Харківський суржик: бур’ян на мовному городі чи перехід до літературної мови

"Сусід покрасив кришу зеленою краскою". "У животі якісь странні ощущенія". "Піду в отпуск в іюлі". "Мені нравиться, як воно горить, як люди суєтяться, пожарки приїжджають. Ну, люди в шокє, глаза вилазять у них". Останні фрази давно стали мемом.

Якою мовою це сказано й написано? Начебто українською, але ж… Хоча не треба бути дипломованим філологом, щоб сказати, що це суржик. Зараз, мабуть, не всяк згадає, що перше, сільськогосподарське значення слова суржик – суміш різних видів зерна: пшениці й жита, жита і ячменю тощо. Однак усі знають, що суржиком ще називають різновид мовлення, утворений змішуванням двох і більше мов.

За словами відомої дослідниці Лариси Масенко, у соціолінгвістиці це називається субординативною двомовністю. Ще на позначення подібних явищ лінгвісти послуговуються терміносполукою "креолізована мова". Енциклопедія "Українська мова" говорить про українсько-польський, українсько-словацький, українсько-англійський та інші різновиди суржику. Подібне явище спостерігається в білоруській мові, де білорусько-російське просторічне мовлення називають трасянкою. Це слово спочатку означало неякісний корм для худоби – суміш сіна й соломи, а потім стало вживатись на позначення змішаного мовлення з ознаками двох мов. Суржик розвивається за умови одночасного функціонування в країні двох або більше мов.

Але найчастіше суржиком називають українсько-російську мовну суміш. Особливістю українсько-російського суржику є те, що він розвивався в умовах двомовної нерівноправності, коли українська мова зазнавала сильного впливу російської, яка домінувала в суспільстві.

Оскільки суржик є мішанкою з двох мов, може виникнути питання, що до чого додалося, що є тим субстратом, на якому росте мовний суржик. Мовознавці твердять, що основою суржику є все ж таки українська мова з її фонетичними й граматичними рисами. Суржик проявляється насамперед на лексичному рівні, де українські слова хаотично замінюються російськими відповідниками, але з українською вимовою. "Скажіть, пожалуста, скільки время?" – так учила автора ввічливо питати, котра година, його бабуся з Вовчанська, світла їй пам’ять, яка мала два класи освіти церковнопарафіяльної школи.

Ще одним теоретичним питанням є питання, як розрізнити діалект і суржик. У багатьох говорах можуть бути елементи інших мов. Наприклад, у говорах південно-західного наріччя (зазвичай у побутовому мовленні його називають західноукраїнським діалектом) є багато полонізмів, германізмів, мадяризмів тощо. Однак ці говори суржиком не називають. Це питання особливо актуальне для наших слобожанських говірок, позначених помітним уживанням слів-росіянізмів. (Про особливості слобожанських говірок читайте тут).

Насамперед різниця між діалектом і суржиком полягає в тому, що діалект хоч і не є складником літературної мови, але, як і вона, є системою і теж функціонує за своїми мовними нормами – фонетичними, лексичними, граматичними. Науковці називають це діалектними мовними нормами.

Суржик же – явище стихійне і нормами не регулюється. На цьому, зокрема, наголошували в одному з подкастів авторові колеги Галина Губарєва і Роман Трифонов, доценти кафедри української мови Каразінського університету: "Перша ознака, те, з чого обов’язково треба почати: суржик завжди більш хаотичний, ніж говір, а говір завжди більш системний. Тобто якщо в говорі є певне явище, то воно було в попередніх поколіннях, воно є сьогодні, воно може функціонувати й далі. . А суржик завжди утворюється хаотично. Тобто там складніше передбачити, використає мовець українське літературне слово, чи російське, чи якийсь гібрид у кожному конкретному вислові".

Скажімо, говірковими, а не суржиковими є назви ягід клубника і кряжовник, уживані на Харківщині замість літературних полуниця і аґрус. Особливостями говірки, а не проявом суржику є недотримання норм чергування звуків: закусювати, сидю замість закушувати, сиджу. А от скора чи скора помощ – то вже суржик.

Цікавим зразком поєднання говіркових і суржикових ознак є слова розрішать і розрушать, зафіксовані, як і наведені вище приклади, колишнім доцентом кафедри української мови Анатолієм Сагаровським у "Діалектному словнику Центральної Слобожанщини (Харківщини)". Суфікс -ть є однією з фонетичних рис слобожанського говору, вживаючись паралельно з -ти. А от самі слова вже є проявом суржику, оскільки це російські разрешать і разрушать, хоч і українізовані префіксом роз- і появою [ і ] на місці колишнього ѣ (ять): разрѣшать. Деякі слова стають елементами суржику, сказати б, вимушено. Наприклад, мовці вживають росіянізми учебка, общага, х/б (хабе або навіть хебе від російського хлопчатобумажный) через відсутність українських розмовних відповідників.

Яким же має бути ставлення до суржику? Що про це думають мовознавці, редактори, письменники? Поборники чистоти мови, звичайно, вважають суржик своєрідним мовним бур’яном, з яким слід боротись. Недарма відома мовознавиця Олександра Сербенська свій посібник з культури мовлення назвала "Антисуржик".

Лариса Масенко називає суржик сумнозвісним і говорить про нього як про один з проявів етномаргіналізації значної частини населення України: "Вони розуміють, що мова їхня неповноцінна. Відповідно, це впливає і на ідентичність, і на поведінку". Негативний вплив суржику, на думку дослідниці, виявляється в тому, що суржик розмиває межі між двома мовами і ламає код перемикання з однієї мови на іншу в умовах двомовності.

Письменниця Оксана Забужко, яка нещодавно питала, де в Харкові найбільше "покоцано", свого часу говорила, що суржикізація є руйнуванням мови і мислення, бо чистота мови пов’язана з чистотою мислення. Але в нещодавньому інтерв’ю одному з харківських медіа вона сказала, що суржик може виконувати й об’єднавчу функцію (досить суперечливе твердження – Ю.К.), оскільки, мовляв, наша армія здебільшого говорить суржиком, і це дозволяє порозумітись військовим з різних регіонів країни.

Мабуть, суржик таки має право на існування, але лише як перехідний етап в опануванні літературною мовою. Авторові імпонує думка колег Г. Губарєвої і Р. Трифонова, що "суржик є, безумовно, позитивним явищем як елемент переходу на українську". Крім того, суржик є виразним стилістичним засобом у художніх текстах від класики й до сучасності:

Мон шер Гамлєт! Ходімо в кабінєт.
Канхвету дам тобі я посмоктати.
Канхвета очєнь класна, "Тузік" вкусний (Лесь Подерев’янський).

Тож, виконуючи настанови Митця, стараймося "жити інтєрєсно, читати книжки (вони допомагають позбутись суржику – Ю.К.), буть шпіоном, дресіровать любіму обізяну, , получать удовольствіє" і вдосконалювати своє мовлення, очищуючи його від суржику.

Читайте також: На колір і смак товариш не всяк: чи є окрошка показником (не)патріотизму