Від "Великої Вітчизняної" до "СВО", або ще раз про міфи Кремля
22 червня 1941 року о 3:30 ночі гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Цей день в СРСР, а згодом і на росії, став сакралізованою точкою відліку війни, яку в радянській та російській історіографії, а також у низці пострадянських держав прийнято називати Великою Вітчизняною війною (ВВв).
Насправді ж, як завжди вважали західні історики та сьогодні наголошують українські науковці, Велика Вітчизняна стала продовженням та одним з етапів Другої світової війни 1939-1945 років. Виділяти окремо та відривати їх одне від одного (виправдано хіба що з мотивів формальної періодизації), як на цьому продовжує наполягати путінська росія, буде, м’яко кажучи, неправильним, антиісторичним підходом.
Оскільки ми сьогодні говоримо на тему міфів та фейків Кремля, одразу зазначимо, що це жодним чином не применшує того факту, що німецько-радянська війна була одним із наймасштабніших та найкривавіших в історії XX століття збройних зіткнень. Що ВВв у сенсі захисту своєї землі була чи не найбільшою за рівнем героїзму радянських учасників та жертовністю народів, які населяли СРСР. На жаль, як і за рівнем обезцінення людського життя.
Німецько-радянська війна (22 червня 1941 – 8 травня 1945) мала тотальний характер та супроводжувалася надзвичайною жорстокістю, масштабними руйнуваннями, загибеллю та стражданнями великої маси людей, нечуваними злочинами проти людськості. Близько третини усіх загиблих у Другій світовій війні припадає саме на її німецько-радянський період.
Але пам'ятаємо й те, що глобальний збройний конфлікт, яким стала Друга світова війна, тривав не три роки і 11 місяців, як так звана Велика Вітчизняна, а загалом повних 6 років – від 1 вересня 1939-го до 2 вересня 1945 року. У цій війні взяло участь понад 60 країн. Загальні людські втрати сягають 80 мільйонів людей, майже 90 мільйонів стали інвалідами. Друга світова відзначилася численними масовими вбивствами та великими злочинами проти людськості, масштабними масованими бомбардуваннями та єдиним в історії застосуванням ядерної зброї.
Про те, що Москві варто починати відлік своєї участі у Другій світовій не від початку "Великої Вітчизняної", тобто не з 22 червня 1941-го, а далеко раніше, говорить ось така хронологія подій, які передували нападу Гітлера на СРСР:
19 серпня 1939 року – СРСР та Німеччина уклали торговельний договір.
24 серпня 1939 року – СРСР та Німеччина уклали пакт про ненапад (Пакт Молотова – Ріббентропа) та розподіл сфер впливу у Східній Європі.
- 1 вересня 1939 року – Німеччина напала на Польщу.
- 17 вересня 1939 року – СРСР напав на Польщу.
- 30 листопада 1939 року – СРСР напав на Фінляндію.
- 28 червня 1940 року – СРСР здійснив Бессарабсько-Буковинський похід.
- 14 липня 1940 року – СРСР окупував Литву, Латвію та Естонію.
- 18 грудня 1940 року – Німеччина затвердила план "Барбаросса".
- 1 червня 1941 року – Німеччина окупувала країни Балкан.
Одразу вкажемо на один із перших великих міфів Кремля про ВВв, згідно з яким це був "несподіваний" та "віроломний" напад Гітлера і війна, мовляв, не була оголошеною. Насправді, радянська розвідка завчасно попереджала, що готується удар, навіть вказувала на дату, а то й на точний час початку вторгнення.
Ці факти можна зустріти у тій же російській пропаганді. Інша справа, що Сталін, як пишуть, не хотів цього чути й цьому вірити. У "вождя народів", як бачимо, була "дружба" зі злочинцем Гітлером, певні секретні домовленості та підписані міждержавні угоди про співпрацю та ненапад тощо.
Наприклад, про рішення Гітлера розпочати війну проти СРСР німецькі дипломати офіційно повідомили і в Кремлі, і в радянському посольстві в Берліні. На це вказують багато джерел. Сам же Сталін, як писали ще в СРСР, взагалі кудись подівся у перші тижні війни. Але в останньому треба розібратися, бо це може бути також один із фейків, або, зважаючи на постійну міфологізацію подій з боку Москви, якесь непорозуміння.
Таким чином, ми запитуємо про те, для чого Кремль десятиріччями ширить та тиражує вигадки? Одне із пояснень: щоб в одному з ключових епізодів війни, зокрема, знайти виправдання тим колосальним провалам у захисті від фашистської навали західного кордону СРСР влітку 1941 року.
Так, СРСР зосередив на західному кордоні, а це територія України, величезні людські та військові ресурси. За деякими російськими джерелами, співвідношення сил на момент нападу Гітлера не було на користь Німеччини. Червона армія мала перевагу в кількості дивізій, артилерії, танків та бойових літаків і поступалася лише в кількості військового персоналу.
Наполягаючи на буцімто величезних перевагах Німеччини та раптовості нападу, радянські пропагандисти намагалися знайти виправдання поразкам Червоної армії на першому етапі війни. Адже у перші місяці та перший рік вторгнення німецькі війська просунувшись на сотні кілометрів углиб радянської території. До кінця 1941 року вони наблизилися до Москви та окупували значні території, включаючи країни Балтії, Білорусь, Молдову та більшу частину України.
Звичайно, Кремль довго приховував, що перші великі поразки і втрати були наслідком сталінських репресій, які завдали значної шкоди Червоній армії, суттєво підірвавши її боєздатність та призвівши до загибелі багатьох талановитих офіцерів. Репресії призвели до знищення командного складу, заміни досвідчених воєначальників на менш кваліфікованих та підриву довіри у військах. Народ заплатив за це дуже велику ціну.
Війна, яку почали двоє
Таким чином, СРСР не був лише жертвою. Він – співініціатор Другої світової. Пакт Молотова – Ріббентропа став прологом трагедії для всього світу. У таємному протоколі до пакту сторони домовилися про сфери впливу Німеччини та СРСР, про поділ Європи. Фактично мова йшла про окупацію різних країн двома імперіалістичними державами.
1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня з іншого боку вдарив Радянський Союз. Вони спільно знищили Польську державу. Цю правду в СРСР десятиліттями приховували, як і те, що до червня 1941 року СРСР і Третій Рейх залишалися неформальними союзниками, економічними та військово-технічними партнерами.
У цей час СРСР постачав Німеччині продовольство, нафтопродукти та сировину для військової промисловості. Тоді ж німці захопили Нідерланди, Данію, Норвегію, Бельгію, Люксембург, Францію, Югославію та Грецію, а СРСР – напав на Фінляндію та анексував Литву, Латвію, Естонію і румунську Бессарабію.
Трагедія України полягала ще й у тому, що через відсутність власної держави українці були змушені – не за своєю волею – воювати в арміях багатьох країн: СРСР, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Німеччини, Канади, США, Франції. І, звісно, – один проти одного. Це сталося через попередню окупацію українських земель різними державами та колоніальне становище народу.
Кремлівська брехня – зброя масового ураження
Після 1945 року Москва створила могутню пропагандистську машину, яка подала війну як "подвиг російського народу", відтіснивши решту народів СРСР на периферію історії.
Найбільше в цій брехні постраждала Україна. Кремль намагався стерти факт участі мільйонів українців у визвольній боротьбі, а також неймовірні втрати України, територія якої стала одним із головних театрів бойових дій.
Сталін під час одного з прийомів у Кремлі в 1945 році сказав: "Я хочу підняти тост за здоров’я нашого радянського народу, а передусім – за російський народ… бо саме він є найбільш видатною нацією із усіх, що входять до складу СРСР". Цей тост став початком російської монополізації перемоги.
Сучасна росія продовжує цю традицію. Путін неодноразово заявляв: "Ми перемогли б і без України", "Україна – штучне утворення, створене Леніним".
Ідеолог нинішнього Кремля Олександр Дугін прямо пише: "Українство – це антиросійська форма ідеології, яку треба знищити".
Медведєв говорить про Україну як "історичну помилку, якої не має бути".
Трамп нещодавно заявив: "Путін переміг Гітлера. Він втратив більш ніж 50 мільйонів людей у тій війні. Його заслуги мають бути визнані. Я поважаю силу росії".
Вся ця "постправда" свідомо насаджується замість підтримки народу України, що сьогодні протистоїть агресору в найбільшій війні в Європі з часів 1945-го.
Україна в Другій світовій: не жертва, а фронт
Для України ж, наголосимо ще раз, війна почалася не 22 червня 1941 року, а 1 вересня 1939 року – з нападу Німеччини на Польщу, у складі якої були тоді західноукраїнські землі. 17 вересня Червона армія вторглася до Східної Польщі – де також проживали українці. Про це в радянській міфотворчості не прийнято говорити.
Україна в Другій світовій – не тільки частина СРСР, а територія, яка зазнала особливих руйнувань і трагедій. За різними оцінками, на війні загинуло від 8 до 10 мільйонів українців – це прямі людські втрати. Із них:
• близько 3,5 мільйона військовослужбовців,
• понад 5 мільйонів цивільних,
• близько 2,4 мільйона вивезено на примусові роботи до Німеччини,
• сотні тисяч загинули в партизанських боях, через каральні операції, масові розстріли.
За оцінками науковців, демографічні втрати України становлять 10-13 мільйонів людей.
Окупованими були майже всі території УРСР, зруйновано понад 700 міст і містечок, 28 тисяч сіл, десятки тисяч підприємств. До Червоної армії було мобілізовано понад 7 мільйонів українців. Із них – кожен другий не повернувся. Також кожен другий українець зазнав особистої втрати.
Матеріальні збитки України внаслідок Другої світової війни оцінюються у 285 млрд карбованців, що дорівнює 100 млрд доларів. Втрати українського народу у війні становили 40-44 % загальних втрат СРСР.
На фоні таких цифр більш ніж зрозуміло, як цинічно виглядає твердження Путіна про те, що війну можна б було виграти й без України.
Так хто переможець?
росія сьогодні намагається приватизувати перемогу над нацизмом. Насправді перемогу здобули – увесь радянський народ (а це 15 республік) і Антигітлерівська коаліція – передусім США та Велика Британія, загалом – більше 20 країн світу.
У 2017 році росія частково розсекретила архіви й назвала нову цифру сукупних радянських втрат – 41,9 млн осіб. Логічно передбачити, що у нових розсекречених кремлівських даних доля українських людських втрат буде значно вищою раніше названих 10-13 мільйонів.
Міфи Кремля – зброя для нових війн
2014 року росія, яка після розпаду радянської імперії оголосила себе правонаступницею СРСР, розв’язала нову війну – цього разу проти України. І знову старі міфи та нова брехня. Мовляв, Української держави ніколи не було, українці – нацисти. Або – "ця держава створена Лєніним", це штучне утворення. росія має право на "збирання земель".
Ці облудні наративи витягуються з тієї ж пропагандистської шухляди, що й міфи про Велику Вітчизняну.
На окупованих територіях рф відновлює радянські порядки: відроджує піонерію, комсомол, "уроки мужества", переписує підручники, забороняє українську мову. Найстрашніше – викрадає й вивозить українських дітей. Це – сучасний етноцид. росія, як про це заявляє й ООН, чинить злочини проти людськості: депортації, геноцид, культурне стирання, знищення ідентичності. Відновлюється модель тоталітарної імперії під прикриттям історичної "перемоги" над фашизмом.
А ось, і нова заява Путіна: "Куди стає нога російського солдата, то наше". Напередодні диктатор вкотре заявив, що вважає росіян та українців одним народом: "У цьому сенсі вся Україна – наша".
Раніше були "зелені чоловічки" в українському Криму, зброя та військова амуніція – з "воєнторгів", "шахтарі" та "повстанці і ополченці" Донбасу, танки – підняті із донецьких шахт.
На наших очах устами воєнного злочинця творяться нові міфи, за які, варто сказати, розплачується й населення росії. Від початку повномасштабного вторгнення, станом на ранок 20 червня 2025 року, загальні втрати країни-агресора, за даними Генштабу ЗСУ, вже перевищили один мільйон військових. Таку ціну платить одурманений міфами та брехнею російський народ.
Сила – в правді
Сьогодні Україна – на передовій боротьби не лише зі зброєю в руках, а й на інформаційному фронті. Вона нагадує світу, що не буває "корисної брехні". Що пропагандистські міфи, якщо не розвінчувати їх, повертаються війною та новими трагедіями.
Що демократії повинні говорити правду – навіть коли це незручно. Бо правда – це єдиний гарант майбутнього.
Україна платить велику ціну за право бути державою. Українці продовжують боротьбу за існування в XXI столітті. І це є правда. Всупереч всіляким міфам.
Читайте також: Імперія на прапорі. Привид КДБ з’явився на Харківщині?
