Бар "Експрес". Знакові місця кримінальної історії Харкова

У нашому місті були такі заклади, де й двері завжди відчинені, і вивіска привітна, помітна, і інтер'єр приємний, але звичайні законослухняні громадяни почувалися там незатишно і обминали їх. Якщо ж змучений жагою випадковий перехожий і заходив у подібне місце, то, швидко смикнувши бажані сто грам, поспішав якнайшвидше піти. Це були заклади, уподобані криміналітетом.

Починаючи з кінця 80-х і до нульових кафе "Експрес" вважалося штаб-квартирою вокзальної "братви". Місцеві шахраї тут не тільки випивали та розслаблялися – тут вирішувалися нагальні "виробничі питання", рахували гроші, перечікували облави і навіть позбавлялися переслідування.

З початку 90-х на привокзальній території організувалося унікальне злочинне співтовариство, яке, умовно, можна назвати "Вокзальні". Це не було традиційне ОЗУ. Швидше, група на основі самоорганізації. Не було чіткого спільного керівництва, але були спільні завдання та цілі – заробити якнайбільше і легше і не сісти у в'язницю.

Це були дрібні вуличні шахраї з різними спеціальностями: "ломщики" грошей, "крамники", "катали-гонщики", злодії "кишенькові злодії", яких об'єднували злочинні наміри та загальне місце "роботи" - вокзал та прилегла територія.

Численні "лохотронщики"-"наперсточники", "рулеточники" також були частиною цієї спільноти, хоч і стояли трохи відокремлено – у них були свої лідери та певна "трудова дисципліна". Весь цей численний і різношерстий кримінальний народ тісно взаємодіяв між собою, обмінювався знаннями, інформацією та актуальними новинами.

І місцем збору всіх "Вокзальних" базою був бар "Експрес".

У 70-80-х роках кафе під назвою "Експрес" були своєрідною радянською франшизою і відкривалися найчастіше поблизу вокзалів, автостанцій та аеропортів. Більшість закладів з такою назвою була місцем збирання місцевих злочинних елементів.

Кафе "Експрес" було за адресою вулиця Карла Маркса, 6 (зараз вулиця Благовіщенська), на перехресті з вулицею Червоноармійською (Котляра). Це був стандартний заклад типу "Кафе – бар", зі скромним інтер'єром та непомітною кухнею.

Місце для бази, найімовірніше, було обрано не випадково. У ті часи умовна межа привокзальної території проходила вулицею Червоноармійською (Котляра). Перейшовши її, можна було на якийсь час опинитися в безпеці і дистанціюватися від вокзальних неприємностей.

Але ця безпека була відносною: це була вже територія Ленінського районного відділення міліції, і знаходилося воно всього за 350 метрів від "Експресу", але працівники лінійного відділу міліції з вокзалу вже на чужу територію не заходили.

Важливою перевагою були прохідні двері у барі. Для сторонніх це були звичайні двері праворуч від барної стійки зі стандартним написом "Службовий вхід" і лише посвячені знали, куди вони ведуть і що вони завжди відчинені. У разі серйозної небезпеки треба було тільки дістатися цих дверей – за дверима були службові приміщення, кухня та вихід у двір. А далі можна було піти через Полтавський шлях на рятівну Карпівку або загубитися у вуличках біля Центрального ринку.

Двір будинку номер шість, куди виходив службовий вихід з бару, був закритим з усіх боків майданчиком і був невід'ємною частиною бази "Вокзальних". Це був справжній двір-фортеця, надійно прихований від сторонніх очей. З обох боків його вкривала Г-подібна монументальна "сталінка", а з двох інших – сусідні будинки, утворюючи справжній захисний периметр. На подвір'ї стояла крита альтанка зі столом та лавками, де вокзальні шахраї збиралися так само часто, як і всередині бару. Тут грали в карти, випивали, а у разі масових облав міг сховатися весь контингент – до кількох десятків людей.

Звичайним громадянам у барі "Експрес" справді не було чого робити. Їжа дорога та несмачна, спиртне в рази дорожче, ніж у сусідніх забігайлівках. Але в барі все ж таки були свої постійні відвідувачі, які не є активними учасниками вокзального угруповання, але мають відношення до кримінального світу.

Більше половини вокзальних шахраїв – завсідників бару – мали тюремне минуле. І, звичайно, подібна атмосфера приваблювала людей з аналогічним досвідом, тут для них був звичний уклад та зрозумілі правила. Сюди приїжджали побачити своїх колишніх сусідів по камері, "перетерти за поняття", поспілкуватися про колишнє з однокамерниками, згадати спільних знайомих.

Враховуючи, що тут було порівняно безпечно та "всі свої", тут іноді влаштовували азартні карткові ігри із солідними ставками. Тут, окрім традиційного харківського "деберця", грали у специфічні табірні ігри: "бура", "терц", "штос", "шмен". На подвір'ї іноді влаштовували турніри з нардів. І, само собою, нескінченно труїли табірні байки, а молода зміна вуличних шахраїв набиралася досвіду. У деякі, особливо вдалі дні, всі столики в барі були зайняті виключно спецконтингентом і заклад буквально перетворювався на закритий клуб за інтересами.

У такі дні перехожий, що невдало зайшов у бар, навіть ще не повністю відчинивши двері, відразу розумів – невдало зайшов, треба шукати інше місце...

Незважаючи на те, що бар "Експрес" явно потрапляв під категорію "злачних місць", випадків бійок та п'яних бешкетів там було менше, ніж в інших, благополучніших закладах міста. За цим суворо стежили свої ж і не допускали скандалів, особливо із залученням правоохоронців:

"Не паліть місце!"

Але через велику концентрацію такої своєрідної публіки іноді виникали дуже напружені ситуації. Розбірки "між своїми" ніколи не виходили за рамки дружньої бійки, навіть якщо у когось із учасників під час "дружньої метушні" ламався ніс або губилися зуби. Але це були внутрішні справи, які ніколи не виходили за межі бару чи внутрішнього дворика. Більше проблем завдавали випадкові відвідувачі.

В "Експресі" приймали всіх, адже всі клієнти – це заробіток для бармена, а бармена поважали всі. Сторонні відвідувачі, не з кримінального середовища, не були рідкістю, їх не ображали і вони майже не завдавали неприємностей. Але, з незрозумілої причини, до бару "Експрес" любили заходити співробітники правоохоронних органів, свідомо знаючи про непростий статус цього місця та його постійних мешканців.

Найчастіше до бару заходив опер із сусіднього райвідділу, якого в "Експресі" знали як Льоша "Капітан". Зазвичай він, у стані ж гарного сп'яніння, підсідав до якоїсь компанії за столик, безцеремонно влазив у розмову і намагався розповідати про свої непрості міліцейські будні. Всім було відомо, що він співробітник карного розшуку, але його вважали "порядним ментом" та терпіли. Але влітку 1993 року візит Льоші "Капітана" до бару закінчився великими неприємностями.

Того вечора "Капітан" опинився за столиком із місцевим шахраєм Аліком, на прізвисько "Брюхо". Вони багато пили, сиділи аж до закриття. Після них бачили разом, вони обійнявшись і сильно хитаючись, йшли у бік вокзалу.

А наступного ранку до "Експресу", ще до відкриття, через службовий вхід, прийшли міліцейські начальники із сусіднього райвідділу – начальник райвідділу та начальник карного розшуку. Причина візиту таких високопоставлених гостей: у старшого опреупономеного Олексія У., (Льоші "Капітана") вчора вкрали табельний пістолет системи Макарова, а головний підозрюваний – рецидивіст, відомий як Алік "Брюхо".

Здавалося б, курйозний випадок. Але ця подія мала серйозні наслідки для всього тіньового Харкова. Кримінальним босам міста озвучили ультиматум: доки пістолет не знайдеться, "роботи" у Харкові не буде. Тоді "перекрили кисень" усім: від наперсточників до скупників золота. "Брюхо" шукали і міліціонери та свої.

Його знайшли лише за три дні на "блат-хаті" на Пилипівці, а злощасний ПМ був у нього. Весь цей час харківський криміналітет зазнав солідних збитків. Пістолет повернули, а до міста повернувся колишній порядок.

Алік "Брюхо" з'явився на вокзалі лише за тиждень, з поламаною щелепою. Хто і в яких цілях поламав Аліку рухливу кістку лицьового скелета – старший оперуповноважений Олексій "Капітан" через помсту чи хтось із авторитетів у "виховних цілях", або Алік із кимось зачепився вже пізніше – невідомо, бо сам він про це мовчав. Але, на своє виправдання, коли щелепа зрослася, "Брюхо" розповідав, що пістолет мало не силою дав йому міліціонер Льоша, умовляючи: "Брате, мене то не чіпатимуть, а тобі вночі на Баварію їхати. Візьми для захисту!".

Ще один серйозний інцидент стався у барі 1995 року. Тоді в "Експресі" відпочивала галаслива компанія добре одягнених чоловіків. Пили дорогі напої і багато. У міру сп'яніння їх поведінка ставала все менш адекватною та агресивною. У якийсь момент у компанії серед своїх почалася сутичка прямо за столом.

Бармен Гена зажадав, щоб гості розрахувалися та пішли, а з Геною, як правило, не сперечалися. Але один із компанії залишився і почав чіплятися до постійних клієнтів. Причому об'єктом особливої уваги він чомусь вибрав "наперсточника" Андрія "Нельсона" - людину неосяжних розмірів та видатних фізичних даних.

Не забуваючи про негласні правила бару, "Нельсон" запропонував чоловікові "вийти поговорити". Невідомо чому, але до виходу вони не дійшли, "Нельсон" вирубав його ще у вестибюлі. Можливо, необережний відвідувач сказав щось особливо неприйнятне. І вже потім, коли опонент лежав непритомний, "Нельсон" за звичкою пошарив у нього в кишенях і виявив посвідчення працівника прокуратури. Дуже прикре непорозуміння. Але візиту "прокурорських" на ранок ніхто не хотів. Чоловіка акуратно віднесли на кухню, змили кров і привели до тями - благо, "Нельсон" вдарив не сильно, за його словами: "Тільки долонькою". А коли потерпілий прийшов до тями і зміг самостійно стояти на ногах, його вивели і посадили в таксі.

Майже весь наступний день у барі було порожньо – чекали на непроханих гостей. Але все було спокійно, і ввечері "Експрес" зажив колишнім життям.

Читайте також: Бізнес воєнного часу. Ухилісти