Політолог Вадим Денисенко: У Путіна немає фізичних сил, щоб захопити Харків

Незважаючи на ідею переговорів і зупинки війни, що вітають у повітрі після обрання Дональда Трампа новим президентом США, російська армія навіть посилила тиск на основних напрямках та щодня окуповує нові території.

Останні рішення адміністрації президента Джозефа Байдена про передачу протипіхотних мін і дозвіл на удари вглиб Росії, схоже, є надзвичайно болісними для Путіна. Усі ці дії, за словами аналітиків, спрямовані на те, щоб підштовхнути розшукуваного Міжнародним кримінальним судом Путіна до переговорів.

Коли вони можливі, за яких умов, яку позицію матимуть США, Китай і Росія та чи дадуть Путіну окупувати Одесу та Харків в ексклюзивному інтерв’ю виданню "Думка" розповів політолог, колишній радник голови МВС, медіаменеджер Вадим Денисенко.

Французьке видання Le Monde написало про те, що європейські країни розглядати можливість введення до України іноземного контингенту, щоб зупинити війну. Чому саме зараз виникає ця теза, чому у французькому виданні?

- Я би до цього спокійно ставився, тому що подібні речі ми багато разів чули, ми чуємо і, я думаю, ми ще будемо чути. Чесно кажучи, на сьогоднішній момент уявити собі миротворчий контингент, який стоїть на лінії розмежування в 1200 км – це буде або профанація, або нереалістично. Тому неможливо привести сюди миротворчий контингент у 30-40 тисяч людей. Якщо це буде, це буде виглядати, як щось абсолютно нове в миротворчих місіях, які досі були достатньо в'ялими, достатньо яловими і багато в чому малоефективними. Як тут не згадати історії, коли ті ж самі миротворці втікали з Голанських висот, як тут не згадувати подібні історії, які траплялися неодноразово із ООН-івськими контингентами.

Я би на цьому особливо не концентрувався. Це ще одна частина інформаційних воєн, які існують на сьогоднішній момент навколо ситуації з україно-російською війною.

Це елемент формування, можливо, переговорної позиції?

- Французи не будуть учасниками переговорів. У всякому разі вони не будуть учасниками переговорів першого рангу, назвемо це так.

Усе, що ми чуємо на сьогоднішній момент із Америки (я думаю, що треба орієнтуватися в першу чергу на те, що ми чуємо зі Сполучених Штатів Америки і, можливо, з Китаю, але саме на зараз ключова історія – що ми почуємо зі Сполучених Штатів Америки): про миротворців там мова не йде, усі розуміють, наскільки це дорого, наскільки це накладно, наскільки це до останнього часу вважалося малоефективним. Якщо і з'являться тут миротворці, то це буде така собі вишенька на торті після того, як відбудуться домовленості про ряд більш важливих речей. Я думаю, на сьогоднішній момент ні в кого вже немає сумніву, що американці будуть наполягати на тому, щоб Україна не вступала в НАТО. Тут треба чітко для себе розуміти, що це малореалістично на цей момент, я маю на увазі, вступ у НАТО.

Очевидно, все ж таки буде говоритися про розмежування по лінії фронту. І тут росіяни роблять все від себе залежне, щоб її пересунути якомога далі.

І буферна зона.

У принципі, це – ключові історії, які будуть обговорюватися. І величина цієї буферної зони, а буферна зона – це не лише території, це і кількість зброї, кількість армії, кількість навіть заводів, будемо говорити прямо. Оце, власно кажучи, буде основою того, що будуть обговорювати. А миротворці – це така собі вишенька на торті, яку можна додавати, можна не додавати. Але вони не є тією панацеєю, яка потрібна на сьогоднішній момент.

Якщо говорити про "буферну зону", то ми погоджуємося з мотивами російського вторгнення – відчуття військової загрози з боку НАТО, з боку України. Але це суперечить реальним цілям вторгнення. Чи вірите ви в те, що Путіну потрібна "сіра зона", щоб не нападали на росію, чи йому потрібна "сіра зона", щоб продовжити війну?

- У мене зовсім інший підхід до того, чому саме повномасштабне вторгнення почалося. Із моєї точки зору, причин було три. Усі три невиконані і всі три не мають шансу бути виконаними.

Перша – це росія перестала бути "третім полюсом світу". Вона втрачала абсолютно свій статус "третього полюсу світу". Путін вважав, що коротка переможна війна дозволить йому стати "третім полюсом світу".

Другий важливий аспект. Росія, будучи сильною регіональною державою, де-факто, на 2022 рік втратила необмежені поліцейські функції на пострадянському просторі. Це ми бачили у Вірменії, в Азербайджані. Ми це бачили в Казахстані напередодні повномасштабного вторгнення. Тобто росія втратила поліцейські функції на пострадянському просторі. І за результатами трьох років війни ми можемо сказати, що вона їх не отримала. І не буде мати. Вона в принципі їх втратила на цьому етапі розвитку так точно.

Третій аспект, про який взагалі мало хто говорить, але це демографічний аспект. Я спільно з виданням "Ділова столиця" зробили велике дослідження про демографію в Росії. Ми його назвали" Біла раса Путіна". Ми зробили математичну модель розвитку демографічної ситуації в Росії. Так от, якби нічого Путін не міняв і все йшло так, як ішло 24 лютого 2022 року, через 20 років, у 2046 році, слов'ян (він вважає, що українці, росіян, білоруси – одна нація) було би 70%, а 30% були би неслов'яни. А до 2100 року з багатьма умовностями, звичайно, таку модель дуже тяжко будувати, було би 50 на 50. І, власне, ця війна, крім усього іншого, була потрібна Путіну для того, щоб взяти 30 мільйонів "білих людей" в Україні. Потім остаточно забрати ще тих 7-8 мільйонів, які є на сьогоднішній момент в Білорусі. І потім добрати ще велику частину Казахстану. І от тоді би він вважав, що він зможе вирівняти демографічну ситуацію в Російській Федерації.

Станом на зараз жодна з цих трьох речей не досягнута. І досягнути їх він насправді не має жодного шансу.

Тому, коли ми говоримо про "буферну зону", чи є вона "духом війни", не є "духом війни", тут усе залежить від деталей. Від деталей, що ми можемо виторгувати і що ми можемо втратити у зв’язку з переговорними процесами. Тому я би тут не був настільки однозначним, коли говорити про те, що це повністю міняє всю ситуацію з війною. Я говорив це завжди, я повторюся, що, з моєї точки зору, ключова задача України в цій війні – зберегти державність у максимальних територіях. Це наша найголовніша задача. Але реальну державність, не бутафорну.

У березні 2024 року ви прогнозували планову девальвацію російського рубля, що, власне, відбулося в листопаді, коли російський рубль перетнув курс у 100 за долар. Виходить тоді, що дії Росії не є алогічними, а досі прогнозовані?

- У цілому, якщо ми говоримо про економіку, тут насправді дуже сильний економічний блок. І реально в принципі те, що зараз відбувається в Російській Федерації – це достатньо зрозумілі, достатньо виважені і, на жаль, дуже професійні кроки. Якщо би мене запитали, хто для нас найбільший ворог: Герасимов чи Набіулліна з Сілуановим, це голова Центробанку та міністр фінансів, я би, чесно кажучи, не знаю, що би відповів. Я вважаю, що вони рівнозначні в нашому розумінні того, що відбувається на сьогоднішній день у Російській Федерації.

Тому станом на зараз вони опустили до 103-104 рублів за долар рубль. Але треба розуміти, що приблизно з 10 по 25 грудня – найбільші пікові виплати будуть відбуватися в російському бюджеті. Тобто їм потрібно зараз не вийти за ті рамки, які покладені в бюджеті. Тому вони планово девальвують рубль. Вони отримують зараз значно більше рублів за нафту і залізо, за експортну свою продукцію. І завдяки цьому вони достатньо просто пройдуть і грудень, і завжди найтяжчий для бюджету місяць – січень. Вони пройдуть його також. Ми не можемо виключати, що за аналогією до попередніх років у січні розпочнеться авансування ВПК. Традиційно вони авансували річне виробництво ВПК у січні-лютому. Це завжди були пікові виплати, потім ішли певні спади. Тому з цієї точки зору вони роблять достатньо прогнозовані речі.

При цьому ми повинні чітко розуміти, що як би там хто не говорив, економіка, з однієї сторони, відносно стабільна. Повторюся – відносно стабільна. Відбуваються достатньо контрольовані процеси в тому, що ми точно можемо називати державними фінансами.

Із іншої сторони, треба чітко розуміти, що російська влада прийняла для себе політичне рішення про те, що їм, чесно кажучи, плювати на те, скільки відсотків населення буде значно гірше жити порівняно з попереднім роком. Але при цьому вони будуть забезпечувати російське ВПК максимально сприятливими фінансовими подушками.

У російській економіці на сьогоднішній момент, якщо говоримо про макроекономіку, проблем як таких, глобальних проблем, особливо немає. І навряд чи вони виникнуть до того моменту, поки нафта не стане по 50 доларів, як це обіцяє Трамп. Хоча знову ж таки питання, чи буде він це робити.

Якщо ми говоримо про фінанси мікрорівня, про фінанси конкретної людини, то станом на зараз уже більше двох третин населення, 62% згідно з нашою соціологією, мають проблеми з фінансами. Вони не мають заощаджень або взагалі, або максимум на один місяць. Ця цифра, я вважаю, до середини наступного року виросте до 65-67%. Тобто фактично вони дійдуть до ситуації близької до 70% людей, які знаходяться у злиднях.

Але Путіну на це глибоко наплювати. І він чітко орієнтується на що? Якщо ми говоримо про російське суспільство, воно складається з трьох великих частин. Перша – це приблизно 35%. Різні оцінки. Наша соціологія говорять десь 33-34%. Рашенфілд на днях дав 36%. Десь в районі 34-35%. Це ті, хто підтримують війну "до останнього". Це не значить, що вони всі путіністи. Серед них десь 20-25% - це антипутінисти. Але це люди, які підтримують війну "до останнього".

Ще приблизно 45% - це люди, які хотіли б, щоб війна закінчилася будь-яким методом. От чим швидше, тим краще. Треба відійти і віддати Енергодар, давайте здамо Енергодар. Треба, в принципі, зупинитись тут, давайте зупинитись тут, але просто давайте зупинятися. Причому серед тих 45% є і антипутіністи, і пропутіністи. Тут не можна казати, що все це – антипутіністи.

І ще 20% людей - так зване "болото", яке приєднається до будь-якого рішення.

І тому, коли Путін говорить про те, що готовий погіршувати життя частини свого населення, він розуміє, що він опирається на достатньо стабільних 30-35% населення, цю активну чи проактивну меншість, яка, в принципі, є головним балансиром його управлінської вертикалі.

Якщо діяльність економічного блоку російської держави логічна та обґрунтована, то чи логічна та прогнозована поведінка Путіна?

- Ми можемо говорити про наступні річ. Є три задачі, які поставив перед собою Путін і які він не досягнув і досягнути, я думаю, він сам розуміє, що не зможе. Але йому в принципі хочеться хоч чогось досягнути. Це з однієї сторони. З іншої сторони, є економічна ситуація, яка нібито стабільна з макроекономічної з точки зору, але є дуже загрозлива з точки зору технологічного старіння Росії технологічна залежність Росії від Китайської Народної Республіки. Якщо все продовжиться так, як продовжується, ще наступні роки два, Путін стане технологічно залежним в багатьох галузях економіки ХХІ століття від Китаю.

Путіну потрібна диверсифікація. І коли ми говоримо про те, що йому потрібні переговори зі Штатами, для нього найважливіше – це, безумовно, зняття санкцій. Тому у нас є шальки терезів. Із однієї сторони є економічний прагматизм, розуміння того, що в принципі для розвитку Росії краще було б на цей момент зупинитися у війні, спробувати диверсифікуватися, спробувати знову стати країною, яка торгує і на Захід, і на Схід. І в той же час спробувати якось повернутися хоча б частково в світове товариство.

А з іншої сторони є друга шалька терезів. Це його психіатрія, по суті, із третім полюсом світу. Ну, все те, що я говорю, демографію і необмежену поліцейську функцію.

Що переможе в результаті, ми сказати не можемо. Я вважаю, що на сьогоднішній момент відповіді на це питання немає. І плюс до всього іншого, якщо ми говоримо про російські еліти, то російські еліти – це теж умовність, тому що політичні рішення приймають приблизно, тобто долучені до політичних рішень приблизно від 15 до 20 людей, можливо, навіть менше.

Читайте також: Комбат бригади НГУ Дмитро Брусенський: Люди самі повинні йти до РТЦК, а не їх мають ловити

У найближчому оточенні Путіна, яке долучене до політичних рішень, є три частини. Одна – це ті, хто, напевно, проти цього, але вони стараються самоусунутися взагалі від будь-яких подібних питань. І вони найбільше бояться, щоб їх про щось почали питати, особливо публічно.

Друга частина – це люди, які активно все ж таки обстоюють питання "війни до останнього". Це перш за все Патрушев, як би там не було, хоч він і відсунутий багато в чому від влади, але тим не менше він залишається в обоймі. Це Чемезов, "Ростех". Це 80% російського ВПК. І це брати Ковальчуки.

І є ще третя частина, яку уособлює, перш за все, Кірієнко. Це перший заступник голови адміністрації президента, людина, яка реально відповідає за всю внутрішню політику російської федерації на сьогоднішній момент, і регіональну політику, перш за все. Це людина, яка мовчазно підтримує продовження війни. Він був не проти того, щоб далі це продовжувалося. Чому? Тому що він а) серед усіх – наймолодший, б) я думаю, що в його розумінні подальша ескалація – це подальша капсуляція Путіна і можливість Кирієнка управляти всіма цими процесами.

Відносно Патрушева, всіх цих "яструбів", вони теж вважають, що вони зможуть на цьому фоні, з однієї сторони, ще більше заробляти, з іншої сторони, бути ще більш впливовими на сьогоднішній день в російській політиці.

Звичайно, я дуже схематично намалював цю історію, тобто, звичайно, життя вносить свої величезні нюанси, починаючи від того, що Путін після своїх виборів, може, трошки раніше, де-факто зробив двовладдя у ФСБ. Там є два по суті керівника. Є нинішній керівник Бортников. А є його перший заступник – Корольов. Тут питання, хто більш впливовий – один чи другий. Але тим не менше, кожен із цих героїв, той самий Кирієнко, вони мають свої скелети в шафі. Але тим не менше, маємо такий розклад всередині. Тому відповісти на питання, що він хоче відносно війни, я думаю, що станом зараз навіть він сам не може сказати.

Тобто стратегії у Путіна нема і він балансує між цими трьома напрямками?

- Між двома. Домовитись із Трампом про зняття санкцій, якісь чудесні вирішення всіх його проблем. І він знову переможець, і він знову у G20. Або ж, в принципі, продовження війни. Це дві, скажімо так, прямо протилежні речі, але тим не менше він балансує між цими двома протилежними речами.

Чи має Китай стратегію щодо України?

- Китай має точно стратегію щодо Росії. Для Китаю неприпустимим є розвал Російської Федерації. У принципі, для них взагалі недопустима поразка Російської Федерації. Але їм потрібна ослаблена Росія зі зрозумілим для них центром. Плюс, вони б дуже не хотіли, щоб Росія захопила Одесу. Чому? Тому що це змінює баланс сил на Чорному морі, а Китай має достатньо серйозні свої ігри в Чорноморському басейні.

Китай має достатньо серйозні важелі впливу для того, щоб так само корейців несподівано обняти так, щоб вони змушені були відступити. Я маю на увазі, дещо відійти. Але Пекін цього чомусь не робить. Поки що Пекін старається балансувати, дивитися, не допускати Росію до керівництва в будь-яких організаціях по типу БРІКС, не давати можливості росіянам створювати якісь глобальні альянси.

Інколи це вдається, інколи це не вдається. Класичний приклад – частина Африки, яка називається Сахель, де, власне кажучи, Пекін, по суті, програв геополітичну війну росіянам у Нігері, Буркіна-Фасо і Малі. Чому це важливо? Тому що ключові війни йдуть в Африці не стільки за золото і алмази, скільки за три головних метали: уран, титан і вольфрам. І, власне кажучи, Нігер – це 60% запасів урану у світі. Просто, щоб ми розуміли, за що йде війна у цих, здавалося би, особливо непотрібних країнах.

Китай зараз поки що дивиться. Він хоче застрибнути в останній вагон миротворчого процесу і бути одним із миротворців. Це точно його стратегія. Але при цьому йому потрібна максимально ослаблена Росія, орієнтована на Китай. І вони будуть грати виключно в цю історію. Тому з цієї точки зору насправді щодо питання, чи потрібен Китаю мир, йому він потрібен тільки на цих умовах.

Як вважаєте, чи має відповідну стратегію Трамп щодо України? Чи про це ще взагалі немає сенсу говорити?

- Ця стратегія де-факто озвучена. Тобто він має переговорну позицію. Це невступ до НАТО, буферна зона, розмежування по лінії фронту і, можливо, ще щось. Це пряник. Відносно батога в нього є: збільшення поставок зброї Україні, це дуже болючий момент для Російської Федерації, і, безумовно, найболючіша точка – це домовленості з саудитами про опускання ціни на нафту до 50 доларів. Це буде критична історія для росіян, але знову ж таки це не одномоментна історія. Із моменту, коли ціна опуститься до 50 доларів, вона має протриматися хоча б рік для того, щоб росіяни відчули жорстку проблему, жорсткі проблеми в державних фінансах. Тому це теж питання не одного дня.

Наскільки імовірний сценарій із обвалом ціни на нафту?

- План у Трампа – постаратися до дня інавгурації пряником добитися призупинки бойових дій і початку переговорів по цих позиціях. Чи вдасться це йому? Ми повертаємося до питання Путіна і його двох шальок терезів. Тому з цієї точки зору ситуація 50 на 50.

Минулого тижня адміністрація президента Байдена санкціонувала передачу України протипіхотних мін, які не давали з початку війни. І, власне, дозволила завдання ударів балістичними ракетами вглиб території Росії. Чого ще можна очікувати останні два місяці від адміністрації Байдена?

- Томагавків не буде! У принципі питання в тому, скільки буде ATACMS і скільки буде іншого озброєння. Це ключове питання, на яке в нас відповіді немає. Плюс, можливо, буде списана частина нашого боргу. Ці речі, напевно, все ж таки будуть зроблені.

Але зараз уже навіть ATACMS-ами адміністрація Байдена де-факто підняла градус і дала Трампу хорошу переговорну позицію для того, щоб з Путіним було, про що розмовляти.

Кого ще росіяни, крім північних корейців, можуть залучити до війни з Україною? Зокрема, цього тижня була інформація про єменців. Також цікаво, чому немає масово білорусів?

- Білорусів не буде, тому що Лукашенко це забороняє. Лукашенко тут чітко грає, прикриваючись позицією Пекіна. Білорусь взагалі дуже орієнтована на Пекін, і тут в даному випадку китайцям вкрай важливо, щоб тут не з'явилися якісь білоруси. Це перший момент. Другий момент: Лукашенко боїться насправді бунтів всередині Білорусі. Він боїться того, що полк Калиновського, який зараз на території України, несподівано може обрости великою кількістю бійців всередині Білорусі, і тоді у нього будуть певні проблеми. До всього іншого, у нього вибори скоро. Він відмінив транзит влади, і, здавалося б, що він там задавив уже все.

Але ми бачимо, що всередині Білорусі відбувається достатньо велика кількість, як мінімум, профілактичних арештів, коли людей затримують, потім відпускають. Тому з цієї точки зору, я не думаю, що це взагалі зараз реалістично. Він взагалі тоді ввійшов у цю авантюру, тому що він вірив у "Київ за три".

Якщо ми говоримо про Ємен, про інші якісь історії, я нагадаю, у 2022 році чекали 50 тисяч сирійців. Тобто зараз буде ще 50 тисяч єменців, яких теж не буде. Це будуть одиничні випадки. І взагалі подібні речі в усьому світі, великі маси військових з'являються тільки тоді, коли є політична воля керівництва тієї чи іншої країни відправити так званих добровольців. Це ми бачили з радянськими військами в Іспанії, з китайськими військами під час Корейської війни і т.д.

Тобто це з'являється тільки тоді, коли є політична воля тієї чи іншої країни. За інших обставин це неможливо взагалі. Тому я не вірю в ніякі масові речі зі сторони Ємену. А плюс до всього іншого, я ще не дуже поки що вірю в якійсь короткій перспективі, що з'являться великі маси корейців. Тобто в даному випадку поки що це дуже обмежений континент, який ми до кінця не розуміємо, чи то він бере участь, чи то не бере в бойових діях. Я не дуже вірю в те, що тут найближчим часом з'являться зараз десятки тисяч корейців, які почнуть воювати

Чи в якійсь перспективі це можливо? Теоретично так. Але знову ж таки, тут буде достатньо велику роль відігравати Китай, який, я повторюю, має багато можливостей для того, щоб задушити в обіймах Ким Чан Ина і натякнути Росії на те, що завтра несподівано зупиняється на місяць поставка всього, що потрібно для російського ВПК. І я думаю, що тут Китай має можливості для балансування цієї ситуації.

Чи можна очікувати від канцлера Олафа Шольца рішення про передачу ракет?

- Ні! Це навіть теоретично неможливо. Шольц достатньо жорстко сказав про те, що він не збирається давати ніякі "Тауруси". Це для мене буде виглядати, як якесь чудо. Реально це буде на рівні чуда, коли Шольц прийме подібне рішення. Тому я не вірю, що він дасть подібні речі. Треба розуміти взагалі психологію Шольца. Шольц – це не та людина, яка може різко змінити свою точку зору. Він дуже рідко коли щось подібне робив. Я маю на увазі настільки публічно і демонстративно.

Я тут можу не погодитись, тому що на початку повномасштабної війни у Шольца була кардинально інша точка зору і щодо важкого озброєння, і щодо протиповітряних систем. Однак він її змінив.

- Зараз я не вірю в те, що він "Тауруси" буде передавати.

Як ви думаєте, що буде з транзитом російського газу по нашій трубі? Закінчується контракт, я нагадаю.

- Чесно кажучи, поки що відповісти на це питання достатньо складно. Я впевнений, що транзит російського газу по трубі буде однією з частин переговорного процесу. У даному випадку, очевидно, про це будуть також розмовляти. Газові питання, поставки газу в Європу будуть підійматися як один із "пряників" для Владіміра Путіна. Тому з цієї точки зору, очевидно, будуть відбуватися якісь переговорні процеси. Хоча, чесно кажучи, я не дуже вірю в те, що вони будуть якимись успішними.

Що ви маєте на увазі? Україна проти транзиту, наскільки я розумію, але це може бути тільки публічна позиція.

- Для нас це не такі великі гроші на сьогоднішній момент, але Україна проти цього. Україна проти, але Socar зараз транспортує де-факто російський газ.

Тому з цієї точки зору тут будуть політичні рішення. Газ – це завжди політичне рішення. Якими вони будуть? Поки що мені відповісти тяжко, але ще раз кажу, це буде частиною великого переговорного процесу.

На моє суб’єктивне враження, з початку війни Харківська область не була першим пріоритетом для Путіна, для російської армії. І зараз, незважаючи на тиск на Куп'янському напрямку, все одно, пріоритет залишається в Донецькій області. Як ви вважаєте, чому так відбувається? Радянську Україну створювали саме в Харкові. Якщо йти за шаблонами, то першорядною ціллю для Путіна мав би бути саме Харків.

- Я думаю, що на початках пріоритетом взагалі був навіть не Донбас, а був Київ. І він вважав, що за три дні дійде до Києва, Київ впаде, і тоді не треба буде брати ні Харків, ні будь-що інше. Це перший момент. Відносно теперішнього дня, то просто немає фізично сил, щоб взяти Харків. Плюс, із того моменту, як вони оголосили Донецьку, Запорізьку, Луганську і Херсонську області своїми територіями, для них вкрай важливо зараз показати, що вони там добиваються свого.

Тому з цієї точки зору, вони вважають, якщо вони візьмуть там, далі вони вже можуть собі щось потім добрати. Я думаю, що тут питання достатньо прагматичне з їхньої сторони. Харків – надто велике місто для того, щоб його легко було взяти, можна в ньому загрузнути. Набагато важливіше для них зараз рухатися там, де їм легше, як вони вважають.

Тобто Харків – це відкладена ціль?

- Я, чесно кажучи, набагато оптимістичніший, ніж багато хто інший. Я вважаю, що у них не вистачить сил рухатися далі. Тому очевидно, якщо він навіть зараз прийме рішення про те, що він продовжує війну, надовго його не вистачить. Я впевнений, що опускання ціни на нафту, в принципі, тільки прискорить технологічний розвал російської економіки.

І на завершення питання: що має відбутися, щоб війна закінчилася вже в 2024 році?

- Політична воля Владіміра Путіна. Це єдине, що може бути. І страх того, що Трамп реально дійде до того, що він а) різко опустить ціну на нафту і б) Путін повинен боятися за своє життя.

Ми повинні зрозуміти, що національна ідея Російської Федерації на сьогоднішній момент: Путін має жити довго, максимально довго, максимально щасливо, максимально здоровим і померти в кріслі президента Російської Федерації. Тому з цієї точки зору, вірогідність ядерної війни достатньо низька, як один із аспектів. Із іншої сторони, він страшно боїться за своє життя, він параноїк. Якщо він розумітиме, що далі це загрожує його життю, його добробуту, його спокою, у принципі це буде один із вагомих аргументів для того, щоб придумати собі, чому він зупиняє війну. Плюс, звичайно, дуже багато чого буде залежати від того, як Трамп проведе цю переговорну сесію.

Вона стартуватиме після його інавгурації?

- Я вважаю, що вона вже стартувала. Я вважаю, що контакти нижчого рівня відбуваються. І ще раз повторююся, я вважаю, що Трамп зробить все від себе залежне для того, щоб заморозка конфлікту збіглася із його інавгурацією.

Читайте також: Голова Вовчанська Тамаз Гамбарашвілі: "Ждуни" виявили себе в перші дні нового наступу на Харківщині