Колишні зеки у ЗСУ

Приклади включають штрафні батальйони в СРСР під час Другої світової війни, використання каторжників в арміях минулого та сучасні ПВК. "Французький Легіон" з моменту заснування в 1831 дозволяв новобранцям записуватися під вигаданими іменами, що приваблювало людей, які ховаються від правосуддя або мали проблеми із законом у своїх країнах.

Участь у бойових діях громадян із кримінальним досвідом, як правило, була ефективною. Незважаючи на те, що це завжди було пов'язано з високим ризиком, дисциплінарними проблемами, етичними та юридичними питаннями. У таких бійцях командування завжди приваблювало стресостійкість, самостійність, уміння швидко приймати рішення, можливість діяти в умовах обмежених ресурсів та невибагливість.

Два роки тому, на початку 2024 року, у суспільстві та у ЗМІ розпочалося активне обговорення проекту нового закону, який дозволяв би закликати до ЗСУ ув'язнених.

До травня 2024 року особи, засуджені за тяжкі злочини, були позбавлені можливості мобілізуватись, навіть після зняття судимості. Це обмеження, викладене у ст. 37 закону "Про військовий обов'язок та службу".

18 травня 2024 року було ухвалено Закон України № 11079-1, що дозволяє добровільну мобілізацію засуджених (за нетяжкі злочини) в обмін на умовно-дострокове звільнення (УДЗ). Ув'язнені служать у спеціалізованих підрозділах після проходження військово-лікарської комісії. Обмеження не стосуються осіб, які вчинили тяжкі злочини (вбивства, зґвалтування, корупція). Примітно, що спочатку особи, засуджені за корупцію, не могли бути мобілізовані, що не завадило пізніше багатьом корупціонерам саме таким способом, вступом до лав ЗСУ, уникнути відповідальності.

Відомостей, як воюють мобілізовані з місць позбавлення волі в обмін на умовно-дострокове звільнення, у загальному доступі небагато. Але ми маємо можливість поспілкуватися з харків'янами, які мали вже погашену судимість і зараз є військовослужбовцями ЗСУ:

• Геннадій К. "Фаза". Уродженець Харкова. 39 років. Був засуджений у 2011 році за розбій.
• Олександр Ф. "Льова", 48 років. Харків'янин, район Залютине. Судимість за шахрайство, скоєне особливо великих розмірах.
• Ігор Г. "Гама". 55 років. Судимості за розбій, завдання тяжких тілесних ушкоджень.
• Леонід "Льосик", 52 роки. Пісочин. Ненавмисне вбивство.

Як опинилися у ЗСУ?

"Наприкінці 2023 року сам пішов до ТЦК. Хоча був знятий з обліку, і жодних проблем не було. Відповідь на запитання "чому", складна і неоднозначна. В армії я неодноразово зустрічався з тими, хто, як і я, "відмотали термін" і пішли добровольцями. Найчастіше, серед причин - відсутність роботи, матеріальні труднощі і у зв'язку з цим напружена ситуація в сім'ї. Але були й унікальні випадки. Наприклад, закохався мужик у військову-медика і пішов до неї в підрозділ. Один хлопець із Салтівки в процесі бійки у місцевій "розливайці" сильно побив суперника, і, не чекаючи на візит дільничного, вирушив у військкомат. А ще спілкувався з колишнім "сидільцем" у віці, його всі "Дід" називали. У нього за печами під двадцять років відсидки. Так він розповідав, що коли дізнався, що тепер його можуть мобілізувати, сам пішов, бо не хотів ховатись: "половина життя і так пройшла в бігах".

Проблеми з дисципліною

Певні проблеми у колишніх ув'язнених починаються ще в учебці. Як правило, це люди, які звикли до дисципліни, режиму та підпорядкування. Не секрет, що інструктори в роботі з мобілізованими використовують не лише досить жорсткі методи фізичного впливу, але й супроводжують це постійними нецензурними виразами. Зазвичай, нелегку солдатську муштру сприймають адекватно, є розуміння ситуації – війна, субординація. Але за роки ув'язнення встановлюються певні поняття, які закріплюються лише на рівні інстинктів і рефлексів.

"Інструктор дуже часто у своїй промові, звертаючись до солдатів, використовував нецензурні висловлювання про сексуальні стосунки з його матір'ю. Для когось це звичайні слова, а хтось сприймає це як особисту та важку образу.

Окремо стоять нецензурні та жаргонні слова та вирази з натяком на нетрадиційну сексуальну орієнтацію конкретної людини. У місцях ув'язнення з перших днів привчаєшся до того, що якщо тебе назвали будь-яким словом, що має на увазі гомосексуалізм, і ти промовчав у відповідь, ніяк не відреагував, то до тебе будуть ставитися саме як до гомосексуаліста.

Звичайна реакція на таку лайку - бійка, навіть якщо суперник свідомо сильніший і результат вирішений наперед. Деякі реагують саме так, вступаючи у рукопашний конфлікт зі своїм безпосереднім командиром. Навіть розуміючи, що буде обов'язковим покарання".

З чуток, у навчальних частинах мають вивчати особисту справу військовослужбовця та враховувати у навчанні його минулий досвід.

"У мене не було конфліктів із інструкторами в учебці. Ставилися нормально, з розумінням, принаймні до мене. А ось уже в частині якийсь "старослужитель", як він себе називав, намагався нас, новоприбулих, строїти. В принципі, мав право – звання було вищим. Але слова вживав неправильні, які до військової служби відношення не мають. Одного разу я "схавав" неприйнятне слово на свою адресу, думав випадково. Але потім знову просто в процесі спілкування звернувся до мене, використовуючи це слово. Я відповів. Дав йому раз на вухо. Конфлікт не роздмухували. Була серйозна розмова з командиром роти. Виявилося, що у цього "старослужителя" такий випадок не перший. Мене не покарали".

СЗЧ

Немає точних статистичних даних, що бійці з колишніх ув'язнених найчастіше йдуть у СЗЧ.

"Вперше я зірвався у СЗЧ 2024 року. Нас тоді відвели на відпочинок після двох місяців на "нулі". Приїхали пізно вночі, відзначили, а вранці я вже їхав додому до дружини. Шукати мене почали майже одразу, а я й не ховався. Сказав, що побачу сім'ю, маленького сина – народився перед війною – і повернусь. На третій день по мене навіть машину прислали. Після того я кілька разів так само йшов. Завжди повертався. Іноді командир карає, штрафував. Але я воюю вже три роки і маю нагороди та пошану командирів. Воюю добре. Тож переважно прощають".

Як воюють

Як правило, бійці, які пройшли тюремну школу виживання, гідно поводяться в бойовій обстановці і не дуже охоче розповідають про бойові будні. Це так само з набутих звичок – хвалькыв і надмірно балакучих не поважають. Достатньо того, що з чотирьох військовослужбовців, які погодилися відповісти на запитання, у всіх чотирьох були поранення, після яких вони повернулися до строю, двоє мали важкі поранення, а троє мають урядові нагороди.

Для бійців "з колишніх" особливо актуально не показати страх перед побратимами, не виглядати боягузом, не дати слабину, "не дати задню". Така якість притаманна більшості чоловіків. Але там від твоєї сміливості і від твого "духу" залежить і твій статус, і твій рівень життя.

"Я навчався на кулеметника. Спершу служив у мобільній вогневій групі, збивав безпілотники. Потім направили кулеметником до бойової частини на Донбасі. Воював у найгарячіших точках, на Покровському та Крахівському напрямку. Якось "не по масті" хвалитися, але раз удвох із побратимом два тижні тримали позицію. Тоді мене вдруге контузило.

У 2024 році був серйозно поранений. Після лікування та відпустки повернувся до частини. Пізніше виявились проблеми із серцем, знайшли каміння у нирках і виразка шлунка відкрилася. Був нагороджений Президентом України медаллю "Захисника Вітчизни". Після лікування мені запропонували службу в ТЦК, я відмовився і знову повернувся до частини".

У ЗСУ гідно воюють громадяни України, мобілізовані та добровольці, включаючи професійних військових, а також іноземні легіонери із понад 30 країн. Основа армії – це жителі України, які стали на захист країни. І громадяни, які раніше засуджені і відбули покарання, лише незначна частина Збройних Сил.

Читайте також: Звільнені війною: Як колишні в'язні стали найбільш мотивованими новобранцями