Як Харків відзначає 9 травня

Кожного року до повномасштабного вторгнення росії 9 травня в Харкові святкувався День перемоги, до Меморіалу слави протягом цілої доби йшли без перебільшення безперервні потоки людей. Зрештою під вечір перед статуєю Батьківщини-Матері утворювалася гора квітів на кілька метрів, яку наступного дня трактором вивозили комунальники.

Кожного року, починаючи з 2014, цей день викликав купу конфліктів, іноді сутичок. Із запровадженням Дня пам'яті та примирення 8 травня виникла ще й політична альтернатива: проукраїнські сили та представники державної влади на місцях святкували 8 травня; політики з вологими проросійськими мріями та в основному представники харківської міської влади, крім останніх 2 років, – 9 травня. Щороку контроверсійність 8 і 9 травня наростала.

Меморіал слави в Харкові 9 травня 2017 року / Фото: Юрій Ларін

Але 9 травня 2023 року мало пройти однозначно. Особливо після восьми ракетних ударів напередодні.

Зрозуміло, що організованих колективів очікувати було годі. Маніфестувати свою окремішність від держави в умовах війни – страшно та може потягнути відповідальність. Із ідеї, ясно прогнозувалися масові індивідуальні покладання квітів до Меморіалу слави. Але й цього не відбулося.

Із 9:00 до 10:00 до Батьківщини-Матері прийшло від силу 15 людей із живими квітами. На Меморіал приходили священики Московського патріархату, однак теж без пастви – священики є, а вірян УПЦ (МП) у Харкові, виходить, небагато. Панахида тривала від сили 5-7 хвилин, після чого представники Московської церкви розійшлися не через парадний вхід.

Найбільша група покладальників складалася з 3 чоловіків. Ніякого організаційного ядра не було: одіозні харківські медведчуківці Євгеній Мураєв та Андрій Лесик невідомо де розчинилися, не менш одіозний Михайло Добкін – після ударів російських РСЗВ біля його винного льоху в Лісопарку "перегрупувався в польоті" й тепер називає себе бандерівцем (хоч і діяконствує в УПЦ МП). Виявилося, що самостійно організуватися ці люди не можуть.

Усі, хто приходять, - це люди старшого віку, переважно воцерковлені. "Для мене завжди Пасха, П'ятидесятниця та Різдво (великі свята – ред.), але й це свято для мене велике. Справді, стільки полягло людей, щоб ми були вільні. Я завжди шаную їхню пам'ять", - каже Тетяна та додає, що її "Бог береже", тому вона не боїться за свою безпеку.

Виявилося, що 9 травня всі попередні роки також було, що називається, "стадним". Інакше, де всі ці люди? Усі камлання про те, що неможливо, як тумблер, перемкнути суспільну свідомість, не витримують перевірки досвідом. Без підпитки ззовні, до того ж в умовах вторгнення, всі промосковські настрої різко завершується.

Тож цього року в Харкові "вічний вогонь" не вмикали, а святкування пройшло без 65-річних увішаних медалями "ветеранів" страшної війни, яка закінчилася 78 років тому.

На жаль, маємо йти вже на нові могили.