Меморіали радянським солдатам в Україні: Пам'ятники окупантам чи загиблим українцям?

Але ситуація щодо України досить неоднорідна. На сході країни тема перепоховання радянських солдатів залишається табуйованою.
"Це треба було зробити ще у 1990-х. Я бував на цьому Пагорбі слави у Львові. Це капище, куди ходили місцеві комуністи та проросійські елементи багато років поспіль. До 2022 року у Львові теж була проросійська когорта, це нащадки КДБ-шників, самі КДБ-шники та партійні діячі та їхні діти, які ходили та регулярно там влаштовували якісь провокації на 9 травня. А до 2014 року там і "регіонали" влаштовували провокації. Це було місце "злачне". Це давно треба було зробити", – каже харківський активіст, керівник громадської організації "Деколонізація. Україна" Вадим Поздняков.
Львів, Пагорб слави / Фото: Львів.сіті
Початок ліквідації меморіалів
Поздняков дуже позитивно оцінює перепоховання останків військовослужбовців радянської армії з Пагорба слави у Львові. При цьому активіст зазначає, що першою ліквідацію радянських меморіалів розпочали не у Львові, а у Вінниці. Незважаючи на те, що багато десятиліть ця тема була табуйованою в Україні, зараз процес набирає обертів.
"Держава насправді захищає всі ці меморіали. Але чинне законодавство вже не відповідає вимогам часу. Був законопроект у Раді щодо всіх пам'яток учасникам Другої світової, його не ухвалили. І то він дуже м'який, насправді. Але навіть його не прийняли. Якщо брати юридичну точку зору, то написи про 1941, написи про "Велику вітчизняну" (у радянській історіографії Друга світова війна почалася не в 1939, а в 1941 і мала назви "Велика вітчизняна війна" - ред.) - все це фактичне є законним. Навіть не говоримо вже про пам'ятники радянським солдатам та похованням. Це все є законним і охороняється державою", - зазначає Поздняков.
Меморіал Слави у Вінниці / Фото: Вікіпедія
При цьому, за словами активіста, ці закони можна оминати та проводити офіційні перепоховання учасників Другої світової війни, які спочивають на великих меморіалах.
"Першим обласним центром, який все-таки це зробив, була Вінниця. Вони, до речі, провели перепоховання ще у травні 2023 року. У Вінниці провели масштабне перепоховання, вони прибрали все це радянську маячню звідти. І вони зробили це навіть раніше, ніж Львів. А у Львові перепоховання відбулося не тільки на Пагорбі слави, але й на Марсовому полі. Звідти забрали тіла всіх НКВС-ників. Нині на цьому місці – вже поховання українських військових”, - каже активіст.
Відмова від міфу більшовиків
Поздняков зазначає, що крім Вінниці та Львова перепоховання на масштабних обласних меморіалах більше ніде не стартували.
Однак, як перші спроби розпочати цей процес можна називати перепоховання більшовиків, яких вбивали українські селяни під час окупації Червоною армією Української Народної Республіки у 1919-1921 роках. Це вже сталося, зокрема, у центрі Полтави.
Аналогічна історія сталася й у Харкова, де у 2017 році з центру міста прибрали пам'ятник та могилу заступника наркома у військових справах Донецько-Криворізької Радянської республіки, учасника окупації України Миколи Руднєва. При цьому у могилі кісток не знайшли, саме поховання виявилося частиною радянського міфу і було за фактом фейковим. У Чернівцях у могилі радянського майора, який загинув на початку ХХ століття під час захоплення України, також останків не знайшли, зазначає активіст.
Могила Руднєва у Харкові, 2017 рік / Фото: Гордон
"Під меморіалами Другої світової не завжди, але тіла, як правило, є. Кількість дуже часто не відповідає заявленому в документах. Але принаймні вони є. А період Визвольної боротьби чи так званої "Громадянської вони", якщо брати радянську міфологічну назву, дуже часто поховань немає. У тому числі, через те, що під час Другої світової війни люди ці поховання викинули. Вони, можливо, там і були. Це робили й українці, які могли це зробити”, – каже активіст.
Прогалина в українській історії
Наразі центральні меморіали загиблим у Другій світовій війні залишаються у всіх обласних центрах України, крім Вінниці та Львова. Процес перепоховання підштовхнуло повномасштабне вторгнення російської армії у 2022 році. Наразі перепоховання йдуть лише у районних центрах (Мукачево, Свалява на Закарпатті, а також у деяких населених пунктах Тернопільської, Львівської, Волинської та Івано-Франківської областей).
Радянські меморіали не прибирають по всій країні тому, що в Україні досі немає цілісної картини та розуміння участі українців у Другій світовій війні, упевнений Поздняков.
"Це дуже болюче і незручне питання насправді. Тому що питання Другої світової війни у нас, якщо бути чесними до кінця, остаточно не прорефлексоване ані суспільством, ані нашою історіографією, ані навіть Українським інститутом національної пам'яті. Не створено цілісної картини нашої участі у Другій світовій війні, залишається ще багато питань. Тому немає цілісної державної політики щодо Другої світової війни, її спадщини", – каже він.
Ужгород, пам'ятник радянському солдатові біля кордону зі Словаччиною / Фото: Архів Вадима Позднякова
"Західні регіони України починають порушувати цю тему. Я думаю, що згодом воно буде юридично нормоване і буде якась чітка позиція, що робити з цим усім. Тому що поховання у громадському просторі – це погано, це радянська практика. Але суспільство ще не до кінця дозріло на загальному рівні, і це ще дуже болюча тема", - констатує він.
Меморіали на сході України
Поздняков упевнений, що меморіали Другої світової війни є частиною радянської міфології. Нині їх треба модернізувати, залишати в населених пунктах пам'ятники з іменами жертв саме цього населеного пункту, змінювати радянські клішовані написи.
"Їх може поменшати, але меморіали мають бути вже абсолютно іншого формату. Усі ці радянські солдати, написи про "велику вітчизняну", прізвища російською мовою, якісь зірки - воно все зроблено так, що в деяких випадках простіше зробити новий меморіал під час реконструкції, ніж щось шліфувати та підчищати. Особливо це стосується східних регіонів", – каже він.
Говорячи про Меморіал Слави у Харкові, Поздняков упевнений, що це пам'ятне місце має залишитися. Повністю ліквідувати у Харкові необхідно величезний пам'ятник радянському солдатові біля станції метро 23 серпня.
Меморіал "Слава" у Харкові, 2025 рік / Фото: ГО "Деколонізація. Україна"
"Говорячи про Меморіал Слави, моя думка, що має бути місце пам'яті про учасників Другої світової війни, але там потрібне комплексне оновлення за участю архітекторів, істориків, громадськості. Має бути нормальне та адекватне його оновлення. Але є ще одне місце пам'яті – це солдат на "23 серпня". Ось його потрібно прибирати начисто. Він там не потрібен, – каже Поздняков. – На "23 серпня" стоїть пам'ятник радянському солдатові. Я впевнений, що ми рано чи пізно дійдемо того, що в Україні мають стояти лише пам'ятники українським солдатам".
"Чи маємо пам'ятати загиблих у Другій світовій війні українців? Безумовно, так! Маємо бути меморіали. Але акцент має бути не на радянських солдатах, а якраз на прізвищах загиблих жителів того чи іншого села чи міста. Що ми якраз пам'ятаємо не ефемерного Альошку, а Івана Петренка, якого мобілізували з умовної Козачої Лопані чи з Циркунів і який загинув, воюючи з нацистами, умовно десь під Змієвом чи Куп'янськом. Ми ж не викреслимо з пам'яті мільйони українців, але формат шанування має бути іншим. А не всі ці безликі Альошки", - наголошує Поздняков.
Читайте також: Суд над Росією: Злочинця має покарати