Заведующая отделением Харьковского ОКЦ Алина Яковская: Минобороны видит травмы военных по-другому, чем протоколы лечения

Лікарі центру займаються трьома ключовими етапами реабілітації, а також допомагають пацієнтам з вирішенням різноманітних бюрократичних та психологічних питань.

Про життя реабілітаційного відділення, проблеми військовослужбовців, що отримали травми, фізичне та психологічне відновлення, в інтерв'ю виданню "Думка" розповіла завідувачка реабілітаційного відділення Харківського обласного кардіологічного центру, лікарка фізичної та реабілітаційної медицини Аліна Яковська.

Із якими станами чи травмами частіше за все військовослужбовці потрапляють до відділення?

- У нас представлена достатньо велика кількість різних нозологій, тобто розділів медицини. Це і пацієнти з закритою черепно-мозковою травмою, вибуховими травмами, акубаротравмами. Часто також трапляються поранення, переломи, травматичні ампутації верхніх або нижніх кінцівок. Також це пацієнти, які потребують реампутації, тобто коли попереднє видужання не було досягнутім. Це також і вертеброгенні патології – біль у спині, біль у шиї, запаморочення. Усе це представлено у нас.

Із якими травмами найчастіше звертаються військовослужбовці?

- Напевно, найчастіше трапляються травматичні ураження та вибухові травми. Зараз також велика кількість ампутацій та вертеброгенні захворювання, тому що у нас дуже багато чоловіків віку 40+, бронік 10 кг, розвантаження, БК. Якщо це ще й сапери, якщо вони ще й ТМ-ки тягають, то там спина дуже швидко "виходить з чату".

Які етапи проходять військовослужбовці в процесі реабілітації?

- Можна розглянути це на прикладі ампутації. До військового шпиталю надходить пацієнт. Там йому проводять первинну обробку рани, можливо, проводять первинну ампутацію. Далі його скеровують до профільного хірургічного відділення. Уже на тому етапі ми можемо починати працювати з нашим пацієнтом. Це називається "гострий етап реабілітації", коли пацієнт ще знаходиться в профільному відділенні, але ми можемо вже працювати з укладаннями пацієнта для того, щоб запобігти ускладненням, наприклад, контрактурам або набрякам, а також уже можемо працювати з больовим синдромом. За допомогою циркальної терапії та інших засобів з пацієнтом також уже може працювати психолог.

Далі, коли рана вже загоюється, пацієнта скеровують на наступний етап до реабілітаційного відділення. Це називається етап післягострої реабілітації. Там наші завдання – сформувати правильну форму куксу, яка має бути кулеподібної форми. Ми займаємося менеджментом больового синдрому: як фантомними відчуттями, так і фантомним болем. Із пацієнтом також займається фізичний терапевт і ерготерапевт, який займається адаптацією. Ми підбираємо необхідні реабілітаційні засоби, які будуть необхідні саме цьому пацієнту, починаючи від милиць, до крісла колісного: активного, неактивного і так далі. Я як лікар ФРМ призначаю необхідні препарати, роблю висновок на отримання протезу та всіх необхідних засобів для цього, оскільки в комплекті до нього мають йти чохли, елайнери, спеціальні шкарпетки, – усе це йде у висновку. Коли вже пацієнт готовий, він скеровується на наступний етап, наприклад, до Інституту протезування. Там уже безпосередньо буде відбуватися протезування. Пацієнт виписується з цим висновком, звертається до Територіального центру комплектування або до ЦНАПу, або ж може звернутися через портал, зареєструватися і отримати з необхідною документацією протез.

Може бути інша ситуація, коли у пацієнта, наприклад, з переломом стегнової кістки після операції або консервативного ведення лікування склалося ускладнення у вигляді контрактури в колінному суглобі. Тобто пацієнт не може самостійно адекватно ходити. У цьому випадку вже буде довготривалий період реабілітації, іноді хлопці достатньо тривалий час очікують на відновлення. Такими ускладненнями ми також у подальшому займаємось.

Тобто відділення реабілітації займається переважно післягострим етапом реабілітації?

- І гострим, і післягострим, і довготривалим. Є три періоди реабілітації, ми займаємось усіма трьома тоді, коли ми потрібні.

Скільки за часом переважно військовослужбовець перебуває у відділенні реабілітації?

- Якщо говорити саме про наше відділення, від двох до трьох тижнів. Ми залежимо від висновків ВЛК: на скільки часу скерували пацієнта, стільки ми й можемо його приймати. Є винятки, коли ми маємо робити цей строк більшим, тоді ми так і робимо, але загалом середній час перебування пацієнта у відділенні – 21 день.

Якщо військовий має тяжкі травми, наприклад, втрату верхньої чи нижньої кінцівки, скільки часу лікарі відділення працюють з ним?

- У такому випадку тільки у нас військовий буде знаходитися 21 день. Далі він скеровується ще мінімум на 60 днів, які віддаються на протезування. Дуже часто робиться ВЛК на відновлення на 120 днів. Тобто це вже три місяці. У цілому це не означає, що він перебував у нас 21 день, і після цього має миттєво одужати. Усі розуміють, що наш організм має свою специфіку, і кожен буде відновлюватися в своєму темпі. Можуть бути свої особливості, плюс, психічний стан, виснаженість також будуть впливати на відновлення. Навіть є таке поняття, як відпустка на відновлення. Якщо прогноз пацієнта в цілому не дуже оптимістичний, ми додатково скеровуємо його до профільного стаціонарного відділення, де фахівці вирішують, чи можливо у цьому випадку зрушити питання щодо довготривалої відпустки або ВЛК з переглядом і так далі.

Ви казали про те, що певний відсоток військовослужбовців повертаються у відділення на повторне лікування. Наскільки часто трапляються такі випадки та чому?

- Це дуже сильно залежить від того, внаслідок чого виникла така ситуація. Якщо це була операція, після якої не були витримані строки на відновлення, тобто пацієнт почав себе навантажувати раніше, ніж це можна було робити, це одна ситуація. Також це залежить від тяжкості ураження. Якщо це було настільки сильне ураження, що потрібно чергувати відпустку з реабілітацією, то повторне звернення абсолютно логічне. Часто повторні звернення також пов’язані з хронічними захворюваннями, такими як біль у спині, коли військовий пролікувався в неврологічному стаціонарі, йому компенсували больовий синдром, він пішов, попрацював три місяці, отримав ті ж самі навантаження і знову звертається до нас. Схожа ситуація буває із хлопцями з опіками, із черепно-мозковою травмою або інсультами. Це просто достатньо сильне ураження. Ми його зараз пролікували, потім він приступив до своїх обов'язків, а далі йому потрібно повторно звернутися до нас для того, щоб ми могли підкоригувати програму лікування. Випадки можуть бути різні. Ми просто можемо брати конкретну нозологію захворювання і вже йти від неї.

Реабілітація військовослужбовців є платною чи безоплатною?

- Вона безоплатна. Більшість лікарень, які є територіальними базами шпиталю, працюють з Національною службою здоров'я України, тому всі послуги, безперечно, для військовослужбовця безкоштовні. Існує МОЗ-івський національний перелік лікарських препаратів, які ми можемо використовувати, вони в лікарні є. Може бути таке, що військовослужбовцю потрібен якийсь дуже крутий препарат, який потрібен для того, наприклад, щоб розчинювати рубець, але для цього у нас є волонтери, друзі і так далі.

Держава повністю покриває той перелік препаратів, які вони визнають як препарати з доказовою ефективністю, які входять в протокол лікування основних захворювань. Усе інше у нас є: перев’язувальні матеріали, халати, маски, антисептики, парацетамол волонтери женуть нам ящиками – це все у наявності. Якщо ж потрібно щось специфічне, як це буває, наприклад, коли у хлопців присутні опіки верхніх кінцівок, особливо кистей, намагаємося хлопцям діставати рукавички з компресійним ефектом. Вони необхідні для того, щоб потім не було контрактур та грубих рубців, які й будуть зумовлювати ці контрактури. Також намагаємося всім світом якось це все зробити.

Які методики використовуються у роботі з реабілітації військовослужбовців?

- У цілому існує кінезіотерапія – це терапія рухом. Існує також фізіотерапія – це в основному певні апаратні методи лікування. Якщо говорити про апаратні методи лікування, то є окремо відділення фізіотерапії, де є різні санаторні ванни. Хлопці, до речі, дуже їх полюбляють. Я спочатку була до них радикально скептична, але коли хлопці приїжджають з позицій і в них є ванна, яка ще й чимось приємним пахне, то це корисно як мінімум для психічного здоров'я, а також, щоб повідпадали шматки бруду та зайвого епітелію.

Якщо говорити про апаратні методи, які ми використовуємо, це електростимуляція на те, щоб модифікувати больовий сигнал. А так, в основному, це мануальна терапія. Ми використовуємо визнані світові методики за Маліганом, за Маккензі. Це специфічна робота з суглобами. Не така, як ми звикли бачити в мануальних терапевтів. Це дуже прості техніки, але вони допомагають коригувати больовий синдром за рахунок того, що ми трохи інакше виставляємо положення суглоба, вдається створити безболісний рух, і ми закріплюємо цей результат. Також використовуємо різні рухові методики: це і ПНФ, і ДНС, і в нас є Редкорд. Ми намагаємось робити все те, що роблять у всьому прогресивному світі.

Які з зазначених методів реабілітації сьогодні дають найкращий результат?

- Ми завжди маємо йти від пацієнта. Ми складаємо на пацієнта індивідуальний реабілітаційний план. Там є мета, і вона має звучати від пацієнта. Не те, щоб перестало боліти "отут", а те, щоб я міг взяти оцю ТМ-ку з підлоги, перенести і ось сюди переставити. Ми не концентруємось на болю під час встановлення мети, тому що якщо ми постійно будемо протягом двох тижнів думати, болить чи не болить, то боліти воно менше не стане, можливо, болітиме навіть ще більше. Тому ми орієнтуємось на функцію та підбираємо такі методи мануальної або рухової терапії, щоб пацієнт міг робити це вільно, без дискомфорту. Ми намагаємось підбирати різні інструменти безпосередньо під завдання, яке в нас стоїть. Також безумовно це терапія рухом. Просто пасивні якісь методики не можуть використовуватися. Однак якщо це терапія опіків, то тут буде дуже багато інструментальної терапії з блейдами або рубцями, бо тут потрібно зміщувати рубець, робити йому масаж, зволожувати. Нічого грубого робити не можна.

Чи використовуються у роботі з реабілітації новітні технології? Чи практикують у Харкові роботу з 3Д-принтерами або віртуальною реальністю?

- Я можу говорити за реабілітаційне відділення та військовий шпиталь. Якщо говорити про віртуальні технології, то в цілому VR-окуляри використовувалися. Також використовувалися застосунки на телефоні для відпрацювання певних рухів. Також для хлопців, які займаються дронами, або які будуть перенавчатися, і те, що їм цікаво, це дрони, то можна також використовувати невеликі дрони, так, щоб можна було в цих окулярах сидіти та керувати ними.

Якщо говорити про використання VR-окулярів для пацієнтів із закритою черепно-мозковою травмою, після вибухової травми, із вестибулярними порушеннями, це дуже сильно перенавантажує мозок, тому краще такого не робити. Це може викликати запаморочення або нудоту через значну кількість стимуляцій.

Якщо говорити про протези, ортези, то 3Д-принтерів у нас немає, але ми використовуємо термопластик. Його треба занурити в гарячу воду, десь 75-80 градусів, потім вирізати необхідну кількість матеріалу та сформувати необхідну форму під руку або ногу.

Із таких інноваційних методів це все ж таки Redcord – підвісна система, яка допомагає стабілізувати шийний та поперековий відділ, допомагає пацієнтам з вертеброгенними захворюваннями, з черепно-мозковою травмою та ампутацією. Також ми застосовуємо різні інноваційні концепції. Нещодавно до нас приїхав дуже крутий спеціаліст Єгор Йордик з "Феофанії". Він спеціаліст з роботи з фантомним болем та відчуттями. Він розповів нам про те, що фантомний біль можна поділити на чотири основні позиції: церебральний, спинальний, психогенний та периферичний біль. Характерною ознакою, наприклад, психогенного болю є те, що коли людина згадує травмуючу подію, у неї посилюється біль. Якщо ми говоримо про церебральний біль, то тут мозок пам'ятає, що в нього раніше була нога або рука, тому постійно намагається залучати цю частину тіла, а там вже немає кінцівки.

Треба давати ті методи, які будуть допомагати повернути мозку розуміння, що в нього тепер нові кордони тіла, що тепер тіло закінчується на цій куксі. Якщо ми говоримо про психогенний, то це психотерапія: EMDR, брейнспотінг, когнітивно-поведінкова терапія, тобто тут більша залученість психологів. Якщо ми говоримо про спинальну травму, то тут дуже складний генез. Ми не можемо таким займатися в Харкові. А от якщо ми говоримо про периферичний, то це якраз наша парафія фізичних терапевтів та лікарів з реабілітації, адже якраз ми будемо працювати із натяжінням нервів, використовувати різні методики для того, щоб стабілізувати поперек і так далі. На мою думку, головне не гнатися за технологіями, а набагато важливіша команда, з якою ти працюєш, і нові знання, щоб ми розуміли, що та в якому випадку буде працювати. В якихось ситуаціях навіть, як ми вважаємо, недоказові методи можуть спрацювати, але ми будемо працювати не зі структурою, а ми будемо працювати з мозком, зі сприйняттям людини. І це нам може допомогти. Тому ми маємо, по-перше, орієнтуватися на мету, яку ми перед собою ставимо, на те, до яких умов ми будемо адаптувати пацієнта, чим він буде надалі займатися. Маємо забезпечити йому підтримку серед лікарів, побратимів, родичів, інтегрувати його, якщо це необхідно, у суспільство, якщо справа вже йде до списання, сприяти тому, щоб він не був ізольований, і обов'язково використовувати новітні методики, концепції, для того, щоб ми могли більш ефективно працювати з усіх сторін.

Чи працюють з військовими під час реабілітації у відділенні психологи?

- Скажу на прикладі реабілітаційного відділення та шпиталю, адже ми з ними тісно співпрацюємо. Можу говорити, що у нас дуже добра психологічна служба. Завідувачі підрозділів мають розуміти, які спеціалісти необхідні їм для ефективної реабілітації. Я дуже добре розуміла, що навіть для лікування хронічного болю у спині, який буде продовжуватися понад чотири тижні, уже має залучатися психолог. Що говорити про інші травматичні події, адже хлопці зустрічаються зі смертю, з каліцтвом. Тому психолог на відділенні має бути обов'язково, і психологів взагалі має бути мінімум два.

Дуже добре, коли зараз на нас зайшли ще волонтерські організації, які займаються безпосередньо військовими, і де також є психологи, наприклад, Help Army. Тоді є можливість розділитися, бо десь має бути саме травмоорієнтована терапія, десь має бути терапія на адаптацію до суспільного життя, адже треба знайти себе в цьому світі. Дуже круто, що є такі спеціалісти, які можуть займатися вирішенням проблеми тут і зараз. Як у фізичній реабілітації, коли ми там підбираємо різні суглобові техніки, так і психолог підбирає, як він зараз буде працювати саме з цим пацієнтом: які травми треба пропрацювати тут і зараз, а які краще відкласти вже до завершення військової служби.

Які етапи протезування військовослужбовці проходять у відділенні реабілітації, а які далі – в Інституті протезування?

- Ми готуємо пацієнта до протезування та робимо все, що для цього потрібно: працюємо над загоєнням рани, з рубцем, слідкуємо за тим, щоб не було набряку, щоб суміжні суглоби були достатнього об'єму, тому що якщо цього не буде, то людина не зможе ходити на протезі. Тобто повністю готуємо до цього. Далі ми готуємо висновок ВЛК або лікарської комісії про необхідність забезпечення протезом, протезом для купання, чохлами, силіконовими елайнерами, милицями, кріслом колісним та іншим. Усе це ми виписуємо, і з цими висновками передаємо пацієнтів далі. Це стосується військових і цивільних також, які постраждали внаслідок військової агресії.

Пацієнти також можуть обирати місце, де вони можуть протезуватися. Однак, на мою думку, головне – почати якомога швидше і хоч з чогось. Поясню чому. Можна обрати собі круті протези, можна подати заявку на Superhumans, однак вони можуть її не схвалити через те, що дуже велика кількість заявок, наприклад, або це травма, з якою вони зараз не працюють. З якоїсь причини Superhumans вам відповіли, що ви не підходите під цю програму, або не зараз. Проте немає сенсу дуже довго чекати, треба починати з чогось зараз, оскільки що скоріше пацієнт почне вертикалізуватися і давати навантаження ураженою стороною, то швидше він потім піде. А далі пройде трохи часу, він вже зможе з цього протезу замовити собі дуже крутий для бігу, стрибків та важкої ваги.

Якщо військовий буде повертатися до служби, то в такому випадку треба замовляти спеціальний протез, який буде витримувати дуже сильне навантаження, адже протези треба обирати під завдання, оскільки ті ж самі колінні вузли доволі такі складні. Є більш прості, є з суперамортизацією, зі своїми чіпами. Однак проблема в тому, що якщо туди потрапив пил або волога – усе, це можна вже виносити. Те саме стосується й верхньої кінцівки. Спочатку, коли я дивилася на ці красиві чорні ручки, які згинаються у всіх пальчиках, це здавалось навіть красиво. Це технологічно та по-своєму красиво. Однак такі протези дуже бояться пилу та банальної вологи, тому на них постійно одягають рукавички для того, щоб туди нічого не потрапляло. Ба більше, там на внутрішній поверхні розташовані електроди, але якщо людина трохи походила, спав набряк або навпаки, рука трохи набрякла, усе, достатнього прилягання немає, рука не працює, треба все переробляти. Тому краще не затягувати з вибором протезу: спочатку нехай він буде простий, менш технологічний або естетично привабливий, але саме він допоможе у навантаженні ураженої сторони та пришвидшить процес адаптації та, у свою чергу, реабілітації військового.

Скільки часу в середньому проходить між висновком про необхідність забезпечення протезом до моменту його готовності для пацієнта?

- Буває дуже швидко. Один з таких прикладів – це військовий, який тільки перевівся від нас та вже надіслав відосик про те, як він ходить. Там, мабуть, десь тиждень пройшов. А буває так, що дуже довго не можуть підібрати. А може бути таке, що, наприклад, пацієнт переводиться, а там якийсь стан виникає, що йому зараз на протез ставати не можна, треба трохи почекати, долікуватися, і потім можна буде ставати на протез. Усе індивідуально. Може тиждень пройти, а хтось може й місяць очікувати свій протез. Бувають різні випадки, але в основному це не дуже багато часу, якщо говорити по Харкову.

У суспільстві існує думка, що пластикові кришки можуть допомогти у створенні протезів для військових. Це правда чи міф?

- Мені здається, це ближче до міфів. Думаю, краще це питання поставити протезистам, бо може все ж таки воно використовується для певних елементів. Знаю, що для виготовлення протезів потрібні дуже складні матеріали. Загалом, мені не дуже в це віриться, але я не спеціаліст, я не виготовляю саме протези безпосередньо.

Чи є фізичне відновлення військових після поранень? Тренажери, спортивні індивідуальні/групові заняття?

- Ми маємо розуміти, який саме спорт обирає людина та для чого. Наприклад, у нас велика кількість пацієнтів починає займатися спортивною стрільбою з луку. Для цього не потрібні жодні тренажери, окрім як лук, мішень і фотографія путіна. Ми двічі на тиждень возимо наших пацієнтів на такі заняття. Це потрібно пацієнтам з обмеженням рухливості у плечовому суглобі, пацієнтам після інсультів, після закритої черепно-мозкової травми, тому що це допомагає фокусуватися, координувати рух. Наших пацієнтів з ампутацією ми також возимо. Навіть якщо висока ампутація верхньої кінцівки, можна стріляти зубами. У нас є пацієнти, які брали участь навіть в Іграх Нескорених зі спортивної стрільби з луку.

Якщо говорити, наприклад, за важку атлетику, у нас також був пацієнт після важкої черепно-мозкової травми, ДСНС-ник, якщо я не помиляюсь. Він також брав участь в Іграх Нескорених. Там дуже багато було у них повторів з гирьовим якимось спортом. Ти просто тренуєш, відпрацьовуєш необхідні рухи та адаптуєш пацієнта під цей рух. Які тренажери допомагають у тренуваннях? Той самий Redcord може допомогти. Може знадобитися блочний тренажер. Якщо пацієнт хоче займатися потім триатлоном, ті ж самі тренажери: велотренажер, бігова або реабілітаційна доріжка. У нас вона також є з підйомником, який допомагає страхувати пацієнтів. Якщо це необхідно, гребля також дуже добрий тренажер. Треба просто розуміти, з чим ми збираємося зараз працювати, і будемо обирати ті методи, які нам необхідні для цього руху, для цієї функції.

Із якими труднощами стикаються військовослужбовці під час свого відновлення та реабілітації?

- Я думаю, що це розуміння, які потрібні документи і для чого. Наприклад, для пацієнтів з ампутаціями ми розробили свою пам'ятку з Єгором Іордиком (київський тренер – ред.). Він описував свою психологічну частину, нам допомагали, дописували, що необхідно по документах мати, я дописувала свою фізіотерапевтичну частину. Тепер у нас є документ на декілька сторінок, де прописано всі документи, які потрібно мати. Так само, як є сайти, де дуже чітко прописано, які необхідно мати документи для того, щоб отримати УБД, так само ми розписуємо повністю, які мають бути довідки. Якщо ти отримав травму під час того, як був на позиціях, у тебе мають бути такі документи, коли ти поступив до стаціонару, ти їх маєш надіслати командиру. Якщо ти був у відпустці, з тобою трапилась якась біда, то треба надсилати ці документи до воєнкомату, в якому ти реєструвався.

Пацієнти не дуже розуміють логістику, не всі її знають. Більш того, не всі командири також можуть орієнтуватися в цій логістиці. Тому, окрім лікарських обов'язків, треба дуже добре розуміти всю цю бюрократію, розуміти лазівки, як допомогти пацієнту вирулити з якої ситуації. Тобто, напевно, бюрократична складова – це основна проблема.

Також є проблема, що, наприклад, є такі стани здоров'я, як, наприклад, ушкодження меніска в колінному суглобі, коли на відновлення дають лише 10 днів, а далі треба повертатись до частини. Однак проблема в тому, що з такою травмою у всьому світі мінімум 12 тижнів пацієнт має відновлюватися, повертатися поступово до повноцінного навантаження. Якщо ми говоримо про спорт або дуже серйозні навантаження, то це мінімум 20 або 24 тижні, ще й треба скласти функціональні тести з навантаженням, які показують, наскільки симетричне навантаження на обидві кінцівки, і чи людина може приступати до такого навантаження. А у нас складається ситуація, де 10 днів і пішов, а далі ми маємо контрактури колінних суглобів і так далі. Тобто є деяка неузгодженість протоколів відновлення і те, як бачать травми Міноборони. Така проблема також є.

У цілому, треба іноді пояснювати лікарям, які збираються оперувати пацієнтів, що скоріш за все пацієнту будуть надані такі строки на відновлення і питати, чи вважають вони, що цього достатньо. Часто лікарі кажуть, що ні. Тоді ми думаємо, наскільки необхідно зараз робити саме це втручання, адже дуже багато втручань ми можемо замінити якісною фізичною терапією рухом. Навіть з ушкодженням зв'язок людина може жити і функціонувати, навіть спортом займатися, але просто розуміти ризики, які є. Фізична терапія в цьому плані допомагає дуже сильно. Узгодженість має бути. Тому ми також такими є медіаторами між частиною, шпиталем, пацієнтами, тому що пацієнти іноді не дуже взагалі розуміють, що відбувається, і достатньо скептично-агресивно можуть бути налаштовані. Наше завдання тут примирити усіх між собою. Потім, до речі, виявляється, що просто ніхто один одного не зрозумів, і все вдається зробити.

Скільки пацієнтів наразі проходять реабілітацію? Чи збільшується їхня кількість залежно від ситуації на фронті?

- Наразі у нас повне заповнення. У нас за вимогами НСЗУ має бути певна кількість спеціалістів, і вже за цією кількістю вираховується максимальне навантаження, скільки в нас може бути пацієнтів. У нас повністю завантажене наразі відділення, навіть з невеликим перебором. З подіями на фронті та кількістю пацієнтів також спостерігаємо пряму залежність. Коли загострюється ситуація, у нас дуже велика кількість травм, акубаротравм, ампутацій. Коли, як на початку весни, було невелике затишшя, у нас було дуже багато хроніки. Зараз у нас більше таких гострих станів, післягострих станів у відділенні.

Чим ще живе відділення реабілітації сьогодні? Які ще практики допомагають у відновленні військових?

- Загалом у нас молоде драйвове відділення. У нас є круті психологи, круті фізичні терапевти, ерготерапевти, чудова команда. На навчаннях для мультидисциплінарних команд було дуже приємно подивитися, що, у принципі, ми на дуже високому рівні. Є чому навчатися, є що відпрацьовувати, але в цілому рівень доволі таки непоганий. Ми проводимо з психологом арт-терапію – заняття, де ти відчуваєш себе максимально спокійним. Також ми проводимо спортивну стрільбу з луку з Юрієм Дорошенком та його школою. Ми наших пацієнтів також возимо до Палацу дитячої творчості на анімал-терапію. Також там є велика тепличка і прикольно, що можна пересаджувати різні рослинки. Нам потім кактуси привозять, дають їм кумедні імена, і ми навіть пам'ятаємо ще пацієнтів, які це зробили. Нещодавно у нас також з'явилася мозаїка, дуже сподобалося нашим хлопцям. І іпотерапія. Є стайня, де можна приїздити і не тільки подивитися, погладити коней, але ще й можна їздити на них. Це такий захід на весь день. Там вони і картоплю смажать із салом. Дуже приємна подія, яка об'єднує як лікарів, так і пацієнтів.

Чи відчувається брак працівників у відділенні реабілітації в Харкові?

- Так. Наприклад, мені зараз потрібні асистенти фізичних терапевтів, ерготерапевтів, але через те, що це бакалаври-студенти, які зараз знаходяться на дистанційному навчанні, у Харкові вони не бажають залишатися. Більш того, усе ж таки це державна лікарня, тому, можливо, там і по зарплатні не дуже буде їм цікаво. Також і з лікарями є брак, тому що ми прифронтове місто, і людям хочеться якоїсь стабільності або відчуття стабільності, тому брак спеціалістів також існує. Але якось намагаємося це все подолати завдяки ентузіазму.

Відчувається значний брак таких спеціалістів, як ерготерапевти. У нас в Харкові не готують саме ерготерапевтів. Це в Дніпрі, у Києві, у Львові точно є такі спеціальності, у нас таких спеціальностей в цілому немає. У нас магістрів готують тільки фізичних терапевтів. Тому з ерготерапевтами проблеми існують, але поки що люди є, якось ми викручуємося. Але постійно треба оновлювати кадри, тому що наші асистенти також навчаються, отримують дипломи, хочуть заробляти більше грошей, більше брати на себе відповідальності. Тому мені потрібні зараз якраз асистенти. Якщо хтось шукає – запрошую.

Чи достатньо фінансування у відділення, чи тут теж відчувається нестача?

- У цілому є пакет НСЗУ. Він відпрацьовує, з нього йде вирахування на заробітні плати, з нього є вирахування на наші потреби: ліки, комуналку та інше. Залишається там майже нічого. Щось необхідне закупає лікарня, щось знаходиться по гуманітарці, десь робимо збір. Таким чином ми і вирулюємо цю ситуацію. Я думаю, що ця ситуація не є унікальною. Дуже добре, коли заходять лікарі фонду "Без кордонів". Вони допомогли брусами, різними терабентами, дзеркала купили. Це було круто. Ще якийсь фонд заходить, ще щось можуть нам трошечки підтягнути. Щось вирішується на рівні того, що прийшов командир, у цілому подивився, що в нас як, запитав, в чому в нас є потреба. Зробив нам круту підвісну систему, яка допомагає, страхує, підіймає пацієнтів. Якраз завдяки цій системі вони можуть пересуватися на доріжці або ходити коридорами з підтримками.

Які наразі актуальні потреби має відділення реабілітації?

- Думаю, одна з найактуальніших потреб – це модернізація простору, тому що дуже багато лікарень, умовно кажучи, старого формату, і вони не були розраховані під потреби людей з кріслами-колісними. Так, є ліфти, є пандуси, але в цілому ширина коридорів та проходів усе ж має бути більшою. Ще з потреб це, звісно, площа, тому що якщо розмістити все, що ми маємо мати, але у нас місця тоді не буде взагалі. Було б чудово мати окремий корпус десь на два-три поверхи, великий зал фізичної терапії, великий зал ерготерапії, щоб кабінет асистивних технологій був. У цілому треба все модернізувати, зробити доступним та зручним для пацієнтів.

Чи є історії реабілітації військовослужбовців, які запам’ятались Вам?

- У нас було дуже багато прикольних та щемливих історій. Я би могла розповісти історію друзів нашого відділення. Це не військовослужбовець, але зараз він волонтер. Людина цивільна, яка постраждала внаслідок обстрілу. Він втратив свою родину, втратив одну нижню кінцівку, інша була дуже сильно травмована. Коли він дійшов до нас, то тоді в цілому стояло питання, як ми можемо проводити надалі реабілітаційні заходи, зважаючи на ті ураження, які були. Дуже багато було консультацій, було прийнято важке рішення стосовно ампутації другої нижньої кінцівки. Однак це людина, яка заряджає: він максимально на позитиві. У цієї людини, по-перше, дуже велике серце, по-друге, він дуже сильний. І він достатньо швидко став на протези, вже пішли нам відоси, як він ходить сходами. Але найголовніше, що він зараз приходить до наших хлопців, які зараз проходять реабілітацію. І це якраз та підтримка рівно-рівному. І, напевно, якраз найкращі позитивні випадки щодо реабілітації – це тоді, коли пацієнти самі можуть очолювати цю програму, і вона не від держави, вона йде від них. Такі історії сильних людей надихають. І не тільки мене, але й інших військовослужбовців на подальше одужання та реабілітацію.

Читайте також: Начфіз 5 Слобожанської бригади НГУ Кіяшко: Бійці з важкими пораненням не можуть самі діставатися до місць тренування в Харкові