Чому суспільство обурив кейс Миколи Тищенка

Давайте ще раз, більш просто.

Під час довгої війни – а у нас довга війна – однією з ключових криз є криза соціального напруження, яке може вимірюватись примітивною формулою "втома*недовіра=напруга".

Втома напряму залежить від ситуації на фронті. Навіть не від протяжності конфлікту. Є прогрес, є перемоги – втома спадає, а разом з нею спадає і напруга. Немає перемог, і навіть у відсутності поразок втома зростає. Тому що перемоги дають надію, а надія сильніша за все. Не вірите мені – спитайте Пісочного Чоловіка.

Недовіра, як і втома, поняття відносне, і не вимірюється недовіроміром. Але ключовим поняттям у розумінні недовіри є поняття справедливості, яке у кожного різне, але загальний принцип у більшості людей простий: у одній лодці всі мають і працювати, і (найголовніше) страждати однаково. Звідси всі її прояви у вигляді скарг на тих, у кого є світло від тих у кого нема, звідси срачі про те, хто більше українець, між тими хто виїхав і хто залишився, звідси ж і реакція на Колю Тищенка у Таїланді. Ми можемо відноситись до цього як завгодно, але це є. Ми втомлені і злі.

Напруга буде зростати і буде спадати. Але вже зараз я бачу навіть по собі, що кількість речей, які мене бісять, різко зросла, і дії довбо@обів на кшталт Тищенка не допомагають мені заспокоїтись. Так я ще спокійна людина, і в мене є хоч якісь інструменти впливу на ситуацію. І я не думаю, що помилюсь, якщо скажу, що напруга у суспільстві є.

І так само, як під надмірною вагою першими ламаються найбільш слабкі кістки у організмі, так і у країні під тиском напруга рве там, де слабко. А слабко у парламенті, слабко у судах, слабко у чиновницькому апараті, слабко серед радянських генералів і серед радянської системи інституцій, які періодично видають себе за сучасні і модернові. І звідти приходить біль, і там ламається скелет.

Ми можемо і мусимо посилювати організм країни вже зараз. Укріплювати слабке, формувати нове, покращувати і будувати. Не можна відкладати все на "після перемоги".

Ми заслужили на нову Україну. Дійсно заслужили.

Джерело – фейсбук Юрія Гудименка