Російські пропагандисти стверджують, що кримінальні авторитети перешкоджають ув'язненим вступати до лав ЗСУ. Чи це так і чому йдеться саме про харківських авторитетів? Коментарі компетентних джерел.

"Червоні" та "чорні"

У місцях позбавлення волі життя регламентується своїми законами. Там завжди були, є і будуть лідери, "авторитети", які визначають місце ув'язненого у цій закритій спільноті. Лідери є на кожному етапі тюремного життя і різної значущості: від лідера камери в слідчому ізоляторі, "смотрящего хати", до лідера виправної установи, "смотрящего зони", з контингентом у кілька тисяч людей.

Що б там не стверджували представники пенітенціарної системи, фактично саме тюремні авторитети вирішують, як відбуватиме термін засуджений. Саме лідери, спираючись на неписані тюремні закони, визначають статус сидільця. А наскільки великий вплив авторитетів на життя сидільців залежить від того, кому реально належить влада "на зоні". За принципом верховенства (тюремних авторитетів чи адміністрації виправної установи) зони діляться на "червоні", де все вирішує адміністрація, і на "чорні", де "керують" кримінальні лідери та діють "злодійські", тюремні закони. Якщо і можливі якісь заборони на участь "контингенту" у військових діях, то йдеться виключно про "чорні" зони.

У період розквіту "злодійської ідеології", у 1980-х роках, влада "смотрящего" на "чорній зоні" була практично безмежна. Хоч і регламентувалося все так званими "поняттями", проте лідер міг на власний розсуд опустити статус будь-якого в'язня до рівня ізгоя або навіть позбавити життя. Але в ті часи "смотрящий" – це єдиний захист прав ув'язнених та гарантія гідного рівня життя в'язнів. Будь-хто міг безпосередньо звернутися до "смотрящего" з проханням чи скаргою. Лідер зони безпосередньо спілкувався з адміністрацією щодо рівня життя ув'язнених та забезпечував безперешкодне надходження "гріва" – нелегальних передач з волі продовольства, цигарок, а також алкоголю та наркотиків. Якщо адміністрація не йшла на компроміс з "чорною владою", лідер вживав заходів, аж до зупинки робіт у промисловій зоні або навіть організації бунту, в крайньому випадку. Але все це у минулому.

Нині в Україні "чорна зона" – це зовсім не те, що раніше. "Чорна" – це тісна та взаємовигідна співпраця "блатних" та тюремної адміністрації, де начальство установи заплющує очі на діяльність лідерів за регулярні грошові внески. А тюремні боси заробляють на регулярних поборах із ув'язнених "щоб спокійно сидіти" з шахрайських кол-центрів, телефонних та інтернет-шахраїв. А із багатих сидільців взагалі можуть збирати десятки тисяч доларів на рік. Певний відсоток щомісяця відносять "хазяїнові", і всіх це влаштовує.

Чому не у Харкові?

Харківська область – "червона", і єдина, де всі колонії та СІЗО (слідчий ізолятор) керуються адміністрацією. У решті областей в'язниці "чорні", тобто в них заправляють тюремні авторитети. Зараз у Харкові вплив на зеків у авторитетів мінімальний. Наприклад, 25-та Олексіївська колонія – найпоказовіша в Україні (2020 року Денис Малюська, міністр юстиції України, назвав Олексіївську колонію флагманом "червоних" в'язниць).

"Двадцять п'ята" вважається однією із найстрашніших колоній в Україні. Найменша непокора чи незгода карається. ШІЗО (штрафний ізолятор) там постійно забитий зеками під зав'язку. Засуджені повністю залежать від адміністрації, сидільці кажуть, що часом людям доводиться працювати дві зміни поспіль. Всі пересування та вільний час, якщо він є, повністю контролюються "кумом" (начальник оперативної частини) та операми. Всі "стукають" один на одного, нічого не приховати. Оперативники знають усе.

Ця колонія, 25-та, стала рекордсменом в Україні щодо використання статті 391 КК, згідно з якою до основного вироку додавали ще до трьох років позбавлення волі за злісну непокору вимогам адміністрації. За дев'ять років 38 осіб отримали такі вироки, у шести випадках було призначено максимальний термін покарання. Все це за відмову прибирати камери. За свідченнями засуджених, людей "ламали" доти, доки вони не ламалися.

"У Харкові всі зони під контролем адміністрації та "активу" (ув'язнені, які активно співпрацюють з адміністрацією та виконують функції внутрішньої поліції). Так, "двадцять п'ята" – найжорсткіша, але й інші не краще. Якщо й трапляються авторитети старої формації, життя їм не дають. Або сидиш тихо, як миша, або згноять у штрафному ізоляторі, чи термін додадуть. - говорить співрозмовник "Думки". - На одній із зон Харкова, називати не буду, сидить дуже авторитетна людина, статус високий. Він має вплив на певну кількість сидільців завдяки своєму імені та "правильному" життю. Чув, що його намагалися залучити до агітації за мобілізацію. Але він ніколи не полізе в цю метушню із закликом на війну, навіть близько не про це говоритиме. Він ще того закалу, а злодій завжди поза політикою і не співпрацює з владою".

Читайте також: Іменем України – винен: За що російський підполковник Зеленов отримав довічне у Харкові

Загальна думка "компетентних" представників кримінального світу: "Харківські авторитети не заважали та не заважатимуть мобілізації ув'язнених. Допомагати, щоправда, також не будуть…".

Чому згадали саме Харків?

Незважаючи на повномасштабну війну, представники криміналу все одно тісно та безперешкодно спілкуються та разом "роблять справи".

"Харківський кримінал історично мав особливо міцні зв'язки із російським кримінальним світом. І не тіште себе надією, що війна ці зв'язки порушила. Навіть навпаки! Раніше була тюремна пошта та "маляви" (записки, що передаються із зони на зону по "тюремній пошті"), зараз є інтернет. І для того, щоб "перетерти", обговорити якісь питання, не обов'язково влаштовувати сходку, як раніше. І гроші так само "гуляють туди сюди", і справи робляться, не дивлячись ні на що. Між харківськими та російськими кримінальними колами були спільні справи до війни, вони й залишились", - каже "компетентне джерело".

Ув'язнені на війні

За загальнодоступними даними, на даний момент було мобілізовано близько трьох тисяч в'язнів. Озвучуються плани залучити більше засуджених, але це навряд. Три тисячі осіб від приблизно 27 000 засуджених у країні – це трохи більше десяти відсотків. У росії за загальної чисельності ув'язнених у 450 000 тисяч було мобілізовано близько п'ятдесяти тисяч. Це, приблизно, те саме співвідношення. Можливо, 10-11% - це та максимальна кількість ув'язнених, яка здатна принести користь на полі бою.

У повномасштабній війні, в якій задіяні сотні тисяч військовослужбовців, така кількість видається несуттєвою. Навряд чи ув'язнені, які погодилися воювати за свою країну, можуть змінити становище та суттєво вплинути на ситуацію на полі бою. Але в нашій історії вже були прецеденти минулої великої війни, коли саме колишні в'язні ставали справжніми героями і навіть легендами. І це також важливо для підняття бойового духу та ідеології.

"У бійців, які пройшли в'язницю, виживання в рази більше, ніж у мобілізованих законослухняних громадян. І це виживання не наслідок боягузтва і перестрахування. Це пов'язано з умінням швидко адаптуватися в стресовій ситуації, швидко приймати вірні рішення, не бояться йти на розумний і прорахований ризик. Допомагають кураж і "чуйка", поняття з кримінального життя, які не так просто пояснити”.

Кураж - це здорове бажання ризикнути і зробити щось безрозсудне, продуманий ризик на межі. Кураж дозволяє не виявити свій страх навіть коли реально страшно і не показати свою слабкість. Це саме в куражі боєць виконує, здавалося б, нездійсненні завдання. А "чуйка" - це специфічне поняття, що поєднує передчуття, інтуїцію та тваринні інстинкти, уміння прорахувати небезпеку. У будь-яких успішних професійних злочинців, і у колишніх, зокрема, такі здібності надзвичайно розвинені.

Читайте також: Бусифікація: Як деякі громадяни намагаються уникнути мобілізації у Харкові