Українські школярі в очікуванні осінніх канікул. Діти здобувають освіту попри війну, проте якість знань та освіченості цілого покоління наразі більше залежить від обставин та відповідальності батьків, ніж від вчителів, як то було раніше.

Діти з деокупованих терторій і досі не навчаються

По-справжньому сісти за парти пощастило лише тим, хто переїхав до відносно безпечних областей України, в школах яких вдалося обладнати сховища. Більшість дітей навчається онлайн. До такої форми навчання діти звикли в минулі роки. Через епідемію коронавірусу учням довелося змінити шкільні класи на платформи "Clasroom" та "Zoom", а батькам сісти разом зі своїми чадами за опанування шкільних предметів. Сьогодення не стало винятком: діти вчаться дистанційно, а от по-справжньому опановують науки лише відповідальні школярі або ті, кого прискіпливо контролюють батьки.

Водночас, на Харківщині є діти, які й досі не змогли долучитися до освітнього процесу навіть онлайн. У населених пунктах, які були під окупацією росіян, налагодити процес навчання наразі дуже важко. Відсутність електропостачання та інтернету не дають змоги вчителям та дітям повернутися до навчального процесу дистанційно. Про те, щоб вчитися офлайн, мова і поготів не йде.

Сховище у школі, обладнане для навчання

Мешканці деокупованих районів Харківщини кажуть, що наразі вчитися та навчати мають можливість лише ті діти та вчителі, яким пощастило виїхати з дому у перші тижні повномасштабного вторгнення росії в Україну. Але скористатися такою можливістю хочуть не всі. Навіть серед тих, хто врятувався від окупації, є багато дітей, які ніде наразі не навчаються.

Родину Біленьких війна застала в Куп’янську. Пенсіонери Валентина та Олександр вирішили не виїжджати, а ось невістку та 10-річну онуку вмовили тікати з міста. Жінка з дівчинкою щасливо вибралися з окупації та оселилися в Харкові, утім, школярка востаннє вчила уроки ще 23 лютого.

"Спочатку невістка казала, що не знає, до кого звернутися в Харкові, щоб дитина навчалася, потім вирішила їхати деінде, бо в Харкові небезпечно. Зрештою вони залишилися там, де були, але у вересні Соня до школи не пішла, - розповідає бабуся школярки Валентина Іванівна. – Після того, як Куп’янськ визволили, невістка сказала, що йти до харківської школи немає сенсу, адже все одно повертатися додому. От і виходить, що вони чекають і гають час для навчання".

Жінка каже, подібна ситуація склалася не лише в їхній родині. Наразі місто без енергопостачання, під постійними обстрілами, і чимало сусідських дітей просто тиняються з телефонами по підвалах, про навчання вони навіть не згадують.

"Місто вже вільне від окупантів, але діти позбавлені можливості здобувати освіту. Раніше таких школярів залишили б навчатися, як то кажуть, на наступний рік. Як зараз вирішуються такі питання, важко сказати", - бідкається пенсіонерка.

Онлайн навчання

В Харківській ОВА кажуть, електропостачання та мобільний зв’язок вже повертаються на деокуповані території. Зокрема, за даними на 4 жовтня, понад 40 населених пунктів деокупованої Харківщини були вже з інтернетом та мобільним зв’язком. Після деокупації мобільний зв'язок та інтернет повернули до окремих міст та селищ Балаклійської, Вовчанської, Ізюмської, Липецької, Шевченківської, Вільхуватської та Великобурлуцької громад.

За даними ОВА, днями відновиться мобільний зв'язок та інтернет в Куп'янську, в селах Малахове, Михайлівка та Юр’ївка, Гогине та селищі Приколотне. Також зі зв'язком жителі міст Балаклія, Ізюм, Вовчанськ та селищ Шевченкове та Чкаловське. Утім, повернення комунікацій не всадить школярів навчатися.

"За цей час діти зовсім розучилися братися до наук. Вони значно подорослішали і якщо малечу можна буде залучити до онлайн занять, то з підлітками ситуація складніша", - розповідає вчителька з Великого Бурлука Світлана Миколаївна.

Жінка з родиною пережила окупацію і наразі налаштована повертати до навчання як власних дітей, так і інших школярів.

"Звісно, знадобиться втручання батьків. З ними я й розмовляю у першу чергу, - каже вчителька. – В онлайн навчанні без батьківської допомоги та втручання вчителям не обійтися. Діти згаяли багато часу, пережили чималий стрес і налагодити робочий процес в класі буде дуже важко".

Закордонне школярство теж із нюансами

У тому, що освіта дітей наразі багато в чому залежить від позиції батьків, переконана й помічниця вчителя в одній із чеських шкіл, українська журналістка Інна Поляк.

Жінка багато років працювала у харківських та столичних ЗМІ. Після вторгнення росії в Україну вона разом з донькою виїхали до Чехії в місто Угерський Брід та оселилися там. Через місяць після переїзду донька Інни пішла до місцевої школи, а сама журналістка стала допомагати чеським вчителям вчити українських школярів.

"Передам вам настрої українців у Чехії, де я працюю з дітьми в одній зі шкіл. Декотрі зі школярів, і таких чимало, сидять у тимчасових домівках, так званих "убитовнях". Це місцеві гуртожитки для робітників. Поки батьки заробляють гроші на заводі, діти вдають, що навчаються онлайн в українській школі. А по факту грають в ігри, сидять в Тік-тоці й інших соцмережах. Тобто не вчаться взагалі. За законами Чеської Республіки, усі діти зі статусом біженця мають обов’язково відвідувати місцеву школу, але деякі батьки, аргументуючи тим, що ось-ось можна буде повернутися до України, не наполягають на тому, аби діти відвідували місцеві школи. І так з березня… Якщо врахувати минулу ковідну осінь, то ці діти вже втратили рік навчання", - зазначає у своєму дописі у "Фейсбук" Інна.

Літній табір для українських школярів у Чехії / Фото: Фейсбук Інни Поляк

Як розповіла Поляк кореспондентці "Думки", ситуація з навчанням дітей за кордоном наразі дуже складна. Щоб прожити там, дорослим потрібно йти працювати, адже, зокрема, в Чехії грошову допомогу переселенці отримують лише пів року і наразі у більшості з них виплати закінчилися. Підлітки залишаються без нагляду і українську освіту ігнорують, а долучатися до чеської не хочуть. Батьки ж на тому не наполягають.

"Найвідважніші українські школярі продовжують навчання паралельно: онлайн в українській школі та фізично у чеській. Їхні батьки теж хочуть повертатися в Україну, але не уявляють, коли це станеться. Програми різні. В українській - купа домашки. Новий матеріал діти онлайн нормально не засвоюють. Батьки в цьому вже не допоможуть. В чеській школі дітям ще складніше - не знають мову. В 16 років починають з алфавіту. Сидять на уроках, як сновиди, бо втомлені, бо не розуміють, що їм потрібно вчити і навіщо. Отаке ні тут, ні там, - розповідає Інна. - Одиниці вирішили лишатися, забрали документи з українських шкіл та активно опановують чеську з думками подальшого навчання у чеських вишах. Як правило, це найздібніші діти. І ми їх втрачаємо. Так само, як і втрачаємо усіх тих, хто не вчиться ні в Україні, ні в Чехії. Не відомо, які знання та коли вони отримають та ким будуть далі. Отаке втрачене покоління".

За словами помічниці вчителя, допомогти школярам здобути освіту наразі можуть лише батьки.

"По-перше, дітям в еміграції обов’язково потрібно ходити до місцевих шкіл, бо це соціалізація, колективне спілкування, яке допоможе пережити депресії, зневіру, розгубленість, а все це є і в дорослих, і в дітей, які потрапили за кордон. По-друге, варто стежити й за онлайн навчанням дітей в українських школах, в інакшому випадку після повернення додому школярам доведеться заново опановувати програму й буде згаяно час", - радить Інна.

Одна з проблем, з якою вона зіткнулася під час роботи з дітьми у Чехії – українські школярі за пів року почали забувати, як писати українською.

"Вони пишуть українські слова чеськими літерами, а про грамотність взагалі мовчу. Наразі, щоб школярі не губили тих знань, які вони мали, коли навчалися вдома, я щодня витрачаю годину, щоб почитати та пописати із ними українською", - каже журналістка.

Українські книжки для чеських дітей надіслали друзі Інни / Фото: Фейсбук Іннни Поляк

Разом із тим, переселенці з України категорично проти вивчати російську.

"У чеських школах діти, окрім англійської, повинні опановувати ще одну іноземну для них мову: російську чи німецьку на вибір. Зазвичай, українським дітям простіше обрати перший варіант, адже російська їм добре знайома. Але є випадки, коли батьки категорично проти, щоб малеча вчила російську. Доводиться школярам вивчати чеську, англійську та ще й німецьку. Ті ж, кому мову окупанта вчити дозволяють батьки, самостійно відмовляються це робити - бойкотують уроки", - розповідає журналістка.

Інна Поляк з українськими школярами в чеській школі / Фото: Фейсбук Інни Поляк

Читайте також: Прапор, якого ще не було в Україні: Як харківська майстриня долучилася до встановлення національного рекорду