Парки Харкова: історія найвідоміших місць відпочинку

Більшість харківських парків мають історію, якій уже понад двісті років. Одні створювали для кінних прогулянок, інші виросли на місці старовинних садів, а деякі взагалі з'явилися на місці кладовищ.

"Думка" зібрала цікаві факти про найвідоміші парки Харкова та згадала, як вони з'явилися.

Центральний парк

Історія Центрального парку почалася у 1893-1895 роках. Саме тоді міська влада вирішила висадити дерева на великій території по обидва боки Сумського шосе. На той момент це було за межами Харкова, тому новий парк назвали заміським Миколаївським.

Взагалі-то його задумували як місце для кінних прогулянок та катання в екіпажах. Тут проклали широкі алеї для вершників і карет, висадили каштани та липи.

З висадкою дерев добряче допомогли студенти, гімназисти і просто небайдужі харків’яни. Через це парк ріс набагато швидше, ніж планувалося. Коли у 1907 році його відкрили для відвідувачів, площа була майже у 2,5 рази більшою, ніж було задумано.

А потім сталася революція, під час якої парк було серйозно пошкоджено. Звісно, більшовики не залишили йому стару назву і у 1919 році Миколаївський парк став Комунальним. За його масштабне відновлення взялися на початку 1930-х років. До парку продовжили трамвайну лінію, а трохи пізніше пустили і тролейбус з центру міста. У 1940 році поряд відкрили Дитячу залізницю зі станціями "Парк" і "Лісопарк".

До війни тут працювали Зелений театр, павільйон-читальня, кінотеатр та атракціони. Ще у парку встановили високу парашутну вишку, яка залишалася однією з найпомітніших тутешніх споруд аж до середини 1960-х років. Поруч побудували стадіон "Динамо".

У кінці 1930-х років, після смерті письменника Максима Горького, парк отримав його ім'я і став Центральним парком культури та відпочинку імені Горького.

Під час Другої світової війни і окупації міста велику частину дерев вирубали на дрова. Було знищено і унікальний для України кедровий гай.

Відновлювати парк почали майже одразу після визволення Харкова. Основні висадки нових дерев провели у 1946-1948 роках. А вже у 1952 році біля головного входу з боку Сумської з'явилася знаменита колонада.

У 1971 році з’явилася канатна дорога завдовжки майже півтора кілометра. Вона з'єднала парк із Павловим Полем через Саржин Яр.

У 1960-1980-х роках у парку працював Зелений театр та єдиний в Українській РСР зал світломузики під керівництвом Юрія Правдюка. Після розпаду Радянського Союзу будівля занепала, а згодом її знесли.

У 1980 році біля центрального входу встановили пам'ятник Максиму Горькому. Наприкінці 1990-х його демонтували, але у 2006 році повернули на новий постамент. Однак простояв він там не довго. Перед масштабною реконструкцією парку пам'ятник остаточно прибрали та перевезли до Курязької колонії, де письменник частенько бував.

У 2006 році відновили історичну колонаду, яку знесли раніше. А у 2007 році після реставрації знову запрацював центральний фонтан.

Навесні 2011 року парк закрили на повне оновлення. Старі павільйони та атракціони демонтували, територію, можна сказати, перебудували заново. 23 серпня 2012 року оновлений парк урочисто відкрили для відвідувачів.

Після реконструкції він перетворився на один із найсучасніших парків України. Тут встановили десятки нових атракціонів, виготовлених у Німеччині, Італії, Франції, Канаді та Великій Британії. З'явилися американські гірки, французька карусель, Будинок жахів, ролердром, екстрим-зона, дитячі майданчики, спортивні локації та найбільше в Україні колесо огляду висотою 55 метрів. Символом оновленого парку стала білочка. У 2024 році в межах деколонізації парк офіційно перейменували. Відтоді він має назву Центральний парк.

Після початку повномасштабного вторгнення росії парк неодноразово обстрілювали. Внаслідок атак було пошкоджено близько двадцяти атракціонів, чотири з яких зазнали особливо серйозних руйнувань.

Сад Шевченка

Спочатку він не був Шевченківським. Ще до створення саду, у 18-му сторіччі, ця територія належала харківському полковнику Прокопію Куликовському. Після його смерті земля перейшла родині Шидловських. Тут знаходилися садиба, фруктовий сад і господарські угіддя. Маєток передавався від батька до сина, потім дістався онуку, і ось тут щось пішло не так. Григорій Шидловський заліз у борги та заклав його, і після того, як не зміг виплатити гроші, садиба опинилася у власності князя Дмитра Кантемира. У 1804 році маєток купив ад'юнкт тільки-но заснованого Харківського університету Євген Васильєв, після чого територію передали університету. Тоді ж сад отримав назву Університетського.

Закладати парк почали у 1805 році. Садівник Цетлер проклав головну липову алею, а у наступному році сюди пересадили дерева з Холодної Гори. Пізніше у сад привезли тисячі саджанців із Куряжа, Пісочина та Хорошевого. Таким чином до 1808 року тут росли вже понад тисяча рідкісних дерев і кущів.

Верхню частину парку облаштували як ландшафтний сад у англійському стилі з алеями, галявинами, альтанками, розарієм та оранжереєю. У теплу пору року тут навіть грав оркестр. Нижню частину віддали під ботанічний сад. У 1808 році у парку відкрили астрономічну обсерваторію, а наприкінці 19-го століття з'явилася бджільничо-шовківнича станція з невеликим пташником, які згодом перетворилися на Харківський зоопарк.

У 1907 році на центральній алеї відкрили пам'ятник засновнику Харківського університету Василю Каразіну. Наразі він стоїть біля головного корпусу університету.

У 1933 році у саду прибрали огорожу з боку Сумської, а ще через два роки тут встановили пам'ятник Тарасу Шевченку. Тоді ж Університетський сад офіційно перейменували на сад Шевченка.

Під час німецької окупації більшість цінних дерев була знищена, а територію саду використовували як місце поховання німецьких військових. Після визволення Харкова парк довелося відроджувати майже заново. Тут висадили тисячі нових дерев, перепланували алеї та побудували нові споруди.

Однією з головних окрас післявоєнного саду став Каскад, відкритий у 1954 році. Також через яр перекинули старовинний місток, який колись був частиною знаменитого харківського Пасажу. Пізніше у саду з'явився літній музичний театр, а у 1963 році відкрили ККЗ "Україна". Його дах і сьогодні вважається одним із найцікавіших архітектурних рішень свого часу.

У 2016 році розпочалася масштабна реконструкція, яка тривала три роки. У саду оновили покриття алей, освітлення, дитячі майданчики, облаштували нові фонтани та створили штучне озеро. Але не обійшлося без скандальних рішень. Частину старих дерев спиляли, а одну з візитівок саду – Каскад – взагалі замінили сходами. Крім цього, легендарний "Люсин місток", який пережив навіть Другу світову війну, повністю демонтували.

Молодіжний парк

Для харків'ян не секрет, що колись на місці парку знаходився Перший міський цвинтар (Івано-Усікновенський цвинтар). Він з'явився у другій половині 18-го століття. Це був "престижний" цвинтар для померлих "вершків суспільства" - науковців, архітекторів, письменників, підприємців, митців, представників дворянських родин і купецтва. Деякі надгробки та родинні склепи можна було вважати справжніми витворами архітектури.

У середині 19-го століття на території кладовища звели Івано-Усікновенський храм у русько-візантійському стилі.

Після Другої світової війни кладовище офіційно закрили для нових поховань. У 1947 році міська влада взяла під державну охорону могили найвідоміших харківців – історика Дмитра Багалія, архітектора Олексія Бекетова, мовознавця Олександра Потебні, художника Сергія Васильківського та інших видатних діячів. Але це не допомогло – територія занепадала і з цим нічого не робили. За кладовищем майже не доглядали, склепи руйнувалися, огорожу поступово розбирали.

На початку 1970-х років міська влада прийняла рішення ліквідувати кладовище. Офіційною причиною було те, що цвинтар представляв собою (мовою оригіналу) "запущенную, заброшенную и бесхозную территорию, рассадник всего самого неблагополучного в городе". Тут "тусувалися" п'яниці, безхатьки та "нічні метелики", а ще частенько траплялися пограбування та інші злочини.

Але нащадки відомих харківців виступили проти знесення кладовища. Вони намагалися домогтися створення історико-меморіального комплексу і зберегти хоча б найцінніші поховання. Було навіть підготовано список могил, які пропонували залишити. Але міська влада відмовилася від цієї ідеї.

Після рішення про ліквідацію кладовища родичам дозволили перепоховати своїх близьких. Для цього їм сказали, що треба бути присутніми під час ексгумації. Очевидці згадували, що люди плакали, багатьом ставало зле.

Частину відомих поховань все-таки перенесли на 13-й міський цвинтар. Але багато могил, особливо тих, які належали представникам дворянства, духовенству чи людям, похованим до 1920-х років, були втрачені.

Ну а на місці цвинтаря облаштували Молодіжний парк площею близько 18 гектарів. Тут відкрили ресторан і бар, які харків'яни швиденько охрестили "У покійничка" та "Могила". Також тут працював літній кінотеатр, облаштували спортивні й дитячі майданчики.

Під час реконструкції парку у 2019 році будівельники знайшли старі надгробні плити кінця 19-го століття. Чи збереглися під ними людські поховання, невідомо.

Парк Машинобудівників

Ще один харківський парк, який виріс, так би мовити, "на кістках". Із 1772 року на цій території розташовувалося величезне кладовище Святого Духа, яке згодом закрили. У 1874 році на його місці відкрили новенький Кирило-Мефодіївський цвинтар, де побудували церкву у неовізантійському стилі. Під час Першої світової війни тут ховали військових і католиків.

Газета "Харківські губернські відомості" від 29 липня 1895 року писала наступне: "На свята різного роду майстровий люд у нетверезому вигляді цілими натовпами вирушає туди і робить там крайні неподобства: крик, шум і лайка п'яних майстрових лунають на цьому кладовищі. Крім того, тут нерідко відбуваються запеклі бійки. При цьому п'яні псують, а іноді й знищують надгробні пам'ятники. На цьому цвинтарі живе один доглядач, який не в змозі запобігти подібному неподобству".

У березні 1906 року саме на цьому кладовищі відбулася нелегальна зустріч більшовиків за участі Федора Сергєєва, того самого Артема. Згодом саме його ім'я отримає майбутній парк.

Після революції ситуація не змінилася – тут, як і раніше, траплялися п'яні бійки та злочини. Хіба що трохи змінився контингент – тепер тут "відривався" пролетаріат. І от, замість того щоб навести лад, міська влада вирішила діяти кардинально – взагалі ліквідувати кладовище й створити тут парк культури та відпочинку.

До речі, історики кажуть, що це рішення було "продуманим" ще й тому, що дозволяло приховати масові поховання людей, які загинули під час Голодомору 1932-1933 років.

Отже, парк почали створювати у 1934 році. Там планувалося висадити близько 400 тисяч дерев і 200 видів кущів. Біля входу мали квітнути клумби, далі – декоративні чагарники, сосни, пірамідальні тополі та туї. Навіть ставок із плакучими вербами був у планах, але його так і не побудували. У підсумку замість водойми облаштували велику клумбу.

Восени 1934 року до парку привезли дорослі ялини, а через два роки висадили кільцеву алею зі ста кримських лип, які доставили із садиби у Шарівці. Парк урочисто відкрили 12 серпня 1935 року.

Що стосується Кирило-Мефодіївської церкви, то її розібрали, а цеглу використали для облаштування паркових алей, паркану та фундаменту музичної естради.

Зазначимо, що доля людей, які були пов’язані зі створенням так званого "парку на кістках" склалася трагічно. Секретаря Харківського обкому Миколу Демченка, який підтримував ідею будівництва парку, розстріляли під час сталінських репресій у 1937 році. Те ж саме зробили і з тодішнім головою міськради Володимиром Богуцьким.

У 1987 році під час земляних робіт у парку знайшли авіабомбу часів Другої світової війни. Знешкодити її не вдалося, тому боєприпас підірвали просто на місці. Перед вибухом мешканців сусідніх вулиць евакуювали, а ударною хвилею у сусідніх будинках повибивало шибки.

Наприкінці 2000-х років частину парку планували забудувати великим торговельно-розважальним центром. Територію навіть обнесли парканом і встигли вирубати дерева, що обурило місцевих жителів. Будівництво так і не завершили, а у 2020 році харків'яни знову виходили на акції з вимогою повернути цю ділянку громаді.

У 2015 році парк Артема перейменували на парк Машинобудівників у межах декомунізації. Перед повномасштабною війною його планували реконструювати, але ці роботи так і не розпочалися. Сьогодні більшість старих атракціонів вже не працює, частина споруд стоїть покинутою, а оглядове колесо демонтували у 2020 році.

Парк імені Квітки-Основ’яненка

Це один із найстаріших парків Харкова, який з'явився ще у 1770-х роках. Його заклав останній полковий суддя Харківського слобідського козацького полку Федір Квітка – батько письменника Григорія Квітки-Основ'яненка.

У 19-му столітті парк неодноразово впорядковували. Тут облаштували алеї для кінних прогулянок, встановили альтанки, а у 1830 році висадили розарій. Наприкінці століття в парку вже росло понад 80 видів дерев.

А от при "совєтах" зелену зону чекали непрості часи. У 1920-1940-х роках тут масово вирубували дерева, хоча у той же час облаштували лавки й дитячі майданчики. Час йшов і парк поступово занепав.

Друге життя він отримав уже у 21-му столітті. У 2010 році парк капітально реконструювали, а у 2018 році знову впорядкували територію. Тут з'явилися нові фонтани, газони, освітлення, сучасні дитячі й спортивні майданчики. Також оновили центральний вхід, встановили громадські вбиральні та відремонтували сходи.

Парк "Юність"

Парк "Юність" відкрили у 1978 році. Його задумували як великий дитячий парк просто неба для мешканців спального району. Головною "фішкою" був справжній паротяг моделі 9П-746, який встановили на рейках і причепили до нього два вагони. У пасажирському працював дитячий кінотеатр, де показували мультфільми, а у товарному облаштували пневматичний тир.

Поруч збудували двоповерхову цегляну фортецю з баштами та підвісним мостом, встановили дерев'яні скульптури, також працювали атракціони й колесо огляду. З боку Полтавського Шляху з'явився обеліск "Орлятко" та павільйон трамвайної зупинки, який нагадував перевернуту бочку з круглими віконцями.

Згодом тут осушили заболочені ділянки, облаштували ставок і джерело, відкрили прокат картингів та встановили нові атракціони.

У 1990-х і на початку 2000-х атракціони поступово зникали, каруселі розбирали на метал, вагони паротяга згоріли, а сам локомотив у 2008 році здали на металобрухт. Фортеця також перетворилася на аварійну споруду.

У 2012 році місцеві жителі разом із міською владою висадили тут каштанову алею. Тоді ж пообіцяли відродити парк і привести до ладу джерело.

Масштабна реконструкція стартувала у 2021 році й завершилася вже за кілька місяців. Після оновлення у парку з'явилися сучасні дитячі та спортивні майданчики, скеледром, новий замок, майданчик для вигулу собак і громадська вбиральня.

Парк Перемоги

Парк Перемоги – один із наймолодших у Харкові. Його заклали у 1985 році до 40-річчя перемоги у Другій світовій війні на території колишніх колективних садів. Парк займає близько 45 гектарів і межує зі Старою Салтівкою. В основному тут висаджено плодові дерева, липи та тополі.

У 2020 році цей парк взялися оновлювати. До Дня міста тут поклали нове покриття на центральній алеї, встановили сучасні лавки й ліхтарі, облаштували фонтан та нові газони. Роботи планували продовжити у 2022 році, але планам завадило повномасштабне вторгнення.

Після реконструкції Центрального парку сюди перевезли частину атракціонів. У Парку Перемоги працювали колесо огляду, "Веселі гірки", каруселі "Сюрприз", "Трюк", "Ромашка", "Лавочка" та інші. Частину з них демонтували ще до війни, а після 2022 року більшість атракціонів припинили роботу.

На території парку також розташований Харківський палац дитячої та юнацької творчості, футбольне поле, спортивні майданчики та льодовий комплекс "Салтівський лід". Тут встановлено пам'ятник ліквідаторам аварії ЧАЕС. До 2024 року в парку стояв і пам'ятник Михайлу Ломоносову, однак його демонтували в межах деколонізації.

Повномасштабна війна змінила харківські парки. Частина з них постраждала від російських обстрілів, зупинилися атракціони. Але навіть під час війни парки не стоять порожніми. Харків'яни приходять сюди погуляти, випити кави, вигуляти собаку чи просто посидіти на улюблених лавочках. Бо іноді така звичайна прогулянка допомагає хоча б трохи відволіктися і набратися сил. А коли настане мир, парки ще встигнуть оновити, знову запустять атракціони і харків’яни нарешті зберуться у черги на Колесо огляду, американські гірки чи на "канатку".

Новини Харкова сьогодні: Харківські фонтани: цікаві історії, легенди і факти