Хаос неминучий?

Але ніхто з викладачів кафедри ще не знає, чи працюватиме він наступного навчального року: наші трудові угоди завершуються 31 серпня (в неділю).

Ще наприкінці попереднього навчального року нас змусили написати заяви про те, що знаємо про завершення трудових угод 31 серпня. Отже, чи укладатимуть з нами нові угоди, ми ще не знаємо.

Ритм праці, до якого я звик, працюючи з 1981 р. в університеті, був доволі логічним. Наприкінці навчального року складалося навантаження на наступний рік, упорядковувався розклад занять і кожен викладач мав протягом літа підготувати програми навчальних курсів, оновити лекції, підібрати навчальний матеріал.

Тепер же лише в суботу, 23 серпня 2025 р., кафедри одержали штатний розклад, що передбачає суттєве скорочення числа викладачів. Викладачів, але не навчальних курсів, які лишаються незмінними! Якщо з 1 вересня і пройде зарахування викладачів на ці ставки, а між ними розподіляться навчальні курси, то говорити про робочі програми принаймні нереально. Ці програми в кращому разі писатимуться за кілька годин до початку лекцій. А їх ще мали б затвердити гаранти освітніх програм, завідувачі кафедр, методична комісія факультету... Оптимістично припускаючи, це мало б тривати принаймні місяць. Реально ж термін узгоджень істотно довший.

Що, як і ким викладатиметься протягом цього часу? Ні, звичайно ж, викладачі якось даватимуть собі раду: читатимуть за старими конспектами, за торішніми програмами. Заздалегідь готуватися до викладання курсу, коли ти не знаєш, чи працюватимеш в університеті і як розподілиться навантаження, абсурдно. Значно передбачливіше шукати собі запасний варіант працевлаштування, тим більше, що навіть професорські ставки нині вже нижчі за середню зарплату в Україні. А сподіватися, що на такі умови праці підуть талановиті випускники – згодяться на кількарічну аспірантуру, виснажливий і дорогий процес захисту дисертації, щорічне переукладання трудової угоди й перманентну невизначеність майбутнього – принаймні наївно. Талановиті люди вихолощуються з вищої школи, а ті, хто ще там тримається, приречені переживати все відчутніший хаос.

Кінцевим бенефеціаром і жертвами цього хаосу стають студенти. Студенти воєнного часу, наймужніші з юнаків і дівчат 17-22 років, ті, хто не схотів влаштуватися в упорядкованих західних університетах, а обрав українську вищу школу. Тільки сором перед ними й відчуття відповідальності перед майбутнім змушує сумлінну частину викладачів героїчними зусиллями протистояти штучно влаштованому хаосові та в атмосфері прифронтової небезпеки дбати про якісну передачу знань студентам.

Джерело – аєп. Ігоря Ісіченка

Редакція "Думки" може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів. Кожен бажаючий опублікувати блог може звернутися до редакції сайту "Думка".