Це хороша новина для великих видавництв і непогана – для читачів, але нічого особливо не змінилося для письменників, чиї гонорари теж зросли, але жити лише на них в Україні, як і раніше, неможливо.

Розповідаємо, як нині йдуть справи в українській видавничій галузі, одним з центрів якої залишається Харків.

Скільки заробляють харківські видавництва

Одразу після російського повномасштабного вторгнення 2022 року український книжковий ринок, за спостереженнями директора видавництва "Фоліо" Олександра Красовицького, котрими він поділився з журналістами РБК-Україна, втратив приблизно третину свого обсягу. Але вже наприкінці того ж року ринок почав відновлюватися, і в 2023-2024 році топові видавництва планомірно нарощували виторг.

За даними Українського інституту книги, вже в 2023 році видавці вдвічі покращили свої продажі після провального 2022 року і перевищили більш ніж на третину показники довоєнного 2021 року, хоча цей показник можна пояснити не стільки збільшенням тиражів, скільки ростом цін на книжки. З того часу ціна на українську книгу збільшилася приблизно на 50%.

Наприклад, в 2021 році книжка в твердій палітурці коштувала в середньому 250-320 грн, тоді як зараз вона ж коштує 360-400 грн і, за прогнозами генерального директора видавництва "Ранок" Віктора Круголова, які він озвучив в інтерв’ю журналу Forbes, в цьому році ціна на книжку може зрости ще на 20-30%. Таким чином, в середньому українська книжка до кінця року, скоріше за все, коштуватиме, як мінімум, 500 грн. Тобто за таку допомогу, якою була, наприклад, "ковідна тисяча", котру можна було витратити на книжки, можна буде купити, якщо пощастить, якраз дві книжки.

За даними Міністерства культури і стратегічних комунікацій України, в 2023 році в Україні було зареєстровано трохи більше 300 видавництв. Проте абсолютна більшість з них вимушена задовольнятися крихтами, тоді як основну касу читацьких продажів, як, власне, й майже в будь-якому іншому бізнесі, знімають великі гравці. Серед капітанів індустрії і такі добре знайомі харківські видавництва, як "Клуб сімейного дозвілля" (593 млн грн виторгу в 2023 році, за даними фінансового звіту Українського інституту книги – тут і далі дані за 2023 рік), "Ранок" (592 млн грн), "Фоліо" (майже 213 млн грн), "Віват" (191 млн грн). У той же час видавці другої сотні заробляють менше 4 млн грн на рік, а видавці третьої – не заробляють і мільйона.

Щороку демонструють позитивну динаміку виторгу і великі українські книжкові торгові мережі, такі як "Книгарня Є" (823 млн грн виторгу в 2023 році), мережа "Буква" (97 млн грн), мережа "Книголенд" (82 млн грн) тощо. Тенденція до щорічного зростання спостерігається і в топових інтернет-платформах, які торгують книгами – "Якабу" (503 млн грн), "Книгарня Є" (411 млн грн), "Книголенд" (41 млн грн) і т.д.

Хороша новина полягає в тому, що книжковий ринок України, загартований війною і жорстокою міжвидовою конкуренцією, і одночасно з цим, ще до повномасштабної вторгнення, та й після нього, захищений від інтервенції російської книги протекціоністськими законами 2017-го та 2023 років, зростає.

За різними оцінками, він складає більше 6 млрд грн, що, правда, в рази менше показників розвинених європейських країн і приблизно еквівалентно книжковому ринку, наприклад, Румунії. Але погана новина в тому, що пересічний український письменник на цьому весіллі, як був, так і залишається "бідним родичем".

Неможливо конкурувати зі Стівеном Кінгом

"Українські автори конкурують не один з одним, а з топами світового ринку, – пише на своїй сторінці у фейсбуці письменник Мартин Якуб. – І саме тому, щоб бути успішним, потрібно писати чи не краще і цікавіше від того ж Кінга. Але гарантії, що тебе прочитають, абсолютно нема. Бо порівняно з Кінгом ти будеш програвати ще до того, як людина торкнеться твоєї книги".

За його словами, це пов’язано, передусім, з тим, що українські письменники в своїй масі просто не мають світового ім’я і накладів, які б продавалися на "жирних" світових ринках, в незалежності від того, як добре вони пишуть. Тобто, говорячи по-простому, у українського письменника часто-густо немає доступу не те що до іноземного, а й до вітчизняного читача, не кажучи вже про можливість заробляти літературою.

За моїм власним письменницьким досвідом, у структурі витрат видавництв на видання книги гонорар автору стоїть чи не на останньому місці. За роман, який може писатися рік чи кілька років, автору-новачку до повномасштабної війни могли запропонувати не більше 10 тис. грн, а про таке поняття, як роялті (10-12% від ціни видавництва на книгу) ніхто й не згадував. При цьому альтернативи таким умовам для початківців або не дуже відомих авторів немає, якщо хочеш працювати з видавництвами, бо це жорсткий ринок видавця.

Видавництва не дуже-то й бажають ризикувати, видають лише те, що, на їхню думку, стовідстотково матиме гарні продажі, і очікують від автора, що він значною мірою візьме на себе маркетингові функції, тобто самостійно просуватиме свою книгу. В цьому плані плюсом буде багатотисячна аудиторія в соцмережах. Наразі, за словами співробітника одного з видавництв, гонорари авторам дещо зросли, але жити виключно на гонорари більшість письменників "не може і за нашого життя навряд чи зможе".

Стівен Кінг

Тобто складається дивна ситуація, коли письменник рік чи два пише книжку, яка вийде тиражем 3000 екземплярів, і вже в цьому році, скоріше за все, буде коштувати читачеві 500 грн, тобто створює продукт, який може принести виторг в 1,5 млн грн. За це видавництво пропонує йому гонорар в діапазоні, наприклад, 10-40 тис. грн, і до того ж чекає, що він сам активно просуватиме свою книгу. Звичайно, такі умови видаються вкрай несправедливим.

Із боку видавництва картинка виглядає трошки інакше, адже воно несе усі витрати і ризики, пов’язані з підготовкою книги до друку, які значною мірою зросли з початком повномасштабного вторгнення, а тираж при цьому може продатися не повністю або не продатися взагалі. Таким чином, видання книги автора, який не є машиною з виробництва жанрових текстів, як Андрій Кокотюха, або рок-зіркою, як Сергій Жадан, для видавництв значною мірою є лотереєю, де навіть успіх попередньої книжки, не гарантує успіх наступної.

Але виникає дуже дискусійне питання, хто найбільше в цьому винен – письменник, який погано пише, читач, який не купує українську книгу, редактор, який погано відредагував текст, дизайнер, який створив обкладинку, що не чіпляє око, чи загалом видавництво, яке працює з творчими людьми за принципом конвеєру – трошки попрацювали з цим, вклалися в нього, а потім забули, бо вже на підході наступний автор до наступного Книжкового Арсеналу.

Внаслідок такого підходу письменники або відходять від літератури на користь більш прибуткових занять, або пробують самі продавати свої книги (в цьому питанні видавництва йдуть назустріч, продаючи автору його книжки зі знижкою, яка дозволяє формувати невеличку маржу), або створюють власні видавництва, як, наприклад, Макс Кідрук (Бородатий Тамарин) або Руслан Горовий (ТаТиШо).

Прикро, що така ситуація на ринку лишає поза читацькою увагою великий масив справді вартісних текстів, хоча й не означає, що ми зовсім не бачимо на книжкових полицях нових імен і чудових творів.

За інформацією Українського інституту книги, драйверами літературного прогресу, які відкривають нові імена і жанрово-тематичні ніші, виступають в основному малі видавництва з найгіршими фінансовими показниками. Саме вони не бояться ризикувати і формують важливе для креативного сектору розмаїття, але якраз їм і найважче вижити без допомоги держави.

Зараз, коли в країні триває повномасштабна війна, і в книгарню або типографію, особливо у Харкові, буквально прилітають "Шахеди" та ракети, один той факт, що магазини та друкарні працюють, вже є неабияким досягненням. Та все ж, коли в Україні рано чи пізно війна закінчиться, капітанам видавничої індустрії вартує замислитися, а чому саме український книжковий ринок мінімум в 5 разів менший за ринок сусідньої Польщі.

Невже у нас нічого почитати? Оце вже навряд, чого-чого, а цікавих історій в Україні предостатньо.

Читайте також: "Епоха бідності": Як війна змінила рівень життя в Харкові