Як друга фейкова армія світу відчайдушно воювала з водонапірними вежами Харкова та програла

Знову еб@нуло так, що ми з Гектором аж підстрибнули. Якраз гуляли у невеликому парку.

Доберман хоч і виглядає, як величезний собака-вбивця, але в моменти прильотів перетворюється на переляканого поні, складає вуха кудись на потилицю і мчить до машини. Я поки дочапаю, він уже шкребе лапою пасажирські двері. Типу "мам, ну його на хрін, поїхали додому".

Ліфти вирубало одразу. Похід на 17-й поверх з доберманом вузькими глухими сходами – це неймовірно захоплююча подорож. Я йду і молюся, щоб назустріч не спускався грайливий бігль, сповнений енергії дзвінко гавкати. Мені на Гектора доведеться просто лягти, інакше не розминуться.

Не кажучи про те, що я курю років тридцять, тому починаю плюватися шматочками легень уже на восьмому поверсі. Втім, мій сусід, що зовсім не курить, робить те ж саме. Високо.

Води немає, лапи помити можна лише вологими серветками. У мене лавандові. Доберман їх терпіти не може, гарчить і чхає.

Вікна мого хмарочоса виходять якраз на кордон з Бєлгородом. Там, біля ракетної установки, зараз пританцьовує від радості якийсь Вася Іванов "ура, влучив, влучив!" І повідомляє начальству по рації впевненим голосом героя: "Завдання виконане. Харків знеструмлений!".

Я можу з вікна показати йому фак, скрутити дулю чи покрутити біля скроні. Як у першому класі придурку з останньої парти, який пульнув у тебе жуваною грудочкою паперу з саморобної рогатки, і радіє.

Хочеться подивитися йому у вічі і запитати: "І?"

І що бл@дь?

Ранок 31 жовтня стане черговим параграфом у підручнику з історії сучасної війни. І мені здається, у цьому розділі не буде тривожної фрази про "Масовані ракетні атаки по всій Україні".

Там буде стьобний абзац про те, як "друга фейкова армія світу відчайдушно воювала з водонапірними вежами та програла".

І моя майбутня онука читатиме його по складах і сміятиметься.

Джерело – фейсбук Анни Гін