Популізм у політиці: Чому це явище перестали критикувати
Зараз, коли популізм став обов'язковим елементом практично всіх політичних партій, від правих до лівих, про це говорять менше, критикують менше. Та й звертають увагу менше. Очевидно тому, що це вже обов'язковий елемент всіх політичних сил.
Свого часу вийшла, як на мене, наразі найкраще книга про популізм з простою назвою: "Що таке популізм" Яна-Вернера Мюллера. І одна з головних ідей цієї книги звучить так: популісти вважають, що вони і є народ, а всі інші – не народ. Плюс популістам не потрібні посередники в вигляді ЗМІ та державних чи протодержавних інституцій, щоб спілкуватися з народом. Вони стараються максимально оминути цю ланку, як зайву прокладку.
Останнім часом я довго думав про популізм в сучасному політичному світі і дозволю собі додати ще два елементи, які, здається, доповнять картину світу сучасного популізму.
Мені здається, ще однією з цих рис популізму є відсутність майбутнього (критично мінімальне заглиблення в майбутнє). Популіст не мислить ніколи категорією післязавтра і вкрай рідко завтра. Популізм – це тактика сьогодні, яка підноситься до рамки "стратегії сьогодні".
Друга риса – це доволі серйозний перекіс від інституцій в сторону персоналістських елементів управління, рішень і головне, любові народу. В трикутнику співіснування людини та влади (держави) "страх, договір, любов" (концепція Л.Гозмана) популіст завжди вибирає перш за все любов. Найважливіше, що для нього є – це всіма можливими способами добитися любові сьогодні. Завтра буде новий бій за цю саму любов.
Джерело – фейсбук Вадима Денисенка
Редакція "Думки" може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів. Кожен бажаючий опублікувати блог може звернутися до редакції сайту "Думка".
