Як харківські гопники на Антимайдан їздили. За розповіддю учасника подій
Обстановка у Харкові в цей період спокійна порівняно зі столицею. Замість "харківського майдану" центральну площу обгороджено парканом "для проведення ремонтних робіт". Але суспільство політизоване до краю.
У Харкові на ґрунті суперечок про підтримку – критику дій уряду в громадських місцях спалахують словесні конфлікти, які не завжди обмежуються лише дебатами. У тролейбусі № 19 дві пенсіонерки, які їхали з Комунального ринку, побилися тому, що одна з них голосно висловлювала підтримку Януковичу, а друга висловила незгоду, використовуючи як аргумент у суперечці свій кийок.
Фіксуються випадки розлучень у сім'ях через політичні розбіжності, коли подружжя принципово дотримується різних поглядів. Молода сім'я харківського міліціонера розпалася через те, що чоловік стояв в оточенні під час мітингів, а його дружина вважала його за "ворога народу".
Ця історія почалася в кафе-"розливайці" на Салтівці. Точка називалася "П'ятдесятка", за номером магазину, частиною якого і було кафе. Це була територія поза політикою та з альтернативною реальністю. Конфлікти тут, звісно, траплялися. Але не політичні, а виключно через надмірне вживання спиртного та втрати через це вербального та фізичного контролю. Причому вирішення всіх конфліктів відбувалося за межами "розливайки". Бійка в залі могла суттєво ускладнити стосунки з всемогутньою Оленкою, господинею кафе, а це автоматично вело до погіршення "кредитної історії" для завсідників.
Постійні клієнти "П'ятидесятки" – маргінали і невдахи, що вже оформилися, всім від тридцяти до сорока років, більшість з кримінальним минулим, що сильно п'ють, але все ще небезпечні в бійці і не гидували банальним грабунком п'яних клієнтів. Про таких говорили "він постійно під магазином".
Серед завсідників були відверті алкоголіки Береза та Графін, закінчені п'яниці, які проводили на точці весь день. Вдалий день для них це двічі-тричі на день напитися і проспатися. Більшість із постійних відвідувачів "П'ятидесятки" - Льова, Дрон, Ляпа, Приход, Жора ще зберігали залишки нормального соціального життя. Деякі іноді підробляли на тимчасовій роботі, вантажниками на базарі чи підсобниками на будівництві. Але все одно, рано чи пізно, вони втрачали роботу через пияцтво і поверталися до тієї ж "П'ятидесятки". Були серед них і ті, хто все ще умовно залишалися "на плаву", щось "мутили", але після завершення "справ" все одно обов'язково опинялися у рідній "розливайці".
Одним із таких "ділових" був Веня. Людина з багатою кримінальною історією, який все ще мав вихід на серйозних людей у місті. Саме Веня з'явився на початку січня 2014 року у "П'ятидесятці" разом із добре одягненим молодим чоловіком віком близько 30 років. Представив його як Стаса, старого товариша. Стас замовив горілку та закуску, і незабаром за їхнім столом був майже повний кворум із місцевої гопоти. Після певної кількості спиртного Стас оголосив, що має вигідну ділову пропозицію до всіх за столом:
– Є можливість заробити. Потрібно поїхати до Києва, підтримати наших людей на мітингу. Потрібно людей 10-15. Банери плакати носити. Кричати, що скажуть. Можливо, доведеться "поштовхатися" - вам не звикати. Умови: доставка на місце, годування та проживання за наш рахунок, випивка теж. Вся подорож на день, максимум на два, тому речі не брати, тільки найнеобхідніше. Оплата 500 гривень на день (ціна 1 долара на той час 8 гривень).
П'ятеро погодилися одразу, решта сказала: подумають. Причому ніхто не уточнив, хто ці "наші люди", яких треба підтримати, на чиїй стороні вони будуть. Багато хто з присутніх за столом навіть не знали, що відбувалося в країні, не цікаво було.
У призначений день, увечері, на Південному вокзалі біля турнікетів приміських поїздів зібралася команда "П'ятдесятки" у складі дванадцяти гопників. Збиралися їхати п'ятнадцять чоловік, але троє загубилися десь по дорозі на вокзал. Зустрічав Стас. Поруч збиралися інші "команди", у кожної свій "куратор", старший. Усі куратори були приблизно одного віку і всі одягнені "по спорту".
Звичайний пасажирський потяг подали на першу платформу, "активістів" вантажили в останні два вагони. До поїзда вели всіх не через центральну залу, а в обхід через заздалегідь відкриті ворота для спецтранспорту між будівлею вокзалу і приміським терміналом. У плацкарті розташовувалися компактно, кожна команда окремо. Усіх попередили, що ходити вагоном і спілкуватися з іншими заборонено, але "Береза" все ж таки якось примудрився зустріти знайомого з сусіднього мікрорайону, і навіть стрільнути в нього цигарок. У туалет і курити виходити лише у супроводі старшого, на зупинках двері вагона не відчиняються.
Після того, як поїзд рушив, Стас виніс із купе провідників велику картонну скриньку з продуктами. На двох людей видавали батон, палицю копченої ковбаси, чотири варені яйця, шматок сиру та пляшку горілки. Після цього спочатку Жора, а потім і решта почали звертатися до Стаса виключно шанобливо "командир".
Інші "куратори" несли вагоном такі ж ящики для своїх підопічних. Пізніше Дрон сказав, що бачив у одного з них під спортивною кофтою пістолет у наплічній кобурі. Може, здалося...
Ніч у вагоні пройшла спокійно. Хоча в поїзді компактно, по сусідству, зібралися люди, які завжди готові були почути, порушувати порядок чомусь ніхто не хотів. Рано-вранці поїзд зробив зупинку на якійсь товарній сортувальній станції. Висаджували швидко, групами і так само групами відразу розсаджували в автобуси. На майданчику перед станцією стояло з десяток автобусів. Автобуси були різні, але всі вікна або були заклеєні, або на вікнах були щільні шторки, які заборонили відкривати. Вже в автобусі "поснідали": Стас налив усім охочим, тобто всім, по сто п'ятдесят горілки і видав бутерброди.
До місця їхали близько години. Після прибуття в автобусі Стас видав усім по 300 гривень авансу. Ніхто із "П'ятидесятки" Київ не знав, висадили десь у центрі, у невеликому парку. Десь попереду і трохи лівіше виднівся великий стадіон, справа велика, схожа на урядову будівлю. Сказали розташовуватись і чекати. По сусідству також розташувалися інші групи. Стас весь цей час був поруч.
Все почалося близько десятої ранку. Спочатку вдалині почувся гомін натовпу. Поступово шум наростав, вже помітні були окремі вигуки, посилені мегафонами. Потім якось різко цей шум почав наростати, причому він чувся вже з трьох боків. Заметушився Стас, у нього задзвонив стільниковий телефон. Після короткої розмови Стас сказав, що йому треба відійти, і втік у бік стоянки автобусів. Відразу за ним повз нас у тому ж напрямку, бадьорим підтюпцем, один за одним, пронеслися й інші "командири". Скориставшись відсутністю начальства, Береза пішов провідати сусідів. Повернувся вже за п'ять хвилин із двома пляшками горілки в руках і з пластиковими стаканчиками в кишені. Сказав, що сусіди з Полтави, а трохи далі – пацани з Кременчука. Вражаючій комунікабельності Берези було пояснення. Саме завдяки цій властивості він примудрявся щодня сидіти в наливайці, легко заводити нових друзів-супутників і успішно напиватися, і все це без копійки в кишені.
Випили, стало помітно веселіше. А обстановка навколо парку розпалювалася. Десь ліворуч прогримів вибух, потягнуло димом. Старші все ще були відсутні. Приблизно за півгодини в парку, десь позаду, почався рух. Хтось побіг. У бік харківських гопників прилетів перший камінь, цегла чи бруківка. Потім каміння полетіло одне за одним. Почали ховатися за деревами, але визначити напрям, звідки летіли камені, було неможливо – гул йшов з усіх боків, і летіло звідусіль.
Повз у бік парковки з автобусами пробігла в паніці, з витріщеними очима, група людей, у деяких були рани на голові, кров. А потім почалася стрілянина. І вже після цього ми, як один, зірвалися в той же бік. Вибрались із парку, а автобусів немає! На парковці пусто. Попереду вулицею хтось, схожий на одного з кураторів, махав нам руками і кричав. Побігли далі вулицею і метрів за двісті у провулку побачили автобус. Заскочили – і автобус одразу рушив. Там уже були люди інших груп. Ми мали "мінус три": Жора загубився ще у сквері, а Дрон і Береза під час пробіжки відстали. Хтось запропонував почекати, але його не послухали.
Привезли на ту саму станцію. Чекали на поїзд. Коли на станції зупинився пасажирський поїзд, людина, схожа по одягу і статурі на нашого Стаса, поговорила з провідником - і людей посадили у вагон. Пасажирів майже не було. Повертатися до Харкова було не так весело...
Вранці були у місті. По часу на район приїхали якраз на відкриття "П'ятидесятки".
Дорогою домовилися в розливайці не поширюватися про те, що сталося. Але такі договори не для завсідників питних закладів. Вже до обіду знали всі, навіть мешканці із сусідніх будинків та продавчині з магазину! Кілька днів святкували "щасливе повернення". І саме за два дні з'явився Жора. Розповів, що довго ховався, потім дістався вокзалу, де його прийняли вокзальні міліціонери, протримали майже добу та відпустили. Поїздом приїхав до Харкова.
А Береза та Дрон з'явилися у "П'ятидесятці" лише за місяць. Вони змішалися з протестувальниками, потім кудись бігли в натовпі, потім опинилися на Майдані, де й прожили близько місяця у наметовому містечку. Береза міг пристосуватися до будь-яких умов.
Читайте також: Переселенці. Нові харків'яни, які приносять у місто свої традиції
