"У цю гру можна грати удвох": Чи має Україна повертати свої історичні землі, які входять до складу рф

22 січня 2024 року на День Соборності України президент Володимир Зеленський підписав указ про історично населені українцями території російської федерації.

Глава держави звернув увагу на те, що впродовж століть так звана росія систематично вчиняла і продовжує вчиняти дії, спрямовані на знищення національної ідентичності, пригноблення українців, порушення їхніх прав і свобод, у тому числі на історично населених ними землях на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей російської федерації.

У своєму указі президент насамперед наголосив на необхідності підтримання прав українців на росії на отримання освіти українською мовою та її вільне використання, громадянських, соціальних, культурних та релігійних прав, доступу до україномовних засобів масової інформації, права на мирне зібрання тощо.

Документ стосується майбутньої роботи України на території так званої росії в інформаційному, культурологічному, мовознавчому та історичному зрізах.

А чи потрібно України в політичному сенсі повертати історично заселені українцями землі, що зараз входять у рф, ми запитали в мешканців Харкова.

Ольга: "Складне дуже питання для мене. Я вважаю, що Україна має залишитись Україною з тими землями, які входили до неї до 2014 року. А щодо того, що історичні землі? Чесно, я не можу сказати. Я ніколи в це не вникала і навіть не знаю".

Анатолій: "Однозначно все повертати треба. Як була наша власність, так воно має залишитися. Україна має бути Україною".

Віталій: "Не треба. Хай живуть. І вже, як історично наш кордон, який у 1991 році затвердили і Америка, і Великобританія, і та ж росія. Що росія тепер доказала і показала, що їхні підписи, якісь договори вони коштують нуль. Так що з росією ніяких домовленостей не може бути. А нам ті землі? Хай вони вже будуть у росії. А там захочуть колись там, зроблять референдум, як вони кажуть там. І хай приходять. Ми від них не відмовимося".

Олександра: "Про Бєлгородську область та про Кубань не знаю. Не говоритиму, бо не знаю достовірно. А наші землі, які захоплені зараз, звичайно, потрібно. Звичайно".

Тетяна: "Звичайно".

Ілля: "Я гадаю, що воно нам не треба. Бо це вже доволі давно кацапські землі. І там вже багато поколінь виросло за їхніми наративами".

Харків'янка: "Я вважаю, що у нас є Україна в рамках 1991 року, і хочеться, щоб вона така і залишилась. Все. Більше нам не треба".

Олександр: "Хоч би втримати, що є. А там уже буде питання інше. Там як корінне населення думатиме".

Ігор Іванович: "Я вважаю, що це не на разі питання, але теоретично повинні. Повинні так зробити. Але більш дипломатичним шляхом, а ніж агресивними діями. Підготувати належним чином усю документацію і думку суспільну про те, щоб люди свідомо до цього підходили".

Володимир: "Україні потрібно повертати ті землі, які належать їй, згідно Конституції України. І тільки так. Усе інше – то балачки".

Руслан: "Те, що Кубань? До 1918 року Бєлгород був Україною. Знову ж таки в Бєлгороді дуже багато українців. Українською розмовляють. Я вважаю, що треба відстояти те, що належить нам із 1991 року. Тобто територія – наша територія. А решта? Це вже юридично буде порушення кордонів. Ми підемо забирати в них те, що належить їм. Якби вони хотіли, вони б зібралися в Кубані і сказали: "Ми хочемо в Україну". Були слобідки, після слобідок стала Слобожанщина. І етнічна українська мова пішла звідси, зі Слобожанщини. І пішов до Кубані. Але ж це історія".

Юрій: "Це те саме, що якщо у нас тут живуть росіяни, то їм треба віддати. Чи якщо живуть якісь ямайці, віддати Ямайці?"

Ольга: "Не потрібно, я вважаю. Хто бажав, той переїхав. Тому вважаю недоцільним розпорошувати наші сили для того, щоб етнічних українців там десь. Вони не хочуть".

Тетяна: "Одна частина населення по-одному думає. Інша – по-іншому. Лише час покаже. Наша земля, вона має бути нашою. Якщо це наша земля. Але це треба все історично перевіряти".

Любов Григорівна: "Я так думаю, що дай Бог наші, які зараз є, відвоювати. А вже ті нам особливо не потрібні".

Євгенія: "Ні. Не потрібно. Земля – це не основне. Основне – люди".

Ольга: "Я вам скажу так, що я про це навіть не думаю. У нас є, про що думати. Я вважаю, що потрібно повернути поки що наші землі".

Дарина: "Якщо дивитися про Бєлгород, про Кубань, то вони там вже такі зросійщені, що якщо навіть ми це зробимо, то толку від цього не буде. Їм треба буде відновлювати. Ну ви бачили, в якому стані знаходяться маленькі містечка на росії, я вибачаюсь. Там просто руїни. У мене село на Конотопщині в Сумському районі виглядає краще, ніж у них там міста. Тобто треба їх відбудовувати. Треба людям платити гроші, з них податки брати. Це занадто багато роботи. Напевно, такий плювок в обличчя росії. Що типу: "Ось ви кажете, що у вас тут Донбасс і Харківщина – це "исконно российские территории", а ми скажемо що у нас Кубань і Белгородщина – споконвічно українські". Дивіться: у нас карти є, розумієте? У цю гру можна грати удвох".

Михайло: "Ви ж розумієте, що карти змінювалися кожні десять років. Карта може бути, де Крим – це Туреччина, і з Кримом українським. І з Кубанню українською були карти. На карти звертати увагу, я вважаю, не потрібно. Якщо вони будуть на наші землі претендувати, то ми маємо заходити через Бєлгород, забирати його і тоді торгуватися. Як це ізраїльтяни робили. Заходили до Єгипту, заходили до Сирії. Це те, що ізраїльтяни робили. І ми також маємо заходити в Курську область, у Бєлгородщину. І тоді торгуватись. Відсікати росіян до Таганрога. І тоді про щось домовлятися. Інакше нічого в нас не вийде".

Читайте також: Скасування виплат ВПО: Як живуть переселенці в Харкові

Ракетні обстріли Харкова: Як реагують люди на злорадство мешканців Бєлгорода

Ракетні удари росії: У яке місто хотіли би переїхати мешканці Харкова