Міські легенди: Харків картярський

"Катран" — це чорноморська акула. А ще на блатному жаргоні це місце, де грають на гроші з великими ставками. Один із найбільших "катранів" у Союзі був у самому центрі Харкова, лише за сотню метрів від обласного управління МВС.

Стаття 208-1. КК СРСР від 1960 р. Організація азартних ігор у громадських місцях.

Організація азартних ігор (у карти, рулетку, "наперсток" та інші) на гроші, речі та інші цінності особою, до якої протягом року застосовувалися заходи адміністративного стягнення за таке ж порушення, карається позбавленням волі на строк до одного року, або виправними роботами терміном до двох років, або штрафом до 10 мінімальних місячних розмірів оплати праці, з конфіскацією майна або без такої.

Ті ж дії, вчинені особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, караються позбавленням волі на строк до трьох років із конфіскацією майна.

Зараз реклама онлайн казино переслідує нас практично скрізь, і вгамувати свою пристрасть до гри та азартних переживань досить просто. У колишні часи, щоб пограти на гроші, або "покатати" на сленгу, треба було знати певні місця і бути готовим до серйозних неприємностей.

Від "козла" до "деберцу"

Раніше у кожному харківському дворі мужики вечорами "забивали цапа", тобто грали в доміно. І хоча стимулом для виграшу був лише кураж переможця і іноді півлітрівка горілки для тих, хто виграв, пристрасті там кипіли неабиякі, а доміношні баталії іноді затягувалися на всю ніч (якщо попереду вихідний і не треба на роботу).

Приблизно з середини 80-х доміношники почали поступово зникати з дворів. Але затишні столики з ігровою аурою залишилися. І молодь продовжила традицію, але грати стали вже у карти та на гроші. Як правило, починали грати в "секу" або "триню" — проста гра з роздачею по три карти зі ставками за принципом покеру. Гру освоїти було легко. Ставки майже завжди були мізерні, копійки. Розігрували пацани заощаджені на шкільних обідах гроші. Згодом, увійшовши у смак, переходили на більш серйозні та складні ігри, найпоширенішою з яких у Харкові була "деберц". Це настільки харківська гра, що навіть у додатку на Google Play у грі "Деберц" пропонують грати за "харківськими" правилами.

Катала, ігровий

Не факт, що всі ті, хто грав у ті часи у харківських дворах у "триню" чи "деберц" стали професійними гравцями, але деякі, особливо обдаровані та талановиті, справді пішли далі і стали "катаючими", тобто тими, що професійно грають в карти на гроші. І мова не про горезвісну ігрову залежність, про яку зараз так багато говорять, хоч і таке було. Професійний гравець — це людина, що поєднує в собі якості психолога та математика, безпристрасна і зосереджена. І на відміну від нинішніх завсідників онлайн казино, такий гравець міг виграти, і його виграш залежав лише від його вміння. Це не про шулерів, або як їх називали у певних колах "виконувачів", а саме про кваліфікованих гравців, які виграють завдяки своїм умінням. Так, багато хто з них мав навички шулерів, ось тільки використовувати шулерські трюки в "порядному" картковому суспільстві було небезпечним. За неписаними законами ігрового товариства, за обман, "мухлювання", "виконання", було дуже суворе покарання. У кращому разі це покарання — заплатити за партію обумовлену суму, у гіршому — неприємний і болісний фізичний вплив. Але за будь-якого результату гравець, що попався на шулерстві, втрачав авторитет і можливість грати з серйозними суперниками на солідні гроші.

Сьогодні у мене грошей повні кишені, перстень з діамантом, хоч і трохи завеликий, і я їду до Ялти. А вчора я йшов пішки через все місто, бо не було грошей навіть на трамвай.

Коля "Тушкованка", професійний гравець

Парк "Шевченка", сауни та "всесоюзний катран"

У Харкові було кілька локальних ігрових спільнот, які існують на стабільній основі та на постійних локаціях. Взагалі-то, в подібних колективах не люблять чужинців, через описане вище (шулерів), але все ж таки ввічливо і з задоволенням обіграють "залітного лоха".

Одна з таких своєрідних спільнот була в парку Шевченка. Можливо, багато хто згадає милих і тихих стареньких, які грають у шахи в тіні на центральних алеях парку. А трохи осторонь, на другорядних алейках такі ж пенсіонери грали у карти чи нарди. Визначити де йде гра на гроші, а де на інтерес було просто. Там, де грали на "просто так", завжди навколо стояв натовп роззяв і вболівальників, які бурхливо обговорювали всі ходи суперників, коментували та давали поради. У грі на гроші такі вільності не дозволялися. Якщо комусь і дозволялося спостерігати за такою "каткою", то лише у повній тиші. За неписаним законом гри, якщо особливо завзятий уболівальник не втримався і порадив якийсь хід, йому могли просто запропонувати одразу розрахуватися за всю гру.

Але не варто було обманюватися невинним видом пенсіонерів! Крім любителів і роззяв там зустрічалися і справжні "зубри", "катали" з величезним досвідом. І легко обіграти вони могли не лише в карти (всі відомі та невідомі ігри), а й нарди, шахи чи шашки, доміно, кістки, сірники та "ремінь". За необхідності могли навіть придумати нову гру. Але зазвичай грали там для свого задоволення, не зловживаючи знаннями. Про це знали місцеві міліціонери та, як правило, паркових гравців не чіпали.

Гравці серйозніше і з вищими ставками були змушені усамітнитися, щоб уникнути настирливої уваги міліції. Можна було винайняти квартиру, але на той час це було не так просто. Одним із найзручніших місць для таких зустрічей була сауна у центрі Харкова. Тут було безпечно, і можна грати цілодобово. Попри наявність зручної парні та великого басейну, як правило, цими благами нехтували. Якось, під час гри "у довгу", це коли гравці заздалегідь обмовляють обов'язкову кількість партій, наприклад, тисячу, гра в сауні тривала дві доби. До парні ніхто так і не потрапив.

Але найзагадковіше та найбільш знакове місце для гравців розташовувалося на вулиці Сумській, в милому і невинному сімейному кафе під назвою "Р*сійський чай". Старші харків'яни, можливо, пам'ятають, що там подавали дуже смачні тістечка, і чай був гарний. Але в підсобному приміщенні кафе розташовувався один із найбільших "катранів" у Союзі. Не багато хто чув про це, а побувати там вдалося взагалі одиницям. Розповідали, що щоб пройти до цієї секретної кімнати для гри, треба було пройти через кабінет директора кафе. Хто був директором і як взагалі організувався такий захід, історія замовчує. Але факт — буквально за рогом, не більш як за сто метрів, розташовувалося Обласне управління міліції.

Що означало статус "всесоюзного катрана"? Насамперед престиж, безпека для гравців та величезні ставки. За чутками, за вечір там можна було виграти чи програти, як пощастить, кілька сотень тисяч радянських рублів (сто тисяч карбованців — зарплата звичайного інженера за 90 років служби). Щоб потрапити туди на гру, треба було не лише мати такі гроші, а ще й бути вхожим у найвищі кримінальні кола. Але буде помилкою зараховувати цей захід до суто кримінальної діяльності. Крім представників еліти криміналу, там бували й "цеховики", радянські підпільні підприємці та високопосадові урядові та партійні функціонери. У Харкові тоді говорили, що один із міліцейських керівника міста, генерал і людина зовсім не бідна, дуже любив гру по-крупному. Можливо, цим пояснюється таке суперечливе сусідство "катрана" з високою міліційною установою.