Танцювати під "музику війни": Як поєднують хореографію та психологію в Харкові

"Втікати? Скільки людей бігло, і їх наздоганяло в будь-якій точці? Бігти куди? До Європи? Звали, і не раз. І друзів, і колег, і дітей дуже багато поїхало туди. Мене не тягне, мені тут добре", - каже художній керівник колективу харківського танцювального колективу "AR і RA" Наталія Бедіч.

У великій танцювальній залі в центрі Харкова прохолодно, близько 14 градусів тепла. Але всім, здається, комфортно. Приміщення повне дитячого сміху. Наталія розминає свою молодшу групу – це близько десятка дітей із початкової школи. На свою чергу чекає ще близько 15 старших школярів.

Фото: Думка

Чоловік Наталії Бедіч – засновник та керівник танцювального колективу Олексій Дендеберя. Незважаючи на прохолоду, він у футболці, джинсах та босяком майструє стенд, де найближчі пару годин з'явиться нове дзеркало для танцювальної зали. Ці дзеркала, каже хореограф, за кілька своїх пенсій купила бабуся Наталії, 86-річна харків'янка, яка в юному віці пережила Другу світову війну. "Наташо, я знаю, як це потрібно дітям під час війни", - згадує слова своєї бабусі Наталія Бедіч і додає, що без куплених на пенсію дзеркал неможливо відпрацьовувати комбінації танцювальних рухів.

Фото: Думка

До російського вторгнення колектив Наталії Бедіч та Олексія Дендебері тренувався у приміщенні приватної гімназії "Очаг" на півночі Харкова. Однак ця будівля пошкоджена російськими артилерійськими обстрілами. Перші місяці війни й мови не могло бути про відновлення занять, хореографи з самого початку взялися фасувати та розвозити гуманітарну допомогу. Але, незважаючи на зайнятість та обстріли, Наталя щоранку для своїх вихованців проводила ранкові зарядки через прямі трансляції в "Інстаграм". Розминки проходили під "музику війни" – артилерійську канонаду на околиці Харкова, який тоді штурмували росіяни.

Вперше заняття з дітьми особисто Наталя змогла провести у підвалі на іншому краю міста, біля станції метро "Холодна Гора". У підвалі діти займалися з серпня 2022 року до червня 2023 року. На початку занять діти були дуже налякані та затиснуті, всі переважно знаходилися вдома, будували собі "укриття" з ковдр і просто сиділи в телефонах, згадує хореограф. "У них стан небезпеки був усередині. Їм потрібно було перейти цей рубіж, відчути себе у безпеці", - каже вона. Наразі вже колектив вибрався з підвалу, і заняття проходять у будинку культури у центральній частині міста.

Фото: Думка

"Я поєдную танці та психологію"

Наталія каже, що танцює вже понад 40 років. За її словами, практично всередині всіх класичних танцювальних колективів відносини між учасниками жорсткі та конкурентні. "А мені важливо було створити в колективі дружні стосунки, щоб діти один одному допомагали. І це середовище вийшло. Якщо ви подивіться збоку, там не помітно, скільки дитина вже займається, який у неї рівень. Відносини у них на рівних", - з радістю каже хореограф.

Наталія та Олексій спеціально залишають дітям час на спілкування між собою та на самостійні репетиції. Все це робиться свідомо, наголошує Наталя. На заняттях тренують фізичне тіло, створюють здорове середовище, в якому є умови для зростання, а також відбувається психологічна терапія та розвантаження.

Навіть на конкурсах до війни Наталія та Олексій ставили своїм вихованцям завдання не здобути перше місце, не працювати для членів журі, а сподобатися насамперед глядачам. "Я поєдную танці та психологію. Якщо на сцену виходить людина "порожня" - то це захоплююча фізкультура виходить. Завдання зробити так, щоб людина виносила себе, свій внутрішній світ, своє внутрішнє багатство. Тому ми дуже багато розмовляємо з дітьми. Ми розколупуємо їх проблеми, щоб вони на сцену не виносили себе закриту, не виносили страху того, що щось не вийде. Завдання – віддати все глядачеві", - підкреслює вона.

Фото: Думка

Хореограф зазначає, що війна дещо змінила дітей. Але не можна однозначно сказати, що тільки в гірший бік. Дійсно, діти стали закритішими, але при цьому вони дивують своєю цілеспрямованістю.

"Нестача спілкування дітей у реальному часі призвела до того, що у них дуже сильно зросла мотивація. Грубо кажучи, те, що я з дітьми раніше робила за рік, два, три, то зараз вони це зробили за 4 місяці. Війна збільшила контраст. За 4 місяці вони підготувалися до напівпрофесійного рівня”, – дивується Наталія.

Олексій додає, що зараз у Харкові мало що працює для дітей, тому для багатьох школа танців – це чи не єдине місце, де вони можуть реалізувати свою енергію.

Наступного року танцювальному колективу Наталії Бедіч виповнюється 15 років, а тому керівниця має "меркантильну і немеркантильну мету".

"Я ставлю на рік собі меркантильну мету. У нас 15 років колективу, ми відновлюємо танцювальну виставу. Я хочу вивезти дитячу виставу до Європи. Вона називається "Коли всесвіт збожеволів". Це меркантильна ціль. З немеркантильних цілей, напевно, хочеться, щоб діти навчилися не чекати, коли буде хороша ситуація для того, щоб реалізувати свою мрію. Хочеться показати, що якщо ти хочеш реалізувати свою мрію, то в даний момент - найкращий час. Не потрібно нічого чекати!" - каже вона.

Фото: архів Наталії Бедіч

Але об'єктивна реальність ставить й інші цілі. Головна проблема перед зимою – це холод. Температуру в приміщенні необхідно підняти хоч би до 18 градусів тепла. Це коштуватиме великі гроші, засмучується Олексій.

10-річна вихованка студії Аріна займається у Наталії Бедіч лише 4 місяці. З самого початку війни дитина не виїжджала з Харкова. Дівчинка з нетерпінням чекає на свій концерт. "Я хочу сюди ходити. Мені з першого дня сподобалося тут. Я зрозуміла, що хочу виступати, я хочу танцювати. Я хочу вже скоріше концерт", - каже вона. Аріна сором'язливо додає, що мама дуже задоволена її успіхами. Головна мрія дитини – купити машину та подарувати мамі, а також почати виступати на сцені.

"Я хотіла б скрізь виступати. Куди поїхали, туди б я була рада, туди б я і поїхала. Я дуже сильно хочу, щоб, якщо ще концерт буде, щоб ми не в Харкові були, а в якесь інше місто поїхали. Якщо, звісно, можливо", - невпевнено додає вона.

Дочка хореографа Ярина (ліворуч) та 10-річна вихованка Аріна (праворуч) / Фото: Думка

Мама Аріни визнає, що в колектив потрапили випадково і спочатку навіть не повірили у таке рвіння дитини. Жінка знає, що дівчинка хоче виступати. "Вона у нас дуже сором'язлива, але тут вона розкривається. Тут у неї і подруги з'явилися, - каже жінка. - Але у нас, у дорослих, мрія, щоби закінчилася війна".

Уже на виході із зали Наталія наздоганяє із великим альбомом довоєнних фотографій. Тут танцюють дочка хореографа Ярина та юний світло-русявий хлопець, коментує Наталя. "Ось цей хлопець в окопах зустрічав свій випускний. Він був якраз у нашій обладміністрації, коли у березні 2022 року прилетіла ракета, і єдиний вижив".

Фото: Думка

Читайте також: Усвідомлений злочин росії: Як виглядала депортація українських дітей із Харківської області