Рипин или Репин? Еще раз о вышивочном патриотизме и невежестве

Загалом питання про національну приналежність митця чи вченого є досить складним, дражливим і сильно політизованим. Але автора як філолога цікавить мовний, точніше, правописний бік цього питання, який теж не менш тригерний.

Показовим щодо цього є прізвище автора "Запорожців…", "Бурлаків на Волзі", "Не чекали" та інших живописних полотен. До цього художника останнім часом посилилась увага радикально налаштованих патріотичних громадян. Уже не перший місяць іде війна за українізацію його прізвища. От і зараз, до чергової річниці з дня народження (24 липня/ 5 серпня 1844 р.), "бойові дії" активізувались.

Як можуть побачити шановні читачі, автор матеріалу уникає писати це прізвище, бо не знає, з якого боку може "прилетіти". Напишеш Рєпін – звинуватять у змосковщенні й відсутності патріотизму. Напишеш Ріпин, як пропонують радикали, – отримаєш звинувачення в безграмотності й незнанні правил орфографії від людей, які не бояться заглядати у словник чи правопис. Річ у тім, що зараз багато хто з піною на губах твердить, що Ілля Юхимович – справжній українець, нащадок козаків, що мали прізвище чи прізвисько Ріпа, і, відповідно, прізвище має бути Ріпин.

Ось, наприклад, допис в одній з груп у Фейсбуці: "5 серпня,182 роки тому, в Чугуєві на Харківщині народився Ілля Ріпин – видатний художник українського походження (1844–1930). Його батько походив з козацького роду на прізвисько Ріпа". А ось відгуки на допис (зберігаємо авторську лексику, орфографію і пунктуацію): "Чому знову Рєпін, а не Ріпин????"; "А москалі собі присвоїли і зробили з Ріпа на Репін"; "Та москальня все перекручувала на расейський лад"; "Світ знає про великого художника УКРАЇНЦЯ ІЛЛЮ РІПІНА !!!".

Дехто навіть намагається під це підвести "наукову базу": "правильно, РІПИН, тому що українське коріння, да і слов’янська "Ять" в прізвищі має звучати як "І", на відміну від російського – "Є". ну і "И" не "І"… тому пишемо, читаємо і промовляємо не РЄПІН, а РІПИН. дякую вам за відновлення мовної справедливості)"; "Старою дореволюційною орфографією (яка використовувалася в Російській імперії до 1918 року) прізвище художника писалося як Рѣпинъ, при читанні "київським ізводом" – Ріпин, так і буде українською"; "Він писав своє прізвище через "Ять", яка в українській мові перейшла в "і", тому й Ріпин!".

Що ж лунає з іншого табору? А ось що лунає (і це радує автора, який не є прихильником войовничого шароварно-глечикового патріотизму, про який гарно сказала одна дописувачка: "І серед "патріотів"-радикалів вистачає "корисних ідіотів"!"): "тому, що Рєпін. Не видумуйте"; "Да не Ріпа він, а Рєпін Ілля Юхимович"; "Козака Ріпи не видно від слова зовсім. Мало того – з 18 ст. вони РЄпіни. А не Ріпини. Українське походження сумнівне і не доведене"; "Який ще "РІпин", що за вишиватне невігластво?".

Окремо виділимо допис, який найбільше імпонує авторові як філологові: "Щодо правильності правопису прізвища художника діє чинний український правопис. Нащо цей псевдопатріотичний "Ріпін". Не знаєте, як писати, то погугліть, всі словники є в інтернеті". Справді, "Український правопис" різних років випуску регламентує відтворення українською мовою російських прізвищ з колишньою літерою ѣ (ять) на кшталт Белов, Лесков, Седов тощо, які за дореволюційним російським правописом писались як Бѣловъ, Лѣсковъ, Сѣдовъ. (Матеріал про літеру ять, її звукове значення і подальшу долю в українській та російській мовах залишимо читачам на самостійне опрацювання. Гугл та ШІ на поміч!).

Автор проаналізував тексти кількох сучасних чи відносно сучасних правописів української мови (1993, 2007, 2019 р.р.). Усі вони однаково визначали написання таких прізвищ: треба писати є, "коли російському е кореня відповідає в аналогічних українських коренях і (тобто на місці колишнього ѣ): Бєлі'нський, Звє́рев, Лєснякóв, Мєстéчкін, Насє́дкін, Пєшкóвський, Рє́пін, Столє́тов, Твердохлє́бов".

Навіть найменш змосковщений Харківський правопис 1928 року аналогічно формулює це правило: "Російське й білоруське -е, польське -іе в м’яких складах здебільшого передаємо українським є, особливо під наголосом, напр.: Бєдний, Рєпін, Грибоєдов, Авдєєв, Рилєєв, Турґєнєв, Нєдзєльський і т. ін.". Звернімо увагу, що скрізь у прикладах наявне прізвище Рєпін саме в такому написанні.

Так же і майже з тими ж прикладами сформульоване це правило в редакції правопису 2026 року, який отримав статус стандарту державної мови (див. §144, п. 3, п.п. г). Але деякі прізвища в прикладах з міркувань політкоректності і деколонізації замінені на інші, близькозвучні (виділення наше – Ю.К.): "Бєля́вський, Звє́рев, Лєснякóв, Мєстéчкін, Насє́дкін, Пєчкóв, Рє́пнóвський, Столє́тов, Твердохлє́бов; до цього переліку належить і прізвище Нарє́жний, запозичене російською мовою з української, де нормативним є Нарі́жний".

Як бачимо, прізвище Бєлінський, яке асоціюється з російським літературним критиком ХІХ ст. В. Бєлінським, замінили на нейтральне Бєлявський, замість прізвища відомого російського і радянського мовознавця О. Пєшковського ввели прізвище Пєчков. Ну а прізвище героя нашої публікації замінили спільнокореневим Рєпновський. Але в будь-якому разі всі редакції "Українського правопису" вимагають писати прізвище Іллі Юхимовича як Рєпін, навіть якщо воно й змосковщене, навіть якщо й був серед його предків напівміфічний козак Ріпа.

Змосковщення українських прізвищ, примусове чи добровільне, справді було поширеним явищем. Пригадаймо принагідно батька Проні Прокопівни з комедії М. Старицького "За двома зайцями", який казав, що він не Сірко, а Сєрков, чи героя п’єси М. Куліша "Мина Мазайло", який хотів стати Мазеніним. І зараз нерідко трапляються Рєзнік замість Різник, Полівода замість Паливода, Алєксєєнко замість Олексієнко, Рудік замість Рудик, Бєлік замість Білик тощо. Але навіть такі прізвища, попри те, що вони не відповідають нормам української мови, є офіційними ідентифікаторами особи, якщо зафіксовані в документах.

Людина може сама змінити прізвище у разі потреби. Але міняти прізвище "заднім числом" людині, якої вже давно немає на світі, та ще з порушенням правописних норм, – це нонсенс, хоч і з найкращих патріотичних міркувань.

Наприклад, автор не раз бачив, як деякі україноцентричні медіа пишуть ім’я російського царя-тирана як Пьотр Пєрвий: "Російську імперію проголошено 22 жовтня (2 листопада) 1708 року, після завершення Північної війни, коли Пьотр Пєрвий прийняв титули імператора Всеросійського і Отця Отечества". Мета цього зрозуміла і начебто шляхетна: провести ідеологічне та мовне розмежування з імперією, показати чужорідність і ворожість для України цієї історичної постаті. Але ж це грубе порушення правила української орфографії щодо невживання м’якого знака після літер на позначення губних звуків.

Правописні правила приносяться в жертву політичній доцільності. І чим це краще за більшовицькі репресії щодо "буржуазно-націоналістичної" літери Ґ? "Закон суворий, але це закон", – казали давні римляни. І правопис теж є законом, який не можна порушувати, бо так, крий Боже, можна справді договоритись і до великого українського художника Івана Айвазовченка.

Читайте також: Тяглість харківської свободи: від дисидентських кулуарів до українського авангарду