Війна за минуле. Імперська помста у XXI столітті

Навесні 2014 року Росія анексувала український півострів Крим та розв’язала війну на сході незалежної Української держави.

24 лютого 2022 року, після восьми років безперервного, але безуспішного ведення бойових дій на Донбасі, Росія перейшла до повномасштабного збройного вторгнення.

Оголошена президентом Владіміром Путіним так звана "спеціальна воєнна операція" стала найбільш масштабною та руйнівною війною у Європі з часів Другої світової.

Сьогодні Москва вже навіть не намагається маскувати своїх намірів. Її мета – не мир, не безпека, не "гарантії для РФ", а повне поневолення України

Фактично йдеться про спробу відновити Радянський Союз – не як утопічний "комуністичний проект", а як імперію у чистому вигляді. І в центрі цієї імперії – традиційна, багатовікова ідея: знищення української державності та ідентичності.

Те, що 1991 року стало історичним проривом – розпад СРСР та відновлення незалежності України, – у Кремлі вже давно оголошено "найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття".

Путін, Лавров, Володін, Медведєв та інші високі посадовці російського режиму відкрито заявляють: розпад СРСР – помилка, а існування України – "непорозуміння".

У 2025 році вони більше не приховують: гасла про "єдність народу", "захист російськомовних", "історичну спільність" – це не просто слова. Це інструменти війни. Анексія Криму, руйнування Донбасу, ракетні удари по Харкову, Києву, Херсону, Сумах, Одесі, Запоріжжю, Дніпру – усе це ланки одного ланцюга.

Імперська агресія має спадкоємність. Від царської Росії – до СРСР, від СРСР – до путінської РФ. Змінювалися прапори, але не суть: тоталітаризм, великодержавний шовінізм, війни проти сусідів, знищення мов, культур, ідентичностей.

Україна як головна ціль імперії

Україна – не просто жертва цієї агресії. Вона – головна мета. Протягом понад трьох століть українці залишаються мішенню Москви.

Ще після Національно-визвольної війни середини XVII століття Москва почала планомірне знищення козацької держави. Далі – ліквідація гетьманських автономій, русифікація, поглинання української ідентичності. У ХХ столітті – знищення незалежної Української Народної Республіки та створення маріонеткової УРСР.

Харків, який більшовики обрали столицею радянської України (1919-1934), став інструментом утілення колоніальної політики. Саме звідси запускалися процеси, що мали стерти Україну з політичної карти: індустріалізація на кістках, колективізація, Голодомор, розстріляне Відродження, нищення селянства та інтелігенції.

СРСР не був "спрівдружністю народів". Він був імперією, де російське – завжди головне, а українське – підозріле, зайве, шкідливе.

Харків – ворота до України. І символ спротиву

24 лютого 2022 року один із головних ударів Росія завдала по Харкову – другому за величиною місту країни, культурному, промисловому та науковому центру.

Вже з перших годин війни бої точилися на околицях – Клочківська, Північна Салтівка. Під ракетами опинилися найгустонаселеніші райони міста: Олексіївка, вся 500-тисячна Салтівка, Нові Будинки, П’ятихатки.

Згодом — Слобожанський контрнаступ. У вересні 2022 року Збройні Сили України блискавично звільнили більшу частину Харківщини. Проте знищення не припинилося. Четвертий рік триває ракетний терор, авіаційні удари, артилерійські обстріли. Руйнуються міста, гинуть цивільні, нищиться інфраструктура, але Харків тримається.

Сьогодні Харків – це місто-ціль та місто-символ. Місто, яке чинить опір не лише фізичній агресії, а й ідеологічній: російська пропаганда знову активізує міф про "русский Харьков", "першу столицю", "російськомовний регіон". Це війна за пам’ять, за смисли, за майбутнє.

І тому боротьба з міфами – про "СРСР як союз братерства", про "єдиний народ", про "велич імперії" – це не справа істориків. Це зброя в інформаційній війні, в якій вирішується: бути Україні чи зникнути.

Хто ми – народ чи електорат?

Імперія хоче, щоб українці перестали бути народом – стали населенням. Щоб не пам’ятали, не ставили запитань, не опиралися.

Царська, радянська, путінська Росія завжди прагнули перетворити українців на "хохлів", перекотиполе, яничарів, манкуртів. Щоб люди втратили відчуття єдності, перестали боротися, говорили: "я поза політикою", "аби був хліб", "а яка різниця".

Але саме в цьому – головна різниця. Хто здатен чинити опір – народ. Хто погоджується на приниження – населення, електорат.

Чому ми маємо пам’ятати, що таке СРСР

Справжню історію СРСР в Україні ніколи по-справжньому не вивчали. Тридцять років Незалежності не стали тридцятьма роками правди. Не було послідовної політики декомунізації, не було очищення суспільної пам’яті, не було чесної розмови про минуле.

І сьогодні, коли Кремль знову розповідає про "єдиний народ", "спільну історію", "героїчне минуле", мільйони українців – особливо молодь – не пов’язують СРСР із ГУЛАГом, із терором, з Голодомором.

Ми мусимо це змінити. Бо незнання минулого – це відчинені двері для повторення трагедій.

І якщо Росія сьогодні намагається відновити Імперію Зла – ми повинні стати народом, який більше ніколи не дозволить себе знищити.

Читайте також: Чому в Україні немає власного Стівена Кінга: видавничий бізнес відновився і нарощує оберти