Це стосується не лише експорту зернової продукції, який ускладнився через руйнування російською федерацією транспортно-логістичної інфраструктури та блокування морських шляхів. Не менш важливими є питання безперебійного постачання в Україну сільськогосподарської техніки, у першу чергу, тракторів, які є незамінними в більшості процесів аграрного виробництва.

Імпорт сільгосптехніки в Україну

Як відомо, левова частина тракторів постачається в Україну з-закордону, що в умовах воєнного стану пов’язано з певними ризиками та ускладненнями: безпековими, економічними, логістичними. Тому не дивно, що у березні 2022 року Уряд розширив перелік товарів критичного імпорту, які мають важливе значення для аграрного виробництва, включивши до цього переліку сільськогосподарські трактори, с/г машини, сівалки тощо. Попри це, минулого року імпорт тракторів в Україну скоротився майже на третину в порівнянні з 2021 роком, а за деякими товарними позиціями – більш як на половину. За даними Державної митної служби, у 2022 році Україна імпортувала тракторів на суму $796,2 млн, що на 0,4% більше, ніж у позаминулому році. Такі показники були зумовлені підвищенням ціни на іноземну техніку, яка зросла через військові дії, девальвацію гривні та ускладнення логістичних ланцюгів постачання. Проте якщо подивитися на кількісні показники, то можна побачити, що за минулий рік імпорт тракторів в Україну скоротився майже на 40%.

За даними Українського клубу аграрного бізнесу, у 2021 році в Україні було продано 9416 нових тракторів, а у 2022 році – лише 3585. Найбільше просів сегмент тракторів класу 45-100 к.с. – у 3,4 рази в порівнянні з 2021 роком. Це пов’язано з тим, що в попередні роки у цьому сегменті традиційно домінували трактори Мінського тракторного заводу.

Трактори на митниці / Фото: Судово-юридична газета

За даними Держпродспоживслужби, лише у 2020 році в Україну було завезено 5037 одиниць тракторів Belarus і 3464 – MTZ. Із запровадженням торгівельних санкцій проти Білорусії ввезення продукції з цієї країни на митну територію України було припинено. Відповідно на українському ринку утворився величезний вакуум, який відразу почали заповнювати китайські трактори відповідного класу. По всіх інших сегментах потужності лідерами з продажу залишалися такі відомі світові бренди як CHN, СLAAS, John Deer, AGCO та деякі інші. З одного боку, це добре, що вільний ринок має здатність до саморегулювання, а з іншого – така ситуація посилює ризик потрапити в залежність від іноземних виробників, які можуть диктувати українським агровиробникам не лише цінову, а й технічну політику. Здається, Україна вже впритул наблизилася до цієї критичної межі.

Стан виробництва в Україні

Ситуацію ускладнило те, що впродовж минулого року багато сучасної сільськогосподарської техніки було викрадено російськими окупантами, знищено або пошкоджено внаслідок бойових дій та мінування територій. Великою втратою стало і припинення виробництва на Харківському тракторному заводі, де хоч і в невеликій кількості, але виробляли трактори Т-150 та військові тягачі МТ-ЛБ. У перші місяці повномасштабної війни внаслідок ракетних обстрілів ХТЗ зазнав значних руйнувань і його відновлення потребуватиме багато часу та фінансових ресурсів.

За оцінками експертів проекту KSE Institute "росія заплатить", у 2022 році внаслідок війни було пошкоджено або зруйновано 109,6 тисяч одиниць сільгосптехніки на суму $4,65 млрд. Цілком очевидно, що це не остаточні цифри, оскільки російсько-українська війна ще триває і спрогнозувати її наслідки досить важко. Але вже зараз варто говорити про довгострокову стратегію відбудови України й відновлення її економічного потенціалу, в тому числі в аграрній та машинобудівній галузі. Одним з першочергових заходів на цьому шляху має стати бодай часткове відновлення вітчизняного тракторобудування та зменшення залежності України від імпорту тракторів, комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки.

Справа в тому, що сьогодні доля імпортної с/г техніки в Україні, за різними оцінками, сягає від 80 до 90%, і це створює гіпотетичні загрози економічній безпеці нашої держави. Будь-які серйозні перебої з постачанням сільськогосподарської техніки, зокрема, тракторів або підвищення на неї ціни, так само і проблеми із постачанням запасних частин, погіршення сервісного обслуговування чи зменшення ремонтних потужностей можуть призвести до зменшення виробництва аграрної продукції і величезних збитків. До деякої міри українські аграрії відчули ці загрози ще у 2020 році під час епідемії COVID-19, коли через дефіцит мікрочіпів та іншого електронного обладнання несподівано виникли проблеми у європейських виробників тракторної техніки. Тоді навіть стояло питання про призупинення виробництва на низці заводів. У зв’язку з цим, за перше півріччя 2020 року обсяг імпорту тракторів в Україну скоротився на 50%, в порівнянні з аналогічним періодом 2019 року, що створило певні проблеми замовникам цієї техніки.

Трактори ХТЗ / Фото: Агропортал

Щоб уникнути в майбутньому таких ризиків потрібно відновлювати виробництво тракторів і запасних частин до них в Україні, розвивати мережу сервісних центрів, ремонтних баз тощо. На перший погляд, таке завдання видається нереальним. Але парадокс полягає в тому, що війна не тільки створює великі проблеми для воюючої країни, а й відкриває для неї нові можливості, зокрема, у плані технічного переоснащення та модернізації ключових галузей народного господарства.

Німецький та американський досвід

Наприклад, останнім часом ми чуємо про наміри збудувати в Україні завод з виробництва танків, про що заявив глава німецького машинобудівного та зброєбудівного концерну Pheinmetal Армін Паппергер. Цей концерн виробляє знамениті танки Leopard 2, БМП Marder, САУ Panzerhaubitze 2000, системи ППО та інше озброєння і тому його продукція є вкрай важливою для зміцнення обороноздатності нашої держави. Навіть попри те, що Україна має власне танкове виробництво і здатна виробляти сучасні танки. Але якщо думати про довготермінову стратегію розвитку повоєнної України, розраховану на 10, 20, 40 років, то треба говорити не лише про будівництво військових заводів, а й будівництво підприємств, що займатимуться випуском продукції цивільного призначення – тих же тракторів, комбайнів, самохідних машин, автомобільних і тракторних двигунів тощо. Німецькі кампанії, які наразі є найбільшим експортером тракторів в Україну, наприклад, Claas та Deutz-Fahr, могли б надати тут свою допомогу. Тим більше, що на початку 20-х років минулого століття Українська РСР вже запозичувала досвід цієї країни для організації власного тракторобудування. В результаті в 1924 році на Харківському паровозобудівному заводі було налагоджено випуск гусеничних тракторів "Комунар", базовою моделлю для яких став трактор WD 50 німецької фірми Hanomag. Ще одним прикладом успішної співпраці з іноземними фірмами та кампаніями стало будівництво Харківського тракторного заводу, який на кілька десятиліть став лідером тракторобудування в колишньому СРСР.

Трактор "Комунар" / Фото: Вікіпедія

Одним із перспективних партнерів України у відновленні тракторобудування може стати американська компанія John Deere, яка багато років працює на українському ринку і має розгалужену систему дистрибуції та сервісного обслуговування. Переважно компанія продає великі трактори, потужністю від 120 к.с. і вище, що відповідає потребам великих агрохолдингів та сільгоспвиробників. Часткова локалізація тракторного виробництва в Україні дозволила б відчутно зменшити вартість цієї техніки (щонайменше на 30%) і зробити її доступнішою для споживачів, створити тисячі робочих місць, збільшити надходження до бюджету, що наразі є дуже актуально. Після виходу John Deere з російського і білоруського ринків розширення співпраці з Україно було б цілком логічним, зокрема, у плані будівництва заводу із складання тракторів, комбайнів та іншої сільськогосподарської і будівельної техніки.

У будь-якому разі Україна, яка має понад 25 млн га чорноземних ґрунтів (6,7% від світових запасів) і є одним з найбільших виробників та експортерів зерна, ще довго залишатиметься привабливою для світових виробників тракторної техніки. Наразі вони активно борються за своє місце на українському ринку. Але й Україна має поборотися за те, щоб присутність на її ринку великих виробників тракторної техніки приносила користь не тільки їм, а й державі та українським агровиробникам. Очевидно, що самих лише механізмів митного та технічного регулювання для цього не достатньо. Потрібно розробляти нові підходи, що дозволять відновити власне тракторобудування та позбутися критичної імпортозалежності в цій важливій галузі.

Наразі, за підсумками минулого року, найбільшими імпортерами тракторів в Україну залишаються Німеччина (20,1%), Польща (13,4%) та Нідерланди (11,9%). Серйозні позиції на українському ринку тракторної техніки також мають США, Китай та Велика Британія. Як не прикро, але частка вітчизняних тракторів залишається дуже мізерною і вони не можуть конкурувати з іноземною технікою ні за якістю, ні за ціною. Треба визнати, що за останнє десятиліття Україна фактично втратила вітчизняну галузь тракторобудування. Навіть попри те, що з 2017 року в Україні запроваджено програму часткової компенсації агровиробникам вартості придбаної сільгосптехніки вітчизняного виробництва, ця програма не вирішує проблему насичення аграрного сектора достатньою кількістю тракторів та швидкого оновлення тракторного парку. Треба враховувати і те, що в Україну завозиться багато вживаних тракторів, які мають обмежений моторесурс і не відповідають вимогам за екологічними стандартами. Наразі, за різними підрахунками, від 80 до 90% тракторів, які експлуатуються в Україні, перебуває за межами амортизаційного й економічно доцільного строку експлуатації, а оновлення тракторного парку відбувається занадто повільно. При цьому щороку через брак нової сільськогосподарської техніки Україна втрачає до 6 млн тонн зерна. Якщо держава не буде адекватно реагувати на ці виклики, то економічні збитки будуть ще більшими.

Ситуація на ринку тракторів доволі динамічна і держава має її контролювати та вживати певних протекціоністських або навпаки – обмежувальних заходів. Наразі ми бачимо підвищений попит на тракторну техніку в сегменті машин потужністю до 120 к.с. Це універсальні машини, які можуть використовувати як фермери для обробки невеликих полів, так і середні та великі господарства. Сьогодні цю ринкову нішу активно заповнюють трактори китайського виробництва різних марок і модифікацій. Але такі трактори можуть виробляти і в Україні, про що, наприклад, свідчить досвід ТОВ "Дніпровський механо-тракторний завод". З 2011 року тут проводять агрегатно-вузлове збирання міні-тракторів, здебільшого з китайських комплектуючих. Але останнім часом використовують і деталі вітчизняного виробництва.

Трактор John Deer / Фото: Агроманія

Варто нагадати, що ще у 2018 році український бізнесмен Василь Хмельницький планував створити спільне українсько-китайське підприємство з виробництва тракторів на території індустріального парку "Біла Церква". Попередньо українці й китайці домовились про будівництво цехів великовузлового складання китайських тракторів з переходом на повне збирання техніки. Навіть був підписаний контракт на 4 млн доларів. Втім, без державної підтримки та відповідних гарантій цей проект так і не був реалізований. Це ще один доказ того, що тракторне виробництво в Україні є привабливим і перспективним як для іноземних, так і для внутрішніх інвесторів, але держава ніяк не впливає на цей процес. Тому вже зараз варто концентрувати інтелектуальні ресурси для розроблення державної цільової програми розвитку (чи відбудови) вітчизняного тракторобудування, яка має стати частиною загальної програми відновлення України.

Тут я повністю погоджуюся з думкою наукового співробітника відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки" Ярослава Навроцького, який вважає, що Україні буде важко досягнути технологічного рівня, яким володіють провідні виробники тракторів. А тому першочергові заходи для виведення вітчизняного тракторобудування з критичного стану мають бути сконцентровані у напрямку придбання та установки в Україні сучасних іноземних технологій, технологічних ліній або цілих виробництв, що підвищить конкурентноздатність вітчизяних тракторів. Також потрібно зосереджувати зусилля на виробництві малопотужних тракторів, які зможуть задовольнити попит невеликих фермерських господарств та особистих селянських господарств і зможуть витіснити китайські трактори аналогічного класу. Переконані, що в майбутній програмі розвитку вітчизняного тракторобудування також будуть передбачені заходи для відновлення виробництва на Харківському тракторному заводі, але, звичайно, на абсолютно нових принципах співробітництва держави і приватного бізнесу.

При цьому потрібно врахувати й величезний історичний досвід, який отримала Україна за радянських часів, коли тут зароджувалось тракторобудування, формувалась політика щодо науко-технічного забезпечення тракторобудівної галузі, раціонального тракторокористування тощо. За століття Україна пройшла шлях від масового імпорту тракторів до організації власного тракторобудування і створення тракторобудівної галузі. Наразі дуже важливо неупереджено оцінити цей досвід, щоб зробити з нього належні висновки і розробити стратегію майбутнього розвитку України.

Читайте також: Харківський мільйонер-волонтер Юрій Сапронов: Взагалі не вірю, що нас найближчим часом приймуть до Євросоюзу