Скасування виплат ВПО: Як живуть переселенці в Харкові
За офіційними даними, у місті Харків на обліку стоять 194,4 тисячі переміщених осіб, із яких 27,7 тисячі – діти, а 49,8 тисячі осіб — пенсіонери. У цілому по Харківській області кількість ВПО динамічна, але стабільно сягає півмільйона людей.
Із 2024 року планується скорочення переліку громадян, яким будуть виплачувати кошти як ВПО.
Згідно з офіційним роз'ясненням Мінсоцполітики, усім ВПО, які звернулися за виплатами після 1 серпня 2023 року, фінансова допомога буде подовжена ще на півроку тобто до 31 січня 2024 року. Після автоматичного продовження вони отримуватимуть кошти ще шість місяців, починаючи з 1 лютого 2024 року.
У подальшому під час нарахування допомоги будуть враховувати постійне перебування людини в Україні, але не у рідному місті, та її матеріальний стан. У 2024 році допомогу автоматично продовжать для українців, чий майновий стан потребує додаткової підтримки, й скасують для осіб, чий матеріальний стан дозволяє здійснювати суттєві витрати без допомоги держави. Грошові виплати не продовжуватимуть для осіб, які перебувають за кордоном понад 30 календарних днів поспіль без обґрунтованих та документально підтверджених причин.
Зокрема, виплати можуть скасувати для ВПО, які придбали земельну ділянку, будинок чи квартиру на суму понад 100 тис. грн (крім житла, отриманого коштом державного чи місцевого бюджету); придбали новий транспортний засіб, з року випуску якого минуло менше як 5 років (крім авто, які були придбані волонтерами та передані на потреби ЗСУ); мають власне житло площею понад 13,65 кв. м на одного члена сім’ї на територіях, де не ведуться активні (можливі) бойові дії або які не є окупованими; придбали іноземну валюту на загальну суму понад 100 тис. грн (крім валюти, отриманої від благодійних організацій або придбаної для оплати медичних, соціальних, освітніх послуг), а також банківські метали; мають на депозитному банківському рахунку кошти на загальну суму понад 100 тис. грн.
"Думка" вирішила поцікавитися у ВПО, котрі проживають у Харкові, як вони ставляться до такої ініціативи уряду скасувати виплати.
Тетяна Йосипівна: "Мені дуже важливо, тому що вже досягла пенсійного віку, але я пенсію не можу оформити у зв’язку з тим, що мені потрібна довідка. Нам вертатися нікуди. Тому вся надія на державу".
Оксана: "Дитина багато що просить, але я не можу купити, що потрібно. Буває просить то морозиво, то шоколадку, але я кажу: немає грошей. Апельсини, мандарини, яблука, банани - це одразу. Цукерки, шоколадки – відмовляємось. Буває раз на тиждень м’ясо візьмемо. Ще плюс в аптеку. Буває малий захворіє – біжиш в аптеку. До тисячі купляєш в аптеці на місяць, щоб вистачило йому пролікуватись".
Світлана: "Справа в тому, що я їх ще отримати не можу. Уже рік мене кидають із однієї інстанції в іншу інстанцію. На що ми живемо? Бабуся – пенсіонерка, перераховує зі своєю пенсії. Я з дитиною. Щоб було на хліб. Навіть 100 грн – це гроші".
Ірина: "Негативно. Я залишилася абсолютно без житла. У передмісті жила, Руські Тишки. Наш будинок на вісім квартир. Радгоспний такий, баракового типу - вщент. Плюс у мене перша група зі зору. Через те, що я остаточно втратила зір. В окупації були. Я не змогла вчасно потрапити до Гіршмана. Лікували око праве, воно ще бачило. Відшарування сітківки. І у березні мені треба було на чергову операцію. І я ніяк. Я без крапель просиділа. Усе, око зникло. У мене донька, вона на роботі. Ну, як би працює на "Кулиничах". Минулий тиждень – лише один день був робочий. Робота є – є. Ні? І ось для неї 2000 – це теж дуже вагомо. Де зараз що шукати? Скільки разів за оголошенням вона так. І на кухню могла піти: кухарем, помічником. Навіть посудомийкою хотіла йти. Дуже важко".
Алла Леонідівна: "У Харкові неможливо знайти роботу. А якщо знаходиш, то бачать, що ти переселенець і тобі одразу кажуть: паши цілий день і за місяць чотири тисячі".
Ніна: "Не треба скасовувати. Тому що пенсії в мене ще немає. Тільки ВПО і все. А з чим я буду жити? Просити? Напевно доведеться, як жебраку, ходити і просити. А за що я ще буду? На роботу мене вже не приймуть. А так хто його знає? Тільки ходити по селах просить, по квартирах".
Віталій: "Та що таке зараз 2000 грн? Ніщо, рахуй. Якщо я за 200 грн вилікував зуб у себе у Куп'янську. А тут із мене 1100 грн здерли. І як я на 900 грн проживу? Куди тільки не пробував. "Ми зателефонуємо". І все. Пішов в охорону, щоб десь сторожем працювати. Подавав заявки, писав. Навіть в "АТБ" сюди подавав. Нуль. Я зараз влаштувався. Четвертий день на роботу. Мене тільки прийняли до комунального підприємства двірником. І все. На руки сказали будуть давати 6100 грн чи 6200 грн".
Любов Миколаївна: "Чули і кожен день цікавимося цим. Бо я отримую ці дві тисячі, а мій чоловік – не отримає. У зв'язку з тим, що раніше ми як ВПО були зареєстровані у Київській області. А у зв’язку з тим, що вони сказали: "Як ви виїдете до дому, до місця постійного проживання і не зніметесь, то ми тоді з вас усі гроші знімемо". І як чесні, порядні громадяни, він знявся з обліку і приїхав у Куп’янськ. Після того, як він знявся з обліку пройшло два місяці. І у зв’язку з тим, що загострилися у Куп’янську ще дужче бойові дії волонтери нас вивезли сюди. Пішли у ЦНАП. Там сказали, що йому виплата не передбачена, бо він в другий раз стає на облік. І з цього часу він не отримує ці 2000 грн. Я і Верещук дзвонила, і кругом дзвонила, і адвокатам, і всім. "Це все правильно. Немає такого, щоб ви можете отримувати". Ну ми ж не по своїй волі приїхали? Усе витрачаємо. Усе витрачаємо. У нього три тисячі, у мене три тисячі. І мої ВПО дві тисячі. І ось 8000 грн ми їх усі і витрачаємо. На ліки дуже багато для мене персонально йде. Ви зараз як запишете, то мене приб’ють".
Світлана: "Дуже важливо. Нам нема на що жити з дітлахами у гуртожитку. М’ясо, овочі. Нам ніде їх взяти. Щоб передали нам з дому – нікому передати. Все купується. Як я була вдома, то я вирощувала сама на городі. Зараз я усе купую. Я мати – одиначка. Але я нічого не отримую, оскільки як евакуйована працювала у громаді. Я тільки живу на ВПО. Купуємо усе. Гуманітарка тут дуже рідкісний випадок. Якщо відмінять – нам буде біда. І ми ж приїхали не по своїй волі сюди. Прикро, якщо заберуть у нас ці кошти, то я не знаю, що ми будемо робити. І додому ми не повернемося. Там бойові дії. Куп’янськ. Ми кинули і хати, і продукти, котрі придбали. Мені ніхто їх не пришле. А я не поїду, я боюся, чесно. Півроку я вже тут і боюся. Ми просто виїхали від такого. Двадцять дві доби у льоху жили. Ми просто не можемо. От так колотить дітей. Переживають, кричать. Коли повітряна тривога – становимося в кучку, обіймаємось і Богу молимося. Не хочемо ще вмирати. Такої смерті нікому не побажаєш".
Читайте також: Ракетні удари росії: У яке місто хотіли би переїхати мешканці Харкова
Ракетні обстріли Харкова: Як реагують люди на злорадство мешканців Бєлгорода
