті" зараз справжня сім'я. Не просто команда, це не просто робота, там зібрана реальна сім'я.

Загалом це вихованці харківського "Металіста" – академії і є, так скажемо, класні хлопці з різних областей, такі як: Ісаєнко, Порох, Луців. Влад Рибак був у нас – наш екскапітан. Це хлопці з інших місць, але в них, знаєте, за ось цей час, коли вони опинилися в "Металісті", вони стали нібито харків'яни.

У них такий менталітет став харківський. Вони люблять Харків, люблять "Металіст". Попри те, що у них були б інші варіанти продовження кар'єри, хлопці залишаються і борються за "Металіст". Бо там сім'я, там дійсно сім'я, і я вважаю, що взагалі такої команди немає.

У червні цього року "Металіст" залишив його капітан Владислав Рибак. Він перейшов до луганської "Зорі". Як взагалі команда відреагувала на таке рішення і чим особливий був Рибак?

– Знаєте, я коли прийшов у "Металіст" працювати, моє перше питання було до друзів, а хто там у команді такий класний хлопець? Мені впевнено сказали – Влад Рибак. І з часом я зрозумів, що це так, це дійсно людина, яка повинна бути взагалі у кожній команді. Це стрижень, це серце команди. І він взагалі з Умані, але Умань пробач, він харківський, він любить "Металіст" усім серцем.

За цей час він для мене став, не тільки для мене, а для багатьох вболівальників "Металіста", майже легендою, бо у нього відношення до команди. У роздягальні перед кожною грою він розставляв хлопців і казав їм ці слова: "Хлопці, сьогодні ми виходимо грати, ми граємо за вболівальників, які сьогодні захищають нашу країну, і ми не маємо права їх підвести". І я бачив ці очі у хлопців, вони загоралися.

Тому Влад – це лідер. Я дуже вдячний, що я з ним познайомився. На жаль, він пішов, і я дуже рад за нього. Він пішов на підвищення. Тепер він буде представляти УПЛ і я впевнений, запам'ятати мої слова, що цей хлопчина буде у збірній Україні. Це 100%. Він професіонал, і це болюча втрата для мене, для вболівальників. Але нічого, йдемо далі. Ми з ним на зв'язку 24 на 7.

Через академію "Металіста" свого часу пройшли такі відомі футболісти, як Андрій Лунін і Михайло Мудрик. Чи підтримують зараз у "Металісті" із ними зв'язок? Можливо, хтось з команди, з адміністрації?

– Є такі хлопці, це Макс Багачанський, теж наша зіронька. Макс – це близький друг Мудрика. Вони свого часу разом з одного міста тренувалися, виходили тік-токи знімати. Макс допомагав Міші Мудрику це все робити. І вони спілкуються. Ми там з хлопцями свої відео знімали і Макс мені показував, що Мудрик то сміявся, то бувають реакції якісь. Тобто вони, так, підтримують зв'язок, бо друзі.

Колишній тренер "Металіста" Олександр Кучер сказав, що якби клуб свого часу не опинився в руках Сергія Курченка, то і Лунін, і Мудрик могли б розпочати свою дорослу футбольну кар'єру саме в складі "Металіста".

Тобто через невдале правління клуб втратив ціле покоління потенційно топових гравців. Ти погоджуєшся зі словами Кучера?

– Так, 100%. Харківський "Металіст" був би ще сильнішим. Але як сталося, так сталося. На жаль. Тут, так скажемо, палиця на два кінці, у тому сенсі, що якщо б ці хлопці залишилися, то вони отримали б свій шанс молоді, а такі, як я вже називав хлопців наших, не отримали б свого шансу.

І взагалі, я рахую, якщо б зараз усі грали латиноамериканці в нас, то шанс би не отримали багато наших пацанів. Тому вони обов'язково мають цінувати цей шанс. У них реально є шанс зараз десь просуватися і показувати свій характер. Тому для них це плюс, для харківського футболу в цілому, можливо, це і мінус.

Далі в мене цитата: "Я займаюся поверненням бренду "Металіста". Сподіваюся, не за горами той час, коли "Метал" переодягнеться в форму "Металіста", того старого зі 100-річною історією, який зіграв понад 50 матчів у Єврокубках, і всі ми будемо отримувати задоволення вже від "Металіста". Пізнаєш автора цих слів? Прокоментуй, будь ласка.

– Так, я впізнаю автора, але, чесно кажучи, автор цих слів, на жаль, також залишив цю команду, в деяких моментах міг підтримати, але цього не зробив. Тому ми просто йдемо далі. Чесно, не хочеться взагалі згадувати, що було. Цінуємо те, що зараз є така молода команда, хай і не єврокубкова, але просто що вона є, і ми цей час просто цінуємо.

Не всі знають автора цих слів, тому я скажу, це був Олександр Ярославський.

– Так.

Що зараз взагалі відбувається в сфері правління "Металіста"? Хто керує клубом, хто приймає ключові для клубу рішення?

– Ця людина – це Євген Олексійович Красніков. На початку повномасштабки він міг також виїхати, забити на все. Але я пам'ятаю, як перші тижні він надавав укриття фанатам і людям, які цього потребували. Тому зараз він всім керує, він допомагає в усьому, що є зараз у "Металіста".

Йому тільки вдячність. І він як людина особисто дуже і мені допомагав, і допомагає в цілому харківському нашому "Металісту". Тому за все, що зараз у нас є, ми вдячні Євгену Краснікову.

Давай підсумуємо. Тобто ми можемо сказати, що Олександр Ярославський самоусунувся і зараз фінансуванням клубу і взагалі правлінням займається Євген Красніков?

– Так, повністю займається Євген Красніков. Багато запитань, звідки гроші, звідки гроші… людина знаходить... дійсно знаходить можливість, бо "Металіст" для нього, як і для нас – це все. Тому не дає цій справі, цій команді загнутися і знаходить сили, за що йому вдячні.

Які зараз зарплати у "Металісті"?

– У "Металіста" зараз у Першій лізі одна з найвищих зарплат. Є бонуси, є зарплата. Головне – хлопці, виходьте, грайте, перемагайте – і все у вас буде добре. Пряму суму я не можу називати, але дійсно це рівень. Я скажу так, що в "Металісті" зараз, хлопці отримують зарплату ту, яку в УПЛ не всі клуби отримують.

Це більше двох тисяч доларів на місяць?

– Це все персонально, індивідуально. Граєш, перемагаєш, заробляєш.

Що особисто для тебе як вболівальника було найсильнішим в історії клубу? Це або Єврокубкові матчі, або коли вони перемагали легендарних "Динамо" та "Шахтар", або це взагалі східне класико з "Дніпро". Що тобі більше всього сподобалося?

– Зараз можна і сльозу пустити, бо... Єврокубки – це класна історія. Динамо-Шахтар – це класна історія. Згадати матч з "Динамо" 3-0 останні хвилини – клас, це класні емоції. Але нічого ніколи не зрівняється з матчами з "Дніпром". Я скажу чесно, дуже сумую за цією командою. Дуже хочу, щоб колись повернулися на рівень і ми з ними знову зустрілися. Матчі з Дніпром для фанатів, от я зараз скажу як фанат, готувалися ще задовго до матчу.

За тижні ми з хлопцями зустрічалися, що ми можемо зробити для яскравої підтримки, що ми можемо зробити там ще якісь варіанти. Ми готувалися просто як на війну, ми вигадували…

Давайте розкажу історію. Неймовірний, якщо згадати "Дніпро", для мене це матч, коли ми поїхали у місто Дніпро і там вимкнулося світло. Це найкрутіші емоції. Я пам'ятаю, коли фанати "Дніпра" на дах стадіону залізли, прибігли до нашого сектору. Це просто неможливо описати. І була у мене класна історія, дуже класна, для мене пам'ятна.

Ми перший раз збиралися з другом поїхати до Дніпра. І ми ж знали, що там фанати шалені і автобуси перевертали, туди взагалі страшно було їхати, можна не повернутися додому. І ми з другом думали, що ж зробити, як поїхати туди, щоб безпечно було. І мій друг у "Вконтакті" головному фанату "Дніпра" написав Юджину: "Ну що Юджин, братан, привіт, завтра будете нас бити, накривати?". І нас відразу в чорний список закинули.

Ми подумали, ну нічого, і намагалися одягнутися, знаєте, тоді був стиль, фаната взагалі можна було відрізнити по кросівках, по одежі, відразу можна було зрозуміти, що це фанат. І ми вирішили поїхати на найнебезпечнішому варіанті, просто на електричках, як фанати називають, на собаках.

І приїхали у Дніпро, вийшли на іншому вокзалі, гуляємо, ніхто нас не чіпає, ніхто не зустрічає. Йдемо біля стадіону вже Дніпра, і нам на зустріч йде цей Юджин, кому ми писали.

Він на нас дивиться, ми на нього дивимося. І так пройшли повз нього, спокійно йдемо, повертаємо голову, а він вже пальцем на нас показує своїм друзям, і за нами побігли людей 8-10. І ми з другом просто стоїмо: все, "приплили".

Нас оточили, почали питати, звідки ми. Я просто мовчав, я взагалі думав: все, я не повернуся додому. І друг почав вигадувати. Та хлопці, ми з Лозової приїхали просто погуляти по місту. Беруть телефон друга, дивляться. А там Харків, Харків... Зрозуміло, що ми фанати "Металіста", але ми були маленькі хлопці. Просто нас відпустили. І після цього ми зі страхом побігли, засіли в бібліотеку, сиділи там години дві, просто не хотіли виходити.

І мій друг каже, ну що, пішли там 40 хвилин до матчу. Я кажу, та давай ще посидимо, ну не можна йти. Ми тільки виходимо з цієї бібліотеки, відкриваємо двері, і на нас йде чоловік там 30 дніпрян цих. Йдуть на нас, оточили і ми знову стоїмо. Я знову мовчу, мій друг знову розмовляє. Ви звідки? З Дніпра. А куди та маршрутка їде? Не знаємо. А де парк такий-то? Та не знаємо. Ви точно з Дніпра? Так, так. З якої ви вулиці? І я такий вже, мама, дубль два, знову прощавай. І мій друг каже там, з Гагаріна.

В кожному місті така була.

– Так, так, так. І все. Тоді кажуть, хлопці. У них там був образливий "заряд" в бік "Металіста" і вони питають, чи "Металіст" команда презервативів (*відредаговано "Думка"). Ми такі, та ми не знаємо, ми не футбольні фанати.

Ну добре, все йдіть. І ми пішли на матч, сходили. Чесно, ця поїздка запам'яталася на все життя. І це просто родзинка взагалі фанатських сердець. Ці матчі з "Дніпром" – це повний кайф, і я дуже хочу, щоб колись ми це повторили.

А їм (вболівальникам "Дніпра" - ред.) влаштовували у Харкові такі само прийоми? Вони взагалі боялися сюди їхати?

– Скажу, як є, у Харків не тільки вони боялися їхати. Взагалі ця історія, "Металіст" практично ні з ким не дружив. "Чорноморець" у нас, Кривий Ріг, "Кривбас" були друзі. А так взагалі з усіма ми, так скажемо, були не в найкращих стосунках. Тому так, все було і хто знає, той знає.

У 2014 році ультраси "Металіста" та "Дніпр" пройшли спільним маршем на підтримку єдності України. Тоді між усіма футбольними "движами" було перемир'я оголошено. Розкажи про ці події.

– Я чудово пам'ятаю ці моменти. У нас, як у фанатів, були репетиції, нових гасел, "зарядів", кричалок. Ми зібралися на стадіоні, я пам'ятаю, і щось там нове придумували. І ми придумували такий образливий заряд в сторону "Динамо" Київ, хотіли його там вносити, але прийшла новина, що хлопці, давайте об'єднуватися заради України, бо ми її втратимо. І тоді я пам'ятаю фанат-фанату друг і брат. Тоді всі фанати підписалися під згодою, що на матчах ми один одного підтримуємо. Тобто ніяких образливих зарядів в сторону один одного, ніяких банерів, тільки підтримка України, бо це зараз на першому місці. І з тих пір ми всі об'єдналися, щоб не втратити нашу країну.

Фанатський рух "Металіста" - взагалі така окрема сила і дуже багато його представників стали відомими вже як військові. Хтось після повномасштабного вторгнення, хтось ще під час АТО. Розкажи про них, будь-ласка.

– Зараз зрозуміло, що фанати харківського "Металіста" та й в цілому фанати – це ті люди, які перші взяли зброю до рук. І також харків'яни, фанати "Металіста", сьогодні боронять нашу країну.

І знаєте, я завжди згадую цей момент. Для мене це дуже особлива тема. Ось фанати "Металіста". Не так давно у нас був матч у Полтаві. Ми туди приїхали людей 200. Я пам'ятаю, я збирав цих хлопців. Кажу, хлопці, я розумію, що ви зараз там, там, там… якщо є змога, приїжджайте. І хлопці відпрошувалися з позиції, щоб поїхати на матч "Металіста". Для мене це дуже цінно. Це означає, що дійсно цей клуб люблять. І є реальні фанати, не підкупні, а реальні, які люблять цей клуб.

На жаль, також потрібно згадати, що багатьох вже немає. Дуже близьких мені друзів також немає. І є такі люди, які загинули з емблемою "Металіста" на грудях, Знаєте, у військових там патчі, шеврони. І, на жаль, є багато людей, які до останнього моменту були з "Металістом", як то кажуть, вірні до смерті.

Розкажи ще про спілкування між командою та фанатами. Чи боялася команда, гравці "Металіста" виходити на розмову з вболівальниками після поганої гри?

– Це, знову ж таки, щось особливе. Навіть у ті часи, коли грали бразильці, аргентинці в "Металісті", не було такого, щоб "загнати" команду. Ми багато відео бачили, що в інших рухах фанати приїжджали на бази, сварилися. Ні, такого не було. У "Металісті" завжди був особливий зв'язок між фанатами та командою. Завжди і по сьогодні. Тому ніколи такого, так скажемо, сварок не було.

Я пам'ятаю ті часи, коли "Металісту" було дуже важко, це ті 15-16 роки, і ми збиралися з футболістами в Харкові, разом сідали і просто спілкувалися. Фанати казали: хлопці, що ми можемо зробити? Ми розуміємо, що вас кинули, гроші не платять. Що ми можемо вам зробити, щоб команда просто існувала? Ми любимо цю команду, ми не хочемо, щоб її не було. І ми збиралися, спілкувалися, тому завжди, і завжди так буде, що харківські вболівальники разом із командою це одне ціле.

І знову ж таки, хочу про сьогоднішню команду сказати: це хлопці дуже голодні до підтримки. Раніше повний стадіон, виходять, грають, звикли до цього. А ці хлопці, ось та сама зустріч у Полтаві. Ми приїхали, і у хлопців такі очі. Вони прям кайфують від цього, вони не знають, що таке підтримка, тому для них це щось особливе.

Я вже казав, що вони реально, дійсно, перед кожною грою, є у них там свої традиції, перед виходом команда сідає, мовчить, кожен збирається, встає, і капітан команди дає свої слова. І мені дуже запам'яталась ситуація, коли ми грали на стадіоні "Лівий берег" з "Металістом 1925". Для мене це дуже особливий матч. І я запам'ятав ці слова Влада Рибака. Він сказав тоді, що хлопці сьогодні приїхали наші фанати, котрі воюють, котрі дійсно з позиції приїжджали сюди. Хлопці, ми не маємо права, ми маємо за Харків дійсно боротися.

І от по сьогодні ця ідея, те, що команда і вболівальники – це єдине ціле.

Поговоримо про "Металіст 1925". Я впевнена, що не всі в Харкові знають, що "Металіст 1925", який вже зараз перейменувався на футбольний клуб "Харків", це не той "Металіст", у якому грав Папа Гуйе та Тайсон, на воротах стояв Олександр Горяїнов. Це інша історія взагалі. У який момент у Харкові з'явилося два "Металіста", що між ними спільного, що окремого? Проясни будь-ласка цей момент.

– Дуже цікаве питання, в якому можна розставити свої крапки. Бачу в коментарях, що часто пишуть, що ось ви вболівальники "Металіста", та ви ж самі підтримували "1925" і так далі. Тому можна тут поговорити.

Саме на початку, коли "Металіст" Харків закінчив своє існування, то деякий час Харків жив без футболу. А харків'яни – такі люди, що подавай їм футбол, подавай Харків, лавочки, смітники… У тому сенсі, що харків'яни – це особливі люди. І для них "Металіст" - це взагалі щось святе. Тому харків'яни довго не змогли прожити без футболу.

Саме цей процес формування я не застав, але вболівальники "Металіста" разом з небайдужими людьми зробили клуб "Металіст 1925". Емблема, як пам'ятаю, ще була там фанатського руху "Металіста".

І всі розуміли, що ось цей проєкт згодом буде розвиватися в той бік, коли стане "Металістом". У це всі вірили, що так дійсно стане. І дійсно харків'яни підтримували цей клуб. І дуже сподівалися, що "Металіст" повернеться. Роки йшли, і трошки напрямок змінився. І не відбулося того ребрендингу в "Металіст".

Тому деякий час підтримували "1925".І коли настав час, що ось "Металіст", скоріш за все, повернеться, там "Метал", всі вболівальники придивлялися і чекали повернення справжнього "Металіста".

Тому, скажімо так, тимчасово підтримували ту команду, бо вірили, що це буде старий добрий "Металіст". Цього не відбулося. І тепер ми маємо свою молоду команду, чим ми цілком задоволені, і ми її підтримуємо.

Тобто "Металіст 1925", футбольний клуб "Харків" - це не наступник оригінального "Металіста", правильно?

– Ні, це не наступник.

Чи є відчуття такої несправедливості, що зараз інша команда грає в Прем'єр лізі, представляє Харків, отримає більше фінансування? За останніми інсайдами, там щось близько 80 млн євро витратили взагалі на клуб.

– Чесно скажу, зараз не на часі, тому немає ніякого відчуття несправедливості. Скажу чесно, в мене у ФК "Харків" є футболісти, не буду приховувати прізвища, це як Іван Калюжний, з яким я в добрих відносинах. Людина також мені на початку повномасштабки дуже допомагала, тому я вдячний йому і також знаю багатьох людей з того клубу – гарних людей, тому нейтрально, так скажімо, відношусь до тієї команди.

Прямо такого, що заздрість чи ще щось, зовсім немає. Я просто сподіваюся, що харківський "Металіст" згодом також вийде до УПЛ, і це, повірте, буде набагато приємніше, якщо "Металіст" вийде до УПЛ харків'янами, своїми пацанами, з якими ми тут з пелюшок разом, так скажемо. Зрозуміла річ, що простіше зробити команду, коли в тебе є купа грошей, накупити кого хочеш, і вони будуть робити результат. Набагато складніше з малих хлопців зробити також гравців, які в майбутньому будуть представляти збірну України. Тому немає нічого.

Ти сказав, що "Металіст 1925" був створений, зокрема, фанатами "Металіста". А чи багато взагалі фанатів зараз перейшло на підтримку футбольного клубу "Харків"?

– Чесно кажучи, при всій повазі, я взагалі не знаю фанатів футбольного клубу "Харків". Може є, може нема. Я бачив, що їх підтримують хлопці молоді з академії. Ну, також прикольно. Тому ті, хто вірні команді "Металіст," вони і залишилися. Вони зараз, так знову скажу, не на часі футбол для них зараз.

Це привід приїхати, згадати старі добрі часи і знов поїхати боронити нашу країну. Тому прямо, щоб хтось перейшов, такого немає. І взагалі такого не може бути.

Закінчимо нашу зустріч якоюсь дуже цікавою, можливо, навіть трешовою історією з твого фанатського життя. Із часів ще довоєнних. Що в тебе було таке най-най-най, що запам'яталося і взагалі про це, може, соромно було розповідати, але вже настав той час?

– Є пару історій. Давайте навіть дві розкажу вам. Перша, її взагалі знає всього у світі дев’ять людей, які зі мною були. Ну це дуже смішно вже, тоді було не смішно.

Ми були малі, каталися за "Металістом" туди-сюди. Це було прямо життя наше. І у нас у Харкові були ще міні-футбольний клуб "Локомотив", волейбольний клуб "Локомотив". І ми іноді могли також з'їздити просто з друзями, бо ми дуже полюбляли кудись виїжджати. І була така історія, що ми з хлопцями зібралися, дев’ять людей, і поїхали у Полтаву підтримати волейбольний клуб "Локомотив".

Приїжджаємо ми до Полтави, там десь годинку ще мали погуляти, і ми пішли гуляти Полтавою. А на той час у Харкові повинна була зустріч бути "Олександрії" з "Геліосом". І фанати "Олександрії" через Полтаву їхали до Харкова. І ми йдемо, гуляємо по Полтаві і бачимо, їдуть два автобуса "Олександрії". І був серед нас друг мій, Крава. І він довго не думаючи, показав їм середні пальці на руках. І ми дивимося, просто два автобуси перед нами зупиняються і вибігає людей 100 просто на нас. Ми стоїмо дивимося. Дивлюся хлопці вже по "педалях дали", ну ми маленькі ще були, і там людей 100 бігло за нами. І ми перестрибуємо через паркан якийсь і просто на цвинтар забігли. Ну це прикольна історія.

І ще була просто неймовірна. І я вважаю, що це одна історія взагалі найлегендарніша, що переживав взагалі український довколофутбол. Вона запам'яталась взагалі всім фанатам "Металіста", і "Динамо" Київ, і Полтави. Зараз зрозумієте, в чому річ.

У нас був виїзд до Полтави. Ми туди приїхали. Виїхали, я не знаю, десь 5 тисяч людей, харків'ян. Було просто неймовірно. Класний був матч. Результат, не пам'ятаю, скоріш за все, це була нічия. Тому емоції пішли у діло. Піротехніка, загорілося суто випадково якесь сидіння. Трибуни почали горіти в прямому сенсі. Були справжні емоції на трибуні. Матч, мені здається, через піротехніку зупиняли багато разів.

Після матчу, на жаль, клуб отримав через нас штрафи, але це нормальна історія. І найцікавіше почалося після матчу. Хтось поїхав додому відразу автобусом, а основні люди поїхали електричкою додому.

Від Полтави до Харкова їхати дуже швидко. І ми, як пам'ятаю, дуже повільно йшли до вокзалу, вже сутеніло. Підходимо, приїхала наша електричка, ми поїхали додому. Електричка була повністю забита нашими фанатами. Повністю. Я не знаю, скільки там було, стільки не влазить людей, скільки там було наших. І ми їдемо, вже втомлені, відпочиваємо. І тут стоп-кран хтось зриває.

В електричку влітають каменюки, б'ється скло. І влітають фанати "Динамо". Вони, їм не було чого робити, приїхали з Києва на наш матч, щоб нас накрити. І була бійка прямо на пероні, чи де ми там зупинилися, де вони стоп-кран зірвали.

Це недовго все відбувалося, але це настільки було все історично, і я після цього, вже коли ми об'єдналися, я від фанатів "Динамо" Китїв чув цю історію повністю, хто там за нами їздив. Вони заздалегідь домовились приїхати в Полтаву, щоб зустрітися з нами, бо ми ж з "Динамо", як з "Дніпром", з "Динамо" це взагалі щось ще було. Чули таку історію, що вони приїхали там десь 2-3 мікроавтобуси, їх було менше, ніж нас, але приїхали спортивні хлопці, які тренувалися і хотіли бійки. І вони розповідали, що вони заздалегідь відправили свого одного хлопця до нас в електричку.

Шпигуна?

– Шпигуна заслали нам, щоб він в певний час, коли мікроавтобуси вже паралельно нам їхали, щоб він зірвав той стоп-кран і все відбулося. Вони там розказували, що цілий день нас патрулювали, каталися, але не стрибнули на нас, і зробили це все красиво. Взагалі це історична подія і для довколофутбола, і взагалі всього фанатського руху.

Це було дійсно дуже яскраво, і цього бракує. Там хтось, знаєте, казав, а чому ви там бʼєтеся? Це особливі емоції. Яких дуже бракує зараз.

Читайте також: Економіст Ярослав Романчук: Україна входить в ТОП найгірших країн світу за розміром інфляції