Хотіли розстріляти двічі: Інтерв’ю з військовим, який потрапив у російський полон на Харківщині
Прикордонник Олександр Зарва, який 21 місяць провів у російському полоні, розповів про умови утримання українських оборонців.
Інтерв’ю із Зарвою 27 січня опублікувала Державна прикордонна служба України, передає "Думка".
Чоловік розповів, що працював ливарником на заводі "Новатор", до лав Збройних Сил України став за повісткою.
"Треба було йти, захищати неньку, так і пішов. З 2015 року і до тої пори, як потрапив у полон, служив у прикордонній службі. Останнє місце служби – 3-й прикордонний загін ім. героя України Євгенія Пікуса. 15-го лютого виїхав на Лантратовку (Луганська область — Ред.), з 23 на 24 лютого полетіли гелікоптери і почалося повномасштабне вторгнення. Ми вирушили в напрямку Харкова, населений пункт Борова. Ми тримали оборону Борової, там потрапили у кільце, перед цим розвалили їхню колону, сказали нам виходити. Не вийшло у нас звідти вийти і легковим автомобілем дозорним, я був старшим автомобіля, ще зі мною було троє хлопчиків, вони нас розстріляли і взяли в полон", — розповів військовий.
"Я ще такого не бачив звірства до людей"
За словами Зарви, росіяни зав’язали українським захисникам очі та перевозили з місця на місце. Розв’язали, коли вивозили полонених через кордон до табору. Там військових допитали та надали "медичну допомогу" — Зарва мав осколкове поранення.
"Хірургічне втручання без анестезії: розрізали ногу, почистили, зшили назад і все. Ми там побули до 25 квітня, саме Великдень був, на другий день Великодня нас повезли у СІЗО. І там почалося "найвеселіше": побиття, знущання, приниження. Я ще такого не бачив звірства до людей. Не знаю, що ми їм поганого зробили в цьому житті, хоча вони стверджують: "Ми – слов’янські народи, ми маємо бути дружніми". Я не знаю, що ми їм зробили, що вони і собак на нас цькували, і били. Це нестерпні тортури були", — розповів прикордонник.
За його словами, годували полонених картопляним лушпинням.
"Ми не встигали їсти, бо воно було дуже гаряче, а якщо не встигаєш з’їсти, вони виводили з камери і били. Ми харчувалися хлібом і водою. Ми посиділи там до жовтня і 1 жовтня нас перевезли до в’язниці. Там нас також побили і почалося наше відбування. Перші 2,5 місяці – підйом о 6:00. Співали гімн, сідати нам не дозволяли, ми 16 годин стояли: приймали їжу; питали, чи можна відкрити/закрити вікно, чи можна сходити в туалет. Так само відбій. І то вночі могли підняти, вивести, відлупцювати і назад", — сказав Зарва.
Вже у в’язниці полонених годували кашею та "чимось рідким", однак у обмеженій кількості. Вранці військовим діставалося по 3 – 3,5 ложки каші, вдень – по 5 ложок "супу". Спочатку давали хліб, однак потім перестали. Також перестали видавати чай, компот або кисіль. Через поганий стан води з-під крана, військові дістали проблеми із зубами.
"Потрапивши до полону, я важив 115 кг, а буквально за кілька місяців я схуд на 45 кг", — зазначив Зарва.
Пропаганда та запит на розстріл
Влітку полонених виводили на прогулянки, а пізніше дозволили читати книги, однак усі вони були пропагандистські.
"А потім принесли 50 прізвищ "героїв" їхніх, які загинули в Харківській, Луганській областях, герої росії. Їх треба було знати напам’ять. Десь помилися, одна буква — прилітає. Жодного цілого ребра нема", — розповів Зарва.
За його словами, росіяни запевняли полонених, що захопили вже майже всю Україну.
"Як ми зорієнтувалися з інформації: вони подавали списки цих їхніх "героїв", і написано, де і якого числа той загинув, і по цих списках ми вже приблизно зрозуміли, що вони сидять на одному й тому ж місці", — розповів прикордонник.
Через небажання виконувати накази росіян, йому двічі довелося писати "записку на розстріл": "Двічі мене розстрілювали. Не розстріляли".
"Робили зашморги з простирадл"
Захисник згадує, що найважчим було очікування обміну.
"І підтримка хлопців, бо хлопці морально здавали. Я ж кажу, просто з простирадл робили зашморги, хотіли вішатися і все інше. То я кажу: "Хлопці, не робіть біди. Ви лише біди батькам наробите. І не факт, що вас звідси відправлять, а не прикопають за парканом". Терпіння. Терпіння було головним. Молилися, спілкувалися між собою. Спочатку боялися спілкуватися українською мовою, а потім почали спілкуватися в камерах українською. Отримували за те, але нічого страшного", — розповідає прикордонник.
Зарва каже: росіянам необхідно було написати якнайбільше рапортів на людей, "причетних до воєнних злочинів"
"Я одному пояснював: "Я був на захисті кордону. Я охороняв кордон, щоб ніхто туди не зайшов. Це була моя робота, я жодного злочину там не скоював". Не доходить. "Це ваші не хочуть обмінювати, це все ваш Зеленський винен". Один мені пояснював: "Якби ми не напали на вас, ми знаємо, що Зеленський хотів у нас забрати Архангельськ та Кубань". Це зовсім неосвічені люди. Вони ходять, кросворди розгадують, в міста грали: "Місто на "А" — "Австралія". Ну ми посміялися".
"Службу не треба кидати"
За словами прикордонника, перед обміном росіяни наказали написати коротку записку матері. Жінка підтвердила, що почерк належить сину, та надіслала відповідь, однак прочитати її полоненому не дозволили.
Батько звільнення сина не дочекався — помер.
Зарва каже, що після лікування планує служити далі.
"Що вражає — ми досі тримаємося. То треба триматися до кінця. Треба і хлопцям триматися, тим, що залишилися в полоні. І рідним, тим, хто чекає. Рано чи пізно воно закінчиться, настане якась справедливість, бо ми в цій війні взагалі не винні. Я досі не можу зрозуміти, чому вона взагалі розпочалася. Але треба йти далі служити, службу не треба кидати. Якщо я покину, другий-третій покине, хто буде захищати? Ніхто не буде. Треба захищати до кінця. Ми – незламні, наш народ незламний, непереможний", — підкреслив прикордонник.
Новини Харкова сьогодні: Чи існують "хороші руські": Опитування в Харкові
