120 перейменовано, 400+ — на черзі: Як у Харкові деколонізують топоніми та які вулиці залишилося перейменувати
Згідно з ним, до 27 липня 2024-го органи місцевого самоврядування мають перейменувати відповідні топоніми. Станом на середину лютого понад трьом чвертям таких топонімів у Харкові досі не змінили назви.
"Думка" розповідає, як відбувається процес деколонізації у Харкові, які вулиці, пов’язані з країною-агресором, досі не перейменували, в чому причини затримки та як можна покращити міську топоніміку.
Від декомунізації до деколонізації
Процес перейменування топонімів у Харкові розпочався ще у 2015 році, коли Верховна Рада ухвалила пакет законів про декомунізацію. Саме тоді виникла Харківська топонімічна група — громадська ініціатива, до складу якої увійшли історики, викладачі ВНЗ та небайдужі містяни.
Активісти підготували єдиний концептуальний проєкт перейменування топонімів, приблизно 30% із їхніх пропозицій було реалізовано в розпорядженнях тодішніх голови ОДА, міського голови і міськради на різних етапах втілення законів про декомунізацію. Загалом протягом 2015-2016 років у місті змінили назви 268 топонімів.
Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення робота Харківської топонімічної групи знов активізувалася. У березні 2022-го громадськість Харкова опублікувала відкритого листа до міського голови Ігоря Терехова з вимогою очищення топоніміки міста від "русского мира", водночас учасники Харківської топонімічної групи розпочали моніторинг реєстру урбанонімів, аби знайти ті, що пов’язані з РФ.
Сергій Жуков / Фото: Фейсбук
"Ми розуміли, що з мапи Харкова потрібно прибрати все, що пов’язує нас із російським колоніалізмом, — розповідає координатор Харківської топонімічної групи Сергій Жуков, нині також депутат Харківської обласної ради. — Було виявлено понад 500 таких об’єктів — вулиці, провулки, в’їзди, проїзди, майдани тощо. Зараз цей список нараховує 520-540 [топонімів], бо деякі назви є дискусійними".
10 травня 2022-го напередодні сесії міськради начальниця Північно-Східного відділу Українського інституту національної пам’яті, координаторка Харківської топонімічної групи Марія Тахтаулова опублікувала листа до міського голови із закликом перейменувати Московський район Харкова, а щодо решти топонімів розпочати публічну фахову дискусію.
Натомість наступного дня на сесії міськрада все ж перейменувала не тільки Московський район на Салтівський, але й Білгородський узвіз — на вул. Героїв Рятувальників, Білгородське шосе — на Харківське шосе, Московський проспект — на пр. Героїв Харкова. Деякі з них викликали суспільний резонанс.
"[Найбезглуздіше перейменування] — напевно, Харківське шосе, — вважає депутат Харківської міської ради Дмитро Булах. — Думаю, це рішення буде переглянуто, а продовження вулиці Сумської на ділянці нинішнього Харківського шосе до П'ятихаток — це адекватне вирішення цієї проблеми".
Водночас формально такі топоніми не суперечать чинному законодавству.
"Можливо, варто було б [перейменувати Московський проспект на] пр. Українських Героїв чи якось інакше — це питання смаку і громадського обговорення, у нас в Харкові з цим проблеми, — наголошує Тахтаулова. — Наприклад, додаток "Київ Цифровий" дозволяє киянам брати участь у реальному голосуванні. Коли у нас починаються запеклі дискусії, повинен бути суспільний консенсус, досягти його ми можемо лише громадським обговоренням, може, якоюсь голосувалкою".
Марія Тахтаулова / Фото: Дмитро Кузубов
Після перших чотирьох перейменувань зміна назв топонімів стала "на паузу". Проте 27 липня 2023-го набув чинності закон "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії". Згідно з ним, протягом року, до 27 липня 2024-го, всім відповідним топонімам мають змінити назви.
"Закон зобов’язує органи місцевого самоврядування та органи влади у визначений термін перейменувати всі об’єкти, які містять символіку російської імперської політики та демонтувати відповідні пам’ятники, меморіальні таблички і т.д., — пояснює Тахтаулова. — Відповідно, вже не йдеться про те, подобається комусь Пушкін чи ще хтось, а вже є критерій, прописаний законом, щодо приналежності таких осіб до російської імперської політики".
27 січня 2024-го минуло пів року, відведені на перейменування депутатам місцевих рад. З 28 січня до 27 квітня триватиме період, коли змінити назви топонімів своїми розпорядженнями можуть міські голови або голови громад. Зрештою, з 28 квітня до 27 липня, повноваження на це отримують голови ОВА.
"Міськрада перейменувала близько 120 позицій, відповідно понад 400 позицій мають бути перейменовані протягом наступних пів року", — підсумовує Сергій Жуков.
Чинний темп — 120 перейменувань за пів року — Дмитро Булах вважає занадто повільним. Муніципалітет, каже він, "не хотів поспішати" — наприклад, з пакету з 30 таких топонімів у міськраді обирали половину, решту — відкладали. На його думку, це пов’язано з тим, що муніципалітет "боявся негативного сприйняття змін".
"500+ найменувань — це кожна сьома вулиця, [така кількість] суттєво дезорієнтує, плюс наше місто віками русифікували, — пояснює Булах. — Суспільство завжди важко сприймає зміни, але в межах цієї парадигми особливої критики, принаймні тих найменувань, які зроблені — немає. Є фідбек, мовляв "не тим займаєтесь", цей whataboutism, але, як на мене, це в межах статистичної похибки. Події, з якими ми зіткнулися з 2014 та з 2022 років — драматичні, й нам доводиться драматично швидко змінюватися".
Дмитро Булах / Фото: Фейсбук
Водночас Марія Тахтаулова припускає, що низька доля перейменувань у Харкові за ці пів року пов’язана з недостатньою системністю роботи. В інших обласних центрах України, наголошує вона, темп виконання закону швидше.
"У Дніпрі, Запоріжжі, Києві, які теж перебувають у складних умовах, все відбувається жвавіше, — каже Тахтаулова. — Сподіваюся, прискорення у нас настане. Зрештою, запобіжники від саботажу в законі прописані — це терміни".
Булах сподівається, що більшість неперейменованих топонімів зі списку у визначений законом термін перейменує міський голова: "Краще б, звісно, цим займалася міськрада як повноцінний виразник інтересів нашої громади, але меру — теж як обраній посадовій особі — робити це правильніше, [ніж голові ОДА], бо це великі рішення для міста і їх повинні приймати люди, які мають на це суспільний мандат".
Зміни підходів і наративів
Під час декомунізації, згадують у Харківській топонімічній групі, міська влада нерідко саботувала процес перейменувань: просувати українські наративи в міській простір було складно, а реального діалогу муніципалітету з громадою не було.
"У 2015 році міська влада намагалася мінімізувати цей процес, — згадує Сергій Жуков. — Чимало пропозицій щодо наших хлопців і дівчат, які тоді загинули в зоні АТО, і харків’ян, які захищали Україну, було відкинуто. Жодної назви, які стосувалися, наприклад, нашої державницької традиції, доби визвольних змагань (1917-1921 роки), УНР тощо ані міська рада, ані міський голова не підтримали".
До повномасштабного вторгнення на мапі Харкова з’явилося лише 4 топоніми, що увіковічили пам’ять загиблих захисників. Із них міськрада перейменувала лише один: вул. Третього Інтернаціоналу стала вул. Генерала Момота. Водночас тодішній голова ОДА Ігор Райнін своїми розпорядженнями змінив назви ще трьом: пр. Соціалістичний став пр. Володимира Усенка, Соціалістичний в’їзд — в'їздом Миколи Топчія, а вул. Роберта Ейдемана — вул. Руслана Плоходька.
Натомість із початком великої війни в Харкові увічнили вже 20 загиблих захисників. Рішеннями міськради великі вулиці тепер носять імена Георгія Тарасенка (колишня Плеханівська), Дмитра Коцюбайла (колишня Державінська) тощо. Сергій Жуков наголошує, що муніципалітет зробив це "не без дискусій, але є великий поступ вперед".
Дмитро Коцюбайло / Фото: Фейсбук
У місті також з’явилися вулиці, названі іменами людей, які виборювали українську державність — зокрема, героя Крут, професора Валентина Отамановського (колишня Коломенська) і сотника армії УНР Олекси Костюченка (колишня Кокчетавська).
"Зараз діалог дійсно є, міська влада дослухається [до наших пропозицій], близько 80% пропозицій, які були вже реалізовані у Харкові, — пропозиції нашої групи, — підкреслює Жуков. — Підхід також змінився — перейменування стали більш виразно українськими, уже немає алергії у представників муніципалітету на українські наративи, на український контекст, на українську державотворчу традицію, як це було вісім-дев’ять років тому".
Дмитро Булах, який імплементує пропозиції щодо перейменувань у проєкти рішень міськради та комунікує з цього приводу з міським головою, також зазначає суттєві зміни в комунікації муніципалітету з активістами та громадою.
"У нас десятиліттями була відсутня зворотна реакція, пам'ятаю [громадські] слухання у ККЗ "Україна" [щодо перейменувань топонімів у 2015-му] — просто зігнали вчителів, — згадує він. — Нині є діалог, поступово влада навчається цьому. Муніципалітет адекватно ставиться до наших пропозицій. Деякі "заходять" не з першого разу, але загалом багато назв справедливо повернулися на мапу нашого міста — це і пр. Байрона (колишній Героїв Сталінграда), і вул. Чорноглазівська (колишня Маршала Бажанова), також [з'явилося багато] нових найменувань".
Ставлення громади до перейменувань, каже Марія Тахтаулова, також стало більш лояльним. Змінилися і запити щодо нових назв: наприклад, на вшанування пам’яті загиблих на війні одномістян.
"Громадяни сприймають [перейменування] як необхідність — може, вона їм не дуже подобається, але розуміють, що це треба робити, — вважає Тахтаулова. — Зараз є запит на увічнення пам’яті загиблих захисників, передусім, харків’ян, які захищали місто, область, у декомунізацію такого запиту майже не було. Я вважаю, це великий зсув у суспільстві. Війна суттєво вплинула на людей, на їхнє розуміння нашого екзистенційного ворога, звідти і сприйняття цих топонімічних змін".
Загалом за ці майже два роки Харківська топонімічна група отримала вже близько 2500 пропозицій щодо перейменувань. Інколи люди пропонують назви, які вже існують, і нарочито нейтральні.
"У нас 3500 [топонімів] і мало хто може знати і тримати в голові весь цей масив, — пояснює Жуков. — Звучать пропозиції називати вулиці "Вишневими", "Яблуневими" і т.д., хоча вони вже є на мапі міста. Але в символічному просторі цих вулиць немає, відповідно у людей складається хибне враження, що таких назв в принципі немає".
Валентин Отамановський / соцмережі
Водночас до обговорень щодо перейменувань, вважає Булах, досі долучається обмежена кількість містян.
"Краще б рішення [про перейменування] приймалися ширшими обговореннями, але наше місто, на жаль, ще не привчене до цього, — наголошує він. — Є експертні спільноти, з якими потрібно комунікувати, аби не було диких чи хайпових перейменувань, як в інших громадах. Як, наприклад, вулиця 8 березня стає Березневою. Або як у нас [у Харкові] проспект 50 років ВЛКСМ став Ювілейним".
Пристрасті навколо Пушкінської
Понад половину топонімів із числа тих, яким змінили назви за останні два роки — 65 — Харківська міськрада перейменувала 26 січня 2024 року. Найбільш гучним із них стала зміна назви вулиці Пушкінської на честь видатного філософа Григорія Сковороди.
Пропозицію про таке перейменування зробив особисто Ігор Терехов після ударів по цій вулиці. Хоча ще в липні 2022-го він виступав проти перейменування, запитуючи журналістів: "У чому винен Пушкін, що народився Путін?".
"[Цю заяву] Ігор Терехов робив як політик, який враховував думку громади, — вважає Жуков. — Тоді, можливо, більшість підтримувала перейменування Московського проспекту, але все, що стосувалося російських культурних діячів, могло сприйматися неоднозначно. Зараз вже є ухвалений закон, у ньому є критерії щодо назв, які мають перейменувати, і Пушкін як особа, яка публічно глорифікувала російську імперську політику, однозначно підпадає під норми дії цього закону.
Перейменування однієї з центральних вулиць міста міський голова міг би віддати й на відкуп ОДА, але зробив це сам, тому що в будь-якому разі це буде зроблено і, мабуть, йому було вигідніше і правильніше зробити це під власним контролем".
Читайте також: Активіст Вадим Поздняков: Терехов втратить право на деколонізацію топонімів Харкова
Дмитро Булах згадує, що у 2022 році переконував прибрати з площі Поезії погруддя російського поета, бо "краще потім експонувати його в якомусь просторі, присвяченому колоніальному минулому, ніж його викинуть у річку", проте тоді представники муніципалітету "взагалі не сприймали історію з Пушкіним".
"Важливо, що [в міськраді] до цього поступово приходять, — каже він. — Я вітаю позицію [Терехова щодо Пушкіна]. Як на мене, це, зокрема, робота всіх нас, і його внутрішня робота. Чи це кон'юнктуро? Можливо. Але краще кон'юнктуро у правильний бік, аніж у неправильний".
Загалом в якості нової назви для Пушкінської розглядали три варіанти.
"Перша пропозиція — це повернення історичної назви Німецька, — розповідає Жуков. — Ця назва є відображенням вкладу німецької громади, яка в XIX – першій половині XX століття багато зробила в нашому місті.
Друга пропозиція — назвати вулицю Європейською, так само, як і станцію метро, яка мала бути частково парафразом історичної назви: бо Німеччина — це Європа, плюс демонстрація європейського шляху, який ми обирали і за який Україна воює.
І третя з найпопулярніших пропозицій була вулиця Григорія Сковороди — з огляду на його внесок в українську культуру, зв’язок з Харковом тощо".
Кожен із цих варіантів, наголошують у Харківській топонімічній групі, має свої переваги і вади. Щодо Сковороди, каже Жуков, — він хоч і є брендом Харкова, але й до цього був помітно вшанований в символічному просторі міста: "не лише маленькою вулицею Сковородинівською, яка безпосередньо пов’язана з його життям, але й у назві педагогічного університету, чотирма пам’ятниками в Харкові, величезним муралом".
Пошкоджений мурал на вулиці Григорія Сковороди / Фото: Мілла Денчик
Тахтаулова вважає, що хоча всі три робочі назви для Пушкінської відповідають законам топоніміки, але в концепції перейменувань, яку свого часу пропонувала Харківська топонімічна група, пріоритетною все ж є історична назва.
"У нашому випадку це вулиця Німецька, — наголошує вона. — Але всі ці три робочі варіанти мають право на життя, відповідають логіці, законам топоніміки".
Водночас відкритим залишається питання щодо нової назви для станції метрополітену, яка досі є Пушкінською. Харків’яни звикли, що ця вулиця та станція носять однакові назви, тож спочатку Тахтаулова вважала доцільним розглядати їх у тандемі: "підібрати для вулиці таку назву, яка б гармонійно вписувалася б і як назва для станції метрополітену". Проте після того, як Пушкінську перейменували на Григорія Сковороди, не вважає це конче необхідним.
"Як на мене, іменні назви для метро не дуже підходящі, бо це насамперед орієнтир. Меморіалізацію давайте залишимо для вулиць, для пам’ятників, — пояснює Тахтаулова. — [У цьому контексті більш доречні назви] Юридичний університет або Політех. Або якщо не віддавати перевагу жодному — наприклад, Академічна. Ще мені подобається стара назва Нагірна — тому що це історичний Нагірний район".
Водночас два харківські виші — НТУ "ХПІ" і НЮУ імені Ярослава Мудрого — ведуть дискусію щодо того, назва якого з них більш пасує нинішній станції Пушкінській.
Станція метро "Пушкінська" (поки що) / Фото: Олена Розова
"Ми бачимо позиції Юридичного університету, "НТУ ХПІ", тому в будь-якому разі будуть люди, які залишаться незадоволені, — вважає Сергій Жуков. — Там є багато об’єктів, які можуть слугувати орієнтирами для назви цієї станції метро, тому треба шукати компромісний варіант".
Курбас замість Роллана
Після ухвалення останнього пакету перейменувань на мапі Харкова, зокрема, з’явилася вулиця на ім’я новаторського українського режисера доби "Розстріляного Відродження" Леся Курбаса. Так перейменували вулицю в історичному районі Задержпром’я, що називалася на честь французького письменника і прихильника сталінізму Ромена Роллана.
"У законі йдеться, що [прізвища, що підлягають перейменуванню] мають відповідати певним критеріям — здійснювали русифікаторську політику або були дотичні до вихваляння російського імперського або комуністичного режиму, — підкреслює Тахтаулова. — [Вулицю] Ромена Роллана перейменували, бо він публічно а) підтримував і адвокатував радянський комуністичний режим в Європі і в світі б) заперечував факт Голодомору в Україні. Відповідно, він підпадає під перейменування".
Примітно, що вулиця Курбаса вже була в Харкові й до цього, але на Шишківці, на околицях міста. Така ж сама доля спіткала й інших діячів "Розстріляного Відродження".
"У нас вулиці Курбаса, Хвильового, Куліша опинилися на задвірках, у приватному секторі на новоприєднаних територіях до міста, — наголошує Жуков. — Проте в символічному просторі ці імена були відсутніми. Називати вулиці на честь таких визначних діячів на периферії було явно несправедливо і неетично".
Разом із перейменування вулиці Роллана на Курбаса, міськрада змінила назву попередній вулиці Курбаса на Кролевецьку. Подвійні перейменування робили в Харкові й раніше: наприклад, у 2016 році розпорядженням голови ОДА станцію метро "Пролетарську" перейменували на "Індустріальну" (до 2004 року таку назву мала станція "Імені О.С. Масельского"). Натомість, каже Жуков, якщо дистанціюватися від попередньої назви "Пролетарської", перейменування цього топоніму є логічним.
Лесь Курбас / Фото: Вікіпедія
"Назва "Індустріальна" для колишньої "Пролетарської" є цілком прийнятною, бо це дійсно Індустріальний район міста, а поруч зі станцією метро є вулиця Індустріальна", — пояснює Сергій Жуков.
Практика подвійних перейменувань з погляду зручності, можливо, є не найкращим виходом для громади, бо певний час може виникати плутанина. Щодо Курбаса — я б не перебільшував значення цієї плутанини, бо [стара вул. Курбаса] — маленька вулиця у приватному секторі, і якщо б спитали харків’ян, більшість здивувалася б, що в Харкові є така вулиця, назвати її змогли б лише ті, хто живуть у тому районі.
Нинішня вулиця Курбаса (колишня Ромена Роллана) в Задежпром’ї — це одна з центральних вулиць міста, там живе значно більше людей, значно більше трафік. Тому ця вулиця тепер буде в символічному просторі, буде на слуху".
400 топонімів, що нагадують про росію
Переважна більшість із 400 пов’язаних із колоніальним минулим топонімів, які досі не перейменували, є невеликими та знаходяться в приватному секторі, на околицях міста.
Найбільше з них названі на честь російських географічних назв. Чимало також містять імена російських культурних діячів, які невідомі широкому загалу — у Харкові їх, підкреслюють у Харківській топонімічній групі, увіковічили в міському просторі в межах русифікаторської політики, а не через їхні видатні заслуги.
"200+ позицій — це вулиці на честь різних російських міст, сіл, регіонів, російських річок, озер тощо, — пояснює Жуков. — Наприклад, у нас є вулиця Верхнєудинська і багато людей думають, що її назвали на честь річки Уди, але [насправді] — на честь російської колоніальної назви міста Улан-Уде, столиці Бурятії.
У нас є близько 70 вулиць на честь російських культурних діячів, і ще декілька десятків — на честь російських військових, історичних діячів, які не мають до України жодного відношення. Є ще, можливо, півтора десятка на честь ідеологічних радянських назв, які не перейменували з 2015 року".
Водночас разом із десятками маловідомих топонімів на периферії є кілька центральних вулиць, які пов’язані з російською культурою: наприклад, вул. Чайковська і вул. Лермонтовська, Пушкінський в’їзд.
"Я вболіваю за повернення в центральну частину міста діячів "Розстріляного Відродження" — нам вдалося повернути Хвильового, Курбаса, ще в планах є Куліш, — розповідає Тахтаулова. — Вулицю Лермонтовську пропонуємо [перейменувати] на Майка Йогансена, він жив на ній. Мені важливо, щоб ті діячі, які були наріжними каменями в нашій національній пам’яті, національному міфі, були гідно увічнені".
Також у списку є топоніми, про доцільність перейменування яких тривають дискусії. Серед них — наприклад, пр. Гагаріна, вул. Академіка Павлова, вул. Героїв Праці і відповідні станції метро. Залишається питання й щодо меморалізації в міському просторі пам’яті про Другу світову війну.
Мапа перейменувань у Харкові
"Я вважаю, що повністю дарувати їм [росії] пам'ять про Другу світову — неправильно, наш народ — такий самий переможець у цій війні, як і інші країни-союзники, — підкреслює Булах. — І такі вулиці мають залишитись на мапі міста. Якщо йдеться про НКВДистів, партійних діячів, особливо жорстоких командирів чи людей, які не пов'язані з Харковом, зі звільненням [міста] тощо, про це [перейменування] можна говорити".
Крім того, наразі немає єдиної думки щодо вулиць, пов’язаних із Білоруссю, — таких, як Білоруська і Гомельська.
"З одного боку, закон не зобов'язує [перейменувати їх], з іншого, є негативне ставлення до Білорусі, з огляду на її співучасть у війні проти України, — пояснює Жуков. — І є також прецедент перейменування вулиці Мінської на честь загиблого захисника України Дмитра Антоненка".
Топонімічні ансамблі і вулиця Львівська
Харківська топонімічна група намагається популяризувати формування гармонійного та зручного топонімічного простору. Проте, аби досягти цього, місту потрібно працювати над помилками.
"Подвійні чи схожі, співзвучні назви не є вдалим вибором, ми маємо боротися з цим явищем і прямувати до гармонізації, — зауважує Тахтаулова. — У нас є Харківська набережна, Харківське шосе, Героїв Харкова, Героїв Праці. Є бульвар Богдана Хмельницького на Нових Будинках і вулиця Богдана Хмельницького ближче до центру. Поруч із вулицею Георгія Тарасенка (колишня Плеханівська) є вулиця Тарасівська. Мироносицька перетинається з Жон-Мироносиць. У районі Лісопарку є п’ять Тихих вулиць і ще Тихі провулки. Це дуже ускладнює логістику".
Також у Харківській топонімічній групі пропонують уникати дублювань у назвах вулиць і інших топонімів. А ще — продовжувати відроджувати в топонімах історичні назви і створювати топонімічні ансамблі з вулиць та провулків, які знаходяться поруч одне з одним та пов’язані сутністю назв і сюжетів.
"Є у нас топонімічні ансамблі на честь гербаріїв, географічних об’єктів, діячів культури, науки, мистецтва тощо, — пояснює Жуков. — Один із прикладів, що ми запропонували, а міська рада ухвалила: на Салтівці є вулиця Лесі Українки і тепер є провулок на честь її твору — "Лісової Пісні". Такі речі роблять нашу топоніміку цікавою, логічною. Цей принцип треба зберігати і максимально просувати".
Візуалізація станції метро "Пушкінська" / Фото: Фейсбук Віктора Козоріза
Важливим в останні роки також стало введення в топоніміку Харкова назв всіх обласних центрів України, які демонструють єдність нашого міста з країною. Цю тенденцію започаткували ще під час декомунізації, коли за пропозицією Харківської топонімічної групи розпорядженням голови ОДА вулицю Козлова в Холодногірському районі міста перейменували на Житомирську, і продовжили під час деколонізації.
"Зараз вулицю Короленка перейменували на Миколаївську, вона знайшла позитивний відгук мешканців Миколаєва, хоча це опосередкований зв’язок, — розповідає Жуков. — У Харкові всі обласні центри вже вшановані — за винятком Івано-Франківська, бо вулиця Івана Франка у нас є, Кропивницького, бо вулиця на честь Марка Кропивницького також є, і за винятком Львова. Думаю, вулиця Львівська з’явиться у нас найближчим часом".
Читайте також: Історик Марія Тахтаулова: Темпи дерусифікації Харкова відсутні
