Ще до повномасштабної війни Україна була донором робочих рук для Польщі, Чехії, Італії, Німеччини – за кордоном працювали мільйони українців. Російське вторгнення змусило кілька мільйонів українців стати біженцями. Після півтора року війни, незважаючи на те, що ЗСУ вдалося звільнити значну частину території і загалом ситуація з безпекою покращилася, українці не поспішають повертатися додому. Тож треба бути готовим до того, що і після війни мільйони українських біженців не повернуться в Україну, адже влаштують своє життя за кордоном, інтегруються у західні суспільства.

Але навіть якщо усі вимушені мігранти повернуться, це не вирішить питання нестачі трудових ресурсів. Масштаби руйнувань в Україні настільки великі, що все одно країна потребуватиме як кваліфіковану, так і некваліфіковану робочу силу. Без вирішення міграційного питання відновлення економіки України буде йти надто повільно.

Є робота - є життя

За різними оцінками, за межами України перебувають від майже 4 мільйонів до 7 мільйонів наших співвітчизників (без врахування трудових мігрантів, які виїхали з країни до повномасштабного вторгнення). За даними ООН, загалом із початку повномасштабного російського вторгнення біженцями у світі зареєструвалися приблизно 8 мільйонів українців. У Німеччині з понад одного мільйона українських біженців планує залишитися 44%. Схожі тенденції у Польщі та в інших країнах ЄС.

Міграція з України / Фото: ДТ

За розрахунками Міністерства економіки України, протягом наступних десяти років Україні доведеться додатково залучити 4,5 млн працівників на ринок праці, щоб здійснити післявоєнне відновлення.

Цифри демографії невблаганні – населення України скорочується. Народжуваність в Україні низька і неможливо за декілька років збільшити її у два рази. За розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень, населення України до 2030 року скоротиться у кращому випадку до 35 мільйонів осіб, у найгіршому – до 30 мільйонів.

До повномасштабки, у 2021 році, мав розмову зі своєю однокласницею. Жалілася, що не може знайти роботу у провінційному 30-тисячному містечку, розповідала, як потроху моє рідне місто деградує. Каразінський диплом, яким вона завжди пишалася, не допоміг їй знайти роботу за фахом. Усе змінила війна. Подруга виїжджала з окупованого міста і прямувала за кордон.

"Працюю, як кінь", – так оцінила своє життя подруга за кордоном, але повертатися не поспішає, адже за кордоном є робота, є житло, донька вчиться у школі, а у рідному місті, яке хоч і звільнене від окупантів, відсутня перспектива знайти нормально оплачувану роботу. Більшість промислових підприємств не працює, лише розмінування території громади займе близько 10 років.

Це лише один випадок, але він наочно демонструє настрої українських біженців.

На думку багатьох економістів, в нинішніх умовах навіть важливіше не отримати більше податків або інвестицій, а забезпечити українцям високооплачувану роботу. В іншому випадку, рівень зайнятості в країні буде знижуватися, що змусить співвітчизників намагатися знайти роботу в інших країнах, навіть у мирний період.

Ця теза прозвучала і у виступі президента України Володимира Зеленського у Верховній Раді з нагоди Дня Конституції: "Україна перемоги відмовиться від ідеї, ніби праця українців і українок має бути дешевою, бо нібито дешевизна праці наших людей була конкурентною перевагою України. Ми ставимо собі за мету досягти такого рівня оплати праці, який можна було б визначити за формулою "сусіди у Євросоюзі плюс 30%". Це мета, справедлива мета, за цю війну. Україна перемоги зробить ставку передусім на кваліфіковану працю".

Дефіцит трудових ресурсів - збільшення податків

Незважаючи ні на що, сьогодні роботодавці не поспішають підвищувати зарплату. І навіть не тому, що не хочуть – не мають фінансових можливостей, бо прибутки впали, суттєві інвестиції відсутні.

За даними Українського інституту майбутнього (UIF), наразі в Україні економічно активними є близько 11,7 млн українців, з яких працюють орієнтовно до 9,3 млн. Ще майже 2,7 млн є безробітними. В UIF зазначають, якщо від кількості економічна активних громадян відняти бюджетників, то залишається 6-7 мільйонів людей. Саме вони є "є "упряжкою", яка везе на собі всю економіку".

Трудова міграція / Фото: Укрінформ

До чого призведе дефіцит трудових ресурсів? Перш за все до підвищення податків, адже, якщо одна працююча людина "тягне" дві непрацюючих, необхідно посилювати податкове навантаження.

В українському експертному середовищі вже домінує думка, що пріоритетом номер один для уряду України повинна стати міграційна політика – повернення українців з-за кордону та залучення нових мігрантів. Без перебільшення, це питання виживання нації.

Від закручування гайок до міграційної свободи

Тож якою може бути повоєнна міграційна політика України? Окреслю лише два "контрастні шляхи", хоча, безумовно, їх більше і оптимальний знаходиться, як завжди, десь посередині.

Політика "закручування гайок":

• обмеження трудової міграції. Прийняття законодавчих норм, які більш жорстко регулюватимуть працевлаштування за кордоном. Мета – зробити невигідним виїзд українців за кордон з метою працевлаштування;
• створення умов для добровільно-примусового повернення людей додому після війни. Домогтися прийняття країнами ЄС більш жорсткого законодавства щодо перебування українських біженців. Наприклад, якщо український біженець скоїв навіть дрібне правопорушення – він підлягає депортації, немає офіційної роботи чи підтверджених джерел доходів – депортація;
• скасування преференцій для інтеграції нинішніх біженців (різних соцвиплат, соціально житла і т.д.);
• забезпечення суттєвого щорічного/щоквартального росту заробітної плати в Україні;
• забезпечення українців житлом та базовими державними послугами в регіонах, які постраждали від бойових дій та внутрішніх переселенців, в інших регіонах України;
• впровадження жорсткої міграційної політики.

Політика "відкритих дверей":

• спрощення міграційної політики: Україна запрошує усіх, хто хоче долучитися до її відбудови, окрім громадян країни-агресора та громадян країн, які є союзниками країни-агресора;
• надання гарантій трудовим мігрантам при працевлаштуванні;
• сприяння в отриманні освіти (перш за все професійно-технічної);
• надання простого соцжитла (гуртожитки, трудові поселення);
• створення додаткових економічних стимулів для мігрантів, які займаються підприємницькою діяльністю. Один мігрант-підприємець може створити кілька робочих місць для інших мігрантів;
• створення умов для іноземців, які планують відкрити малий та середній бізнес в Україні;
• надання можливостей для культурного розвитку мігрантів, щоб вони не відчували культурної ізоляції.

Трудова міграція / Фото: Агрополіт

Обидва шляхи є складними, адже потребують компромісів, як від влади, так і від українського суспільства.

Зарплатна революція

Перший шлях – це "батіг та пряник" з метою повернути українців додому. Тож повернемося до питання "високих зарплат", які вже були згадано вище, адже це і є головним "пряником" для повернення українців та трудових мігрантів з інших країн.

Відштовхуючись від класичної піраміди Маслоу, щоб стимулювати повернення українських біженців, необхідно забезпечити базові потреби: безпека, житло, робота.

За оцінками економістів, якщо у своєму рідному місті, селі або деінде в Україні людина матиме житло, гарантовану роботу, достатній рівень державних послуг, то втрачається сенс їхати у Польщу чи Німеччину на заробітки. Але основна умова – рівень оплати праці повинен складати мінімум 60-70% від зарплати, яку пропонують роботодавці у європейських країнах.

Проведемо нескладні підрахунки. Сьогодні мінімальна заробітна плата у Польщі складає близько 3 600 злотих брутто (орієнтовно 2783 злотих нетто – приблизно 25,3 тис. грн). Отже, щоб стимулювати повернення українців з-за кордону необхідно, щоб в Україні мінімальна заробітна плата становила 15 тис. грн.

Повертаючись до історії з моєю однокласницею. Якщо б у своєму рідному місті вона могла отримувати 20-25 тис. грн заробітної плати, це однозначно було б серйозним стимулом для повернення додому. Але сьогодні такі зарплати не завжди пропонують навіть у Києві.

Декларувати високі зарплати з трибуни Верховної Ради – це одне, але втілити слова у життя – зовсім інше. Уряд не представив громадськості конкретну програму, яка передбачає створення робочих місць та механізм поступового, але суттєвого збільшення заробітної плати. "Армія відновлення" – це більше піар, ніж ефективні заходи подолання безробіття.

Трудова міграція / Фото: GSMinfo

Другий шлях міграційної політики – максимально можлива відкритість для заробітчан з інших країн.

За підрахунками експертів з неурядового сектору, Україна потребуватиме мільйон мігрантів щороку. На думку експертів, якщо відмовитися від політики відкритих дверей, то післявоєнну надію змінить економічна стагнація.

На жаль, з вуст Зеленського не прозвучали слова про спрощення міграційної політики. Чому? Ймовірно, тому, що в частині суспільства популярною є теза "Україна для українців", а вона несумісна з реальною потребою відкрити двері країни для кількох мільйонів трудових мігрантів з країн Азії та Африки.

Бо звідки ж ще залучати кваліфіковану та, у більшій мірі, некваліфіковану робочу силу? Запрошувати заробітчани можна лише з країн, які є ще бідніші за Україну або, принаймні, схожі за рівнем життя.

Індія - донор трудових мігрантів

Безумовно, це буде складно сприймати українське суспільство, адже азійські та африканські заробітчани культурно відрізняються від українців. Разом з тим, ці відмінності не є прірвою.

В Україні до повномасштабної війни вчилися десятки тисяч студентів з багатьох країн Азії, Африки, Близького Сходу. Дехто з них залишалися в Україні. Звісно, це була незначна частина, але все одно, це показує, що Україна може бути привабливою країною для життя.

Візьмемо, наприклад, громадян Індії. Навіть попри війну, індійські студенти українських вишів повернулися в Україну, щоб закінчити навчання. Перевага – значно дешевша освіта. Не закінчать – диплому не буде, а відтак на кар'єрі лікаря в Індії можна поставити крапку.

А як щодо кар'єри лікаря в Україні? За сприятливих умов, індійській студенти могли розглянути таку перспективу. Варто також звернути увагу на те, що Індія є найнаселенішою демократією світу. Чи може ця країна стати міграційним донором для України? Чому ні? Треба лише створити умови для залучення індійських громадян працювати в Україні.

Стосунки між Індією та Україною давні. Зокрема, в сфері ОПК. Та й не тільки. Як відомо, індійський мільярдер Лакшмі Міттал є власником "АрселорМіттал Кривий Ріг" – найбільшого підприємства гірничо-металургійного комплексу України. Також не будемо забувати, що перший в історії прем'єр-міністр Британії індійського походження Ріші Сунак надає велику підтримку Україні.

Трудові мігранти / Фото: Слово і діло

Відносини з Індією мають стратегічний пріоритет для України. Так, зараз Індія купує російську нафту, але згодом може стати важливим торговельним партнером України, долучитися до відбудови.

Сьогодні Індія виступає проти війни РФ в Україні та підтримує територіальну цілісність й суверенітет України на майданчиках міжнародних організацій. Зустріч президента України Володимира Зеленського із прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді в травні цього року у Японії (під час участі в саміті G7) є свідченням важливості відносини між Києвом та Делі.

Середня заробітна плата в Індії коливається в межах 400$. Разом з тим Індія з її величезним населенням (1,4286 млрд осіб) неоднорідна, в деяких регіонах за годину праці платять менше одного долара.

Безумовно, міграційна політика не може фокусуватись лише на одній країні. Україні варто відкрити двері для заробітчан з країн Середньої та Центральної Азії, Африки, Середнього та Близького Сходу.

І ось тут виникає питання: а чи готове українське суспільство до трудових мігрантів з іншим кольором шкіри, іншою культурою? Відкрита міграційна політика стане нашим тестом на толерантність, мультикультурність та расизм.

Сполучені Штати України

Якщо ми обрали шлях в мультикультурний Євросоюз, нам треба стати "Сполученими штатами України".

США – це країна мігрантів. У ХІХ сторіччі після громадянської війни американському уряду стало очевидним, що величезну територію між двох океанів треба заселяти, тому була розроблена унікальна міграційна політика, яка й досі притягує мігрантів з усього світу.

Так, міграційне питання викликає суперечки всередині США. За часів президентства Дональда Трампа міграційна політика США була більш жорсткою. Але, з огляду на соціологію та економічні дослідження, США в майбутньому навряд чи відмовляться від прийому біженців, мігрантів, адже математичні розрахунки показують – біженці, евакуйовані та добровільні мігранти покращують економічне становище Сполучених Штатів.

Згідно дослідження Центру глобального розвитку (CGD), біженці, які не були допущені у країну за часів президентства Трампа, коштували загальній економіці США понад 9,1 мільярда доларів щороку – у середньому 30 962 доларів на біженця на рік.

Мігранти з Центральної Азії / Фото: Дело.юа

Чисельність американців стабільно збільшується. У 2021 року в США проживало 350 585 880 людей. Суттєву роль в цьому відіграє відкрита міграційна політика США, бо міграція прямо та опосередковано впливає на демографію.

В Україні вже є низка досліджень, які показують необхідність залучення трудових мігрантів, але здебільшого вони були проведені неурядовими організаціями. Тож на рівні Уряду з залученням Національної академії наук України треба провести дослідження, щоб сухі цифри показали усім прибічникам популістського гасла "Україна для українців", що без відкритої міграційної політики Україна приречена на повоєнну економічну стагнацію.

Вступ України до ЄС, безумовно, стане значним стимулом для трудових мігрантів обирати Україну, як крану для роботи та життя, але до того часу нам треба вибудувати ефективну міграційну політику, щоб політика відкритих дверей не перетворила Україну на табір для біженців з найбідніших країн світу.

Липневі протести у Франції були викликані в тому числі і неефективною міграційною політикою. Новий пакт ЄС про міграцію спричинив розкол у Євросоюзі через вето Польщі та Угорщини. Тож міграційне питання є дуже складним та багатошаровим. Але вирішувати його Україні все одно доведеться.

Читайте також: Саміт Альянсу у Вільнюсі: Коли Україна стане членом НАТО