Люди, зброя, гроші: ким, чим та за що Україна воюватиме у 2027 році

У вересневому опитуванні Київського міжнародного інституту соціології 69% респондентів підтримали припинення вогню по лінії бойового зіткнення без юридичного визнання окупованих територій російськими, зі зміцненням української армії та продовженням руху до ЄС і НАТО.

Офіційна пропозиція України щодо двостороннього припинення вогню та початку мирних переговорів Росією була відхилена.

Тож сьогодні є лише два основні варіанти розвитку подій:

• продовжувати активну оборонну війну;
• йти на широкі компроміси та завершувати війну дипломатичним шляхом за посередництвом США.

Зупинка по ЛБЗ, що є офіційною позицією України, – це вже компроміс. До більш широких компромісних рішень суспільство не готове. Тим більше що наразі фронтова диспозиція дозволяє Україні продовжувати бойові дії.

Тож розглянемо перший варіант – продовження стратегічної активної оборони до настання патової ситуації, яка стане передумовою припинення бойових дій. Це те, що в медіа називають "корейським сценарієм".

Сценарій завершення активних бойових дій через пат розглядають військові аналітики Джек Вотлінґ із RUSI (Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень) та Микола Бєлєсков із Центру ініціатив "Повернись живим". Українська стратегія за таких умов – стабілізувати фронт і виснажувати наступальний потенціал противника.

Далі виникають три базові питання: чи є КИМ, ЧИМ та ЗА ЩО воювати?

КИМ?

Україна має значні людські ресурси. Але на п’ятому році війни у нас відсутнє ефективне управління ними. За публічними оцінками в Україні близько 400 тисяч військових в СЗЧ. У січні 2026 року, під час призначення міністром оборони, Михайло Федоров заявив, що у розшуку перебувають два мільйони українців.

Мобілізаційний вік в Україні становить від 25 до 60 років. У Стратегії демографічного розвитку України до 2040 року наведено показник очікуваної тривалості життя чоловіків при народженні на 2024 рік – 57,3 року. Отже, верхня межа мобілізаційного віку вища за цей демографічний показник. Що позбавлено логіки.

При плануванні багаторічної війни необхідно змінити мобілізаційний вік. Реальність фронту диктує свої умови. Необхідно встановити нижню межу у 20 років, верхню для бойових посад – у 50, для посад забезпечення – у 55 років. Людину необхідно залучати туди, де її здоров’я, підготовка та професійні навички дозволяють виконувати завдання.

Необхідно переглянути перелік хвороб та ступені придатності, змінити процедуру визначення придатності військово-лікарськими комісіями. Мобілізаційний призов за "плановими показниками" та критерієм кількості, а не якості – це хибний шлях. Держава витрачає кошти на утримання й лікування військовослужбовців, яких за станом здоров’я неможливо повноцінно залучити до виконання завдань.

Базове грошове забезпечення, на яке нараховується єдиний соціальний внесок (ЄСВ), а відтак відрахування на пенсійне страхування, залишається на рівні 20 тисяч гривень. Тилова надбавка в 10 тисяч гривень, яку почали виплачувати з середини літа, лише частково вирішує питання армійських зарплат. Нові мотиваційні контракти, впроваджені експериментальною постановою Уряду, не стали мотиватором. Отже, при прийнятті бюджету на наступний рік необхідно законом встановити базовий рівень грошового забезпечення військовослужбовців – 40 тисяч гривень на місяць. Якщо вже не з метою мотивації, то хоча б заради соціальної справедливості. Доплати за бойові та спеціальні завдання повинні нараховуватися понад цю суму. Законом має бути визначений і механізм ротації військовослужбовців. Тоді питання "КИМ воювати?" буде хоча б зрушено з місця. Жодних урядових експериментальних постанов не повинно бути. Лише чітка норма закону.

А постановою Кабміну необхідно затвердити порядок, який чітко визначить механізм військово-квартирної повинності. Військовослужбовці не повинні оплачувати оренду житла з власного грошового забезпечення. Це абсурд, якого необхідно позбутися на п’ятому році війни.

ЧИМ?

Ще 6 вересня 2025 року Президент Володимир Зеленський заявив, що майже 60% зброї, наявної в українських військових, – українського виробництва. Так, власна зброя є. Але важливо, що саме ми виробляємо, скільки можемо поставити війську і без яких іноземних видів озброєння поки не обійтися.

У листопаді 2025 року заступник голови парламентського оборонного комітету Єгор Чернєв оцінював залежність України від партнерів у системах ППО та ракетах до них майже у 100%. Від поставок ракет до Patriot залежить захист військових і цивільних об’єктів, а також підприємств мілтек-галузі. Без захисту оборонного виробництва неможливо нарощувати випуск зброї.

У січні 2026 року РНБО оцінювала прогнозні річні виробничі спроможності українського ОПК у 55 млрд доларів. Але між можливістю виготовити зброю та її постачанням війську є кілька нерозривних ланок – замовлення, фінансування й стабільна робота підприємств.

Для тривалої війни виробникам потрібні довгострокові контракти. Необхідно розуміти, що держава замовлятиме наступного року та чи буде це замовлення профінансоване.

Міністерство економіки підготувало зміни до урядової постанови №76, яка регулює бронювання працівників під час воєнного стану. Проєкт передбачає скорочення максимальної квоти для підприємств ОПК зі 100% до 85%.

Спеціалісти, які виробляють зброю під час війни, – на вагу золота. Проти скорочення виступили Національна асоціація оборонної промисловості України (NAUDI), Українська рада зброярів та "Технологічні сили України". Ці галузеві об’єднання наполягають на збереженні можливості бронювати 100% військовозобов’язаних працівників критично важливих оборонних підприємств. Галузь уже має дефіцит фахівців, а їхня втрата може сповільнити виробництво й зірвати виконання оборонних контрактів.

Чому саме 85%? Виробники вимагають пояснити розрахунки. Якщо є зловживання бронюванням, їхня позиція – перевіряти конкретні підприємства.

Увечері 13 жовтня уряд ухвалив постанову про зміни до бронювання з п’ятиденним доопрацюванням. Тож квота 85% поки не є остаточно запровадженою нормою.

Армії потрібне поповнення. Але їй потрібна й зброя. Вимагати більше озброєння й одночасно створювати ризик втрати людей, які його виготовляють, – суперечлива державна політика.

За даними РНБО, у 2025 році український ОПК залучив 6,7 млрд доларів міжнародного фінансування на внутрішнє оборонне виробництво. Партнери не лише постачають власне озброєння. Вони оплачують виробництво на українських підприємствах. Збільшення частки української зброї посилює нашу оборонну спроможність, але залежність від іноземних грошей зберігається.

І ключове питання – ЗА ЩО?

Усі видатки держбюджету 2026 року становлять 6,407 трлн грн. Загальний фінансовий ресурс сектору оборони й безпеки, включно з державними гарантіями, – 4,367 трлн грн (68,2% загальних видатків бюджету).

Сьогодні близько 57% потреб державного бюджету у фінансуванні покривають зовнішні джерела – допомога міжнародних партнерів та запозичення.

Вартість війни зростає. На 2027 рік урядовий проєкт бюджету передбачає 4,885 трлн грн на сектор безпеки й оборони. Потребу в міжнародній підтримці уряд оцінює у 52,6 млрд доларів.

За прогнозом МВФ, на кінець 2026 року державний та гарантований державою борг становитиме 111,8% ВВП. У 2025 році на його обслуговування Україна витратила 361,6 млрд грн. На 2029 рік Мінфін прогнозує близько 660 млрд грн. Позичені гроші допомагають фінансувати війну сьогодні. Але майбутні бюджети вже отримують свої рахунки.

Кредит ЄС на підтримку України (Ukraine Support Loan) загальним обсягом €90 млрд розрахований на 2026–2027 роки. Із них орієнтовно €60 млрд передбачено на оборонні потреби, а €30 млрд – на бюджетну підтримку.

Також існують фінансові зобов’язання союзників за Анкарською декларацією НАТО 2026 року – щонайменше €140 млрд військової допомоги Україні на 2026–2027 роки. До цієї суми включено €60 млрд оборонного компонента кредиту ЄС. Решту – близько €80 млрд – держави-члени НАТО мають профінансувати зі своїх національних бюджетів. Точний обсяг додаткового фінансування не визначений. Ця підтримка не надійде в повному обсязі грошима на рахунки Міноборони України. Значна її частина – озброєння, військова техніка, матеріальна допомога та навчання. Вочевидь більшість цих коштів витрачатиметься в країнах НАТО на закупівлю озброєння та послуг, підтримуючи їхню оборонну промисловість.

Час, коли Україні давали мільярди доларів безповоротної допомоги, минає. Партнери продовжують підтримувати Україну. Але за кожний новий пакет доводиться боротися політично, виконувати конкретні зобов’язання та звітувати про використання коштів. Розраховувати, що багаторічну війну й надалі фінансуватимуть на попередніх умовах, було б необачно.

Україна може збільшити самофінансування війни за рахунок власних ресурсів. Але джерела наповнення бюджету не сподобаються нікому.

Наприклад, частину заробітної плати в цивільному секторі, орієнтовно від 10 до 70%, залежно від її розміру, виплачувати у вигляді облігацій внутрішньої державної позики. Але за прогресивною шкалою. Низькі зарплати необхідно захистити, визначивши суму, яку людина повністю отримує грошима. Законом необхідно визначити дохідність цих облігацій, строки погашення та порядок виплат. Обов’язок громадянина фінансувати оборону має супроводжуватися чітким зобов’язанням держави повернути позичене.

Сам інструмент уже працює. За даними Мінфіну, на 1 жовтня 2026 року фізичні особи володіли державними облігаціями на 167,5 млрд грн. Українці вже позичають державі гроші. Питання в тому, як розширити цей механізм до масштабу, якого потребує тривала війна.

Під час Другої світової війни у Великій Британії максимальна гранична ставка оподаткування особистих доходів сягнула 97,5%. Вона застосовувалася до верхньої частини найвищих доходів, а не до всього доходу чи всіх громадян. Високе оподаткування зберігалося й близько десяти років після війни. Навіть Вінстон Черчилль сперечався з податковою службою, яка вимагала оподатковувати надходження від перевидання його довоєнних статей і промов за граничною ставкою.

Ще одне джерело фінансування війни – запровадити мораторій на повернення вкладів, депозитів, на період воєнного часу. Тобто тимчасово "заморозити" банківські вклади. Але самим мораторієм бюджет не наповниш. Потрібен окремий механізм залучення коштів через державні облігації, погоджений із Національним банком. Закон має визначити обсяг такого залучення, гарантії повернення вкладів і доступ до грошей на лікування та невідкладні потреби. Залучати додатковий ресурс необхідно з урахуванням чинних зобов’язань банків перед вкладниками.

Загальна сума вкладів фізичних осіб, у тому числі ФОПів, у банках України станом на 1 вересня 2026 року становила 1,76 трлн грн. За масштабом ця сума еквівалентна приблизно 208 дням, або майже семи місяцям фінансування війни, якщо виходити з вартості одного дня у $190 млн.

Радикально? Так. Дуже. Але ж авторитетні експерти називають війну екзистенційною та тотальною. Тож без радикальних рішень при тривалій війні не обійтися.

Звісно, можна популістично сказати: "треба менше красти – і буде більше грошей", "наведіть порядок на митниці", "поборіть тіньову економіку". Але це все гасла. Це так не працює.

Як працює мобілізаційна економіка, продемонстрував новий прем’єр-міністр. Сергій Корецький не розбирався з кожним рахунком місцевих рад, а урядовим рішенням запровадив обмеження на непершочергові видатки державного та місцевих бюджетів. Відтепер за нестачі коштів Казначейство фінансує лише пріоритетні напрями.

Україна сьогодні залежить від макрофінансової та матеріально-технічної допомоги Заходу. Це факт. Путін і російська пропаганда використовують цю залежність для маніпуляції, мовляв, Україна несуверенна й перебуває під зовнішнім управлінням. Але отримання допомоги не позбавляє державу суверенітету. Цей російський наратив необхідно руйнувати, водночас збільшуючи власну спроможність фінансувати оборону.

Економіку необхідно повністю перебудувати під вимоги війни. Тобто впровадити воєнну, мобілізаційну економіку. Скоротити всі непріоритетні видатки. За великим рахунком, це треба було зробити якщо не у 2022-му, то точно у 2023 році. Але краще пізно, ніж ніколи.

Ресурс суспільної стійкості є. У вересневому опитуванні КМІС 62% респондентів заявили, що готові терпіти війну стільки, скільки буде необхідно. Але цю готовність потрібно підтримувати. Вимагати від людей дедалі більших зусиль і водночас залишати їх сам на сам із наслідками війни – хибна державна політика.

За умови готовності народу до такої трансформації, справедливого розподілу тягаря війни – від підвищеного оподаткування доходів і військово-квартирної повинності до ротаційної служби в Силах оборони – в України є ким, чим та за що воювати. Але цей ресурс необхідно ефективно використати.

Без допомоги Заходу Україна фізично не зможе продовжувати активну оборонну війну з нинішньою інтенсивністю. Тому надважливо зберігати максимально дружні стосунки з нашими західними партнерами. Власні резерви необхідно знаходити зараз. Щоб кожної осені не починати пошук грошей для латання трильйонних бюджетних дірок.

Тотальна війна – тотальні виклики. Екзистенційна війна – екзистенційні зусилля.

Читайте також: Хімічна зброя на фронті: перший в Україні обвинувальний акт пішов до суду на Харківщині