Переведення у ЗСУ: Як змінилася ситуація за Сирського

Почув типову історію. Сержант-контратник, кваліфікований артилерист, з військової родини, кілька років служби, з початку великого вторгнення воював бездоганно, був правою рукою комбата та старшого офіцера батареї, жодних зальотів. А потім комбата замінили. І новий командир, м'яко кажучи, не відповідав своїй посаді. Звітність та доповіді в першу чергу, а як батарея стріляє, хіба когось це турбує? Сержант приніс відношення на переведення в іншу частину, де його дуже хотіли забрати на аналогічну посаду. Комбат відношення порвав, потім порвав друге, потім – третє. А коли сержант приніс рапорт на відпустку, то йому замість законної відпустки комбат передав наказ на переведення звичайним стрільцем у нову піхотну бригаду.

Сержант самовільно залишив частину та службу взагалі.

У нас великі втрати від СЗЧ. Військове командування нічого не робить, щоб вирішити проблему.

Переведення солдата чи сержанта треба тривалий час узгоджувати на рівні самого головнокомандувача ЗСУ! Це не перебільшення та не жарт. При Залужному це було дуже хаотично та проблемно, але все ж таки не рідко вирішувалось при наявності зв'язків. При Сирському стало в цьому плані гірше: переводи стали взагалі рідкістю, і ніяких варіантів у переважної більшості людей нема.

Тепер якщо вмотивований воїн не хоче служити з некомпетентними командирами, хоче бути в іншій команді, де він може реалізуватись, йому треба йти у СЗЧ, треба списуватись за сімейними обставинами, через медичні показники, витрачати на процедури багато місяців та нерідко навіть платити хабарі! А у багатьох людей це викликає відчай і злість і вони на тривалий час взагалі залишають армію.

І цей феодалізм військове командування заохочує. Людям показують, що керівники розпоряджаються підлеглими як власним ресурсом.

Нормальна організаційна робота по комплектуванню, коли людей переміщують для досягнення певних цілей, для посилення боєздатності, в нашій армії перетворилась у якесь абсурдне кріпацтво, коли все залежить від настрою та стосунків різних начальників, яких результат, знищення ворога та долі свої бійців взагалі не цікавлять, а цікавить тільки свої дрібні амбіції.

На жаль, у нас відсутня Ставка Верховного головнокомандувача, відсутній міністр оборони, відсутній парламентський комітет по обороні як органи, які можуть реагувати на проблеми, впливати на порядок управління та організації та ефективно контролювати військове керівництво. Ми втрачаємо час, ми втрачаємо людей, і навіть поразки на фронті не примушують поки що визнати та виправити очевидні управлінські та організаційні помилки.

Джерело – фейсбук Юрія Бутусова

Редакція "Думки" може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали у розділі "Блоги" несуть автори текстів. Кожен бажаючий опублікувати блог може звернутися до редакції сайту "Думка".