Пастка виборів та альтернатива персоналізму: чому Україні потрібен Уряд національної єдності

Нещодавні вибори в німецькій Саксонії-Ангальт стали черговим сигналом того, наскільки швидко змінюється політичний ландшафт демократичної Європи.

"Альтернатива для Німеччини" – AfD – отримала 43,8% голосів, більш ніж удвічі перевищивши свій результат п'ятирічної давнини. Християнсько-демократичний союз, який у цій східнонімецькій землі десятиліттями був провідною політичною силою, отримав лише 17,2%. AfD матиме 39 із 83 місць у ландтазі – тобто залишилася за три мандати від абсолютної більшості.

Це не означає, що ультраправі автоматично отримають владу. Для формування уряду потрібна парламентська більшість, а інші основні політичні сили поки що відкидають коаліцію з AfD.

Але для нас важливий інший висновок.

Європейські демократії входять у період глибокої політичної нестабільності. Старі партійні системи слабшають, виборці дедалі частіше відмовляються від традиційних політичних сил, а суспільства шукають простих відповідей на складні проблеми.

Ми не можемо впливати на виборців Німеччини, Франції чи США.

Але можемо і повинні запитати себе: наскільки стійкою є наша власна політична система перед обличчям тривалої війни, виснаження суспільства та неминучих політичних змін?

І тут Україна опиняється у власній пастці.

Пастка виборів

Сьогодні український політичний дискурс значною мірою зведений до одного питання: коли і як проводити вибори?

Одні вважають, що вибори необхідні для оновлення влади та її демократичної легітимації.

Інші відповідають, що під час війни вони є практично неможливими, створюють безпекові ризики та можуть перетворитися на фактор внутрішнього розколу.

Обидві позиції мають свої аргументи.

Але в цій суперечці ми втрачаємо головне.

Вибори – це спосіб сформувати владу. Але вони не відповідають на питання, як ця влада повинна бути організована.

Можна провести вибори і залишити ту саму систему, в якій ключові рішення концентруються навколо одного політичного центру.

Можна змінити прізвища – і не змінити принцип ухвалення рішень.

Можна отримати новий мандат – і залишитися зі старими інституційними проблемами.

Тому сьогодні Україні потрібна розмова не тільки про вибори.

Їй потрібна розмова про Уряд національної єдності.

Не як альтернативу демократії.

А як спосіб посилити демократичну державу в умовах, коли звичайні механізми політичної конкуренції обмежені війною.

Від сильної людини до сильної системи

Українське суспільство має одну особливість, про яку ми не дуже любимо говорити.

Ми значною мірою залишаємося патерналістським суспільством.

Нам подобається шукати сильного керівника, який "усе вирішить".

Ми охоче обговорюємо, хто має бути президентом, хто сильніший, хто популярніший, хто здатний перемогти на виборах.

Значно рідше ми питаємо: а як повинна працювати держава, якщо при владі опиниться людина, яка нам не подобається?

Саме це і є питанням зрілої демократії.

Сильна держава – це не держава сильного керівника.

Сильна держава – це держава, яка здатна нормально працювати незалежно від особистих якостей того, хто очолює її в конкретний момент.

У цьому полягає принципова різниця між персоналізмом та інституційною державою.

Персоналізм виникає тоді, коли ключові рішення поступово замикаються на одній людині або вузькому колі її найближчого оточення.

Така система може бути дуже ефективною в перші моменти кризи.

Коли потрібно діяти негайно, централізація прискорює рішення.

Але тривала війна – це вже не один надзвичайний момент.

Це роки складних рішень, помилок, корекцій, конфліктів інтересів, економічного виснаження та необхідності постійно адаптуватися до нових обставин.

І тут персоналістська модель починає створювати ризики.

По-перше, виникає інформаційна бульбашка. Керівник поступово отримує переважно ту інформацію, яку йому готове надати його оточення.

По-друге, слабшають державні інституції. Міністерства, парламент та інші органи втрачають частину своєї самостійності, якщо найважливіші рішення фактично приймаються поза ними.

По-третє, відбувається концентрація відповідальності. Помилка одного політичного центру починає сприйматися як помилка всієї держави.

Це небезпечно і для країни, і для самого керівника.

Тому проблема полягає не в тому, що Україні потрібна "слабша" президентська влада.

Проблема в тому, що Україні потрібна сильніша система державних інститутів.

Чому просто провести вибори недостатньо

Вибори є необхідним механізмом демократії.

Але вони не є механізмом вирішення всіх політичних проблем.

Уявімо, що завтра з'являється можливість провести загальнонаціональні вибори.

Що зміниться?

Ми отримаємо новий розподіл мандатів, нові політичні конфігурації, можливо – нового президента або парламентську більшість.

Але чи автоматично зникне концентрація влади?

Чи з'являться незалежні механізми контролю?

Чи почнуть міністерства працювати краще?

Чи зникне залежність державної політики від вузького кола людей?

Звичайно, ні.

Вибори можуть змінити склад влади.

Але вони не обов'язково змінять архітектуру влади.

Саме тому перетворення виборів на універсальну відповідь на всі політичні проблеми є своєрідною пасткою.

Ми починаємо сперечатися про те, хто прийде після нинішньої влади, замість того, щоб обговорювати, якою повинна бути влада після війни – і вже зараз.

Чого нас вчить Черчилль

У травні 1940 року Велика Британія опинилася перед загрозою, яку можна було порівняти із загрозою самому існуванню держави.

Німецькі війська наступали в Західній Європі. Франція була на межі падіння. Велика Британія могла залишитися практично сам на сам із нацистською Німеччиною.

У цей момент Вінстон Черчилль сформував уряд на максимально широкій політичній основі.

До нього увійшли представники не лише консерваторів, а й опозиційних сил. Було створено Військовий кабінет, до якого увійшли лідери основних політичних сил. Сам Черчилль у своїй промові 13 травня наголошував, що уряд має бути сформований на найширшій основі та включати всі партії – і ті, що підтримували попередній уряд, і опозицію.

Це був принципово інший спосіб організації політичної відповідальності.

Черчилль не сказав: "Тепер я переміг, тому всі інші повинні замовкнути".

Він фактично сказав: тепер ми всі відповідаємо за країну разом.

У тій самій промові прозвучали його знамениті слова:

"Я не можу запропонувати нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту".

А на запитання про мету він відповів одним словом:

"Перемога".

Черчилль не скасував британську демократію.

Навпаки, саме парламентська система дозволила в критичний момент сформувати широку політичну відповідальність.

Це важлива деталь, яку ми часто втрачаємо, коли говоримо про британський досвід.

Національна єдність – це не відсутність політичних розбіжностей.

Це здатність різних політичних сил домовитися про те, за що вони відповідають разом.

Що означав би Уряд національної єдності для України

Український Уряд національної єдності не повинен бути копією британського уряду 1940 року.

Історичні обставини різні. Нам не потрібна декоративна коаліція, в якій партії просто отримають по кілька міністерських портфелів. І нам точно не потрібен черговий політичний "договірняк".

Йдеться про інше.

Уряд національної єдності – це механізм розподілу відповідальності.

Його сенс можна звести до кількох принципів.

Перший – повернення виконавчої влади до інституційної логіки.

Президент має виконувати свої конституційні функції, зокрема у сфері зовнішньої політики та верховного головнокомандування.

Уряд має реально відповідати за виконавчу політику – економіку, соціальну сферу, державне управління, мобілізацію ресурсів і тил.

Другий – участь основних політичних сил у спільній відповідальності.

Якщо опозиція входить до уряду, вона більше не може бути лише критиком.

Вона бере на себе відповідальність за конкретні рішення.

Це принципово. Сьогодні політик може сказати: "Я б зробив інакше".

Уряд національної єдності має змусити його відповісти на інше запитання:

"Добре. Тоді зробіть. І відповідайте за результат".

Третій принцип – залучення професійного ресурсу країни.

Управляти державою мають не лише партійні функціонери.

У системі повинно бути місце для професіоналів, кризових менеджерів, представників бізнесу, волонтерського середовища, громадянського суспільства, незалежних експертів.

Не як декоративна "громадська рада", а як реальна частина процесу ухвалення рішень.

Четвертий – контроль.

Уряд національної єдності не повинен означати, що всі домовилися – і тепер ніхто ні за що не відповідає.

Навпаки.

Чим ширше коло людей бере участь в ухваленні рішень, тим зрозумілішою повинна бути їхня персональна відповідальність.

Національна єдність – це не любов одне до одного

Є ще одна принципова річ.

Уряд національної єдності не означає, що українські політики повинні перестати бути опонентами.

Демократія без конфлікту неможлива.

Лейбористи й консерватори Великої Британії 1940 року не перестали мати різні погляди.

Вони просто погодилися, що існує рівень відповідальності, на якому їхні розбіжності не можуть ставити під загрозу існування держави.

Саме цього розуміння нам сьогодні бракує.

Національна єдність – це не коли всі думають однаково.

Це коли люди, які думають по-різному, готові разом відповідати за те, що є спільним.

Найважче – змінити не владу, а наше ставлення до влади

Можливо, найбільша проблема навіть не в політиках.

Вона – у суспільному запиті.

Поки ми будемо шукати "свого" президента, "свого" прем'єра, "свого" сильного лідера, ми залишатимемося залежними від персоналій.

І кожна зміна влади буде сприйматися як початок нового життя.

А потім виявлятиметься, що старі проблеми нікуди не поділися.

Тому Україні потрібна інша політична культура.

Не:

"Хто нас врятує?"

А:

"Які інституції не дозволять нам знову опинитися в ситуації, коли все залежить від однієї людини?"

Не:

"Хто буде наступним президентом?"

А:

"Як зробити так, щоб незалежно від прізвища президента держава працювала?"

Не:

"Коли будуть вибори?"

А:

"Як забезпечити демократичну відповідальність влади вже зараз, коли повноцінний виборчий процес неможливий?"

Саме тут Уряд національної єдності набуває принципово іншого значення.

Це не спосіб відкласти демократію.

Це спосіб зберегти її інституційну основу в умовах війни.

Не замість виборів, а до них

Важливо не створювати хибної дилеми.

Уряд національної єдності не повинен бути заміною виборам назавжди.

Вибори мають відбутися тоді, коли це стане можливим, безпечним і відповідатиме українському законодавству.

Але до того часу країні потрібен механізм, який дозволить не просто зберігати існуючу систему, а підвищувати її стійкість.

Саме тому Уряд національної єдності можна розглядати як перехідний інституційний механізм.

Його завдання – не визначити, хто буде наступним президентом.

Його завдання – зробити так, щоб наступний президент отримав не персоніфіковану державну машину, а систему інституцій, здатну працювати незалежно від особистості її керівника.

Це набагато складніше, ніж провести вибори.

Але, можливо, саме це сьогодні Україні потрібно найбільше.

Пастка персоналій

Вчорашній результат AfD у Саксонії-Ангальт показує, наскільки швидко навіть стабільні демократії можуть входити в період політичної турбулентності.

Суспільства втомлюються від старих політичних еліт. Виборці шукають радикальні альтернативи. Традиційні партії втрачають монополію.

І після кожних виборів виникає нове питання: як сформувати дієздатну владу?

Німецький випадок показує дуже просту річ: перемога на виборах ще не означає здатність самостійно керувати державою. AfD отримала 43,8%, але 39 із 83 місць – цього недостатньо для одноосібної більшості. Далі починається найскладніше: переговори, коаліції, відповідальність і пошук спільної основи для управління.

І це важливий урок для України.

Демократія не закінчується в момент підрахунку голосів.

Вона тільки починається.

Тому наше завдання сьогодні – не вибрати між "виборами" та "невиборами".

Наше завдання – перестати думати про державу як про власність чергової політичної команди.

Україна не може дозволити собі ще один цикл, у якому змінюються персоналії, але не змінюється система.

Їй потрібен перехід від персональної влади до інституційної держави, від політичної монополії до розподіленої відповідальності, від патерналістського очікування "сильної руки" до громадянської відповідальності за спільне майбутнє.

Уряд національної єдності – лише один із можливих інструментів такого переходу.

Але обговорювати його потрібно вже зараз.

Бо головне питання України сьогодні не тільки про те, хто нами керуватиме.

Головне питання – як ми побудуємо державу, яка вистоїть незалежно від того, хто нею керує.

Читайте також: Від параду роботів до першого дзвоника: де гартується майбутня зброя України