Харківський Поділ: яким було найстаріше торгове серце міста
Колись Поділ був одним із найлюдніших районів Харкова. Колись тут торгували рибою та сіном, будували храми, відкривали банки й магазини, а місцеві вулиці неодноразово змінювали свої назви разом із різними епохами.
"Думка" вирішила зібрати найцікавіші факти про один із найстаріших районів нашого міста.
Район, який виріс біля фортеці, та острови, яких більше немає
Історія Подолу розпочалася в середині 17-го століття, коли на Університетській гірці звели Харківську фортецю. Всередині укріплень зазвичай ніхто не жив. Там були адміністративні споруди, склади, військові приміщення та церква. А от біля стін фортеці поступово почали селитися люди, тож саме так і з’явилося поселення між укріпленням та річкою Харків, яке отримало назву Поділ.
У ті часи передмістя огороджувала стіна з дубових кілків, а болота та водойми навколо Подолу було майже нереально подолати, тож вони слугували не менш надійним захистом для міста ніж фортеця.
За даними істориків Дмитра Багалія та Дмитра Міллера, у 18-му столітті Харків складався з міської частини – територія Університетської гірки з цією ж таки фортецею, а до неї примикав Поділ, Захарківська і Залопанська слободи.
До речі, у 17-18 століттях річка Харків була зовсім іншою – вона мала інше русло та утворювала п'ять островів, три з них розташовувалися як раз біля Подолу. Найвідомішим був Василівський острів, який знаходився неподалік сучасного Подільського мосту. Тут дуже любили відпочивати харків'яни. У святкові дні на острові влаштовували гуляння та ярмарки.
Взагалі на Подолі було сиро та болотисто, тому частенько виникали повені. Щоб справитися з постійними затопленнями, довелося укріплювати береги річок Харків і Лопань. Болота висушили, русла змінили, острови поступово зникли і вже наприкінці 18-го століття річки стали виглядати саме так, як ми і звикли.
Тоді ж назва Нетеча, якою раніше називали старе русло річки Харків, закріпилася за заболоченими ділянками та озерами.
Де жили перші "подоляни"
Перші мешканці Подолу селилися у маленьких дерев'яних хатах-мазанках. Часто господарі жили в одній половині будинку, а іншу – залишали для гостей.
У 18-му столітті на Подолі з'являються більш "круті" будинки – кам'яні двоповерхові, а вулиці починають забудовувати більш продумано. Уже до середини 19-го століття район перетворився на один із найжвавіших куточків Харкова. Основними жителями району були козаки, ремісники та міщани. Згодом до них приєдналися купці, тому що поруч почала концентруватися майже вся міська торгівля.
У другій половині 18-го століття Поділ став справжнім торговим центром міста. Тут працював Сінний ринок, де продавали сіно та худобу, а згодом з'явився і Рибний ринок. На вулицях відкривалося все більше крамниць, а ділянки скуповували заможні харківські купці. Так, у 19-му столітті частина Плетнівського провулка належала купцеві Ломакіну, а потім купцям Костюріну і Боровкову.
Знайомий нам сучасний вигляд район набув у другій половині 19-го століття в ансамблі вулиць Кооперативної, Кузнечної і Плетнівського та Костюринського провулків.
Павлівський майдан: від ярмарків до мітингів
З'явився Павлівський майдан ще у 17-му столітті, тому по праву вважається місцевим подільским "старожилом". Спочатку він звався Народний або Торговий майдан. Тут знаходився головний торговий майданчик міста, який пізніше переїхав на територію нинішнього Центрального ринку.
На площі кожного року проводили Покровський та Успенський ярмарки. Тут можна було знайти майже все: від худоби та зерна до тканин, посуду й заморських товарів. Словом, на площі вистачало "хліба та видовищ". Наприкінці 18-го – на початку 19-го століття її часто називали Лобним майданом, бо тут стояв так званий "ганебний стовп", біля якого проводили публічні покарання для усіляких злочинців.
Нинішню ж назву площа отримала завдяки купцю Савелію Павлову. Наприкінці 1830-х років він відкрив тут великий кам'яний магазин і розпочав власний солодкий "бізнес" – виробництво цукерок та пряників. Кажуть, саме Павлов одним із перших вирішив покінчити з виснажливими торгами на базарі. У своїй крамниці він виставив фіксовані ціни, що для того часу було справжнім новаторством.
Із тих пір площу і почали називати Павлівською. До речі, він ще й викупив поле на іншій стороні міста, тож його так і називають досі – Павлове Поле.
У 19-му столітті майдан забудували одно- і двоповерховими будинками переважно торгового призначення.
Будинок купця Павлова був архітектурною пам'яткою Подолу. З 1868 по 1874 роки у ньому працював Малий театр, а потім – "Гранд-Готель", який за радянщини перейменували в "Спартак". На жаль, цей будинок було знищено під час Другої світової війни у 1943 році.
У революційні роки на початку 20-го століття тут проходили політичні мітинги та народні зібрання.
У 1919 році майдан перейменували на честь німецької революціонерки Рози Люксембург. Утім, під час німецької окупації Харкова у 1942 році міська управа повернула площі історичну назву – Павлівський майдан. Після визволення міста "совєти" знову перейменували його на майдан Рози Люксембург. Лише у листопаді 2013 року Харківська міська рада остаточно відновила історичну назву Павлівський майдан.
До речі, на початку 20-го сторіччя на Павлівському майдані курсувала конка (кінний трамвай). Пізніше її змінили електричні трамваї.
У 1933 році на Павлівському майдані побудували Центральний універмаг. Його проєкт розробили в популярному тоді стилі конструктивізму. У 1938 році універмаг "Хаторг" розширили, а після Другої світової війни відновили після дуже серйозних руйнувань. Під час реконструкції у 1952 році частина конструктивістських рис була втрачена, хоча загальний вигляд споруди вдалося зберегти.
На жаль, історія випробувань для ЦУМу на цьому не завершилася, адже влітку 2022 року будівля постраждала внаслідок російського ракетного удару. Вибуховою хвилею було вибито скління та пошкоджено фасад.
Троїцька церква
Перший храм на Подолі з'явився ще у 1659 році. Він був дерев'яним і став однією з найдавніших церков молодого Харкова.
У середині 17-го століття дерев'яну споруду замінили кам'яною. Новий храм простояв понад сто років, але потім виникла одна проблема. Вулиці Харкова почали змінюватися: їх вимощували каменем, тож їх рівень піднімався, а сама церква залишалася на старому рівні. У результаті під час сильних дощів або відлиг вода затікала до храму і затоплювала його.
Тож у 1857 році було вирішено будувати нову церкву. Проєкт створив відомий міський архітектор Андрій Тон. Будівництво тривало близько двох років, і ще стільки ж зайняло внутрішнє оздоблення. У підсумку храм освятили у 1861 році.
Після революції 1917 року богослужіння припинилися, а приміщення використовували зовсім не за призначенням – тут працювала хлібопекарня.
Лише на початку 1990-х років будівлю повернули церковній громаді, і в ній знову почалися служби.
Кооперативна: вулиця, де торгували сіном та рибою
Сучасна Кооперативна вулиця – найстаріша на Подолі. Її історія починається ще у 17-му столітті. Спочатку тут продавали сіно, тому вулицю називали Сінною. Але у 19-му столітті сюди почали приїжджати торговці рибою з Ростова-на-Дону. Вони повідкривали свої крамниці на цій вулиці, а неподалік з’явився великий Рибний ринок. Таким чином Сінна вулиця стала Рибною. До речі, рибні ряди проіснували тут майже до 1960 року.
Саме на Рибній вулиці почали активно будувати кам'яні будинки, банки та торгові установи. Дорогу вкрили бруківкою і район швидко перетворювався на такий собі харківський "бізнес центр".
Уже за часів Союзу вулицю перейменували на Кооперативну, тому що на ній було багато торгово-кооперативних будівель. З 1936 року по 1945 роки вулицю перейменували на честь кривавого чекіста Лаврентія Берії. Під час німецької окупації у 1942 році вулиці повернули назву Рибна. Ну а вже після смерті диктатора Сталіна вулицю знов перейменували на Кооперативну. Цю назву вона носить і сьогодні.
Кузнечна (Ковальська): вулиця майстрів
Ковальська вулиця з'явилася наприкінці 17-го століття, коли Поділ активно забудовувався і розширювався. Спочатку вона не мала офіційної назви, але коли у 18-му столітті сюди перенесли ковальські ряди, то з назвою одразу визначилися. Відповідь була очевидною – вулицю назвали Ковальська.
У той час обидва кінці Ковальської вулиці виходили просто до річки Харків. У східній частині вулиці знаходилася Барабашовська гребля, біля якої працювали два водяні млини. Десь у 1787 році тут з'явився Кузнечний міст, який з'єднав Поділ із Заріччям. Біля мосту розташовувалися ковальні, склади та ремісничі майстерні.
Цікаво, що поруч із мостом існував один із островів річки Харків. На старих картах він ще позначений, але після масштабних робіт із впорядкування русла річки острів зник. Також згодом зник і сам Кузнечний міст.
У другій половині 19-го століття вулиця почала змінюватися. Її замостили, а замість старих дерев'яних будинків почали з'являтися кам'яні двоповерхові та триповерхові споруди. Саме у такому вигляді ця вулиця з забудовою кінця 19-го – початку 20-го століття існує донині.
У 1897 році біля Кузнечного мосту запрацювала перша міська електростанція.
Радянська влада, звісно, не втрималася від чергового перейменування, тож назвала вулицю на честь маршала Семена Будьонного. Назву Ковальська їй повернули лише після смерті Сталіна у 1953 році.
Провулок Короленка: від боліт до бібліотеки
Колись цей провулок називався Миколаївським, а через якийсь час отримав назву Класичний. У другій половині 19-го століття його перейменували на Петровську вулицю – на честь 150-річчя Полтавської битви. Сучасну назву провулок отримав у листопаді 1922 року на честь письменника та громадського діяча Володимира Короленка.
У давні часи між сучасним проспектом Героїв Харкова, провулком Короленка та Кооперативною вулицею знаходилося озеро. Саме через заболоченість забудова тут довгий час розвивалася повільніше, ніж в інших частинах Подолу.
На розі провулка та нинішнього проспекту Героїв Харкова наприкінці 18-го століття розташовувалося Казенне училище, яке діяло при Харківському колегіумі. Згодом навчальний заклад кілька разів реорганізовували, а в середині 19-го століття він став Харківською гімназією.
Після Другої світової війни частина старої забудови зникла, однак кілька будинків початку 20-го століття все ж збереглися. Серед них – історична будівля бібліотеки та два житлові будинки, які нині мають статус пам'яток архітектури.
Костюринський провулок: на честь мера
Історія Костюринського провулка тісно пов'язана з торговим життям старого Подолу. Формуватися ця частина району почала ще наприкінці 17-го століття, коли поруч активно забудовувалися Сінна вулиця (зараз – Кооперативна), Плетнівський та Подільський провулки.
Свою назву провулок отримав на честь Сергія Костюріна – одного з найвідоміших харківських купців 19-го століття. Він був купцем другої гільдії, депутатом міської думи, а згодом двічі обирався міським головою Харкова.
Костюрін підтримував благодійні проєкти, фінансував громадські ініціативи та брав участь у розвитку міської інфраструктури. Після його смерті у 1870 році харків'яни вирішили увічнити пам'ять про міського голову й назвали на його честь провулок, де він мешкав.
У радянські роки історичну назву змінили. Із 1936 по 1953 рік провулок носив ім'я французького політика та соціаліста Жана Жореса. Пізніше історичну назву таки повернули.
Лопатинський провулок: там, де колись був міський вал
Історія Лопатинського провулка починається наприкінці 18-го століття. Саме тоді в Харкові почали розбирати старі оборонні споруди – земляні вали та рови, які колись захищали Поділ від нападів.
Після знесення укріплень на звільненій території почала формуватися нова вулиця. Якщо раніше тут переважно селилися військові та службові люди, то наприкінці 18-го століття все змінилося. Землю почали активно скуповувати купці та торговці, яких приваблювала близькість до ярмарків, базарів і головного торгового майдану міста.
У 1804 році вулиця отримала назву на честь колезького асесора Бориса Лопатинського. Понад сто років вона залишалася Лопатинською.
Але за часів радянщини дуже любили змінювати усілякі назви, тож у 1936 році влада перейменувала її на Телефонну вулицю. Імовірно, це було пов'язано з розташуванням тут міського телефонного вузла. Після війни історичну назву повернули, хоча вже у форматі провулка.
Плетнівський провулок: земля купців
Плетнівський провулок з'єднує Кузнечну вулицю з Павлівським майданом і є одним із найстаріших провулків Подолу. Його історія простежується щонайменше з початку 19-го століття.
На плані Харкова 1804 року він ще називався Молчанівською вулицею. Таку назву провулок отримав на честь відставного вахмістра Молчанова, який володів тут земельною ділянкою та жив неподалік.
Сучасна назва з'явилася десь в середині 19-го століття. Історики кажуть, що вона пов'язана з ім'ям Романа Плетньова – харківського промисловця, купця третьої гільдії та гласного міської думи. У той час це було звично – називати вулиці та провулки на честь відомих власників землі або впливових мешканців району.
Караїмська кенаса
На розі Ковальської вулиці та Подільського провулку стоїть одна з найцікавіших будівель району, пам'ятник архітектури 19-го століття, караїмська кенаса.
Караїми (один із корінних народів України, який сформувався в Криму) почали селитися на Подолі ще в 40-х роках 19-го століття. Наприкінці століття 36 караїмських родин зібрали гроші на будівництво власного храму. Проєкт створив відомий харківський архітектор Борис Покровський.
Після приходу радянської влади громаду ліквідували, а будівлю використовували для різних потреб. Вона втратила частину свого історичного вигляду, але все ж таки дивом збереглася.
У 2006 році кенасу повернули караїмській громаді.
Навесні 2022 року будівля постраждала від російських обстрілів, однак вистояла.
Харківський Поділ зараз
Історія Подолу продовжує писатися й сьогодні. Останніми роками район зазнає нових втрат через російську агресію. У 2022 році район постраждав від ворожих ракетних ударів, які пошкодили забудову на Кооперативній та Ковальській вулицях. Деякі з будинків відновленню не підлягають. Зокрема, у цьому році міська рада ухвалила рішення демонтувати будинок на Ковальській, 27, який зазнав дуже сильних руйнувань.
Та попри непрості часи, район нікуди не зникає, він поступово відновлюється і продовжує жити далі.
Читайте також: Як у Харкові з'явився найстаріший ботанічний сад України
