Що таке "накрило": вплив війни на психоемоційний стан у Харкові

Декілька днів тому зі мною вперше в житті стався напад дикої тривоги. Тваринний. Це абсолютно жахливий стан, який важко з чимось порівняти. Ну, скажімо, якщо ви колись переживали перед іспитом чи виходом на сцену, то помножте це на десять.

Руки тремтять, нудить, шум у вухах, абсолютна дезорієнтація і постійні нав'язливі картинки в голові. У моєму випадку – пожежа.

Я буду докладати аж ніяк не для того, щоб викликати співчуття. За словами знайомого психолога, у Харкові подібні історії зустрічаються у кожного другого, а реакції та наслідки різні. Тому я поділюся досвідом, раптом це хоч комусь полегшить ймовірну зустріч із горезвісним "накрило". Так найчастіше називають цей стан у Ха.

Зізнаюся, я раніше не дуже розуміла термін "накрило", коли чула його від знайомих. Ну, злякався чоловік, буває, надто близько був вибух, минеться. Я й сама, якщо пам'ятаєте, кілька разів опинилася неподалік прильотів, а влітку 22-го була настільки близько, що перенесла контузію і відчутно втратила слух.

Як виявилося, "накрило" – це зовсім інше. Зовсім не страх. Страх можна пояснити, сформулювати. Ось, наприклад, я завжди боялася від'їжджати далеко від дому та залишати тварин. Здавалося, щойно від'їду, з ними трапиться біда. Тому, як мінімум, добермана завжди тягаю із собою. Із птицею складніше.

"Накрило" не можна пояснити словами. Це фізіологічний стан, який безпосередньо з негайними обставинами не пов'язаний.

– Просто нервова система, як чашка, – пояснює психолог, – наповнилася, і ринуло через край.

Треба визнати, моя чашка виявилася досить глибокою, відро їтіть. За три роки я переживала багато сильних емоцій: біль втрат, гіркоту розлук, ненависть до варварів, віра у світло, страх загинути. Але накрило мене вперше.

Так, Харків в останній тиждень росіяни бомбили нещадно, одна ніч з 6-го на 7-е чого коштувала. Але й потім весь тиждень – прильоти по житлових будинках. Пожежі, руйнування, загиблі та поранені. Щоночі.

А я була певна, що залізна. Але ж ні.

Перший симптом – безсоння. Спати хочеться, але заснути не можеш. Навіть коли тихо. Потім – невгамовне тремтіння, нудота, бажання кудись бігти. А найстрашніше – нав'язлива думка про щось страшне. Я не могла позбутися "картинки" пожежі. У моїй уяві ми всі горіли живцем.

Всю ніч я прибирала легкозаймисті предмети з балкона. Повністю евакуювала свою майстерню до тамбуру (тому сьогодні аукціону не буде, вибачте). Вранці поїхала на інший кінець міста за вогнегасником. Ще записалася на курс надання першої допомоги та викликала майстрів, що обклеюють вогнетривку плівку скла.

Але, незважаючи на всю цю бурхливу діяльність, мені легше не ставало. Я б сказала, мені ставало лише гірше. Я не включала новини, не брала слухавку та зривалася в істерику з кожною тривогою.

До вечора я почала плутатися у просторі та часі. Мені здавалося, що неділя, хоч був вівторок. І я раптом "забула" куди виходять мої вікна, щоразу виглядала перевірити ще раз.

Загалом, без жартів стан страшний.

Треба ще сказати, що я той чувак, який не п'є пігулки від слова "зовсім". А до лікарів звертається лише у передсмертному стані. Це, певне, був той випадок.

Лікар сказав "негайно прийняти ліки" таким тоном, ніби рахунок йшов на хвилини. Довелося тікати в аптеку.

Резюмую. Мої дорогі читачі, особливо ті, хто у прифронтових містах. З "накрило" самостійно можна не вибратися. Не будьте як я - не лайте себе "слобачком" дві доби, не вмовляйте "взяти себе в руки". Воно не береться.

Дзвоніть лікарю, біжіть в аптеку.

У мене ще не минуло зовсім, але мені значно легше. Руки вже не тремтять. Згарище не мерехтить. Навіть спромоглася спокійно зателефонувати дочці до Ізраїлю, а там зараз ще та паніка.

П.С. Я можу сказати, які таблетки приймаю, але це неправильно, тому що я не лікар, не провізор і не маю права "радити". Все це простирадло тексту загалом для того і написане, щоб ви розуміли - стан "накрило" це прямий законний привід дзвонити лікарю.

П.П.С. Натомість у мене тепер є вогнегасник.

Джерело – фейсбук Анни Гін

Редакція "Думки" може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів. Кожен бажаючий опублікувати блог може звернутися до редакції сайту "Думка".