Кого і як каратимуть за колабораціонізм: пояснення від харківських правників

Головні ознаки колаборанта - добровільна співпраця з представниками країни-агресора, публічні виступи на підтримку рф та зайняття керівних посад в так званих "окупаційних адміністраціях".

Як передає "Думка", фахівці Харківського антикорупнійного центру склали пояснення до статтей у Кримінальному кодексі України що стосуються колабораційної діяльності.

Фахівці ХАЦ відзначають, що на тимчасово окупованих територіях складаються дуже важкі умови для виживання громадян України. Не всі в цих умовах мають джерела доходу, здатні зберегти доступ до об’єктивної інформації, а тому або бояться кримінальної відповідальності за дії, які не є злочином, або навпаки виправдовують свою співпрацю з ворогом, нібито не розуміючи що їх у будь-якому випадку чекає кримінальне покарання. Правники пояснюють, що саме є колабораціонізмом, і коли настає відповідальність за нього.

"Колабораціонізм – це умисна активна добровільна діяльність громадян держави, спрямована на підтримку рішень та/або дій держави-агресора, співпрацю з тимчасово окупаційною владою та/або збройними формуваннями в їх інтересах на шкоду самій державі, її державному суверенітету", - пояснюють фахівці ХАЦ.

Кримінальний кодекс України був доповнений ст. 111-1 ("Колабораційна діяльність”), що передбачає кримінальну відповідальність за вчинення низки діянь, що сприяють збройній агресії проти України, 15 березня 2022 року.

Щоб розрізнити свідомого "колаборанта" від службовців, що займають певні посади або виконують певні функції на тимчасово окупованих територіях, треба детально подивись на декілька важливих аспектів.

Перш за все, слід підкреслити, що колабораціонізм це умисна і, головне, добровільна діяльність. Після поновлення контролю над тимчасово окупованими територіями саме добровільність співучасті в першу чергу будуть встановлювати правоохоронні органи.

По-друге, необхідно звернути увагу на склад конкретних злочинів, які описує ч.1 ст. 111-1 Кримінального кодексу України.

1) публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України;

2) публічне заперечення громадянином України встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України;

3) публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора;

4) публічні заклики громадянином України до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора;

5) публічні заклики громадянином України до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

Заперечення або заклики повинні бути публічними, тобто зверненими до невизначеного кола осіб – чи в реальному спілкуванні, чи в мережі Інтернет, чи за допомогою ЗМІ. Сама ця публічність і наявність свідків підкреслюють добровільність дій колаборанта і допоможуть правоохоронним органам притягнути їх до кримінальної відповідальності.

Ч. 2 ст.111-1 Кримінального кодексу України викликає трохи більше питань. Вона передбачає відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у т. ч. в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Тобто посада обов’язково має бути некерівною, – тобто це лінійний працівник, позбавлений організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків.

Якщо ж громадянин України добровільно займає посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, то його відповідальність наступає за ч.5 ст.111-1 КК України. Така колаборація з ворогом карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

У цьому випадку мова йде про добровільне зайняття громадянином України посади у незаконних органах влади, в тому числі у окупаційній адміністрації, незаконних правоохоронних чи судових органах, створених на тимчасово окупованих територіях. Тобто, особа за власною волею, без примусу до здійснення цього обійняла посаду в органах влади, створених "окупантом". Серед іншого здійснює передачу матеріальних ресурсів представникам держави-агресору.

У протилежному випадку, стосовно посадових, службових осіб, працівників комунальних служб, слід підкреслити, що якщо особа продовжує виконувати робочі функції для забезпечення життєдіяльності міста та в інтересах громадян, при цьому не реалізовуючи активну антидержавну позицію, не здійснюючи публічних закликів, спрямованих проти національного суверенітету України, не вчиняючи активних дій для захоплення територій, і у тому числі співпрацюючи з окупантом, аби ще й отримати посаду, то навряд чи тут може йти мова про колабораційну діяльність.

Однак найбільше питань виникає стосовно ч.3 ст.111-1 КК України, якою передбачено окремий склад злочину представників сфери освіти: здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності, що сприяє здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, а також вчинення дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.

І саме з кваліфікацією дій освітян виникає більше всього складнощів. З одного боку, якщо особа продовжує чинний трудовий договір з закладом освіти, зареєстрованим за українським законодавством і при цьому не веде антиукраїнської пропаганди, то її дії не є колабораціонізмом. Однак описаний випадок навряд чи зустрінеться в реальному житті під окупацією. Згідно з повідомленнями з тимчасово окупованих територій, окупанти примушують вчителів вчити українських дітей за російською програмою в закладах освіти, які будуть реєструватися за російським законодавством.

Тобто, можна визначити, що особа, яка підписала документи про прийняття на роботу в освітній заклад окупаційної влади, продовжує працювати, викладати в ньому за програмою та стандартами освіти держави-агресора, може бути притягнена до кримінальної відповідальності.

Але зазначимо, що кожна кримінальна справа буде розглядатися окремо в залежності від багатьох аспектів та обставин, а для тлумачення окремих норм суттєве значення матиме судова практика. Сам же Закон, на нашу думку, потребує додаткових роз’яснень та тлумачень.

Читати також: Здавала колег рашистам: криміналістку з Куп’янська підозрюють у держзраді