Радянський мільйонер: Як раніше витрачали гроші найбагатші харків'яни

Особливо місто піднялося після Жовтневої революції, за часів СРСР. Харків у другій половині ХХ століття – друге місто в Україні за населенням, третє в СРСР за величиною індустріальний, науковий та транспортний центр та головний транспортний вузол Південно-Східної Європи за обсягами вантажоперевезень. Відповідно, у Харкові завжди вистачало заможних городян, які розбагатіли різними способами, у тому числі й незаконними. І в Харкові завжди жили люди, для яких проблема, як витратити гроші, була більш актуальною, ніж як їх заробити.

У Радянському Союзі майже всі жили однаково, і достаток у всіх був майже рівний. Тому "вкрасти великі гроші" можна було лише у держави. А радянська держава дуже не любила, коли в неї крадуть, ще й "в особливо великих розмірах", і карала за це дуже суворо, аж до розстрілу.

Стаття 93-1, введена в КК законом від 25 липня 1962 року, допускала застосування страти до винних у розкраданнях в особливо великих розмірах (на суму понад 10 тисяч рублів та з урахуванням значущості викраденого для народного господарства).

Було три основні категорії громадян, які на той час могли незаконно збагатитися. Залежно від статусу та способу незаконного збагачення вибиралися й способи витрати грошей.

1) Держслужбовці, керівники підприємств, чиновники, працівники торгівлі

Особливе місце у цій категорії займали працівники торгівлі. Директори та товарознавці великих магазинів, продавці та керівники овочевих магазинів та овочевих баз. Одним із найвідоміших "підпільних мільйонерів" кінця 1980-х у місті був саме директор овочебази О. Князєв, "Князь". Працівники м'ясокомбінатів, причому різного рангу – від керівників підприємств та цехів до експедиторів – через постійний дефіцит м'ясної продукції також завжди перебували в цій категорії.

Це найвразливіша частина підпільних багатіїв. Крім контролюючих органів з МВС, відділу боротьби з розкраданнями соціалістичної власністю (ВБЗСВ), за ними "доглядали" і партійні органи контролю (стати великим начальником у ті часи можна було лише через вступ до партії), а також в особливих випадках міг втрутитися і всемогутній та зловісний КДБ. Життя таких "багатіїв" було під постійним контролем.

Громадяни з цієї категорії, як правило, бездумно збирали гроші і обережно скуповували цінності. Той самий "Князь" володів найціннішою колекцією ювелірних прикрас із діамантами. Скуповували все поспіль, від діамантів до килимів. Похвалитися подібними придбаннями не було можливості навіть серед своїх – "стукацтво", тобто доноси до "компетентних органів", у цьому середовищі було нерідко.

У 1988 році директор найбільшого в місті універсального магазину придбав у "відомого антиквара" розкішний меблевий гарнітур, що "стояв у палаці самого Людовіка ХV", за десять тисяч радянських рублів. Звичайно, ці "французькі меблі" були зроблені на Західній Україні тамтешніми майстрами, а "відомим антикваром" був знаменитий харківський аферист Женя "Вусатий".

Любила така публіка та "погуляти" у ресторані. Ось тільки звичайні міські заклади для цього не підходили. Найбільшою популярністю у тогочасної "еліти" користувався ресторанний та готельний комплекс на Окружній дорозі, через свою ізольованість та недоступність для простих людей, який успішно функціонує і донині. Зазвичай цей заклад під час таких заходів просто закривався на "спецобслуговування".

У цьому ресторані влітку 1989 року весілля дочки одного із заступників Харківського Міськкому (Міського комітету партії) святкували три дні. Весь цей час заклад був закритий на "профілактику". За спогадами одного з гостей, гуляння не припинялося ні на хвилину. Офіціанти працювали цілодобово, на столах завжди була гаряча їжа та закуски. "Стомлені" гості відпочивали тут же, у номерах готелю. А потім знову сідали за стіл.

Не всі з тодішніх "підпільних" мільйонерів були обережні. На початку 80-х на вулиці Нижній Гіївській в районі Холодної Гори збудували розкішний на той час будинок. Крім химерної фігурної цегляної кладки, "фішкою" будинку був декоративний фонтан перед входом. За документами будинок належав тещі директора харківського м'ясокомбінату. Дуже швидко будинком зацікавилися працівники ВБРСВ. Особливо дратував усіх саме фонтан. В результаті господаря посадили, а у "будинку з фонтаном" довгий час була аптека. Ось тільки фонтан більше ніколи не працював.

А ще серед цього контингенту дуже популярними були картярські ігри, звичайно, на гроші і дуже великі. Грали суто своїм колективом, чужих не було взагалі. Збиралися, як правило, регулярно на орендованих квартирах. Іноді виграш-програш міг становити десятки тисяч радянських карбованців.

2) "Цеховики", "ділові". Незаконні підприємці

У СРСР Харків по праву вважався центром цехового руху. Майже всі московські "цеховики" тих часів були харків'янами, які розбагатіли і перебралися до центру. Компетентні люди досі згадують оригінальні та витончені "ділові схеми", розроблені саме харків'янами. Доходи деяких були зрівнянні з доходами радянської фабрики, що вдало працює.

"Складність" життя таких підприємців – величезні доходи, які треба було якось оприбуткувати та витратити, легалізувати такі суми за радянських часів не було можливим. З правоохоронними органами, як правило, все вирішувалося через відкуп, хабар, на постійній основі. З точки зору контролю за витратами "цеховики" мали трохи більше свободи, ніж у держслужбовців. Але з огляду на великі доходи та незаконність їх отримання вони завжди були ще й під ковпаком у організованої злочинності.

Це завжди була найзакритіша каста. Деякі особливо талановиті "підпільні підприємці" реально "ходили під розстрільною статтею". Більшість "цеховиків" були орієнтовані в перспективі на еміграцію, і, звичайно ж, їхати вони збиралися не з порожніми руками. Тому через надійних людей скуповувалися коштовності, діаманти та валюта.

Враховуючи, що це були зовсім безглузді люди, які досягли всього своїм розумом і здібностями, поводилися вони дуже обережно. Але була у наших "ділових людей" одна слабкість, коли вони навмисне йшли на ризик.

Дуже поважали харківські бізнесмени готель "Дагомис" у Сочі. На той час цей готель вважався найкращим у країні та класифікувався як готель "4+". Потрапити туди звичайному радянському роботязі було просто неможливо. І справа не в ціні проживання, хоча вона і була непідйомною для звичайного роботяги, в середньому близько 25 рублів на добу. Просто номерів у вільному доступі ніколи не було.

Харків'янин Алік "Хачик" раз на рік, та обов'язково у червні, знімав номер люкс у Дагомисі на місяць. Обходилося це йому з перельотом та переплатою, близько 3500 рублів – неймовірна сума для радянської людини. І це лише проживання. З ресторанами та розвагами (на літній сезон у Сочі зліталися найдорожчі "нічні метелики" країни) виходило під десять тисяч!

Читайте також: Міські легенди: Пограбування, що могло статися лише в Харкові

За чутками, у готелі був чи не цілий поверх "харківський". Так часто і регулярно відпочивали наші "ділові" на цьому курорті.

Також "ділові люди Харкова" могли собі дозволити кращі моделі вітчизняного автопрому. Авто купувалися через спеціальні комісійні магазини, але ідеальним варіантом було викупити машину, виграну в лотерею. Таку машину за радянськими законами не могли конфіскувати навіть за рішенням суду та у разі засудження власника. Ціни на виграшні лотерейні квитки на авто стартували із триразового збільшення.

Юра "Ніс", господар підпільного цеху з пошиття жіночих шуб, їздив містом у розкішній світло-сірій "Волзі" ГАЗ 2410, виграній у лотерею ДТСААФ десь у Мурманську, першій у місті. З чуток, обійшлася вона власникові в сорок тисяч, і ще три за унікальний колір.

3) Криміналітет

Слід зазначити, що йдеться про ті часи, коли "кримінальні генерали" ще дотримувались канонічних злодійських понять, за якими мати особисте майно було заборонено. Проте деякі з авторитетів, успішних злодіїв і шахраїв "іноді бували казково багаті".

Успішні представники кримінального стану могли собі дозволити всі розваги, описані вище, і навіть більше. Але знаходилися "під ковпаком" навіть щільнішим. З огляду на те, що дані, фотографії, відбитки та описи всіх раніше притягнутих до відповідальності зберігалися в міліцейських архівах. Але з обережністю і обачністю у багатьох не складалося. Можливо, справа в основному злодійському принципі "більше прогуляємо – більше наживемо" та в особливому "босяцькому" куражі.

Алкоголь, наркотики, "кабаки" та просто розгульне життя.

• Саша "Шуня", харківський авторитет, який любив французький коньяк, якось нарік, що пропив у барі "Метеор" (бар на Лисій Горі, де завжди можна було придбати елітний алкоголь) сто тисяч рублів.
• Саша "Фікса", один із призвідників "наперсточників" у Харкові, в 1986 році, коли суперпопулярний гурт Modern Talking вперше приїхав на гастролі до Радянського Союзу, літав з Харкова на концерт і назад з усією родиною. Це було дуже дорого та неймовірно складно організувати.
• Успішний аферист і шулер Толік "Куркуль", "у добрих справах", тобто, коли є гроші, любив злітати літаком до Москви, повечеряти в ресторані "Прага", причому весь шик був у тому, щоб після вечері обов'язково повернуться до Харкова .
• Вокзальний авторитет Андрій "Нельсон", виїжджаючи з Ленінграда, закинув у купе (до речі, купе було викуплено повністю ним) і відправився прямо у вагон ресторан. Висадили його зі скандалом аж у Ізюмі, тобто Харків він проїхав, причому висадили з вагона-ресторану, у купе він так і не потрапив.

• Марик "Подільський", один із найзначніших харківських авторитетів, власник міського "общака", під кінець свого життя витрачав на наркотики близько п'яти сотень рублів на день. Вживав лише афганський героїн.
• Коля "Тушонка", талановитий харківський "катала", відзначаючи вдалу гру в привокзальному барі "Експрес", кожному вхідному наполегливо наливав повну склянку коньяку.
• Олег "Шалений", вокзальний авторитет і фахівець з викрадення авто, мав у власності дві нові "сімки" білого та синього кольору, ВАЗ 2107, розкішна машина у 80-х. Якось протягом одного дня він "у мотлох" розбив обидві машини.

Як прийшло, так і пішло.

• Женя "Вусатий" красувався зі старовинним золотим кишеньковим годинником "Брегет" вартістю тоді близько вісімдесяти тисяч доларів, що не завадило йому якось залишити цей годинник у ресторані "Старе місто" через брак грошей заплатити за стіл.
• Сашко "Алтух", відмінний боксер та харківський авторитет, уже в ті роки збирав данину з торговців. Гроші просто зберігав у сейфі ресторану "Івушка" у знайомого директора. З чуток, там було близько ста тисяч карбованців.

Все це реально відбувалося у Харкові близько сорока років тому. Але на тлі нинішніх корупційних скандалів та величезних незаконних доходів видається невинним пустощами

Читайте також: Харківський іподром. Невідома історія