Ректорка ХНУ імені Каразіна Тетяна Кагановська: Не кожен, хто зізнавався в любові університету, склав іспит війною

Каразінський університет за воєнний рік отримав чи не найбільшу кількість збитків у порівнянні з іншими вишами Харкова. Пошкоджені головні будівлі на площі Свободи, майже знищена будівля економічного факультету на вулиці Мироносицькій та Інституту державного управління на проспекті Героїв Харкова, розбиті кілька гуртожитків і наукова бібліотека. За дуже попередніми підрахунками, російське вторгнення уже обійшлося ХНУ імені Каразіна у 3,5 млрд грн, і це без урахування втрачених перспектив і можливостей.

Незважаючи на це, університет зміг у 2022 році набрати достатньо велику кількість першокурсників, у тому числі іноземців. Навчальний процес триває у режимі онлайн, університет поступово розширює цифровізацію та електронні можливості.

В інтерв’ю виданню "Думка" ректорка ХНУ імені В. Н. Каразіна Тетяна Кагановська розповіла, хто одним із перших відгукнувся на прохання про допомогу університету, як зараз триває і як буде відновлюватися навчальний процес, які результати роботи мовного омбудсмена в університеті, як працюють відокремлені підрозділи ХНУ у Німеччині та на заході України, із яких країн іноземці продовжують учитися в Харкові, як будуть нараховуватися стипендії тощо.

Як ви можете схарактеризувати сучасний стан Каразінського університету?

- Каразінський університет має надзвичайний потенціал та дивовижних за силою духу людей. Тому університет працює попри війну та всі обставини.

Можу сказати, що всі негативні та песимістичні прогнози, які ми чули, не справдилися. Вони не справдилися з того самого дня, коли у медіа з’явилась інформація, що Каразінський університет переїжджає з Харкова. Можливо, це була певна провокація. Можливо, це було випробовування на витримку. Каразінський університет не планував виїжджати зі свого міста й залишається в ньому, попри все, а його спільнота бореться і працює задля спільної перемоги.

Красномовний приклад. У 2022, воєнному році, на перший курс ми набрали 86% студентів порівняно з попереднім роком. Одразу хочу сказати, що показник 2021 року до війни був найбільшим показником набору абітурієнтів в історії університету. І ми набрали 86% від цього найкращого показника. В соціологічному опитуванні наших першокурсників ми чули багато разів, на відкрите питання, що вступити до Каразінського – це було їхньою мрією чи життєвим планом. І вони його не змінили попри війну та всі обставини. Ми маємо й справді чимало цілеспрямованих студентів.

Профорієнтація в університеті / Фото: ХНУ імені Каразіна

Звісно, є моменти, які не дуже нас радують. Зменшилася кількість іноземних студентів. У 2022 році ми набрали 103 іноземних студенти, але процес зарахування триває. Зараз ми навчаємо дистанційно 2169 іноземних студентів. Постійно шукаємо формати, що дозволять нам бути ефективними, незважаючи на всі складнощі. Ми організували для наших іноземних студентів академічну мобільність у Грузію та до Туреччини, працюємо над створенням представництва для наших африканських студентів у Нігерії, розгорнули можливості за медичними спеціальностями в частині практичної складової в представництві університету в Івано-Франківську, куди вахтовим методом їздять наші викладачі. Також зараз активно працює представництво Каразінського університету для українців за кордоном у Мюнхені, в Німеччині.

Університет намагався максимально зберегти контингент своїх працівників, наших професорів та доцентів. Звісно, у нас є скорочення, воно залежало від об’єктивних причин: через війну люди виїжджали за кордон, переміщувалися в межах країни. Скоротилася кількість допоміжного персоналу. Але потужний освітній та науковий кадровий потенціал Каразінського університету ми зберегли. Й будемо посилювати попри війну. Підкреслю, що мій оптимізм витриманий і дуже обережний. Слід дивитися вперед і працювати в тих обставинах, які склалися на даний момент.

Мені здається, що війна для нас всіх – це маркер перевірки на міцність, на впевненість, на стійкість, на різні моменти, про які ми не думали й навіть не могли передбачити. Ми жили у 2022 році на злеті й у розквіті університету, у нас навчалися 4,5 тисячі іноземних студентів, велика студентська громада, ми будували амбітні плани, мали бачення перспектив розвитку. Після вторгнення ми повинні були чесно відповісти на питання, чи дійсно ми, Каразінська спільнота, є єдиною командою, яка наша позиція, чи ми можемо підтримувати наших викладачів і студентів, чи ми віримо в наших студентів і чи вірять наші студенти в нас.

Ситуація, в якій ми прожили останній рік, мені показала, що ми більше, ніж команда. Ми – єдина родина. Ми всі переживаємо проблеми разом і шукаємо відповіді та шляхи, щоб рухатися далі. Навіть зараз відчутно, що ми розвиваємося, попри ситуацію, яка відбувається в Харкові, незважаючи на блекаути, обстріли, докорінні зміни в нашому спільному житті, заради спротиву ворогу на всіх можливих фронтах.

Ви згадали про більш як 100 іноземних студентів, котрі цього року зміг набрати університет. Із яких країн ці люди та який фах вони обирають?

Це іноземні студенти з різних країн та навіть різних континентів – з Туреччини, Індії, Нігерії, Ізраїлю. Підкреслю, що ситуація з іноземними студентами залежить не тільки від нас, від безпекової ситуації в Харкові, вона ще залежить від політики посольств тих країн, із яких походять наші студенти.

У цьому році іноземці обирали право, міжнародне право, міжнародні економічні відносини. Подивимося, що покаже цей рік.

Сам університет не виїхав із Харкова. Але чи багато підрозділів, що працюють в інших містах?

- Каразінський університет працює у Харкові – адміністрація, деканати, університетські підрозділи. Викладачі та студенти зустрічаються в режимі відеоконференцій та за допомогою сервісів дистанційної взаємодії в навчальному процесі за розкладом із місць, де їм зручно перебувати для роботи та навчання. Практичні заняття – за допомогою віртуальних симуляторів або на базі реальних виробництв. Приведу приклад хімічного факультету з практикою на базі потужного виробничого підприємства в Києві з усіма необхідними лабораторними можливостями для практичної роботи.

Щодо виробничої практики студентів, то є ситуації коли наші студенти працюють у школах, у волонтерських організаціях. Студентка з освітньої програми по соціальним комунікаціям, наприклад, проходила стажування у прес-службі обласної військової адміністрації, ще одна студентка співпрацює з Kharkiv Media Hub. Студенти-медики волонтерять в лікарнях, працюють у "швидкій" допомозі, набираються життєвого та професійного досвіду в справді непростих ситуаціях, але на користь нашій громаді. Випадки непоодинокі.

Тетяна Кагановська та Олег Синєгубов / Фото: Харківська ОВА

Як я казала, є в університету й представництва, які працюють в інших містах України. Наприклад, в Івано-Франківську. Орендували приміщення і створили наш університетський хаб – майданчик для студентів, щоб туди наші викладачі їздили і в аудиторіях безпосередньо викладали студентам практичні складові.

Ще один наш проект – у Мюнхені. Там ми набрали студентів на перший курс, майже 200 першокурсників. Вони зараз навчаються в Мюнхені у Каразінській школі бізнесу, за програмами філософії та культурології, математики та інформатики, біології.

Це українці чи німці?

- Це українці, які наразі перебувають за кордоном. Навчаються офлайн. Й навіть з цікавістю – уявіть студентів-культурологів, які вивчають світове мистецтво та культуру безпосередньо в німецьких картинних та артгалереях.

Як на мене, рік тому це було дуже вдале рішення. Ініціатива була від культурного центру в Німеччини, який очолює наша випускниця факультету математики і інформатики. Так склалися обставини, що туди приїхали наші жінки-викладачі з наших біологічного, філософського факультетів, факультетів математики та інформатики та Каразінської школи бізнесу. Склався чудовий освітній осередок. Там опинилися діти, які закінчували школу, кому було по 17-18 років, й вони всі вступили до нас. Й вони зараз кажуть, що їм подобається і залишаються вчитися.

Чи є представництво Каразінського університету в Грузії?

- Ні. У нас є договори про академічну мобільність наших студентів-іноземців до грузинських університетів, там є можливість для наших студентів, щоб вони там навчалися. Це важливо, на час війни…

Чи за останній воєнний рік змінилися проректори та керівники факультетів? Із чим це пов’язано?

- Вважаю, що якщо ти береш на себе права та обов’язки керівника, то передовсім стоїть відповідальність за колектив, який тобі довіряє. Тому 24 лютого, після перших ранкових обстрілів, ми опинилися тут, в університеті Каразіна, з командою проректорів. Із постійною координацією з деканами та директорами інститутів, із зв’язком по лінії ректор – декан, декан – куратор студентської групи, куратори – студенти. Важливо, що в перші, найскладніші години та дні ми втримали комунікацію, не розгубилися, не дозволили розпочатися паніці. Це важливо!

Деякий час у березні було психологічно важко, тому що потрібно було втримати університет, втримати структуру, на якій трималася б робота університету, і зрозуміти, хто готовий працювати. Особливо це було важко, тому що перші два тижні березня ми всі були на телефонному зв’язку, в місті, яке жорстко обстрілював ворог, без працюючого громадського транспорту.

Із березня ми працювали здебільшого віддалено, адже більша частина працівників мешкала у Харкові, чимало – на Північній Салтівці. Люди були вимушені виїжджати через небезпеку. Коли ми почали повертатися до життя в Харкові, а це вже було, починаючи з травня, мною був сформульований заклик – "Шановні керівники, або ви повертаєтеся і ми працюємо всі разом, або, якщо ви не можете повертатися, є варіант відпустки без збереження заробітної плати. Але у такому випадку ми покладаємо обов’язки на людину, яка готова була працювати тут, у команді".

Звісно, не всі проректори й керівники залишилися. Я можу сказати, що сталися зміни в керівництві Каразінської школи бізнесу, на філологічному, факультет іноземних мов, в інституті "Фізико-технічний факультет" та деяких інших. Ми змінили структуру більшості університетських підрозділів, оптимізували її у відповідності до формату роботи воєнного часу. Зменшилася кількість проректорів. При цьому в команду увійшов новий проректор – Самородов Борис Вадимович, який був директором Каразінського банківського інституту. Він відповідає за міжнародну діяльність, кадрову політику та юридичні питання.

Керівництво ХНУ імені В. Каразіна / Фото: ХНУ імені В. Каразіна

Чи є за цей воєнний рік студенти, які забрали документи з Каразінського університету?

- Мабуть, як і в будь-якому університеті нашої країни. Війна внесла корективи в життя переважної більшості українців. У нас також є. На щастя, не багато, лише декілька відсотків від майже 20-тисячної студентської спільноти університету. З різних причин. Чимало студентів скористалися програмами академічної мобільності, перш за все – дівчата. Чимало студентів, які зараз навчаються в закордонних вишах, але продовжують навчатися й у нас. Діти, які поїхали в Канаду чи Сполучені Штати, пишуть заяву, просять дозволити індивідуальний план навчання через різницю в часі.

Чи серед іноземців є такі, які забрали документи?

- У країні війна. На жаль, майже половину іноземних студентів ми на цей час втратили. Але важливо, що понад дві тисячі студенів з інших країн – з нами. І навіть попри безпрецедентну війну до нас вступило понад сто студентів. Це ознака високого авторитету університету! Сподіваємося, що після нашої перемоги все відновимо у попередніх масштабах.

Скільки університет втратив викладачів і студентів на війні?

- Наша трагедія – це загибель каразинців. Каразінська університетська родина втратила з 24 лютого шість викладачів та співробітників, п’ять студентів, вже відомо про загибель принаймні двадцяти трьох випускників. Переважно – в лавах ЗСУ та Сил оборони, під час оборони нашої країни від російського загарбника.

Ви говорили, що для відновлення університету потрібно 3,5 млрд грн. Чи змінилася сума за результатами року?

- Університет має руйнування через обстріли Харкова. Названа сума – орієнтовна, на підставі попередніх розрахунків, з урахуванням вартості відбудови та обладнання. Мені здається, що це ще рахувати й рахувати, тому що навіть вартість експертиз достатньо велика. А якщо порахувати наші втрачені можливості, втрачені напрацювання…Як ми будемо оцінювати бібліотеку, наші стародруки?

Постраждали стародруки?

- Після удару по центру міста 2 березня 2022 року постраждала стара, історична будівля нашої бібліотеки. Ми винесли стародруки, сховали їх якомога надійніше. На той момент ми навіть не могли закрити вікна. Тому одразу звернулися до керівництва міста, якому дуже вдячні, й нам допомогли врятувати бібліотечні колекції. Тут ми витримали. Але є книги, які уражені грибком, з ними працюють й рятують працівники бібліотеки. Але є книги, які пробиті уламками скла та осколками. Тримала в руках агрономічну книгу сімнадцятого століття, французьке видання, яка пережила багато війн, але не пережила російське варварство.

Бібліотека ХНУ імені Каразіна на вулиці Університетській / Фото: соцмережі

На щастя, нам також допомагають друзі університету. Наприклад, Сергій Жадан, який на підтримку бібліотеки перерахував півмільйона гривень, гонорар за свої концерти. Це дозволить вирішити першочергові, оперативні, невідкладні проблеми.

Але є ще приклади. Ми сховали й зберігаємо національне надбання – гербарій університету. Але ж ви розумієте – шкода від такого зберігання також важко підраховується. Й потрібні будуть механізми, щоб все знову відновити й запустити в роботу. Уся вартість збитків буде оцінена чітко тільки по закінченню війни.

Станом на 1 квітня 2023 року чи вистачає в університету доходів для покриття всіх видатків?

- Війна, безумовно, розбалансувала фінансовий стан. Ми з цим працюємо. Усе це обговорюється в публічному просторі, в соціальних мережах. Важливо, щоб з коректною інформацією, без фейків та домислів. Ситуація в Україні з об’єктивним скороченням доходів зрозуміла. Звісно, українські університети знаходяться в різному стані. Але навіть в цій ситуації ми шукали шляхи допомоги своїм студентам. Ми перевели 1700 студентів з категорій, які потребували підтримки, з контракту на бюджет. З одного боку ми зробили добру справу, ми допомогли дітям. З іншого боку – всі витрати лягли на наш бюджет. Компенсації на ставки викладачів за бюджетні кошти ми не отримували.

Така ж сама ситуація зі стипендіями. Протягом 2022 року студенти отримали всю стипендію в повному обсязі. У 2023 році почалися певні проблеми. По одній постанові ми повинні платити стипендію 40% кращих за підсумками навчання, наукової та іншої діяльності студентів-бюджетників, у встановленому іншою постановою Кабміну розмірі (дві тисячі на місяць, для деяких категорій, як-ото фізики, біологи тощо – дві тисячі п’ятсот п’ятдесят). Виплата стипендії фінансується державою за окремою бюджетною програмою.

У 2022 році з державного бюджету університету перерахували майже 75 млн грн, а на 2023 рік запланували лише 53 млн грн, із врахуванням того, що студентів-бюджетників за рахунок переведень стало на 1700 більше. Така ситуація не лише у нас – у когось є гроші на виплату 21%, у когось – 38%. Наразі студенти звернулися до міністерства, маємо надію, що ситуація вирішиться. У чинних умовах зібралася студентська рада університету, яка зазначила, що кожного місяця університет буде повідомляти, скільки отримали і на яку кількість студентів буде вистачати фінансування стипендій. Важко, але навіть перерозподілити кошти не маємо права, щоб не отримати звинувачення в нецільовому використанні коштів від держаудиту – запланувала держава певну суму, з цим й працюємо. Але постійно просимо врахувати всі обставини й збільшити фінансування до рівня повного фінансування стипендій студентам.

Крім стипендій, значно скорочене фінансування комунальних платежів. Але ми об’єктивно розуміємо, які великі витрати йдуть на війну. Тримаємося!

Ми протрималися цей рік, тому що дуже правильно підготувалися до зими. Ми не скоротили протягом навчального року, що триває, жодного викладача. Але, звісно, розуміємо, що ситуація непроста – ми випускаємо численний четвертий курс, а набираємо на навчання все ж меншу кількість студентів. Формується розрив. Це призведе до зменшення кількості ставок.

Які статті доходів за воєнний рік університет втратив, а які набув?

- Бюджет складається з надходжень за підготовку студентів за рахунок держави, стипендіального забезпечення. Важливим є контрактна підготовка українських та іноземних студентів, виконання господарських договорів, оренди. Двох останніх пунктів зараз немає. Ми трохи збільшили отримання грошей за грантовими програмами – і це великий плюс до підтримки наших викладачів. Фінансування по науці, яке йде також із бюджету, складає 70% від заявленої суми.

Хто зараз найбільший меценат і благодійник університету?

- Дуже важливий іспит був для всіх, хто казав, що любить Каразінський університет, живе разом із Каразінським. Повірте, ми писали й пишемо листи всім: і членам наглядової ради, і почесним докторам, і університетам-партнерам, які з нами співпрацювали.

Дякуємо Сергію Жадану. Я навіть не оцінюю з точки зору того, що він проводив концерти і збирав гроші. Він просто кожного дня розповідав про Каразінський, тим самими підкреслюючи, що університет живий, що університет працює. Звісно, я дуже вдячна за його підтримку і проекти, це нам надає можливість підтримати бібліотеку з першочерговими кроками. Він же перерахував 500 тисяч. Але й моральна підтримка неймовірно важлива зараз, і я щиро вдячна за неї.

Тетяна Кагановська та Сергій Жадан / Фото: соцмережі

Також маю сказати, що нас дуже підтримує компанія NIX Solutions, її власник – член Наглядової ради. З останнього – вони перерахували 750 тис. грн на маршрутизатор.

Дякуємо Марині Литовченко, випускниці університету, працівниці соціологічного факультету, яка є чемпіонкою Паралімпійських ігор в Токіо-2020 та бронзовою призеркою Паралімпійських ігор 2016 року в Ріо-де-Женейро. Коли вона побачила руйнування університету, вона не могла бути осторонь. Й вирішила на аукціоні продати свою золоту медаль Паралімпіади в Токіо на підтримку університету. На щастя, медаль все ж залишилася у людини, яка її по праву виборола своєю силою волі, - у Марини. Але вона розгорнула потужну фандрайзингову кампанію, й наразі зібрала на підтримку університету майже півмільона гривень.

Не можу не згадати активну допомогу члена опікунської ради Джесіки Пізано із Сполучених Штатів. Фонд, який вона представляє, дуже злагоджено відпрацював і допоміг нам зібрати кошти на посилення енергонезалежності університетських корпусів. Вона також допомагала нашим студентам вчитися за програмами мобільності, спрямовувала до університету комп’ютери та іншу техніку.

Це лише декілька прикладів. Їх значно більше й за кожне слово, за кожен донат, за кожен дзвінок із пропозицією допомоги Каразінському ми щиро вдячні.

Чи університет зараз може забезпечувати доплати за наукові звання та ступені?

- Так, університет виконує свої зобов’язання в повному обсязі.

У Каразінському університеті з'явився мовний омбудсмен…

- Підтримка української мови – надважлива тема. Наша мова – наше духовне джерело та національний оберіг. Після 24 лютого ця аксіома не потребує ніяких доказів, все зрозуміло. Університет – форпост української духовності й культури на українському Сході, першим запровадив таку ініціативу й пропонує всім нашим колегам піти таким самим шляхом.

Чому саме у нас? Бо ми на передньому краю боротьби за українську долю, правду й волю, в порубіжжі, де особливо гостро відчуваються світоглядні кордони. Але й треба розуміти, що саме Каразінський університет – осередок української ідеї та ідентичності. Саме у нас, в завзятій боротьбі, як справжньому горнилі, виковувалася сучасна українська мова, модерна нація та українська національна ідея! Згадайте "харківських романтиків" та їх роботу з українськими старожитностями, Квітку-Основьяненка та його мову нового українського театру, Дмитра Яворницького та його хрестоматійні дослідження козаччини, Миколу Сумцова та його першу університетську лекцію українською мовою, наших харківських істориків з їх працями з історії України, харківських лінгвістів, хоча б Олександра Потебню та Юрія Шевельова, харківських поетів та письменників, від Петра Гулак-Артемовського, Михайла Петренка, Володимира Сосюри, Григіра та Григорія Тютюнників до Олеся Гончара та Сергія Жадана… Ми на передовій, але й далі генеруємо для України нові, важливі сенси!

Особисто мені здається, що українська мова – це принципово. Як би не було до 24 лютого, після – особисто перейшла в усіх комунікаціях на українську. Й іноді на англійську, коли спілкуюся з міжнародними партнерами та численними іноземними журналістами, які зосередили увагу на подіях в Харкові та навколо нього. Усі мають викарбувати в себе розуміння того, що Харків – це українське місто. Іншого не дано. Якщо згадувати вихованця університету Юрія Шевельова, він не побачив, але народжується омріяний ним п’ятий, український Харків. В якому університет – його духовний центр, його фундамент!

Ми розуміємо, що перехід на українську мову – це певні навантаження. Це як змусити себе зранку піти на пробіжку: ти розумієш, що це тобі потрібно, це корисно, але інколи ти шукаєш якийсь привід не робити цього. Як це зараз відбувається: українську треба пропустити через себе, через своє серце, розуміти, що твоя мова – це твій оберіг і це твоя зброя, якою ти можеш воювати з ворогом або захищатися. У нашій родині це відбулося дуже швидко, ми просто перейшли на українську, з чоловіком спілкуємося українською.

А мовний омбудсмен університету – Микола Іванович Філон. Зрозуміло чому – принципова людина, фахівець і завідувач кафедри української мови. Ми з ним спілкувалися, я казала, що в кожного своя місія, у нього – це нести українську в Каразінському університеті. Насправді, дуже вдячна, що він погодився.

Мовний омбудсмен Каразінського університету Микола Філон / Фото: Фейсбук Миколи Філона

Ситуації бувають різні. Усі рішення мають бути обґрунтованими, виваженими. У нас був один приклад із людиною, яка ще, мені здається, після 2014 року, усвідомлюючи своє ставлення до всього, що відбувалося в нашій країні, перейшла виключно на українську мову. Але стався випадок, коли спровокували на семінарі з літератури перейти у відповіді на російську й потім шматок відео відправили в соцмережі. Неприємна провокація для хайпу. У нас була ситуація із відомим пульманологом, до якого під час ковіду стояла черга з пацієнтів. Вона з Білорусі. Погано володіє українською мовою, але є викладачем і лікарем від Бога, який рятував сотні життів. Та за законом довелося її звільнити, бо мова викладання українська. Й тут без варіантів та виправдань.

Який результат роботи уповноваженого? Чи є особи, притягнуті до відповідальності? Чи є звільнені?

- Робота уповноваженого – це не робота в режимі нагляду та покарання. Його робота в створенні політик, які дозволять перетворити університет на потужний центр українізації й за змістом, і за формою в українському Харкові. Робота уповноваженого – допомогти розібратися з ситуаціями, коли в навчальному процесі є, на щастя, поодинокі, але все ж неприпустимі випадки порушення законодавства про мову викладання.

Ми відкриті в цьому питанні. Усе перед очима, реагуємо на всі звернення та скарги. На разі, не продовжено контракт з одним викладачем, є, здається, п’ять фактів стягнень та адміністративних штрафів. У колективі, де майже дві тисячі викладачів.

Вступна кампанія 2023 року: як очікування?

- Ми вважаємо, що вступна кампанія вже стартувала, тому що правила прийому офіційно оприлюднені і ми запускаємо цей процес. Ми будемо робити все, що залежить від нас, щоб максимально зібрати і запросити студентів в Каразінський університет на перший курс, в магістратуру, в аспірантуру. Нам є, що запропонувати.

Ми провели опитування студентів першого курсу із запитанням – чому ви обрали Каразінський і під час війни. Надали можливість написати свої думки. І лейтмотивом, як на мене, стала відповідь – "з 9-го класу була мрія навчатися саме тут, тому що один з найкращих вузів України". Це цитата, бо не запам’ятати таку відповідь я не змогла. Повірте, про мрію написали багато наших студентів-першокурсників. А їх в 2022 році було майже 2200, попри війну.

Впевнена, ми зможемо реалізувати мрію наших абітурієнтів. До того ж навчатися в університеті можна з будь-якого куточку планети. Ми запрошуємо!

Разом із тим, ми повинні об’єктивно дивитися на ситуацію. Навіть зараз, якщо ми поглянемо статистично, скільки наших школярів знаходиться за кордоном, ми зрозуміємо, що відсоток, який планує вступати саме в українські виші, може бути меншим. Нам дещо складніше, ніж, скажемо, Львову чи Києву. Там навчання в аудиторіях університетів. Вони в більш сприятливих умовах. Хоча, насправді, ракети ворога прострілюють всю територію країни й безпечних місць немає ніде. Маємо надію, що школярі зі східних, південних та центральних областей України, як завжди, виберуть наш університет, щоб після перемоги повернутися в друге по населенню, комфортне та перспективне місто Харків, столицю студентів та молоді!

Але ті, хто виїхали за кордон – окреме питання. Є ж різні причини. Рік тому люди тільки переїхали за кордон, вони ще не встигли адаптуватися до тієї країни, у якій вони знаходилися. Зараз вони вже знаходяться більше року, вони вчать мову. Для адаптації, мабуть, варто прожити рік – і ти вже розумієш, як жити в новому суспільстві. Про це важко говорити, бо це про наше майбутнє, яке виїхало з країни. Важливо, щоб повернулося!

У цьому році ми можемо розраховувати, мабуть, на меншу кількість вступників. На жаль. І ця менша кількість вступників буде не тільки в Харкові, але по всій країні. Звісно, у Харкові ситуація складна, порівняно зі Львовом чи Києвом, де повернулися до офлайн-навчання.

Спорткомплекс ХНУ імені В. Каразіна / Фото: Думка

Тобто майбутня вступна кампанія буде важчою?

- Мені здається, що вона буде важчою, ніж 2022 року. Але ми розраховуємо на усвідомлений вибір дітей та їх батьків в реалізації їх мрії.

До світи онлайн ми за два роки пандемії та рік війни призвичаїлися. І все одно за всіма показниками є одним з найкращих університетів країни. Із високою репутацією, відомим освітнім та науковим брендом.

Разом із тим, як тільки з’явиться можливість, якщо дозволить безпекова ситуація, ми готові маленькими групами повертатися до навчання офлайн. Університет працює над створенням безпечних просторів. Ми успішно проводимо наукові конференції та профорієнтаційні заходи з укриттів, де є всі необхідні умови для роботи. Ми постійно моніторимо ситуацію, ми готові, як тільки нам дозволить ситуація. Принаймні, розпочинати зі змішаних форматів. Враховуючи, що не більш, ніж половина наших викладачів в Харкові чи області.

Звісно, діти обирають свою майбутню професію. Ми радіємо, коли з Каразінським університетом. Для нас важливо, що серед мотивованих на вступ чимало переможців олімпіад, які готувалися з нами, які знають, що таке Каразінський, які знають рівень Каразінського.

Але цифри зараз важко прогнозувати. Вони можуть бути непередбачуваними як в один бік, так і в інший. Як буде, подивимось. Дуже багато факторів. Нам залишається посилено працювати над профорієнтацією та популяризацією нашого університету, який пропонує й справді потужну університетську освіту.

Чи новий очільник Міністерства освіти України Оксен Лісовий знайомий із проблемами Каразінського університету? Чи у вас уже були зустрічі?

- Поки не зустрічалася, але найближчим часом обов’язково. Впевнена, що міністр обов’язково зверне увагу на Харків як потужний освітній, науковий та просвітницький хаб, який, до того ж, знаходиться в непростих умовах, майже на лінії фронту. Думаю, що йому потрібен певний час, щоб прийняти справи в такому непростому міністерстві, як Міністерство освіти і науки України. Дуже велика сфера відповідальності.

Думаю, що він стовідсотково знайомий із проблемами природничих наук, тому що довгий час очолював Малу академію наук. Ми розуміємо, що дуже важко талановитих дітей знайти, зберегти в них інтерес до науки і випустити у професійне життя. Якщо ми подивимося на ядерну фізику – це зараз дуже необхідна і перспективна професія. Це треба доносити дітям. Мені дорікали, що я не розуміюся на природничих науках і не буду присвячувати цьому час. Навпаки, я тільки цьому і присвячую. Тому що об’єктивно розумію, що це те, що є основою університету. Без цих наук ми не будемо існувати як класичний університет. До того ж, ми працюємо на обороноздатність. А це розвиток фізики, хімії, біології. Маю надію, що нам буде легше донести наші побоювання, що в цю сферу треба звернути увагу, тут потрібна державні підтримка та продумана, зважена, далекоглядна політика. Для того, щоб реалізовувати ці наукові тематики, працювати в науці на оборону нашої країни, нам треба зберегти цих науковців. Треба поєднувати зусилля і держави, і міністерства, і Верховної Ради, і закладів вищої освіти. Ми розуміємо, якщо ми зараз не збережемо наукові кадри, ми потім їх знову не зберемо.

Я впевнена, що попит на ці спеціальності поступово повинен зростати. Згадаємо ситуацію після Другої світової війни. Саме представники точних наук стали тією рушійною силою, яка призвела до становлення нових промислових галузей, появи численних наукових відкриттів, технологічних інновацій, що докорінно змінили наш світ. Із часом це так і буде, але сьогодні потрібна уся наша витримка й сила. Тільки разом ми зможемо втримати й зміцнити престиж і значення української науки.