Бойове завдання тривалістю 500 днів. Командир взводу кулеметників Іван Кавун

"Мене не можна самого у магазин пускати… Я за півтора роки, може, п’ять яблук з’їв", - посміхається 38-річний Іван Кавун, командир кулеметного взводу 30 бригади, натякаючи, що в магазині хоче спробувати геть усе. Він тільки-но вийшов із поля бою. Офіційно чоловік безперервно перебував на позиціях 486 діб – найдовше в Україні. Антирекорд підтверджує і його 30 Окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького: на сьогодні в Силах оборони України немає випадку, щоб одна людина так довго безперервно виконувала бойове завдання.

Івана на побитому життям пильному джипі на околицю Слов’янська привозить побратим. Неподалік – дорога в напрямку колишніх його позицій у вже окупованому Бахмутському районі Донецької області.

Зустріч проходить на руїнах будинку, де базувався взвод, яким командував Іван. У взводі зараз немає ані людей, ані техніки, ані майна, визнає офіцер. Від будинку, як і від взводу Кавуна, нічого не залишилося. Сюди в жовтні 2025 року прилетіла російська авіабомба. Всередині розваленої хати досі залишаються деякі речі бійця, але шукати під завалами він їх не хоче: "Мабуть, так Бог вирішив, що мені з ними треба було попрощатися".

Навряд чи в когось є розуміння, як має виглядати людина, яка здатна 486 днів бути на нулі. Базовим і зрозумілим є тільки поганий стан здоров’я, із яким з позиції виходить людина. "Усе тіло болить, я навіть не знаю, що й описувати. Двоє колін, шия. Фізична слабкість, стою і буває, що хитає мене. І руки трусяться, і ноги. Буває, що рука смикається. Пальця не відчуваю. Я не думаю, що це психічні проблеми. Відро 10 кг я піднімаю, але мені важко. Зараз іду і ноги підкошуються", - абсолютно рівно і спокійно говорить Кавун.

Пальці бійця жовті від бруду й тютюнового диму, не відмиваються. На руках – шрами від подряпин. Час від часу Кавун закурює цигарку, за звичкою тримаючи вогник в майже закритій долоні. Довгі місяці на нулі змусили ховати будь-які сліди, цигарка – орієнтир для ворога.

Шкіра обличчя в принципі молодого бійця жовтувата і суха. Він 17 місяців поспіль харчувався в основному солдатськими сухпайками та консервами, часто відчував дефіцит води. На зустрічі чоловік із пляшкою газованої. "Там завжди хотілося газованої води. "Боржомі" мені хотілося дуже сильно. Зараз особливо хочеться фруктів і овочів. Не можна мене самого пускати в магазин", - повторює він.

Кавун встановив мінімальну добову норму води для свого організму – близько 700 грамів. Якщо пити саме 700 грамів, то ніяких психічних і фізичних змін не відбуватиметься, "на цьому можна протягнути". "Навіть можна пару днів пити 500 грамів, але потім обов’язково треба повернутися до 700 грамів", - говорить офіцер. Із водою на позиції були проблеми, тому що доставляти припаси можна було тільки повітрям, коли воду скидали з дрона, пляшки билися, тільки незначна кількість залишалася цілою. Допоки пілоти напрацювали технологію пакування води, із рідиною були серйозні проблеми. Утім, навіть попри це, на позиції ділилися водою і їжею з котом, якого через лінивість та м’якість характеру назвали Хуйлуша.

Із рідними бійці могли спілкуватися раз на 10 днів 30-секундними голосовими повідомленнями, які побратими записували через радіостанції та пересилали на телефони. Перші 7-8 місяців відповідей не отримували, іноді на позиції скидали паперові листи від батьків, їх Кавун забрав із позиції із собою, і тільки потім налагодили зворотній зв'язок. "До сліз довело перше повідомлення, отримане через радіозв’язок. Голос сина. Він мені тоді пісеньку заспівав на 30 секунд. Це те, що найбільше розчулило. Він на спів ходить у дитячому садочку", - згадує офіцер.

Від центру Слов’янська до лінії фронту – менше 20 км. Чуємо два залпи великокаліберної артилерії ворога, характерний проліт над головами зі звуком обертання снаряда у повітрі, після цього розриви у центральній частині міста. Як виявилося, офіцер їх почув як щось дуже далеке і те, що не стосується безпосередньо його. Те ж саме і з російським FPV-дроном, який пролетів неподалік. "Можна сховатися в гаражі", - ліниво говорить офіцер, трохи піднявшись із розбитої бомбою машини, але нікуди не йде.

Кавун не хоче бути героєм трагічної історії. Має бути щасливий фінал, який він вже намалював у своїй уяві, - зустріч із дівчиною і сином. І це проскакує кілька разів у діалозі: "Деякі плани, як воно має проходити, уже собі напрацював". Забобони не дають йому сили розкривати ці плани – бо, як вважають, не збудуться. Родина – це чи не єдине, що по-справжньому його цікавить. Решта не важлива взагалі або може почекати.

"Немає людей, які б нічого не боялися. Нібито мене нічого не непокоїть. Одне, чого би не хотілося, і тривога така є в житті, що поки тут перебуваю, недалеко від лінії бойового зіткнення, щоб не втратити життя саме тут. Я був готовий зробити це там, але вже не тут. Для мене це було би образливо. Просто після того, що побачив і пройшов, і щоб це сталося тут…", - зізнається військовий.

Абсолютно не дивує, що всі військові починають більше вірити в Бога, особливо на передовій. Те ж саме сталося з Кавуном на нулі. "Немає в окопах невіруючих. Після того, як в армію прийшов, почав більше вірити. А тут – то взагалі кожен день молився. Я не знаю, звідки я навіть той "Отче наш" знаю. Плюс, знайшли Новий заповіт, коли йшли на позиції, то я його три рази прочитав", - говорить він.

Остерігається Кавун виїзду в тил, не знає, як до нього будуть ставитися незнайомі люди, які не знають його історії. Що буде далі і чи доведеться знову заходити на бойові позиції, офіцер теж не знає. Говорить, що все буде залежати від його стану здоров’я.

У Слов’янську Кавун був шокований появою штучного інтелекту: "Для мене, наприклад, коли я вийшов, штучний інтелект – це новинка була. Я заходив на позиції, цього ще не було". На питання, як ще змінився світ, Іван каже: "Я ще його не побачив. Але Слов’янськ і Краматорськ, що я бачив, то погіршилось багато чого. Руйнації. Кількість людей зменшилася. Отримати послуги – це важко зробити. Ціни також змінилися за той період".

Як і в будь-якого військового, який місяцями перебуває на позиції, у офіцера є певна образа на суспільство. "Дивишся тік-ток і все інше, а там бугаї такі. Війна така, а ви живете, наче війни в Україні немає. Я розумію, що були би люди, ніхто би не сидів на позиціях і півроку навіть", - говорить офіцер.

Про війну він не дуже хоче говорити, тим більше з цивільними, оскільки, переконаний офіцер, це не сприятиме порозумінню. "Не буду я про це говорити. Хто буде зі мною на цю тему говорити за столом, я ні, не хочу. Особливо, якщо це будуть не військові. З військовим я ще поділюся якимись враженнями, так би мовити, може, поміряємося пісюнами: а я чув те, а по мені прилітало те. Це ще як варіант. А з цивільними немає про що говорити, тому що це до розуміння не доведе. Ну і людина, яка далека і нічого цього не знає, навіщо їй це говорити. Це як говорити із французом українською мовою".

Кавун переконаний, що завдання своє виконав, однак особливо цим не пишається. "Я думаю, не мені вирішувати, пишатися чи не пишатися. Я вважаю, що ціль свою я виконав, місію, яка переді мною стояла. А найголовніше, що я обіцяв родині, що повернуся живим. Нікому не бажаю попасти в дану ситуацію і не бути там на нулі більше місяця-двох. Я вважаю, що два місяці – це, певно, стеля, що кожна людина може витримати", - підсумовує офіцер.

На завершення

Іван Кавун має дві вищі освіти, закінчив Національну академію державного управління при президентові України та Київський національний університет культури і мистецтв. До мобілізації 1 липня 2023 року працював протягом 13 років у Центральній виборчій комісії, де займався організацією та проведенням виборчих кампаній. Мав бронь, але призвався добровільно. Після мобілізації пройшов курс навчання у Національній академії сухопутних військ, потім – тримісячні курси у Великій Британії. Розподілений до 30 Окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.

Уперше вступив у бій у грудні 2023 року на Куп’янському напрямку біля села Синьківка в Харківській області. Із квітня 2024 року перебуває на Краматорському напрямку. На позиції між селами Васюківка та Залізнянське в Бахмутському районі Донецької області перебував із листопада 2024 року до 27 березня 2026 року. Позиція на момент виходу була в тилу ворога на 9 км.

Маршрут виходу з оточення протяжністю 18 км тривав 6,5 годин і завершився успішно у місті Слов’янськ. Двоє інших військових, із ким виходив Кавун, перебувають на лікуванні. Один із побратимів – у психіатричному закладі.

Офіцер представлений на низку державних і відомчих нагород.

Читайте також: Маневр чи новий наступ: що відбувається на Покровському напрямку