Про харківські танки та арабські виставки. Пам'яті Героя України Михайла Борисюка

Третього січня у Харкові попрощалися з конструктором танків Михайлом Борисюком.

Неймовірно шкода, що я не зміг провести в останню дорогу людину, з якою випало спілкуватися по роботі багато десятиріч.

Велика війна та сьогоднішні безкінечні російські бомбардування України не дали змоги пробитися до рідного міста.

Рівно 14 років тому, 3 січня 2011-го, за три роки до анексії Криму та початку російської агресії, зимовим ранком я зайшов до кабінету Михайла Дем’яновича в Харківському КБ ім. Морозова, аби взяти у нього коментар з досить значного приводу.

Із журналістів більше нікого не було – зазвичай, події, пов’язані з військовим виробництвом, здебільшого трималися в секреті.

Чергова на прохідній ХКБМ, чекаючи команди пропустити, здивовано переглядала вміст мого рюкзака, у якому лежали фотоапарат, портативний магнітофон з навушниками, мікрофоном та інше журналістське "бойове знаряддя". Поклавши телефонну трубку, вона сказала: "Проходьте, на вас чекають", і, трохи знизавши плечима, провела мене довгим поглядом.

Саме цього дня колектив ХКБМ уперше відправляв на одну з найбільших міжнародних виставок озброєнь найновішу свою розробку – основний бойовий танк "Оплот". Крім танка, на виставку IDEX-2011 в Абу-Дабі до Об’єднаних Арабських Еміратів вирушав також новий український бронетранспортер БТР-4.

У приймальній керівника ХКБМ були люди – військові конструктори, інженери, начальники відділів, багатьох з яких я знав, і було трохи ніяково, що мене секретарка пропустила без черги.

Борисюк – невисокого зросту, як завжди елегантно по-цивільному вдягнутий, у білій сорочці з краваткою, стоячи біля столу, говорив по телефону. Поклавши слухавку, викликав секретарку і попросив п’ять хвилин нікого до себе не впускати.

"Так що – відправляємо, Володимире Івановичу", - сказав він і, потерши долоні, потиснув мені руку. "У нас – п’ять хвилин".

Агентство УНІАН, власним кореспондентом якого я був у Харківській області, оперативно видало мою замітку. На вечір, 3 січня, Українська служба ВВС замовила мені й видала в ефір про це радіорепортаж.

Пригадую, зі слів Борисюка, зміст тих текстів.

"Оплот" та БТР-4 – "сучасні машини, які є конкурентоздатними на світовому ринку і користуються попитом в іноземних замовників".

Танк "Оплот", зокрема, є принципово новою машиною, яка створена на рівні сучасних світових аналогів: "За основними характеристиками – бойовою міццю, мобільністю та захистом – перебуває на рівні кращих світових зразків".

Він зазначив, що ця вітчизняна бойова машина у 2009 році прийнята на озброєння української армії і "серійне виробництво танка "Оплот" розпочато на заводі ім. Малишева в Харкові".

Характеризуючи бронетранспортер, Борисюк відзначив, зокрема, що "вдала компоновка БТР-4 дозволяє створити на його базі сімейство легкобронних машин різного призначення. Це забезпечує йому високу конурентноздатність на світовому рину озброєнь".

Міністерство оборони на той час уже розмістило на заводі ім. Малишева замовлення на виготовлення невеликої партії "Оплотів". Вартість контракту, який був укладений 2009 року, становила 295 млн. грн.

У моєму "поході" в ХКБМ того дня не обійшлося без екстриму. Відправку техніки з виробничого цеху довелося знімати самому – не будучи фотографом.

Я сказав про це Борисюку, на що він коротко відповів: "Все буде добре".

Фотографії відправки техніки на в Абу-Дабі опублікувало агентство Associated Press. Як правило – такого роду новини підхоплювала американська та інша іноземна преса. В ХКБМ про це знали.

Згодом, наприкінці лютого того ж року, українському фотографу вдалося пробитися на IDEX-2011. Це також була історія не без пригод – нова українська журналістика з трудом торувала собі шлях на "міжнародні ринки". Але це окрема розмова.

На виставці, яка проходила в Абу-Дабі у 20-х числах лютого 2011 року, нові українські зразки бронетехніки викликали великий інтерес. Як наслідок, що буває не завжди, одна азійська країна, а це Таїланд, вже за кілька місяців – у вересні 2011-го – підписала з Києвом контракт на поставку 49 танків "Оплот" для потреб своїх збройних сил. Вартість оборудки – 7,2 млрд батів ($240 млн).

Перша партія БТР-4 в рамках контракту з Іраком, підписаного трохи раніше, наприкінці 2009 р. (420 колісних бронетранспортерів на суму $457,5 млн.), була відправлена до Багдаду ще раніше, вже навесні 2011-го – майже одразу після виставки IDEX-2011.

У публікаціях ЗМІ про багаторічного керівника Харківського КБ ім. Морозова з приводу його кінчини та похорону пишуть:

Михайло Борисюк – український конструктор танків. Розробив декілька моделей та зробив значний внесок у розробку та вдосконалення бронетехніки України. Став одним з ключових постатей у вітчизняній оборонній промисловості, зокрема в галузі створення танків. За його участі були розроблені моделі, які поєднували високу маневреність, бронезахищеність та вогневу потужність, що сприяло нарощуванню бойової якості машин. Особливу увагу конструктор приділяв удосконаленню системи управління вогнем та інтеграції електронних компонентів, що дозволило підвищити ефективність застосування бронетехніки на полі бою. Його діяльність мала великий вплив на розвиток танкової техніки не тільки в Україні, але й у рамках міжнародного співробітництва.

Варто нагадати, що за часів більш ніж 20-річної роботи Михайла Борисюка в ХКБМ Україна розробила власну танкову гармату та башту, створила замкнутий цикл виробництва бронетехніки загалом. Це дозволило країні розірвати залежність від іноземних постачальників, зокрема Росії, увійти до ТОП-10 найбільших виробників зброї, тим самим посівши належне місце на світовому ринку озброєнь.

На фото з репортажів про прощання з Борисюком я побачив багато знайомих облич. Серед них, на жаль, уже немає директора танкового виробництва заводу ім. Малишева Юхима Левицького, гендиректора та головного інженера заводу Юрія Миргородського – обидва пішли з життя вже після повномасштабного збройного вторгнення Росії в Україну. У мене як журналіста залишилися запитання, які я б хотів задати генеральному конструктору бронетанкової техніки України та його колишнім колегам.

Ці люди, з якими мені доводилося спілкуватися упродовж десятиліть, могли б також розповісти багато чого, що вимагає пояснень, і про що не часто зустрінеш у пресі. Зокрема, чому Україна, маючи потужну танкову промисловість, починаючи від створення легендарного Т-34 та закінчуючи Т-84, підійшла до захисту держави у війні проти Росії, скажемо м’яко, – з погано укомплектованим бронетанковим парком.

Фахівці ставили український "Оплот" на рівень таких сучасних танків, як німецький Леопард, британський Челенджер, французький Леклерк, американський Абрамс. І дуже дивно чути, що танків так не вистачає на фронті. І боляче спостерігати, як Україні доводиться безкінечно просити іноземних партнерів продати для потреб власного війська та захисту від агресії необхідну кількість бойових броньованих машин.

Редакція "Думки" може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів. Кожен бажаючий опублікувати блог може звернутися до редакції сайту "Думка".